Минулого тижня відбулося резонансне засідання парламентської Тимчасової слідчої комісії з економічної безпеки. Одним із головних питань порядку денного була ситуація з розшуком та продажем російських активів в Україні. Йшлося, зокрема, про зусилля, яких докладає для цього Національне агентство з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (АРМА). Участь в обговоренні, окрім парламентаріїв, керівництва АРМА, Бюро економічної безпеки та Офісу Генпрокурора, взяли й представники експертного середовища, громадськості та ЗМІ. Проаналізувати наведені факти та аргументи, які лунали під час засідання ТСК, Укрінформ попросив керівника експертної організації StateWatch Гліба Канєвського.

МЕТА – ЗАБЕЗПЕЧИТИ НАДХОДЖЕННЯ ДО БЮДЖЕТУ ГРОШЕЙ ВІД ВИКОРИСТАННЯ АРЕШТОВАНИХ ТА ВИЛУЧЕНИХ АКТИВІВ рф

- Пане Глібе, представникам АРМА на цьому засіданні, як-то кажуть, дісталося на горіхи. Чимало критики лунало й на адресу інших структур, причетних до розшуку та виявлення російських суверенних і приватних активів, до управління ними та продажу. За оцінками аналітиків StateWatch, у цій царині Україна потребує радикальних змін – і законодавчих, й інституційних та організаційних.

- Мета Тимчасової слідчої комісії – розглянути кожен кейс управління АРМА російськими активами, щоб з’ясувати, чи були у роботі відомства якісь правопорушення. Якщо були – поінформувати про це правоохоронні органи та прокуратуру. Але в широкому сенсі мета – забезпечити надходження до бюджету грошей від використання арештованих та вилучених активів.

Річ у тім, що після повномасштабного вторгнення рф Україна почала шукати можливості швидко конфіскувати російську власність на своїй території та перетворити її на реальні кошти, якими можна фінансувати відбудову деокупованих територій, сферу оборони, інші нагальні потреби. Ідея полягала в тому, щоб націоналізувати суверенні російські активи, тобто ті, що безпосередньо належать урядові росії та державним компаніям рф на українських теренах, а також стягнути до бюджету приватні активи, пов’язані з особами, причетними до агресії.

- І які структури та відомства за таку роботу відповідають? Зокрема, яка роль АРМА в усіх цих процесах?

- У контексті роботи АРМА та наповнення бюджету, чим, власне, й опікується ТСК, говоримо саме про стягнення приватних активів. Як це відбувається? До Закону України “Про санкції” внесли зміни, згідно з якими після травня 2022 року в Україні з’явився новий механізм стягнення майна та грошей в дохід держави. Це означає, що Міністерство юстиції може ініціювати вилучення будь-яких розташованих на території України активів і майна людей, на яких накладено санкції. Для цього Мін’юст збирає інформацію про всіх підсанкційних осіб від 18 органів влади – НАБУ, прокуратури, ДБР, СБУ, АРМА, НАЗК та інших, – з’ясовуючи, чи є в них майно на території нашої країни, де воно, які юридична форма та юридичний статус цих активів тощо.

Візьмемо для прикладу останній кейс, пов’язаний із власністю російського мільярдера аркадія ротенбенга, проти якого після 22 травня минулого року в Україні було запроваджено санкції. Мова про київський ТРЦ “Оушен Плаза”. Мін’юст зібрав інформацію про те, чим володіють ротенберги та пов’язані з ними особи (закон про санкції передбачає, що стягнути майно можуть і з довірених та наближених осіб, які мають право розпоряджатись підсанкційною власністю) в Україні та звернувся з адміністративним позовом у Вищий антикорупційний суд. Вже маємо рішення першої інстанції про конфіскацію частки ротенберга в “Оушен Плаза” та стягнення її в дохід бюджету...

Після лютого 2022 року правоохоронні органи – СБУ, ДБР, БЕБ, – реагуючи на запит суспільства, кинулися шукати російські активи на території України й доводити їх причетність до агресії, до кремля та до путінських олігархів. Ініціювали дуже багато кримінальних проваджень.

