Через санкції росія дедалі менше заробляє на вуглеводнях
Чим ближче до завершення календарної зими, тим очевиднішою стає поразка росії в енергетичному протистоянні з цивілізованим світом. Хоча це було зрозуміло й раніше, щойно Європа без проблем пережила перші осінні морози 2022-го. Ба, ні: ще навесні та влітку минулого року, коли більшість європейських держав активізували зусилля, щоб до зими позбутися російських газової, а в перспективі - і нафтової голок. При цьому жодна з кількох хвиль шантажу з боку москви, за невеликими винятками, коли європейські компанії погоджувалися платити за газ в рублях, а дехто “не бачив життя” без російської нафти, на ЄС не подіяла. Всупереч запевненням кремлівських пропагандистів, європейці не замерзли й не прийшли на поклін до газпрому-кремля-путіна.
Натомість росія, все ж з величезним дисконтом прилаштувавши частину непотрібного Європі ресурсу в Китаї та Індії, змушена скорочувати нафтовидобуток й консервувати газові свердловини. Вуглеводневі доходи агресора падають, однак лише федеральний бюджет у січні отримав від продажу нафти й газу $3,4 мільярди, доходи компаній-видобувників та експортерів ще вищі. Потрібно те, про що Україна каже із перших днів великої війни: посилення енергетичних санкцій.
Як витіснити з Європи не лише російський традиційний, а й зріджений газ
На початку другої декади лютого ціни на природний газ у Європі опустилися нижче $600 за тисячу кубометрів, до мінімального за останні півтора року рівня. За останні тижні ресурс втратив в ціні ще кілька десятків “зелених”. Вартість ф’ючерсів на газовому хабі TTF (Нідерланди) не перевищує €48,5-€49 за МВт-год (якщо рахувати у звичніших для нас кубометрах-доларах, десь $545-$551 за тисячу “кубів”). Звісно, це не $160-$200, як у 2019-2020 роках, але й не $1500, як у перші тижні після початку російської агресії проти України. І на щастя, не понад $3600, як наприкінці серпня минулого року, коли кремль підвищував ставки, шантажуючи Європу перед наближенням опалювального сезону.
Ринок вдалося швидко наситити за рахунок альтернативних постачань, європейці вжили заходів для заощадження й енергоефективності. Не без того, що й промислове споживання газу довелося дещо обмежити. Але маємо результат: рекордні запаси палива у Європі до початку опалювального сезону і стабільна ситуація зараз. Жодної паніки. Газ про запас майже ніхто не купує. Адже європейські ПСГ все ще заповнені на понад 68%, на 20% більше, ніж наприкінці календарної зими зазвичай.
Пікових за останній квартал показників ціна газу на TTF досягла 7 грудня — майже €150 за МВт-год. Це приблизно $1685 за тисячу кубометрів. Далі почалося стрімке (у період із 8 до 21 грудня), а тоді — помірне, але перманентне падіння, яке триває й донині.
Ще суттєвішому та бажаному для нас зниженню цін, а отже й, поміж іншого, подальшому зменшенню газових доходів агресора, заважають відтік частини скрапленого газу на азійські ринки та поступове відновлення споживання “блакитного палива” промисловістю ЄС. Проте на обсягах постачання російського газу трубопроводами до Європи це не позначиться, кажуть експерти. Упродовж минулого року частка газпромівського ресурсу в імпорті ЄС зменшилася із 41% до 19%.
Щоправда, частину втрат москва компенсувала, нарощуючи поставки до Європи зрідженого природного газу (ЗПГ). Торік росія поставила європейським споживачам майже 17 млн тонн цього ресурсу, на 20% більше, ніж у 2021-ому. І нині ЄС споживає ледь не половину всього російського ЗПГ.
Тому цілком зрозуміле звернення Міністра закордонних справ Естонії Урмаса Рейнсалу, який закликав Євросоюз та його стратегічних партнерів запровадити “стелю цін” на постачання російського зрідженого природного газу (на кшталт рішень, ухвалених щодо сирої нафти й нафтопродуктів походженням із рф), оскільки у цьому сегменті москва отримує “надто великий прибуток”.
