Не той хліб, що надворі, а той, що в коморі
Нещодавно в Індустріальному парку села Мостиська Другі на Львівщині, неподалік польського кордону, введено в дію елеватор для приймання та перевантаження кондиційного зерна, який був виготовлений на приватному підприємстві «Лубнимаш». Новий елеватор має продуктивність перевалки зерна 100 тисяч тонн у місяць і є дуже важливим об’єктом у плані логістики подальшого транспортування врожаю зернових за кордон залізничним транспортом.
«Лубнимаш» — флагман вітчизняного машинобудування і основний наповнювач бюджету міста над Сулою. На початку широкомасштабної війни цьому підприємству, як і багатьом іншим національним виробникам, довелося пережити кілька дуже непростих місяців.
Про те, як удалося подолати тимчасову кризу, про нові конструкторські розробки й особливості роботи в нинішніх непростих умовах говоримо із заступником директора Олександром Плескачем.
НА ЧАСІ ЕЛЕВАТОРНІ КОМПЛЕКСИ ДЛЯ ПЕРЕВАЛКИ ЗЕРНА
— Для виготовлення нашої продукції використовується особлива сталь: з напиленням 350-450 грамів цинку на один квадратний метр чорного металу, — розпочинає розмову Олександр Плескач. — На жодному металургійному комбінаті України такого не випускають, тому ми цілком залежимо від поставок сировини із закордону. До речі, гарантія імпортної оцинкованої сталі з полімерним покриттям, яку ми використовуємо на зовнішніх роботах, - 50 років. Тобто, півстоліття метал лишається стійким до наскрізної корозії. Саме якісні матеріали й комплектуючі дозволяють нам забезпечувати високий рівень надійності обладнання.
Але Кабмін, як відомо, одразу після широкомасштабної російської агресії заборонив імпорт, окрім критичного, аби з держави не виводилась валюта. Ми змогли протриматись певний час на запасах, але якби вони закінчились, то нам довелося б зупинитися. Звісно, це було б не на користь трудовому колективу й економіці держави, тож дирекція підприємства стала бити на сполох. Наші звернення до Кабінету Міністрів, Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Верховної Ради, до народного депутата України Анастасії Ляшенко з роз’ясненням наслідків такого обмеження дали позитивний результат. Звісно, інші виробники також тиснули. Як наслідок, на початку липня Кабмін скасував своє рішення, чим розв’язав нам руки.
Тож відкриття елеватора у Мостиськах Других, через який відвантажується сьогодні зерно на експорт, стало можливим завдяки тому, що «Лубнимаш» продовжує працювати і не збавляє темпів виробництва під час воєнного стану. До речі, такі ж елеваторні комплекси уже введені в експлуатацію в Абазівці під Полтавою, у місті Славута Хмельницької області та в селищі міського типу Дружба на Тернопільщині. Адже у межах «зернової ініціативи» Україна має нарощувати обсяги перевалки зерна. На підприємстві вважають за честь долучитися до реалізації вкрай важливого проєкту.
«Лубнимаш» ось уже 130 років виробляє обладнання для транспортування, зберігання, переробки зерна, зернопродуктів та інших матеріалів. Наразі це елеватори, бункери, ангари, сушарки різних типів, силоси тощо. Виробник забезпечує аграріям безперервний ланцюжок зберігання збіжжя: від прийому в завальні ями, очищення й сушки до транспортування в ангари чи силоси, а з них — відвантаження на залізничний чи автотранспорт. Одне слово, пропонує повний комплекс обладнання для зберігання зерна «під ключ», якісний сервіс і технічну підтримку.
До речі, в Україні лише два підприємства постачають таку продукцію, обидва вони розміщені на Полтавщині, й одне з них у Лубнах.
І вітчизняні фермери, й закордонні покупці впевнені у надійності лубенської продукції, яка постійно модернізується, відповідно до потреб часу.
КУКУРУДЗА ЯК ПАЛИВО ДЛЯ ЗЕРНОСУШАРКИ
— Ви, до речі, знаєте, що наші зерносушарки можуть працювати на кукурудзі? — ставить мене у глухий кут співрозмовник.
— Тобто? На бадиллі? — починаю вгадувати.
— Та який же у бадилля коефіцієнт теплової віддачі? На зерні! Річ у тім, що недавно ще зерно кукурудзи коштувало дуже дешево, 2,5-3 тисячі гривень за тонну. Тому його було вигідніше спалювати замість газу, і навіть вигідніше за пелети, ціна яких сягала 6-7 тисяч. Ми два роки тому разом із партнерами, які займаються виготовленням теплогенераторів, запустили у масове виробництво зерносушарки, що працюють на альтернативному паливі: пелетах, щіпках, брикетах. Як виявилося, і на кукурудзі також. А якщо врахувати, що в багатьох фермерів є техніка, якою вони розчищають поля і мають, так би мовити, дармовий матеріал для спалювання в теплогенераторі, то ефективність такої сушарки перевищує всі очікування. Її продуктивність від 20 до 100 тонн на годину.