А далі на арену виходить АРМА, основне завдання якого – управляти, за рішенням суду, цими активами. Якщо це власність компаній – заводи, фабрики, квартири, машини, літаки та інше, – АРМА зобов’язане шукати бізнес, який може фахово управляти активами, заробляти на цьому гроші, й таким чином підтримувати економічну вартість арештованого майна. Коли йдеться про завод, управитель має подбати про те, щоб він не зупинився, щоб не було розкрадено його матеріальні цінності, вироби, щоб зберігся колектив. Хтось же має підтримувати економічну діяльність підприємства. Адже хоча і йдеться про російські активи, вони ж розташовані на території України, працюють там українці, отримуючи гроші для своїх родин.

Коли ж до АРМА передають не підприємство чи корпоративні права, а якийсь товар, що швидко псується, очевидно, управляти ним неможливо – держава не має ресурсів, щоб його зберігати. Вихід – продаж такої продукції. Суд виносить рішення про її реалізацію, а завдання правоохоронних органів – вже потім, бажано якнайшвидше, довести справу до вироків з конфіскацією.

Для прикладу, вже згаданий “Оушен Плаза”. ТРЦ арештували й передали в управління АРМА, доки Мін’юст збирав інформацію, необхідну для того, щоб стягнути об’єкт у дохід держави. Агентство тим часом мало на конкурсних засадах знайти приватний бізнес, готовий управляти заарештованою часткою в “Оушен Плаза” (66%, які пов’язують з родиною ротенбергів). Об’єкт повинен був працювати, мати обігові кошти для утримання в належному стані. Частина грошей від його діяльності мала надходити до бюджету (для цього АРМА і створювали), а частина – залишатися як прибуток управителеві. І таких об’єктів сотні. Ми нарахували щонайменше 200 різноманітних економічно активних компаній росіян на території України: торгові центри, заводи, надровидобувні компанії, транспортні, логістичні підприємства, інтернет-бізнес.

Але, перейшовши в управління АРМА, більшість таких активів опиняються у “завмерлому” стані. Все через низку системних проблем, адже до лютого минулого року ніхто не говорив про це агентство в контексті російських активів. Воно й до вторгнення було неефективним органом, а з початком великої війни пов’язані з цим проблеми тільки посилилися.

- Про які проблеми, передовсім, ідеться?

- По-перше, АРМА не має інституційної спроможності управляти великою кількістю економічних об’єктів, які розкидані по всій країні. Наприклад, з 2019-го, вже майже чотири роки, в агентстві немає повноцінного голови, який би ніс політичну відповідальність за рішення й результати роботи відомства.

По-друге, з 2017 року не було реєстру арештованих активів, які Нацагентство мало створити відповідно до Закону про АРМА. Передбачалося, що це буде прозорий, відкритий реєстр, аби чітко відстежувати всі передані АРМА активи: який їх статус, чи вони перебувають в управлінні, реалізуються, чи просто охороняються. Словом, завдяки такому реєстру суспільство, прокуратура й органи охорони правопорядку мали б відомості про все арештоване майно: що це за активи, хто ними управляє, що відбувається із цим ресурсом та чи заробляє щось на ньому держава.

Третє. АРМА – це лише офіс, розташований у Києві. Формально агентство створило територіальні управління по Україні. Але його керівники, які з 2019 року швидко змінюються, маючи статус т.в.о., не були мотивовані й зацікавлені у розвитку регіональних управлінь. Тому структури в регіонах недієві, не мають повноважень, ресурсів – ні бюджету, ні фахівців, нічого, щоб управляти майном.

Необхідність вилучення російських активів лише каталізувала ці проблеми. Річ у тім, що в більшості випадків АРМА отримує не майновий комплекс (грубо кажучи, не завод), а лише корпоративні права, які дають право ним управляти. При цьому арешт таких прав – це ж не націоналізація. До можливого судового рішення про конфіскацію майно належить власникові. І АРМА зобов’язане погоджувати з власником усі управлінські рішення щодо цього майна. Відверто скажу, що й до російського вторгнення ця процедура не працювала. Бо який же власник погодиться співпрацювати з агентством, яке, за законом, має завести на його завод іншого управителя? Тому, звісно, не всі йшли на співпрацю з державою при арешті майна. А у випадку із російськими активами, то й взагалі агентству, зрозуміло, навіть не можна розпочинати якийсь діалог із власниками. Ніхто ж не писатиме в москву листи: “порадьмося, як ми управлятимемо вашим заводом в Україні...”.