В ідеалі ж — повна заміна російського ресурсу в Євросоюзі постачаннями з інших країн. Важливі кроки у цьому напрямі уже зроблено. За останній рік держави ЄС помітно розширили інфраструктуру прийому й регазифікації ресурсу, укладено контракти на постачання додаткових партій ЗПГ із Катару і США. Приміром, Німеччина, найбільший донедавна імпортер російського газу (до 50 млрд кубометрів на рік), в стислі терміни збудувала два LNG-термінали для розвантаження такого палива з морських суден, ще п’ять планує побудувати до кінця цього року. Тоді як до початку масштабного російського вторгнення в Україну ця країна була єдиною в ЄС, що не мала власної LNG-інфраструктури, сподіваючись на традиційні газогони на кшталт “економічних”, як тоді казали у ФРН, проєктів - газпромівських Північних потоків.
У Європі, особливо на півдні, найперспективнішими для себе вважають постачання ЗПГ з Африки. Адже відомі запаси палива на континенті - 13-17,5 трлн кубометрів. Причому понад 75% доведених запасів розвідали на території географічно близьких до Європи Алжиру та Єгипту, а також в Нігерії.
Зараз на порядку денному в ЄС - інтенсифікація постачань ЗПГ з Єгипту. Окрім того, у Брюсселі й Каїрі розраховують, що ця країна стане важливим хабом для постачань ресурсу з інших африканських країн при очікуваному розширенні Східно-Середземноморського газового форуму.
Єдине, що в самому Єгипті нині стрімко зростає внутрішній попит на газ. Ймовірно, вже скоро країна потребуватиме всього ресурсу власного видобутку. Тому і для Єгипту, щоб зберігати експортні позиції, і для Європи, аби мати додаткові до катарського й американського ресурсу обсяги постачань, дуже важливо залучити до спільних проєктів ізраїльських видобувників (адже підписана у червні минулого року угода з Єгиптом про постачання ЗПГ до Європи також поширюється й на Ізраїль), а також виробників з африканських країн.
Псує картину те, що КНР та Індія, користуючись ситуацією, активно нарощують споживання російських вуглеводнів, а також їх переробку як для власних потреб, так і на експорт. Приміром, Китай торік збільшив імпорт російського скрапленого газу майже до 160 тисяч тонн проти 14 тисяч тонн у 2021 році. Але при цьому китайці готові купувати паливо з рф лише зі значними знижками. І газпром не має іншого виходу, як погоджуватися й пропонувати шалений дисконт - $200-$300 за тонну ЗПГ. Але й це, за висновками експертів, навряд чи допоможе суттєво наростити постачання у нинішньому році. Адже логістичні можливості для транспортування зрідженого газу в азійському напрямку вже використовуються на повну.
Попри це, в росії очікують, що цього року газпрому вдасться збути приблизно 30-32 млрд кубометрів “блакитного палива” Туреччині, 25-30 млрд кубометрів Китаю та ще до 25 млрд “кубів” прилаштувати на пострадянському просторі. Тобто, загалом ідеться про приблизно 80-87 млрд кубометрів. Але це не зможе компенсувати агресорові втрати значної частини ринку ЄС, куди газпром раніше постачав по 140-150 млрд кубометрів газу на рік.
Як і надалі скорочувати залежність від російської нафти
Після кількатижневого зростання вартість нафти на світових ринках почала знижуватися. Приміром, нафта еталонної марки Brent нині коштує трохи більше $80 за барель.
В Євросоюзі очікують, що середньорічна ціна цієї нафти не перевищить $85. Наступного ж року, за прогнозом Єврокомісії, вартість ресурсу має знизитись до $79,9. Такий прогноз аналітики зробили вже з урахуванням впливу на цінову ситуацію ембарго на морські постачання сирої нафти з рф до ЄС та встановлення “стелі цін” при постачанні російської нафти для третіх країн. Головний висновок: обмеження не призвели до додаткової напруженості на світових ринках.
