Підсумки року: Як рятували національну валюту та заощадження

Завдяки вчасно ухваленим рішенням на початку війни, зваженим та послідовним крокам упродовж усіх цих непростих десяти місяців та допомозі від міжнародних партнерів Україні вдалося зберегти стабільність фінансової та банківської систем. Безумовно, це головне. Обрана стратегія в екстремальних умовах спрацювала. Хоча були і тактичні помилки, була й критика з приводу невчасності чи недоречності тих або інших кроків.

Укрінформ пригадує шлях, який банківський сектор і система державних фінансів пройшли у 2022-ому: від тотальних обмежень та заборон до майже “мирної” роботи в умовах енергетичного терору з боку ворога. Частина перша присвячена валютній політиці.

Фінустанови й валютний ринок: “затягування гайок”...

Поміж ключових рішень, які ухвалювалися в перші години війни, було й затвердження заходів із запобігання дестабілізації банківської системи та впровадження жорсткого контролю за валютним ринком і фінансуванням державних видатків. Увесь фінансовий ресурс першочергово спрямовувався на потреби національної оборони. Оперативно затвердити необхідні законодавчі та нормативні акти допомогли розроблені заздалегідь алгоритми реагування на ймовірну (як підтвердилося 24 лютого — реальну) агресію, а також досвід подолання попередніх світових фінансових криз та наслідків восьмирічного протистояння з російськими найманцями на Донбасі.                                                                                          

“Безперечно, заздалегідь підготуватися до таких жахливих подій неможливо. Але певні алгоритми дій, які обговорювали до війни, оперативні рішення, ухвалені в перші дні ворожої агресії, навіть вже зранку 24 лютого, якраз і зумовили стабільність вітчизняної фінансової системи. В Національного банку є інституційна пам’ять щодо багатьох криз, які переживала наша держава. Це й перманентні кризові процеси 1990-их, і фінансові кризи 2008-2009 та 2014-2016 років. Отже, уже було напрацьовано інструменти, необхідні для мінімізації проблем”, - пригадує в інтерв’ю Укрінформу голова комітету ВР з питань фінансів, податкової та митної політики, секретаря Національної ради відновлення Данило Гетманцев. 

Зокрема, постановою №18 Нацбанк обмежив зняття готівки з рахунків клієнтів в обсязі 100 тисяч гривень на день (не враховуючи виплати заробітної плати та соціальних виплат), крім підприємств та установ, що забезпечували виконання мобілізаційних завдань уряду, а також отримання окремих дозволів НБУ. Також заборонили видачу готівки з рахунків клієнтів в іноземній валюті, запровадили мораторій на транскордонні валютні платежі. Роботу валютного ринку країни, крім операцій з продажу іноземної валюти клієнтами, тимчасово зупинили. Станом на 24 лютого було зафіксовано офіційний валютний курс - 29,25 гривень за долар і 31,17 гривень за євро.                                                                                                                 

В експертному середовищі погоджуються, що рішення, ухвалені на початку війни, були правильними та доречними. Як наслідок: збереження стабільності банківської системи, відносно стабільний, як за таких умов, курс гривні та порівняно низька інфляція.  

 Стосовно ж подальших кроків, зокрема темпів скасування обмежень, думки експертів різняться: хтось повністю погоджувався з діями регулятора, хтось казав, що лібералізація після того, як минули перші шоки війни, відбувалася невиправдано повільно. А хтось наполягав на тривалішому збереженні обмежень, оскільки послаблення, мовляв, очікуваного ефекту не дали. 

... та поступова лібералізація

Послаблення впроваджувались у кілька етапів. Національний банк доволі оперативно реагував на зміну ситуації. Чим провальнішими були дії ворога на фронті, чим більше надходило фінансової допомоги Україні від міжнародних партнерів і чим краще адаптувався до роботи в екстремальних умовах вітчизняний бізнес, тим більше заборон скасовували. 

Приміром, вже на початку березня НБУ скасував низку впроваджених раніше обмежень для фізичних осіб, у тому числі для військовослужбовців та громадян з територій, яким загрожувала тимчасова окупація. Останні, приміром, могли знімати з рахунків готівку у національній та іноземній валюті без обмежень (при наявності коштів у відділенні банку). Також НБУ дозволив здійснювати перекази на рахунки благодійних фондів не тільки у гривнях, а й в іноземній валюті. Починаючи з березня, Нацбанк потихеньку послаблював і обмеження при купівлі валюти банками та продажу її для потреб критичного імпорту.

