Зміна керівництва НБУ: якою буде нова політика регулятора
Заява про відставку Кирила Шевченка з посади голови правління Національного банку України для багатьох стала несподіванкою. Водночас (як це часто буває, переважно вже “заднім числом”) дехто з політиків і журналістів демонструє обізнаність, стверджуючи, що звільнення очільника банківського регулятора у владних кабінетах обговорювали вже давно. І лише зараз, мовляв, настав сприятливий момент: коли й коло кандидатів у наступники визначили, і в тому, що зміна “коней на переправі” жодним чином не позначиться на переговорах про нову програму співпраці з МВФ, переконалися.
Як би там не було, а за оцінками більшості аналітиків - у тому числі, й від початку критично налаштованих до Шевченка, - завершує він свою коротку (трохи більше 2 років із 7, передбачених за законом) каденцію на позитивній ноті: в умовах війни команді НБУ вдалося забезпечити стійкість фінансової та банківської систем. Та попереду викликів (для наступника Шевченка на посаді) не менше...
НБУ за Крила Шевченка: головний здобуток — стабільність банківської системи в умовах війни
Одразу після повідомлення Кирила Шевченка про намір піти у відставку почалися консультації щодо призначення нового очільника НБУ. Про це у коментарі Укрінформу повідомив голова комітету ВР з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев. Він запевнив, що Національний банк України ні на мить не залишиться без керівництва.
“Зараз розпочалися консультації щодо нового голови. Думаю, протягом кількох днів це питання вирішимо. Заяву Шевченка про відставку розглянемо вже цього тижня, на найближчому пленарному засіданні Верховної Ради. І тоді ж, якщо кадрові консультації будуть успішними, зможемо винести на голосування питання про призначення нового голови правління регулятора”, - розповів Гетманцев.
Жодних ризиків для безперебійної роботи Нацбанку у “перехідний період” не бачить і асоційований експерт в CASE Україна Євген Дубогриз. “Якщо голова Національного банку йде у відставку у воєнний час, це означає, що йому вже знайшли заміну. І всі питання, всі ризики, які можуть виникнути, враховано. Інакше не було б його публічної заяви. Тим більше, якщо ця заява з’являється під час перемовин з Міжнародним валютним фондом про нову програму співпраці, це означає, що всі ризики уже взяли до уваги й нівелювали. Якби якісь реальні ризики залишалися, цю відставку просто б відтермінували, доки усі потенційно проблемні питання не були б вирішені”, - каже експерт у коментарі Укрінформу.
Також Дубогриз звернув увагу на слова Кирила Шевченка про те, що, доки не буде ухвалене рішення про звільнення, він продовжить керувати Нацбанком. А коли буде звільнення і швидко не призначать наступника, за словами експерта, є ще 5 членів правління Нацбанку, котрі певний час можуть працювати самостійно. Як це було у липні 2020 року, коли перед призначенням на посаду Шевченка правління НБУ майже три тижні залишалося без голови, що жодним чином не позначилося на ні на діяльності регулятора, ні на роботі банківської системи країни у цілому.
Гетманцев же наголосив на тому, що Шевченко заявив про відставку у зв’язку зі станом здоров’я, а не через скандал чи негативну ситуацію в Нацбанку або у фінансовій системі держави. “Переконаний: ця відставка жодним чином не вплине на стабільність банківської і фінансової систем. А Кирило Шевченко залишиться в команді, і його досвід та знання прислужаться державі в майбутньому”, - переконаний парламентарій.
Він подякував Кирилу Шевченку за більш ніж дворічну роботу на посаді. Особливо — в умовах великої війни.
“Це справді надзвичайно відповідальна людина, багато в чому завдяки їй Україні вдалося стабілізувати фінансову ситуацію у найважчі часи лютого-березня, утримати гривню, забезпечити роботу платіжної системи й платіжних карток, коли люди могли отримувати гроші в банкоматах навіть на прифронтових територіях. Він разом з командою Національного банку професійно та чітко організував роботу регулятора, що забезпечило стабільну роботу всієї банківської системи”, - сказав голова профільного комітету ВР.