Як наслідок, усі ці проблеми в купі призвели до того, що АРМА не спроможне “переварити” численні заводи та фабрики, економічні об’єкти, які можуть приносити Україні гроші. Це, наприклад, будівельна компанія “Аерок” чи завод хімічних виробів “Вінницяпобутхім”, що належить російському бренду “Ушастий нянь”. Можемо згадати й про скандали довкола заводів мінеральних вод “Моршинська” та “Миргородська”. Тобто, активів АРМА отримує “під крило” багато, а ефективно управляти ними не може.

Є РІЗНІ ВАРІАНТИ ПЕРЕФОРМАТУВАННЯ АРМА АБО Й ВЗАГАЛІ ЙОГО ЛІКВІДАЦІЇ

- Висновок: ситуацію потрібно негайно виправляти...

- Так. Тут якраз і постало питання: що робити з АРМА, щоб цей елемент менеджменту активами запрацював? Варто розуміти, що процедури, за якими Мін’юст стягує заарештовані активи в дохід держави, доволі тривалі. Міністерство не може стягнути все й одразу. Під санкціями зараз кілька тисяч осіб. І щодо кожного фігуранта треба зібрати всю інформацію, проаналізувати та зрозуміти, в яких випадках можна подавати судові позови. Мін’юсту об’єктивно потрібен час, щоб підготувати якісні позови, бо залишається ризик, що пізніше росіяни можуть піти в міжнародні арбітражі. Скажуть: “ми харошиє русскіє, не маємо жодного стосунку до путінського режиму, а Україна, бачте, конфіскувала наше майно...”. І ще й можуть в арбітражах після закінчення бойових дій відсуджувати майно, точніше, гроші з бюджету України – як компенсацію за конфісковану власність. Тому кожен крок, пов’язаний із вилученням приватної власності росіян, – це дуже довгий аналітичний процес. А доки він триває, арештовані активи по суті залишаються без нагляду.

Візьмімо приклад, про який команда StateWatch нещодавно писала. “Аерок” – це відомий будівельний бренд, який виготовляє бетон, донедавна – одна з найбільших і найуспішніших компаній виробників такої продукції у нашій країні. На жаль, підприємство належить російському олігарху молчанову, котрого вважають “бетонним королем” росії і який навіть має контракти на будівництво житла для армії агресора. Це підприємство арештували торік у квітні. Але й досі його не передали в управління якомусь бізнесові. Завод простоює, персонал уже звільнили.

До нас звертаються викривачі, люди, що працювали на підприємстві, які розповідають про те, як там і техніку покрали, і паливо злили. Охороняти підприємство АРМА не може (це можливо лише при передачі активів в управління, охорону своїм коштом має забезпечувати управитель). А процес його обрання затягується і затягується. Цей актив передали АРМА влітку минулого року, десь в листопаді-грудні агентство завершувало процедуру відбору управителя. Але й досі триває оцінювання активу, погодження контракту з управителем... Тим часом фактично вже рік заводом ніхто не управляє.

Але ж підприємство могло б працювати й на відбудову країни, і на її оборону. Приміром, воєнні кореспонденти пишуть, що на Сході не були підготовлені бетонні споруди для облаштування українських позицій. А в нас простоює одне з найбільших до вторгнення виробництв такої продукції... Окрім того, на підприємстві багато будівельної, спеціальної техніки, вантажних автомобілів, які стоять без охорони. І насправді ніхто не може сказати, в якому усе це стані та чи взагалі це майно там є.

- То депутатська слідча комісія вирішила дати “чарівного пенделя”, який би прискорив необхідні для пошуку тимчасового господаря процедури?

- Парламентська ТСК вирішила розібратися, чим же в цей час займається АРМА, чому постійно виникають публічні скандали з російськими активами та чому ці активи не працюють на український бюджет. Приміром, на засіданні детально розбиралися з продажем арештованого калію й аміаку. Висновки Тимчасової слідчої комісії незабаром буде оприлюднено, та, як на мене, вже з даних, наведених на засіданні, зрозуміло: виявлено дуже багато фактів, які свідчать про те, що АРМА некомпетентно підійшло до організації продажу активів.

Нагадаю, законом передбачено процедуру швидкої реалізації товару, що може зіпсуватися, аби держава не несла витрат на його зберігання. Раніше фахівці АРМА продавали арештований товар і клали вторговані кошти на депозит в Ощадбанку. Там ці гроші лежали під відсотки та накопичувалися до остаточно судового вироку в справі. Після російського вторгнення ухвалили поправки до закону, які дозволяють АРМА за рішенням Кабміну купувати за вторговані від продажу активів гроші військові облігації. І якщо буде вирок суду про конфіскацію активів, держава нічого не втрачає. Якщо ж, згідно із судовою ухвалою, власника проданих товарів визнають невинним, останній може обирати: або отримати як компенсацію облігації з відсотками, або ж кошти. Для цього АРМА доведеться ці облігації конвертувати.

