Війна порушила звичні процеси в економіці нашої країни і поставила перед необхідністю приймати швидкі рішення для її виживання. Зокрема, і в питаннях приватизації, яка завмерла через війну. В Україні уже три місяці триває програма релокації бізнесу з постраждалих від бойових дій регіонів. І одним зі способів допомогти підприємцям у цій ситуації держава бачить саме у відкритті можливості спрощеної приватизації і оренди державного та комунального майна, куди можна перевезти бізнес.  Як відомо, після провалу голосування у Верховній Раді за законопроєкт №7191, який містив низку спірних положень (продовження великої приватизації під час війни, списання податкових боргів, тощо), депутати зареєстрували новий законопроєкт №7451 про спрощення приватизаційних процесів. Про нововведення, які ним пропонуються, говоримо з головою підкомітету з питань регулювання публічних закупівель та ефективного управління державним і комунальним майном Олексієм Мовчаном.

- Давайте поговоримо спочатку про виклики, які поставила війна в сфері приватизації.

- Сьогодні ми стикнулися з великою міграцією підприємців, і перед державою постало питання, як забезпечити людям, що тримають на своїх плечах економіку воюючої країни, найбільш сприятливі умови для такого серйозного кроку. Адже перевезти бізнес в інший регіон  за багато кілометрів - це не з квартири до квартири переїхати, а по суті, рішення на все життя. Очевидно, бізнес, який має приміщення, виробничу базу, обладнання, устаткування, об’єктивно може витримати переїзд лише один раз. І для того, щоб підприємець зміг один раз нормально все перевезти і знову налаштувати роботу,  у нього має бути вибір, куди переїхати.

Звісно, вибір невеликий - купити або ж орендувати приміщення. Купувати у приватних власників не вигідно, бо, по-перше, не всі хочуть продавати, а, по-друге, правлять ціну. У приватного бізнесу прагматичний підхід, йому не цікаво, що буде з тим підприємцем, який змушений приїжджати. А от держава не може заплющувати очі на проблеми такого підприємця. Щоб мати робочі місця та податки, вона має спочатку подбати про те, як  допомогти бізнесу у цій ситуації.

Отут і відкриваються переваги та можливості для малої приватизації. Маючи велику кількість непотрібного державі сьогодні майна, порожніх  приміщень, ділянок, майданчиків, чому не запропонувати їх до продажу тим, хто змушений переїжджати? Саме на вирішення цього питання і направлений наш законопроєкт. Його першочергова мета - за рахунок спрощеної приватизації державного та комунального майна забезпечити вигідні умови для релокації. Тому що ми розуміємо, для багатьох бізнесів - це вже нова реальність назавжди. Це також відповідь на питання, навіщо відновлювати приватизацію під час воєнного стану.

Ми свідомі того, що під час війни держава не може розраховувати на максимальні прибутки з приватизації свого майна. Але зараз державі не принципово продавати за дорого, головне, знайти того, хто придбає непотрібне майно і буде господарювати, платити податки. Це ключове на сьогодні.

- З малою приватизацією в принципі було менше проблем, ніж з великою. Однак і в ній є моменти, які потрібно поправити. Які саме?

- Ми її пришвидшуємо, тобто, щоб можна було продавати об’єкт не 6 місяців, а максимум 2,5-3. Пропонуємо аукціони з короткою експозицією. Ці моменти дадуть поштовх до вирішення саме проблем релокації, адже в умовах війни кожен день очікування може виявитися фатальним і для людей, і для підприємства. По великому рахунку, запустимо швидко малу приватизацію - допоможемо вітчизняному бізнесу вижити.

- Але ж законопроєкт передбачений не тільки для відновлення малої приватизації під час воєнного стану, а й для ліквідації системних проблем у великій приватизації, на доходи від якої держава якраз і покладає надії.