У тому, що саме під час війни Шевченко продемонстрував свої найкращі риси, переконаний і Євген Дубогриз. “У перші півтора року каденції Шевченка мої оцінки його роботи були, переважно, негативними. Адже дуже багато процесів у Нацбанку невиправдано замкнулися особисто на ньому. На противагу тому, що було за керівництва попереднього очільника НБУ Якова Смолія, вибудовувалася чітка вертикаль на держслужбі, що не дуже правильно для такого органу як Національний банк. Але останні сім місяців роботи повністю нівелювали увесь попередній негатив. Нацбанк настільки оперативно реагував на виклики, настільки класні мав плани дій в екстремальних умовах, що це, без зайвого перебільшення, можна назвати “вищим пілотажем”. Регулятор заздалегідь розробив план реагування на випадок війни і одразу ж ввів його в дію й успішно втілював. На виході — безперебійна робота банківської системи. Починаючи з першого дня російського вторгнення, всі розрахунки велися, банки (за винятком двох установ, щодо яких цього року ухвалили рішення про виведення з ринку) розраховувалися із вкладниками. Не було проблем з платіжними системам, відсутні перебої із платежами. Не було паніки серед населення, що якісь гроші пропадуть у банках. Була абсолютно адекватна монетарна політика: на перші три місяці війни просто зафіксували облікову ставку, валютний курс, впровадили низку виправданих обмежень, а потім їх поступово послаблювали - і облікову ставку підвищили до реального рівня ризиків, і курс обміну. Тож у цілому оцінка семи місяців продемонструвала: Шевченко ефективно впорався із викликами. Й завдяки цьому ми зараз маємо стабільну банківську систему, що аж ніяк не було очевидним на початку вторгнення рф”, - наголосив експерт.
Куди критичніше оцінює роботу Кирила Шевченка на посаді керівника НБУ фінансовий аналітик Олексій Кущ. “Я - не прибічник нинішнього керівника в контексті його монетарної політики. У березні ним справді не було допущено помилок 2014-2015 років - зафіксовано обмінний курс та перекрито канали відтоку капіталу. Бюджет фінансувався безпосередньо НБУ, хоча прив'язка дохідності військових облігацій до облікової ставки була помилкою. Крім того, сама облікова ставка залишилася без змін. Але у червні облікову ставку підвищили з 10% до 25% і це означало лише одне - кінець суверенної монетарної політики. Більше того, НБУ "пообіцяв" тримати облікову ставку на такому рівні до другого кварталу 2024 року, сформувавши таким чином очікування, що в цій країні до 2025 року жодного економічного розвитку не буде, а гроші можна заробити лише на фінансових спекуляціях”, - зазначає економіст.
Зокрема, він критикує керівництво НБУ за те, що воно, гарантуючи комерційним банкам пасивний заробіток, просто зв’язало 250 мільярдів гривень у депозитних сертифікатах НБУ під 23% річних. І ці гроші не приносять жодної користі реальному сектору економіки. “Адже емісія з акцентом на реальний сектор хоч і призводить до інфляції, але й стабілізує економіку під час кризи, компенсуючи структурні руйнування. А фінансова емісія призводить до тієї ж інфляції (може трохи нижчої), але при цьому нічого не дає для економічного зростання, хіба що "штампує" доходи банків, зароблені на депозитних сертифікатах НБУ. Крім того, це і модель перерозподілу прибутку регулятора на користь банків, а не державного бюджету”, - переконаний Олексій Кущ.
Нацбанк після Кирила Шевченка: виклики, зміни, запорука успіху
Доволі критично оцінює нинішню роботу Національного банку і голова експертно-аналітичної ради Українського аналітичного центру Борис Кушнірук. Так само песимістично налаштований економіст щодо найближчої перспективи. Але у помилках та провалах він винуватить не стільки Шевченка, його попередників чи можливого наступника, як саму систему регуляторної політики у банківській сфері, що втілювалася фактично впродовж усього періоду нашої незалежності.
“Політику Національного банку як до приходу на посаду Кирила Шевченка, так і зараз, вважаю некоректною та навіть непрофесійною. Це стосується як процентної, так і курсової політики НБУ. Надто під час війни ми побачили, що дії Національного банку значною мірою провокували величезні зловживання, пов’язані з існуванням різних валютних курсів”, - наголосив експерт у коментарі Укрінформу.