Суттєві послаблення для населення запрацювали з 14 квітня. Банкам і небанківським фінустановам дозволили продавати людям готівкову валюту за курсом, що не більш ніж на 10% відрізняється від офіційного. Але продавати можна було лише долари та євро, які фінустанови самі купили у громадян, без залучення додаткових обсягів валютної готівки.                                                                          

Подальша лібералізація була пов’язана зі скасуванням з 21 травня обмежень на встановлення курсу, за яким уповноважені установи могли продавати готівкову іноземну валюту клієнтам. Це мало поліпшити умови роботи легальних суб’єктів ринку, а також запобігти процвітанню своєрідного “валютного туризму”, коли за кордоном можна було міняти гривні за офіційним курсом і продати в Україні на “чорному ринку” з хорошим прибутком. Що у великих обсягах вимивало золотовалютні резерви, адже НБУ зобов’язаний викуповувати у зарубіжних партнерів витрачені нашими біженцями гривні.

Безумовно, важливим кроком регулятора — також, до речі, неоднозначно сприйнятим експертами, — було ухвалене на початку червня рішення про різке підвищення ставки рефінансування з 10% до 25%. Один з аргументів на користь такого кроку стало пришвидшення інфляційних процесів та неабияке зростання інфляційних очікувань населення й бізнесу.         

Суттєве зростання облікової ставки разом з іншими заходами мало зберегти від знецінення гривневі доходи і заощадження громадян, збільшити привабливість активів у гривні та знизити тиск на валютний ринок. Але це негативно позначилося на вартості внутрішніх запозичень для України. Бо банкам стало набагато вигідніше вкладати гроші у депозитні сертифікати НБУ, під 22-23% річних, ніж інвестувати в державні цінні папери (в тому числі, у військові ОВДП) з дохідністю 11-12%. Довкола цього, власне, влітку відбулося чимало палких дискусій між представниками Нацбанку та Міністерства фінансів. В НБУ наполягали на необхідності підвищення вартості залучення ресурсу під ОВДП, в Мінфіні ж до останнього цьому пручалися (детальніше — нижче). 

Курс купівлі-продажу валютної готівки банками упродовж цього часу залишався стабільним, близьким до максимальних параметрів, дозволених регулятором (+10% до офіційного курсу). Долар купували, в середньому по  31,8, продавали — по 32,2 гривень. Курс євро натомість постійно змінювався. Але це пов’язано не з обсягами попиту-пропозиції, а з реакцією Національного банку на зміну співвідношення євро/долар у світі. Курси купівлі-продажу на “чорному” ринку влітку сягали 37-38 гривень. Хоча на початку війни долар підскочив в ціні до 40 гривень, а потім подешевшав до 32, готівковий курс фактично наблизився до офіційного. Зрештою, в липні Нацбанк ухвалив рішення про перегляд офіційного курсу, наближаючи його до ринкового. Відтоді долар офіційно зафіксували на позначці 36,6.          

 Зменшення різниці між двома валютними курсами мало сприяти вирішенню кількох завдань: запобігти збиткам, яких зазнавали деякі учасники ринку (зокрема, експортери й айтівці, що працюють на іноземні компанії), зменшити тиск на золотовалютні резерви, припинити спекуляції на курсовій різниці.                                                                             

Втім, не так сталося як гадалося. “Чорний” ринок швидко відвоював своє: вже за місяць, під кінець серпня, різниця між двома курсами знов зросла до 5-6 гривень. Дефіцит валюти на міжбанківському ринку посилювався. Виходом стали не лише додаткові інтервенції (завдяки надходженням валюти від друзів України обсяги спустошених із початку війни резервів почали відновлюватися), а й тактичний крок регулятора — проведення поміж банків аукціонів з обміну готівкового долара на безготівковий. Це допомагало  задовольняти попит клієнтів фінустанов на валюту. А пожвавлення зернового експорту, поміж іншого, принесло країні додаткові валютні надходження.   

Серед тодішніх рішень регулятора — і дозвіл банкам продавати населенню усю викуплену у клієнтів валюту, а не 50%, як до того. Паралельно ввели обмеження на купівлю валюти юридичними особами “про запас”: суб’єкт господарювання, в якого залишався ресурс на валютних рахунках, не мав права додатково купувати євро й долари, посилюючи тиск на безготівковий валютний ринок.

Усе це в комплексі із пожвавленням восени надходжень допомоги від міжнародних партнерів і сприяло збереженню готівкового курсу на прийнятному рівні  — трохи вище 40 гривень за американський “зелений” під кінець року. Хоча ще на початку вересня було багато прогнозів   про долар “під ялинку” за 50. І це — всупереч новим викликам, пов’язаним із кремлівською політикою енергетичного геноциду, що послідовно втілюється ворогом, починаючи з жовтня...

Втім, у 2023-ому Нацбанку, схоже, не уникнути нового “зближення” валютних курсів. Поки що більшість прогнозів відносно оптимістичні: офіційний курс навряд чи перевищить позначку в 42 гривні за долар. Саме з урахуванням   такого показника верстався Державний бюджет України на наступний рік.

Владислав Обух, Київ