І тут важливий момент: ніхто не знає, як це працюватиме насправді. Тому що дотепер у 2022-2023 роках продавали, в основному, майно, яке фігурує у кримінальних провадженнях проти росіян. Не завжди йдеться про тероризм, про посягання на територіальну цілісність України, там дуже багато фінансових справ. Скажімо, згадані вже російський аміак та білоруський калій були заарештовані Бюро економічної безпеки у справах про несплату мита. І якщо у цих справах, гіпотетично, не буде вироку про конфіскацію, Україні доведеться повертати гроші підприємствам “Тольяттіазот” та “Бєларуськалій”. Але, сподіватимемося, до цього не дійде. Я навів цей приклад лише для того, щоб читачі зрозуміли, наскільки складні й “тонкі” відповідні процедури. Тому, до речі, на засідання ТСК викликали також і представників БЕБ та Офісу Генеральної прокуратури, аби ті доповіли про перебіг розслідувань.

- Тоді що не так із проданим АРМА калієм та аміаком?

- Є питання і до процедури проведення аукціонів, не забезпечення рівного доступу до них потенційних учасників, і до вартості проданого ресурсу. Приміром, середня ціна продажу аміаку становила приблизно 32 тисячі гривень за тонну, тоді як вартість цього ресурсу в системі “Прозорро.Продажі” – на кілька тисяч гривень за тонну вища. За даними АРМА, загалом від продажу 42 тисяч тонн рідкого аміаку було отримано 1,32 мільярда гривень. В ТСК ж вважають, що на цьому держава втратила майже 178 мільйонів гривень.

Окрім того, під час засідання ТСК з’ясувалося, що на сайті АРМА взагалі немає переліку реалізованих активів. Агентство лише на власний розсуд публікує пресрелізи з дозованою інформацією. А це ускладнює будь-який контроль над ефективністю його діяльності за цим напрямом. По-друге, з’ясували, що умови організації відбору електронних майданчиків прописані таким чином, щоб штучно обмежувати коло учасників. У 2022 році було два майданчики, які відібрало АРМА. Це державне підприємство “СЕТАМ” і товариство “Придніпров’я 2021”. Але, як з’ясувала Тимчасова слідча комісія, АРМА самостійно обирає, які об’єкти й товари продавати на СЕТАМі, а які – за посередництва ТОВ “Придніпров’я 2021”. І так сталося, що якраз калій і аміак було продано саме через “Придніпров’я”, а через СЕТАМ збували якісь арештовані парфуми на кілька десятків тисяч гривень та інші “дрібнички”.

Сам же майданчик “Придніпров’я 2021”, виявляється, має аж три сайти, інформація про торги розкидана між різними вебресурсами, на які можна зайти не з усіх браузерів і на яких відсутній ефективний контекстний пошук. Депутати усе це продемонстрували під час засідання ТСК, вводили в рядок пошуку “аміак” – і нічого не знаходили. Те ж саме – й зі словом “АРМА”. Нескладно здогадатися, що у такий спосіб від клієнтів приховували інформацію. І очевидно, що на такі торги приходить лише той, хто знає, коли прийти, куди прийти та скільки коштує те, щоб прийти.

- Проте в АРМА, звітуючи про роботу, розповідають про доволі цікаві кейси: і багатомільйонні внески від приватних управителів арештованих активів до бюджету надходять, і майно, що передається безпосередньо в управління українським компаніям, зокрема, Укрзалізниці, на користь держави працює...

- За 2022 рік на утримання АРМА держава витратила майже 190,4 мільйона гривень. Це, звісно, на забезпечення усіх функцій: агентство ж займається і пошуком активів, і веденням реєстру, й управлінням, і реалізацією. Але, в основному, ці гроші ідуть на заробітні плати працівникам, на комунальні послуги, утримання відомчих приміщень.

Водночас АРМА заробила за рік 34,8 мільйона гривень. Це гроші, які надійшли в бюджет від управителів за використання арештованого майна. Менеджмент АРМА завжди пояснює: мовляв, від управління багато надійти й не може, бо управителі неабияк витрачаються на збереження активів, на сплату податків, на заробітну плату колективам. За даними АРМА, наприклад, на податки та на збереження активів управителі за рік витратили понад 700 мільйонів гривень. Але насправді неможливо перевірити, чи правдива ця інформація.