Й відставка Шевченка, на його думку, особливо нічого не змінить. Бо, на жаль, усі роки незалежності ми безальтернативно втілюємо політику, яку рекомендує Міжнародний валютний фонд. Попри те, що в самому Фонді не раз визнавали помилковими свої попередні дії з точки зору ефективності в умовах перехідних економік. При цьому доволі часто ми навіть по-своєму інтерпретували рекомендації МВФ, що лише погіршувало ситуацію.
“У 90-і роки Фонд сповідував політику, яка передбачала прив’язку національної валюти до якоїсь твердої іноземної. У нас це був долар. Це добре для стримування інфляції, але не діє в довгостроковій перспективі. Така собі пігулка: чим довше її приймати, тим менш ефективною (а зрештою — і шкідливою) вона стає. Адже за такої прив’язки внутрішня інфляція однак є, всі товари постійно дорожчають, а отже стають менш конкурентоспроможними як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках. І це - не тільки українська історія, а й, наприклад, досвід Аргентини”, - пояснює Кушнірук.
Він нагадує, що будь-яка монетарна політика є складовою всієї економічної політики в державі. Якщо некоректні інші політики — бюджетна, фіскальна, митна, регуляторна, - негативні наслідки неминучі. Лише зважена спільна політика у цих сферах може принести результат. У нас же такий підхід не в пошані.
У цьому зв’язку економіст наводить іще один приклад: “Вважається, що якщо в довгостроковому вимірі бізнес знає, яким може бути відсоток інфляції, що майже гарантується Національним банком через інструменти його монетарної політики, це добре. Мовляв, бізнес почувається впевнено й починає інвестувати. Проблема ж полягає у тому, що поняття інфляції у нас страшенно спрощене та примітизоване. Бо будь-який її показник - це “середня температура по палаті”. Індекс споживчих цін для різних категорій населення, соціальних груп, які мають різну структуру споживання, відрізняється. Таким чином, загальний показник інфляції по країні — це “ні про що”, - переконаний експерт. Так само відбувається і з індексом цін виробників промислової продукції. Для різних галузей він відрізняється. До того ж, при розрахунку індексу споживчих цін превалює частка сировинних галузей, тоді як у переробних він може бути в рази нижчим. Така ситуація призводить до відсутності кредитів в економіці. А стабільне зростання економіки в умовах постійного падіння обсягів кредитування неможливе.
Борис Кушнірук сумнівається, що найближчим часом ситуацію вдасться змінити. Адже йдеться про комплексний підхід, який би призвів до кардинальних зсувів у спільній політиці Уряду й НБУ, що б у купі стимулювало розвиток економіки. Без таких змін зміна прізвищ очільників Нацбанку жодного значення не матиме, - переконаний економіст.
З іншого ж боку, ми розуміємо, що такі глобальні пертурбації можливі (чи принаймні бажані) лише у середньостроковій або й у довгостроковій перспективі. Що б там хто не говорив, а справжній розвиток економіки і активне кредитування її реального сектору можливі лише в мирних умовах. На короткому ж кроці перед новим керівництвом Нацбанку завдань та викликів стоятиме, либонь, не менше, ніж перед Кирилом Шевченком у перші місяці війни. Адже ситуація розвивається доволі динамічно й непередбачувано, часто доводитиметься працювати “з коліс”, не розраховуючи на “заготовки”, як це було з планом дій на випадок великої війни.
Потенційним ударом по фінансовій стабільності може стати нове зростання різниці між офіційним і готівковим валютними курсами. Позитивний ефект від ухвалення в липні рішення НБУ про підвищення офіційного курсу з 29,25 до приблизно 36,6 гривень за долар був короткостроковим. Різниця зафіксованого Нацбанком курсового показника з готівковим курсом доволі швидко знову зросла до 6-7 гривень. Регулятор змушений посилювати інтервенції для стримування курсу на міжбанківському ринку, лише за останній тиждень вересня витративши для цього майже $900 мільйонів. Тоді як “нормальний” темп розпродажу міжнародних резервів — $200-$400 мільйонів на тиждень. Зрозуміло, що без кореляції курсу чи ухвалення якихось інших радикальних рішень (повернення до адміністративних обмежень, приміром) довго ситуацію під контролем не втримати.