Так буде і з впровадженими з 5 лютого європейським ембарго та встановленням “стелі цін” на нафтопродукти походженням із росії. Принаймні, в короткостроковій перспективі дефіциту дизпалива у Європі, за прогнозами аналітиків, не буде.
Нагадаємо, з 5 грудня набули чинності цінові санкції проти російської нафти (максимальний поріг - $60 за барель), а з 5 лютого — нафтопродуктів з рф ($100 за барель для дизпалива й бензинів і $45 за барель для мазуту й газойля).
Реагуючи на зменшення попиту на нафту і нафтопродукти походженням з рф у Європі, росія повідомила про скорочення з березня щоденного видобутку нафти на 500 тисяч барелів. Це приблизно 5% видобутку і 10% щоденних обсягів експорту нафти з рф. Лише на цьому російська держава та її видобувники й експортери можуть втратити до $665 мільйонів на місяць.
Водночас експерти прогнозують, що обмеження видобутку навряд чи суттєво позначиться на обсягах експорту сирої нафти з рф. Скорочення стосуватиметься хіба що частини постачань за кордон готових пально-мастильних матеріалів. А, швидше, за все, переважно внутрішнього ринку.
Проте додаткові проблеми для російського нафтопереробного сектору, який і без того ось-ось має відчути наслідки впровадженого на початку лютого ембарго на постачання до Європи та обмеження цін на нафтопродукти, - теж добре. Низка російських НПЗ вже попередили, що в березні та квітні припинять роботу через ремонти. При цьому стверджують: усі очікувані роботи, мовляв, планові.
Водночас про суттєве скорочення обсягів експорту російських нафтопродуктів, на відміну від сирої нафти, наразі не йдеться. Зокрема, і через те, що механізми впровадження європейського ембарго та міжнародного обмеження цін не стосуються відвантаження до кінця березня ресурсу відповідно до укладених раніше контрактів. Поки що з російських портів щодня відправляють у середньому по мільйону барелів. Це менше, ніж у січні, але більше середньодобового показника минулого року. Тобто, рф все ще отримує від експорту дизпалива до $100 млн на день! Навіть, якщо припустити, що пальне продають із дисконтом, а не за максимально допустимою за умовами санкцій ціною (за деякими даними, принаймні частина експортного ресурсу з Балтійського моря нині відвантажується приблизно по $78 за барель), однак ідеться про десятки мільйонів щоденних заробітків для агресора. Тож Україна сподівається на подальші цінові обмеження, як і при перегляді “стелі цін” на сиру нафту з росії.
Проблема ще й у тому, що, за даними аналітиків, угоди про постачання тепер переважно укладаються не відкрито, через брокерів, а так би мовити “за зачиненими дверима”. Тож насправді деякі покупці із третіх країн можуть платити росіянам за пальне більше, ніж декларують на загал. Водночас Міжнародне енергетичне агентство прогнозує, що росії ставатиме все складніше прилаштувати своє дизпаливо, тож згодом їй доведеться скоротити переробку.
Щоб замінити втрачених європейських клієнтів, російські виробники почали постачати більше сирої нафти марки Urals в Азію, особливо до Індії й Китаю. Як і у газовому сегменті (а, може, ще й більше), росія підтримує цей інтерес великими знижками, пропонуючи тамтешнім, а також турецьким споживачам нафту Urals по $40-$45 за барель та інші експортні марки — не дорожче $60.
За даними Bloomberg, експорт нафти і конденсату з росії до КНР за останній місяць досяг найвищого рівня з квітня 2020 року, перевищивши 1,5 млн барелів на день.