Другий момент, на який звертають увагу в агентстві, – це те, що воно займається ще й реалізацією активів. Мовляв, ми продали торік аміак і калій, виручили понад мільярд гривень, за які купили військові облігації. Щоправда, АРМА ще не встигла конвертувати всю суму. Станом на сьогодні, понад 670 млн грн, отриманих від продажу аміаку, перераховано до Державного бюджету на потреби оборони шляхом придбання військових облігацій. Але тут ми теж маємо пам’ятати, що наразі ці гроші, на жаль, юридично не належать Україні, й якщо належним чином не спрацюють правоохоронні органи та прокуратура й не буде вироків з конфіскацією, може статися (тьху-тьху-тьху), що потім ці гроші з відсотками доведеться повертати власникам реалізованих активів, тобто росіянам та білорусам.

Тому, з одного боку, механічно оцінювати й порівнювати усі ці згадані цифри некоректно. І тут я погоджуюся з аргументами АРМА, де кажуть: некоректно порівнювати витрати на функціонування агентства і суми, які воно напряму приносить до бюджету, бо загалом відомство виконує багато різних функцій. Але я б оцінював ефективність АРМА за тим, який відсоток активів вони передали в управління, який – реалізували, а також – чи продали за ринковими цінами, чи ні. Проте, на жаль, ми не можемо цього зробити через згадану вже проблему закриття реєстру арештованих активів. Насправді ніхто не знає, скільки активів передано в управління АРМА.

- Поміж аргументів, які наводило керівництво АРМА, обґрунтовуючи вибір торговельних майданчиків, – те, що відповідні обмеження пов’язані з вимогами чинних нормативних актів. Та й перелік і терміни необхідних процедур не самим же агентством визначалися...

- Проблема справді є. Але ж річ не лише в цих обмеженнях... Приміром, я вважаю, що відкриті, чесні та конкурентні торги арештованим та вилученим майном можна було б забезпечити через систему “Прозорро.Продажі”, яка є визнаним лідером у цій галузі. І представники Прозорро давно заявляли про готовність до співпраці. Але, як виявилося, для цього АРМА мало б ініціювати законодавчі зміни, бо наразі діють передбачені у 2017 році постановою Кабінету Міністрів обмеження, згідно з якими обраний для торгів майданчик має також надавати послуги з оцінювання, зберігання і транспортування. Прозорро.Продажі, мовляв, цього не робитиме, бо не має таких повноважень. Взагалі в Україні це може робити тільки СЕТАМ. При цьому ТОВ “Придніпров’я 2021”, наприклад, також не має відповідної ресурсної бази та інфраструктури. Але, як виявилося, насправді зберігати нічого й не треба. Все залежить від “волі” АРМА: саме агентство ухвалює рішення, потрібно чи ні зберігати якийсь товар. Отже, на практиці виходить, що така умова не обов’язкова. Діє відомий принцип: від “чужих” майданчиків можна вимагати підтвердження можливостей для зберігання, а у “своїх” про це навіть і не запитують.

Проблема – не тільки у небажанні відомства ініціювати якісь рішення та зміни, а й у загальному рівні недовіри до АРМА

Проте нікого роками не хвилювало, що така норма штучно обмежує коло майданчиків, які беруть участь в оголошених АРМА конкурсах з вибору організаторів торгів. Таких висновків дійшла депутатська комісія. Як наголошувалося, АРМА уже давно мало б порушити перед Кабміном питання про скасування обмежень, які не дозволяють провідному гравцеві ринку, Прозорро.Продажі, брати участь у конкурсах. Бо АРМА, як задумувалося, – це державний орган, який зацікавлений у тому, щоб якнайдорожче, якнайшвидше і якнайефективніше продати арештоване чи конфісковане майно й перерахувати отримані гроші в бюджет.

Але проблема не тільки у небажанні відомства ініціювати якісь рішення та зміни, а й у загальному рівні недовіри до АРМА, зокрема, й через численні журналістські розслідування та критичні публікації. Для багатьох ситуація із цим агентством – така собі “токсична” політична історія. Тож ніхто не хоче бути причетним до просування інтересів відомства та до його реформування. Звідси й замкнене коло: через відсутність довіри АРМА не може просувати законодавчі ініціативи ні через депутатів, ні через Кабмін. Що робити далі? Є різні варіанти розв’язання проблеми та переформатування або й взагалі ліквідації відомства. За моєю інформацією, один із найбільш імовірних варіантів – ухвалення нового закону про ліквідацію АРМА й передання його повноважень, наприклад, до Фонду держмайна.