- Так, ми заодно удосконалюємо приватизаційні процедури на перспективу.  Велика приватизація наразі не можлива з відомих причин. Але ми намагаємось дивитися у майбутнє. Практика останніх чотирьох років приватизації по новому законодавству, яке було прийнято в 2018 році, показала, що з великою приватизацією у нас і досі, вибачте за каламбур, великі проблеми. За цей час держава продала лише кілька великих об’єктів - готель “Дніпро” за 1,1 млрд грн (він, до слова, йшов по процедурі малої приватизації на Прозорро) та Перший Київський машинобудівний завод «Більшовик» за 1,4 млрд грн. І то не обійшлося без скандалів. Угоду по “Більшовику” наразі  перевіряють правоохоронні органи на предмет змови учасників аукціону та заниження ціни.

- Що саме законопроєкт пропонує удосконалити, щоб уникнути подібних випадків у майбутньому і нарешті вивести велику приватизацію з анабіозу, в якому вона перебуває останніми роками?

- Основна фішка приватизації - це те, як проходить аукціон, тобто конкурсне змагання. Чому мала приватизація порівняно більш успішна? Бо там працює конкуренція. Кожен учасник будь-звідки може зайти з телефона і взяти участь у аукціоні. Зверніть увагу, середня кількість учасників торгів в передвоєнні роки зросла більш ніж удвічі — з 2,2 у 2019 році до 5,3 в 2021. Значну роль в цьому відіграли прозорі та зрозумілі правила аукціонів, рівні можливості для всіх учасників та доступ до всієї необхідної інформації про об'єкти в режимі онлайн.

В законодавстві ж про велику приватизацію досі діяв «олдскульний», старого типу, конкурс - живий аукціон з ліцитатором. І це, як виявилося, помилкова норма, яка в результаті обмежувала як коло потенційних учасників, так і можливості чесного змагання.

Коли відомо, хто і з якими пропозиціями виходить на аукціон, ризики підкилимних домовленостей між “інтересантами” дуже високі. Це ми бачили по кейсу “Більшовика”. Тому в цьому законопроєкті закривається ця дірка в процедурі великої приватизації. Тепер великі державні обʼєкти продаватимуться на електронних аукціонах через підключені до системи “Prozorro.Продажі” майданчики (а їх вже більше 50), тобто без можливості злиття інформації про учасників та їхні умови до початку аукціону. Інформацію про потенційних учасників неможливо буде дізнатися, так як кожен учасник долучатиметься до участі через різні майданчики - тобто не буде жодного одного органу, хто знатиме усіх потенційних учасників, в тому числі, й чиновники ФДМ. Тобто все відбуватиметься як в малій приватизації - через приватні майданчики, які зацікавлені в тому, щоб інформація не розкрилася до аукціону, тому що таким чином більше виросте ціна, з якої вони отримують відсоток за свої послуги від переможця. Отже, це перше принципове нововведення.

Далі ми виправляємо другий важливий момент, який закладаємо в закон на майбутнє - це забезпечення інвестиційної привабливості об’єктів державної власності. Для цього закладаємо можливість придбати єдиний майновий комплекс (ЄМК) підприємства зі всіма його активами - ліцензіями, дозволами, актами користування тощо. Раніше корпоративні права та майно (техніка, виробничі лінії та ін.) купувалося окремо, а переоформлення наявних дозволів та ліцензій для нового власника означало, по суті, їх нове придбання. Наприклад, коли бізнесмен купував гранітний кар’єр, то отримував якісь трактори, обладнання, персонал, а от за дозволом на видобуток граніту змушений був іти на інший аукціон в Держгеонадра.  Погодьтеся, це абсурд. Коли ти купуєш бізнес з видобутку копалин, маєш купити і саму можливість працювати в цьому бізнесі. Інакше навіщо така покупка взагалі? Інколи складалася ситуація, коли об’єкт купувався цілком законно, а от бізнес вели нелегально. А потім виявляється, хтось когось “кришував”, щоб ця інформація ніде не випливла. Тепер, якщо це покупка ЄМК - то повністю з усіма ліцензіями,  правами, це все автоматично переоформляється на нового власника і той собі працює.

Переконаний, таке нововведення позитивно вплине на попит та конкуренцію на аукціоні. А чим більше конкуренція, тим, відповідно, більша ціна проданого обʼєкту.

- За вашими оцінками, скільки ЄМК, по яких прийняте рішення про приватизацію?