До рекордних показників зросли й постачання російської сирої нафти до Індії. Загалом із квітня минулого року кремль та російські олігархи й компанії заробили на цьому понад $40 млрд, уп’ятеро більше, ніж за такий же період роком раніше. А з 18 місця в переліку найбільших постачальників нафти до Індії рф вже перемістилася на четверте, частка росії в імпортному кошику країни з 1% до початку повномасштабної війни проти України нині зросла до 28%!
Щоправда, останніми тижнями нарощування індійського імпорту з російського напрямку начебто зупинилося. Натомість країна продовжує збільшувати імпорт ресурсу з Китаю, ОАЕ і США.
Водночас через переорієнтування значних потоків російської нафти з Європи до Індії неабияк зріс середньозважений шлях бареля нафти, що експортується з основних терміналів рф на Балтійському морі — до понад 9 тисяч миль із менш ніж 3 тисяч миль у січні 2022 року. Відповідно, йдеться не лише про подорожчання перевезень, а й про потребу у більшій кількості суден для транспортування ресурсу, адже час їх перебування в дорозі зріс до 66 днів. Звідси — висновок аналітиків: збільшення середньої відстані перевезення бареля нафти, а також залежність від суден, що належать європейським компаніям, ускладнюють для росії підтримку експорту нафти на колишньому рівні.
Поміж неприємних для нас сигналів - намагання (і, як стверджують джерела, відносно успішні) росії домовитися про постачання нафти до Пакистану. Їх обсяги можуть сягнути 67 тисяч барелів на день, фактично третини всього нафтового імпорту цієї азійської країни. Тобто, зазнавши фіаско в Європі, рф намагається підсадити на свою вуглеводневу голку країни Азії. І якщо Китай та Індія мають безліч інших джерел постачання нафти й нафтопродуктів та готові працювати з рф, лише доки та пропонує великі знижки, ризик для деяких інших країн справді високий. Сподіватимемося, ухвалюючи рішення про співпрацю зі світовим агресором, вони враховуватимуть попередній гіркий досвід європейських держав та інших сусідів рф, а також ймовірність розширення енергетичних санкцій проти росії в майбутньому.
Узагальнення: хороші новини для цивілізованого світу і неприємні дзвіночки для рф...
За прогнозами Міжнародного енергетичного агентства, поставки викопного палива з рф уже ніколи не повернуться до довоєнного рівня. “Частка росії в міжнародній торгівлі газом до 2030 року зменшиться вдвічі – до 15%, а за умови виконання країнами кліматичних зобов’язань може скоротитися до 10%”, - прогнозує виконавчий директор Асоціації газовидобувних компаній України Артем Петренко.
Країни Європи одна за одною звітують про успіхи в боротьбі з вуглеводневою залежністю від рф. Приміром, нафтопереробні підприємства Румунії переходять з використання російської сировини на казахстанську, країна домовляється про альтернативні постачання ресурсу через Туреччину та Болгарію з Індії, Близького Сходу й Середземномор’я.
Про подолання газової залежності від рф оголосила Чехія. Про це повідомив у Twitter міністр промисловості і торгівлі країни Йозеф Сікелла. В січні чехи не купили жодного кубометра російського палива, хоча до лютого минулого року газпромівський ресурс забезпечував 97% потреб країни. Зараз його замінили газом з Норвегії та зрідженим природним паливом із Бельгії й Нідерландів.
Саудівська й норвезька нафта вже майже витіснила російський ресурс із польського ринку. 87% сирої нафти, доставленої торік до Польщі морем через Naftoport у Гданську, не мали жодного стосунку до росії. І це з урахуванням перших місяців року, коли санкції проти агресора в нафтогазовій сфері не діяли, а відмова від споживання російських енергоресурсів ще не стала трендом у Європі.