- Але ж створення АРМА – це одне із наших зобов’язань перед міжнародними партнерами...

- Так. Це дуже важливе питання. І воно фактично є перешкодою на шляху до ухвалення простих рішень. Тому, власне, у публічному просторі досі не з’явився законопроєкт про ліквідацію агентства. Адже, проаналізувавши попередні зобов’язання України щодо Євроасоціації, фахівці з’ясували, що, виявляється, свого часу це агентство створювали не просто так, а саме для того, щоб країна відповідала вимогам євроінтеграції. Тому що в Європі є орган, який займається пошуком, менеджментом та реалізацією активів. В Україні ж його до 2016 року не було. У 2016-му створили, в 2017-му він почав повноцінно працювати.

Саме тому законодавчі ідеї стосовно того, щоб розподілити деякі функції АРМА між іншими органами, або ж ліквідувати агентство загалом і передати всі його функції тому ж ФДМУ, – поки що залишаються на рівні обговорення. Якогось консолідованого публічного документа ні від депутатів, ні від Кабміну немає.

І знаєте, наш аналітичний центр, попри те, що ми, мабуть, є найбільшими критиками нинішньої діяльності АРМА, не підтримав перших політичних заяв про те, що агентство треба ліквідувати. Навпаки, ми кажемо, що корінь проблеми – не в самому органі. Вважаємо, що ця галузь управління арештованим майном потребує серйозних комплексних рішень. Відповідні пропозиції постійно намагаємося доносити й до виконавчої влади, і до парламентаріїв.

НАСТУПНИЙ КРОК – РЕАЛЬНИЙ СТАРТ РОБОТИ РЕЄСТРУ АРЕШТОВАНОГО МАЙНА

- І який же ваш рецепт розв’язання проблеми?

- Як на мене, має йтися про комплекс заходів. Перший крок: нарешті треба призначити голову агентства. Це ненормально, що з 2019 року там немає повноцінного керівника. АРМА ж створювалося в ті часи, що й НАБУ, НАЗК, Спеціалізована антикорупційна прокуратура. Законом передбачені ті ж, що й для них, гарантії: щоб голова мав належний рівень оплати, щоб його не можна було просто так, без вагомих і чітко визначених у законі підстав, звільнити, щоб претендента обирала конкурсна комісія, щоб у голови були високі персональні компетенції, моральні якості, доброчесність. Тому потрібен конкурс, за результатами якого маємо обрати таку людину. Повертаюся до попередньої своєї тези про те, що АРМА стало “токсичним”. Отже, навіть якщо воно сформулює цілком слушні ініціативи та пропозиції, їх ніхто не захоче розглядати. Тому потрібен новий голова, котрий відповідатиме тим ідеям, керуючись якими колись і створювалося це агентство. Це повинна бути людина, котра зможе стати гідним керівником великого органу влади, що виконує дуже серйозні функції та має значні повноваження.

- Та ж певні кроки у цьому напрямі вже зроблено. Відбулися перші етапи відбору кандидатів на посаду керівника АРМА, названо десятьох лідерів, попереду співбесіди...

- Це лише перший захід. Наш аналітичний центр не давав ні аналізу, ні публічних оцінок жодного з кандидатів, щоб ніхто не міг сказати, що ми критикуємо АРМА з метою втручання у результати конкурсу. Тому я й зараз не коментуватиму ні роботу конкурсної комісії, ні кандидатури претендентів. Єдине, що ще раз наголошу: комісія має вибрати кандидата, який відповідатиме усім згаданим та зрозумілим суспільству і нашим міжнародним партнерам критеріям. Якщо вийде – вважатимемо, що перший крок для виправлення ситуації зроблено.