Неабияким чинником дестабілізації може стати і ймовірна націоналізація підсанкційного Альфа-банку. На відміну від виведених з ринку улітку Мегабанку та Банку “Січ”, він є системним для нашої країни.
Також, здогадно, продовжиться тиск на Нацбанк в питаннях активізації роботи грошового друкарського верстата. “Емісія за нинішніх умов неминуча. Питання - в її обсягах. Нацбанк заявляв, що йдеться не більш ніж про 30 мільярдів гривень на місяць цього і наступного року. Мені здається, що основні засади монетарної політики — ключова ставка на рівні 25% до другого кварталу 2024 року, обсяги емісії щонайбільше у 30 мільярдів щомісяця, - збережуться за будь-якого голови Нацбанку. Єдине, де на мою думку, можлива корекція, - повернення до плаваючого обмінного курсу. Але це якщо й буде, то або наприкінці року, або вже у 2023-ому”, - прогнозує Євген Дубогриз.
Водночас посилення, на його думку, потребує такий напрямок роботи регулятора як робота з банками. Адже останні зараз вкрай неохоче визнають свої реальні кредитні збитки. “Умовно кажучи, вони дещо прикрашають свою публічну звітність і видаються “кращими”, ніж є насправді. За цих умов важливою, як на мене, буде ініціатива від регулятора, щоб банки активніше визнавали ті збитки, яких вони насправді зазнали, починаючи з 24 лютого. Це потрібно для того, щоб надалі вибудовувати нормальні регуляції. Бо зараз невідомо, якими мають бути вимоги до банків, нормативи капіталу тощо. Для того, щоб це чітко визначити, треба оцінити реальні збитки фінустанов. І це буде одним із головних завдань нового голови НБУ”, - вважає Дубогриз.
Ще один виклик — пошук консенсусу у “довколапозичкових” відносинах Національного банку з Міністерством фінансів. Зміна очільника - завжди ризик (і спокуса для декого) посилення тиску саме на нього, а не на “візаві”. Всім відомо, що кілька останніх місяців відносини між двома інституціями доволі напружені. Після підвищення в червні облікової ставки до 25% НБУ радить Мінфіну підвищувати дохідність ОВДП, аби мати змогу залучати до держбюджету необхідний ресурс. Але Мінфін відмовляється від такого кроку. Як наслідок, обсяги запозичень мінімальні. Приміром, під час останнього аукціону з розміщення ОВДП нинішнього вівторка вдалося залучити лише 44,5 мільйонів гривень, тоді як у “кращі часи” щотижня вдавалося позичати для держави по кілька або й по кільканадцять мільярдів.
На відміну від багатьох колег, Євген Дубогриз налаштований (умовно) оптимістично: “Мені здається, що зміна голови допоможе цим органам знайти спільну мову. Вочевидь, крок назустріч має зробити саме Міністерство фінансів. Тому що коригувати щось із дохідністю депозитних сертифікатів Нацбанку навряд чи можна. Єдиний спосіб — розширити коридор дохідності, зменшивши ставку із нинішніх 23% до 20%. Але однак це - набагато вигідніше, ніж поточні ставки дохідності ОВДП. Тож банки, як і раніше, вкладатимуться саме в сертифікати НБУ, оминаючи мінфінівські аукціони своєю увагою”, - пояснює Дубогриз.
Він також сподівається, що за нового голови правління регулятора посилиться координація дій Нацбанку не лише з Мінфіном, а й з Міністерством економіки та іншими центральними органами влади, а їхня взаємодія буде більш ефективною.
Додамо, що поміж кандидатур на посаду голови правління НБУ, які, за даними поінформованих джерел, обговорюються у владних кабінетах, - Владислав Рашкован, Тимофій Милованов, Катерина Рожкова, Володимир Лавренчук, Андрій Пишний (за більшістю оцінок, найвірогідніший претендент). При цьому ім’я нового очільника регулятора можемо дізнатися вже нинішнього тижня.
Владислав Обух, Київ