— Чи є аналоги? — цікавлюся.
— Загалом, ідея не нова. Наша сушарка зроблена за зразками найкращих елементів кількох європейських конкурентів.
ЗЕРНОСХОВИЩА ШВИДКОГО МОНТАЖУ: ПОКИ НАШІ ФЕРМЕРИ ПРИДИВЛЯЮТЬСЯ, ІНОЗЕМЦІ ГОТОВІ ІНВЕСТУВАТИ
У липні підприємство представило зерносховище швидкого монтажу. Це абсолютно новий тип такого обладнання в Україні. Цікавимося, як сприйняли новинку аграрії.
— Українські сільгоспвиробники поки що придивляються до них, бо звикли будувати стаціонарні ангари й елеватори, щоб, як мовиться, раз і назавжди, — каже Олександр Плекскач. — Зате нова розробка наших конструкторів зацікавила закордонних покупців. Ба більше, міжнародні організації вирішили інвестувати кошти у зведення як постійних, так і тимчасових зерносховищ. До прикладу, Німеччина і Японія планують найближчим часом виділити на це понад 60 млн доларів.
— Судячи з назви, переваги зерносховища швидкого монтажу у швидкості його встановлення. А такий поспіх не позначається на якості зберігання зерна?
— У складний воєнний час, коли імпорт обмежений й існує дефіцит зберігання зерна, дуже потрібні сховища, які швидко монтуються і мають мінімальну ціну. Технічними характеристиками передбачено зберігання зерна без погіршення якості до дев’яти місяців. Але ж скільки переваг! Для встановлення не потрібен проєкт, конструкція монтується без фундаменту, прямо на підготовленому ґрунті (в ідеалі на асфальтовій ділянці), і це займає всього 2-4 дні. А завантаження й вивантаження робиться за допомогою пересувних транспортерів чи навантажувачів. Потрібне лише джерело електроенергії, щоб забезпечити роботу аераційної системи. До речі, модульні сховища (вони бувають як круглої, так і овальної форми), мають вбудовану систему вентиляції й можуть вміщувати від 1000 до 10 тис. тонн.
Уніфікованих сховищ розроблено аж 10 моделей об’ємом від 100 до 1000 тонн.
ШЛЯХ З ЄВРОПИ ДО ЛУБЕН СТАВ ДОВШИМ
Ситуація в країні на імпорті обладнання позначилася несуттєво. У Білорусь, де минулого року фахівці «Лубнимашу» встановили один елеватор, тепер немає поставок. А ось весною на замовлення фірми Carlsberg Group, яка виготовляє пиво, в Ташкенті був установлений силос конусного типу. Паралельно змонтований інший силос, плоскодонний, на найбільшому спиртзаводі Узбекистану. З червня виконується замовлення, отримане від казахів, на монтаж шести плоскодонних силосів. Чотири з них уже готові. Наприкінці вересня буде відвантажене обладнання до Франції.
У «Лубнимашу» є замовники в Молдові, Бельгії, Грузії та інших країнах. Основна перевага продукції підприємства над закордонними аналогами — висока якість, ринкова приваблива ціна, можливість швидкого ремонту фахівцями заводу в разі якогось технічного збою.
— Ви говорили про підтримку закордонних країн у будівництві зерносховищ різних типів. Сподіваюсь, є й вітчизняні програми сприяння сільськогосподарському машинобудуванню.
— На жаль, війна поки що поставила на паузу дуже гарну державну програму. Вона діяла з 2017 року й передбачала компенсацію аграріям 25 відсотків вартості українського обладнання. Все було дуже прозоро й ефективно. Ми готували пакет документів для своїх замовників, вони їх подавали до свого обслуговуючого банку, проплачували повну вартість обладнання, а через місяць держава повертала їм 25 відсотків тієї суми. Це була одна з небагатьох успішних програм підтримки аграрного сектора і кредитування, яка дозволила фактично підняти на новий рівень розвиток сільгоспмашинобудування, збільшити кількість нових підприємств і робочих місць у галузі. Агрохолдинги, експортери зерна, перевізники, виробники сільгосптехніки тощо почали вже входити в нормальний робочий ритм, і, сподіваюсь, незабаром запрацюють нові мирні програми.
Ганна Волкова, Полтава
Фото надані Олександром Плескачем