Наступний важливий крок – реальний старт роботи реєстру арештованого майна. В АРМА стверджують, що два місяці тому, у лютому, вони вже створили такий реєстр. Але публічно демонструвати його не можуть, бо триває війна. Не беруся спростовувати чи заперечувати інформацію про формування реєстру: можливо, він справді вже є. Погоджуюся, що не всю відкриту в мирні часи інформацію можна оприлюднювати зараз. Але, приміром, позиція нашої організації така: окей, ви сховали реєстр, тоді просто звітуйте про всі конкурси – як з передання права на управління (які об’єкти виставили, кому передаєте, які гроші надходять за це до бюджету), так і реалізації (що та кому продали, яка ціна за одиницю товару та за увесь проданий обсяг, на якому майданчику відбулися торги). Також вважаю, що АРМА вже зараз має оприлюднити ту інформацію із реєстру, яку можна публікувати під час війни, яка не нашкодить інтересам країни, але яка, скажімо так, дозволить суспільству, депутатам, прокуратурі контролювати ефективність діяльності АРМА в управлінні та реалізації активів. Це перше управлінське рішення, яке можна ухвалити навіть зараз, не чекаючи на обрання нового голови.

Друге управлінське рішення. АРМА разом з Прозорро.Продажі має ініціювати пакет законодавчих, нормативно-правових актів, необхідних для залучення майданчика до проведення торгів. У Прозорро.Продажі є бажання торгувати арештованими активами. Й відповідні законодавчі ініціативи вже є, їх треба просувати в Кабміні та у парламенті.

Третє. Треба розібратися з російськими активами – зокрема, і запропонувавши урядові та Верховній раді варіанти необхідних законодавчих змін. Причому, змін комплексних, а не розрізнених, як зараз. Навіть нинішній менеджмент АРМА заявляє про підготовку аж 10 законопроєктів. Вважаю, у цьому підході вже з самого початку закладено помилку. Депутати не працюватимуть над кожним проєктом окремо. Тому логічно ухвалювати такі рішення одним пакетом. Зокрема, були гарні ідеї (і сподіваюся, ми найближчим часом побачимо такі законодавчі ініціативи), щоб російські активи за прискореною процедурою реалізовувати через Прозорро.Продажі. Також – знову повертаємося до реєстру – доступ до цього переліку повинні мати Генштаб чи ставка Головнокомандувача, щоб бачити – що там є, й за потреби використовувати це майно чи активи для підвищення обороноздатності України. Минулого тижня, приміром, була новина, що АРМА шукатиме управителя для літака АН-140-100 – заарештованої власності колаборанта, який утік з країни на територію рф. Також є багато заарештованого автотранспорту і спеціальної техніки. То ж чи не назріли законодавчі зміни, щоб можна було усе це використовувати для потреб Сил Оборони? Якщо той же літак, наприклад, потрібен для воєнних чи гуманітарних операцій. Зрозуміло, зараз цивільні літаки над Україною не літають. Але ж із Європи, з інших куточків світу вантажі йдуть. Можливо, це повітряне судно прислужилося б у цьому вже зараз, і не потрібно було б чекати, доки АРМА проведе необхідні конкурси...

І, звісно ж, треба ініціювати законодавчі зміни, відповідно до яких, якщо компанія має російських власників, з ними узагалі нічого не треба погоджувати. Гарна є ідея, до речі, у команди Прозорро.Продажі. Вони готові забезпечити адміністрування порталу, через який би проводилися загальнодоступні аукціони з пошуку управителів для арештованого майна, а також продавались активи. Там одразу був би й відповідний реєстр, куди автоматично підтягувалася б уся інформація. І суспільству було б чітко зрозуміло, які активи там є, що передали в управління, що й кому та за якою ціною продали і так далі.

І останнє необхідне управлінське рішення – ревізія кадрового складу АРМА. Тому що невизначеність із керівництвом з 2019 року, на жаль, негативно вплинула на кадровий потенціал агентства. До нас доходить багато інформації, що туди влаштовувалися різні посадові особи з органів прокуратури, з СБУ, із системи МВС, які, скажімо так, не знайшли себе в силових структурах. АРМА ж стало для них “майданчиком” із можливістю пересидіти до кращих часів і потім спробувати повернутися назад у лави силовиків. Але, працюючи в АРМА, більше треба бути не слідчим (агентство не має жодного стосунку до проведення досудових розслідувань в межах кримінальних проваджень), а економічним аналітиком, комунікаційником та менеджером. Треба мати певний бізнес-хист – вміти продавати, шукати клієнтів, партнерів, а не бути слідчим і шукати всюди злочини.

МЕХАНІЗМ СТЯГНЕННЯ В ДОХІД БЮДЖЕТУ РОСІЙСЬКОГО МАЙНА ПЕРЕДБАЧЕНИЙ ТІЛЬКИ НА ЧАС ДІЇ ВОЄННОГО СТАНУ

- Плюс, як ви сказали, реформування потребує не лише АРМА, а й – у зв’язку із новими, пов’язаними з війною, викликами – уся система розшуку, вилучення та управління активами рф та рб.