- Наразі під управлінням ФДМУ перебуває 259 єдиних майнових комплексів, по яких прийняте рішення про приватизацію.

- Що дасть можливість продажу пулу підприємств? Такого теж раніше не було.

- Це уникнення проблем у продажу підприємства замкнутого циклу виробництва. Якщо підприємства формують замкнений цикл виробництва, їх доцільно продавати разом - це більш привабливо для інвесторів.

Подібна проблема існує, наприклад, в приватизації Центренерго, яке держава намагалася продати без низки шахт, продукцію яких воно споживає. Доцільно Центренерго продавати разом з сировинною базою - шахтами, які можуть забезпечити компанію сировиною повністю.

- Ви хочете сказати, що для приватизації Центренерго це була єдина проблема, через яку держава не могла досі його вигідно продати?

- Не єдина, але, зокрема, так. Кабмін ще минулого року запропонував  для продажу обʼєднати Центренерго з активами державних вугледобувних підприємств. Але процес об’єднання підприємств в одну юридичну особу - важкий та довгий. Замість об'єднання роками підприємств, з урахуванням усіх боргів та проблем, арештів, краще законодавчо врегулювати можливість продажу одним лотом (пулом), це більш привабливо і для інвестора, і для держави. Держава може вбити двох зайців - позбутися неліквіду та забезпечити безперервну роботу галузі. Та й інвестор не в програші, бо отримує одразу весь виробничий цикл. Звісно, продаж подібних обʼєктів стане можливим лише після закінчення війни.

І останнє із принципових нововведень - це можливість продажу підприємств з наявними обтяженнями.

- Якими аргументами ви керувалися при внесенні цієї норми? Вона, вочевидь, має як плюси, так і мінуси.

- На перший погляд може скластися враження, що, дозволяючи продавати державне майно, яке обтяжене арештами, судовими заборонами, іпотекою чи іншими видами обмежень, ми ігноруємо законні права предʼявників вимог, кредиторів. Але це не так. Здебільшого державні підприємства, на майно яких накладено арешт, ніколи не зможуть погасити свою заборгованість і кредитор нічого не отримає. Натомість же, при приватизації відповідно до закону постприватизаційні умови передбачають погашення усіх боргів. Тобто для кредиторів як раз приватизація дасть можливість нарешті отримати свої кошти і при цьому зберігається заборона відчуження активу далі, до моменту погашення. Також при цьому ми ліквідуємо відому і дуже популярну схему затягування та блокування торгів.  У законопроєкті мова йде виключно про продаж з наявними обтяженнями ЄМК державних підприємств. Наприклад, підприємець хоче купити кар'єр, а директор кар'єру дуже не хоче позбутися “хлібного” місця, або ж інший учасник конкурсу дуже хоче збити ціну. Для цього не без допомоги корупції оформлюється  арешт на якесь приміщення, чи трактор і все, торги та приватизація заблоковані, до тих пір, доки держава в судовому порядку не позбудеться арешту. А це все час та втрати для держави.

Ми розуміємо, звичайно, що наявність обтяжень може знизити ціну продажу, але що для держави наразі важливіше - продати зі знижкою та отримати працююче модернізоване підприємство та робочі місця, чи не продати взагалі, чекаючи кращого часу, який ніколи не настане, а підприємства тим часом збанкрутують?

- В цьому випадку передбачені механізми захисту законних прав кредитора?

- Так, звісно. В проєкті передбачено, що усі арешти, застави, іпотека зберігаються для нового приватного власника. Він зможе зняти ці обтяження тільки після погашення заборгованості. Але при цьому протягом одного року діятиме мораторій на відкриття нових виконавчих проваджень чи накладення арештів за старими боргами. У нового власника таким чином буде час запустити підприємство, розібратися, вирішити спірні питання, прийняти відповідні рішення.

Ми очікуємо також, що купуючи підприємства з обтяженнями, інвестор теж буде більш зважено підходити до рішення про купівлю і більш детально вивчатиме обʼєкт продажу.

- Для яких галузей це найбільш актуальна приватизаційна проблема?