Поміж хороших новин - приєднання Швейцарії до цінових санкцій, запроваджених рішенням Європейського Союзу, Великої сімки й Австралії (так званої Коаліції за обмеження ціни). Минулого тижня Федеральна рада Швейцарії узгодила режим санкцій проти сирої нафти і нафтопродуктів з росії з останнім пакетом санкцій, ухваленим ЄС. Нові санкції набули чинності з 15 лютого. Швейцарським компаніям дозволено надавати послуги, що сприяють торгівлі, посередництву і транспортуванню мазуту з росії або походженням із росії лише за умови, що ціна ресурсу не перевищуватиме $45 за барель. Ціни на бензин, дизельне пальне та гас обмежено $100 за барель.
Набирає обертів і процес витіснення росіян з європейського ринку постачань та переробки вуглеводнів. Приміром, Німеччина хоче змінити закон про енергетичну безпеку, щоб дозволити швидкий продаж частки російської енергетичної групи “роснєфть” в нафтопереробному заводі у Шведті без попередньої націоналізації, повідомляє Reuters. Німеччина взяла цей НПЗ під контроль в межах санкцій проти держави-агресора після повномасштабного вторгнення рф в Україну й передала в управління регуляторові промисловості ФРН, але “роснєфть” все ще володіє 54,17% акцій НПЗ. І навіть подала до суду на німецький уряд.
Тим часом французька енергетична компанія Engie ініціювала арбітражний розгляд проти "газпром експорту" через невиконання російською стороною зобов'язань щодо постачання газу. Рішення про обмеження постачань російська сторона ухвалила наприкінці літа.
Не все добре для росіян і на східному напрямку. Приміром, ЗМІ повідомляють, що китайська національна нафтова корпорація (CNPC) близька до завершення угоди про купівлю зрідженого природного газу у QatarEnergy. Постачання розраховані майже на 30 років. Для нас це добре тому, що значні додаткові постачання катарського ресурсу до Піднебесної потенційно знизять інтерес КНР до російського зрідженого газу...
Через падіння вуглеводневих доходів, наслідки міжнародних санкцій для інших секторів економіки, а також через шалені витрати на війну проти України дефіцит російського бюджету в січні досягнув $24 млрд, москва вперше за останній час почала розпродувати міжнародні валютні резерви.
Зокрема, через низьку ціну на нафту Urals і різке падіння експорту російського газу до Європи в січні податкові платежі від нафтогазового сектору рф скоротилися майже вдвічі порівняно із січнем 2021 року, коли світ ще не вірив у масштабну агресію рф проти суверенного сусіда. Однак заробітки ворога все ще залишаються значними — майже 426 млрд рублів, понад $6 млрд!
Намагаючись зберегти достатній ресурс для продовження агресії проти України, кремль хоче перерозподілити на свою користь отримані від продажу вуглеводнів прибутки й закручує гайки для нафтовидобувних компаній та експортерів, підвищуючи податковий тиск. Зокрема з 1 квітня в рф зростуть мита на видобуток і експорт нафти. Також російський уряд планує “добровільно-примусово” зібрати щонайменше 300 мільярдів рублів (понад $4 млрд) з бізнесу як внесок до бюджету. За словами путінського прессекретаря пєскова, "збір "добровільний", просто бізнес має усвідомлювати потреби країни, в якій живе і працює”.
Зрештою у кремлі сподіваються і на хороший фінансовий результат газпрому, одного з найбільших платників податків в рф. Як підрахували аналітики Reuters, доходи російського газового монополіста від продажів за кордон у січні могли знизитися до $3,4 млрд проти $6,3 млрд, як було рік тому. Якщо тенденція збережеться, експортні доходи газпрому за рік можуть скоротитися вдвічі порівняно з 2022-им. Але, якщо цього року газпром навіть заробить $40 млрд проти $80 млрд торік, він зможе неабияк поповнити російський бюджет. І якщо справдяться сподівання мінекономіки рф, що середньорічна ціна палива у 2023-ому становитиме $700/тис. кубометрів, газпром може заробити $46 мільярдів.
Отже, аби реально зменшити ресурс, який кремль готовий скеровувати на ведення війни, потрібні додаткові санкції проти російського енергосектору — висновок, про який Україна говорить із перших днів російської агресії.
Владислав Обух, Київ