- Насамперед ця норма дозволить ефективно реалізувати роздержавлення спиртової галузі. Як відомо, в 2020 році було прийнято рішення про ліквідацію в Україні державної монополії на виробництво спирту. При цьому з 2016 року йшла реорганізація галузі - підприємства передавалися із державного концерну “Укрспирт” до державного підприємства “Укрспирт” і станом на початок 2020 року 40 підприємств встигли перейти до ДП “Укрспирт”, при цьому протягом того ж року Фонд державного майна провів успішну приватизацію 15 спиртзаводів з складу ДП. Найуспішнішим у фінансовому плані став продаж Вишняківського МПД (місце провадження діяльності - Ред.) за 234 млн грн.

А от нереорганізованими залишаються ще 8 підприємств. Тож приватизація застала ці підприємства в такому перехідному стані. Вони зараз теж передані Фонду держмайна. І саме вони залишаються юридично обтяженими зобовʼязаннями та арештами своєї й досі “материнської” структури - концерну. Через це їхня приватизація може затягнутися на роки, при тому, що це живі, діючі заводи і надзвичайно ліквідна стратегічна продукція. Щоб нарешті розблокувати приватизацію в галузі, авторами законопроєкту й було прийнято певні окремі пояснення саме для спиртовиків. Сподіваюся, парламент підтримає наші пропозиції, розуміючи нагальність розвʼязання цієї запущеної ситуації. Загалом потрібно прибирати подібні дисбаланси та прискорювати приватизацію. За інформацією ФДМ, у них близько 200 підприємств з арештами, які можливо буде приватизувати відповідно до нового закону.

- Одним з механізмів прискорення ви бачите відмову від залучення радників для продажу обʼєктів великою приватизації. Натомість Transparency International вважає таке рішення помилковим. Мовляв, обʼєктивність радників забезпечувалася їх конкурсним відбором. Саме радники несли увесь тягар передприватизаційної підготовки та відповідальність за продаж. Тож якщо знову перекласти їх функції на Фонд, ефективність приватизації знизиться через брак ресурсів для цієї роботи. Прокоментуйте.

- Чесно кажучи, інститут радників себе не виправдав. Як мінімум тому, що процес їх призначення теж був певним гальмом у загальному приватизаційному процесі. Згадайте лишень історію Одеського припортового заводу, де неодноразово змінювались радники, через що процедура знову затягувалась. При цьому потенційний інвестор, все рівно був змушений залучати аудиторів, на чию думку він міг покладатися. 

Наприклад, зараз є питання до того, як радники готували до приватизації завод «Більшовик». Я сміливо кажу про те, що ефективних кейсів роботи радників у нас немає. І якщо ми переводимо велику приватизацію в електронні торги, то навіщо взагалі нести додаткові витрати на радників, які, по суті, не дають жодної користі. До того ж, практика продажу через електронну систему “Prozorro.Продажі” великих приватних обʼєктів, наприклад, Дніпровського меткомбінату (виставленого на продаж за борги), свідчить, що навіть такі обʼєкти цілком можливо продавати на електронних торгах за значно більші суми, ніж продає держава за допомогою радників. Нагадаю, в ході цього конкурсу корпорація ІСД продала завод Метінвесту за 9 млрд. грн. Так, там був арбітражний керуючий, який підготував об’єкт до продажу в електронній системі, але це місцева людина, яка знає специфіку галузі та підприємства. У Фонді держмайна теж працюють такі люди.

- У Фонді люди працюють на зарплату, а обʼєктивність радників, як стверджували, забезпечував їхній відсоток з ціни продажу обʼєкту. Мала працювати така мотивація.

- Як бачимо, не працювала. Для них кожен етап роботи мав окремо оплачуватись замовником торгів, тобто державою. А в держави то грошей нема, то закінчення бюджетного року, то ще якась бюрократія. Ми пропонуємо відмовитися від радників. Фонд держмайна і раніше виконував весь спектр підготовчих робіт по кожному обʼєкту. Логічніше, якщо потенційний інвестор сам замовляє і платить за оцінку та due diligence. Тим більше Фонд держмайна, держава в особі його керівника, тепер не матиме можливості зняти з себе відповідальність за затягування в приватизації свого майна. Завдання ж тільки в тому, щоб підготувати документи, все інше зроблять приватні аудитори та електронна система. Тут немає можливості якось формально блокувати конкурс чи впливати на ціну.

Плюс ми ліквідовуємо застарілі норми, які вимагають наприклад, публікації в газеті про приватизацію. В епоху гаджетів це вже не актуально. Інформацію в електронних засобах не викупиш, як тираж паперової газети, щоб ніхто не дізнався про конкурс.

- Які очікування у вас, наскільки активізується приватизація у зв’язку з прийняттям цього законопроєкту? Цього року до бюджету закладали план доходів від приватизації 8 млрд грн. Звісно, війна цим планам завадила. До кінця року буде можливість проведення приватизаційних конкурсів? І яких саме?

- Якщо законопроєкт проголосують, ми очікуємо відновлення та активізацію приватизації в агросфері, інфраструктурі, переробці та інших важливих галузях. Наприклад, у зв'язку з блокадою ворогом наших портів та порушенням логістики, є інтереси у придбанні транспортних терміналів, державних комбінатів хлібопродуктів, зернових терміналів та приміщень для зберігання збіжжя, яке аграрії нині не можуть вивезти. Зараз якраз зручний момент виставити на продаж непрацюючі роками державні елеватори, які за звичайних умов не були цікаві інвесторам через свою високу енергозатратність, а зараз вони чи не єдина надія зберегти врожай.

Очікуємо попит на спиртзаводи, тому що це переробка аграрної продукції, а переробка - це висока додана вартість і можливість для експорту.  Ми також сподіваємось на активну релокацію та створення підприємств, які виробляють продукцію подвійного призначення, тобто щось потрібне для оборони, наприклад, легка промисловість, або металообробка, медична реабілітація, протезування, тощо.... Насправді в держави дуже багато цікавого, що можна використати та залучити для розвитку бізнесу в цей непростий час. 

- І все ж, на яку суму приватизаційних надходжень до кінця року держава може розраховувати?

- За моїми прагматичними оцінками, цього року можемо розраховувати не більше ніж на 1 млрд.грн від приватизації. Наразі у Фонду держмайна багато об’єктів уже готових до приватизації за умови прийняття законопроєкту - це 174 об’єкти. Тобто, потрібно лише дати можливість швидко провести конкурси і протягом двох-трьох місяців гроші надійдуть до бюджету. От велику приватизацію доведеться почекати. Хоча і тут можуть бути мотивовані політичні рішення. Адже сталість енергетичної системи під час війни - питання надзвичайної ваги. Якщо для цього потрібно, щоб Центренерго працювало ефективно і буде очевидно, що саме приватизація забезпечить цю ефективність, то чи має право держава чекати?

Що ж стосується заборони продажу об’єктів на тимчасово окупованих територіях, то вона цілком логічна і не піддається сумніву. Більше того, заборона буде діяти й на територіях, близьких до лінії боїв. Тут інакше не можна.

- В унормуванні питань, повʼязаних із допуском іноземців до приватизації наших державних обʼєктів щось змінюється?

-  Майже нічого принципового, попередній закон вже визначив: головне, щоб в число інвесторів жодним чином не потрапили росіяни. Для іноземців ми лише продовжуємо норму, яка діяла з 2018 року про застосування норм англійського права для іноземних покупців об’єктів великої приватизації, ще на три роки - до 2024 року. Але я думаю, ми будемо й надалі продовжуватимемо цю норму, допоки не сформуємо свою незалежну судову систему.

- Які позиції законопроєкту наразі є найбільш дискусійними, через які депутати можуть ламати списи?

- Враховуючи, що подані зміни - це просто звичайний “апгрейд” процедур, ми не очікуємо великого спротиву в залі. До другого читання законопроєкту подано 600 правок, і не можна сказати, що він сильно “заспамлений”. Але мені здається, норма, яка стосується дозволу продавати майно з обтяженнями, може викликати дебати. Ми ж розуміємо, що тут можуть критися цілком зрозумілі бізнес-інтереси. Тому, як кажуть, готові до бою.

Марина Нечипоренко

Фото - Руслан Канюка