- Так. У контексті нашої перемоги згадані кроки – це лише проміжний етап. Бо Мін’юст збирає інформацію для того, щоб, у принципі, стягнути на користь України все розташоване на нашій території російське майно, попри те, чим завершаться кримінальні провадження. Ми ж із вами знаємо, що деякі розслідування економічних злочинів тривають з часів Майдану і кінця-краю їм не видно. Маємо зробити все, щоб така ж історія, коли тривають нескінченні розслідування та немає жодних вироків, не повторилася і з російським майном.

І доки Міністерство юстиції працює над пошуком легітимних шляхів вилучення, саме ефективне управління дозволить зберегти ці активи від розкрадання, вчасно використовувати їх на обороноздатність та на відбудову країни. Але водночас треба підсилювати й Мін’юст, аби там було більше висококваліфікованих юристів, для того, щоб можна було швидко усі ці тонни інформації про підсанкційних осіб та їхнє майно перетворювати на позови і йти до Вищого антикорупційного суду. Тому що механізм стягнення в дохід бюджету, як окремий вид санкцій, передбачений тільки на час дії воєнного стану. Після його завершення ми вже не зможемо викинути російський бізнес з України.

До того, треба визначити на законодавчому чи принаймні на урядовому рівні пріоритети для Мін’юсту, аби він передовсім працював над конфіскацією майна великих гравців. Бо зараз міністерство розпорошує сили, витрачаючи їх і на збір інформації щодо путінських олігархів дерипаски, ротенберга, і щодо нікому не відомого ректора російського вишу. Такі зусилля нерелевантні, тому що дерипаска, приміром, має (точніше, мав, бо Мін’юст їх уже стягнув) великі економічні об’єкти, які впливали на економіку України. Той же Миколаївський глиноземний завод свого часу впливав на економічний стан всього півдня країни. російський олігарх шелков володів великою надровидобувною компанією “Демурінський ГЗК” – теж величезним стратегічним підприємством, яке також, слава Богу, вже конфісковано. Та подібних підприємств із “російським слідом” насправді у нас ще багато. Частина з них перебувають під арештом, але не управляються АРМА, тобто, економічно занепадають. Тож, як на мене, потрібна як реформа цього агентства, так і кроки з пришвидшення стягнення такого майна на користь української держави.

- Ситуація із суверенними російськими активами, про які ви згадали на початку розмови, краща?

- Оцінка неоднозначна. Сказати, що ситуація чи то погана, чи добра, не можна. Є проблеми, які треба якнайшвидше розв’язати. З одного боку, у нас є серйозний успіх: торік у травні Верховна рада ухвалила зміни до законодавства, якими передбачено механізм стягнення майна в дохід бюджету, а також вилучення російських суверенних активів, що належать урядові рф та російським державним компаніям. І за цією процедурою дуже швидко й дуже ефективно вилучили два банки – Промінвєстбанк та Сбєрбанк. Щобільше, на рахунках фінустанов знайшли 17 мільярдів гривень (у різних валютах), які належали саме цим банкам, а не їхнім вкладникам чи клієнтам. А вже набагато пізніше була заява від розвідки про те, що, виявляється, менеджмент цих банків за кілька місяців до російського вторгнення активно “пилососив” на валютному ринку готівку, накопичував валюту, щоб, за задумом кремля, потім купувати колаборантів, які готові співпрацювати з ворогом.

Ці 17 мільярдів знайшли. Й ухвалили правильний закон, внесли зміни до бюджету, якими передбачено створення спеціального рахунку – Фонду ліквідації наслідків агресії російської федерації. Зараз гроші акумульовані у Фонді, триває узгодження пріоритетів – на що передовсім їх витрачати, – чи то на відбудову житла, чи на відновлення соціальних об’єктів, таких як лікарні та школи, чи на оборону. Також триває розпродаж майна колишніх “дочок” російських державних банків. І увесь вторгований ресурс теж надходить до Фонду ліквідації наслідків агресії рф.

Проблема ж полягає у тому, що в нас і досі не вилучено сотні інших пов’язаних із росією та з російськими держкомпаніями об’єктів. Ще в серпні минулого року були заяви про те, що складено перелік із 903 активів, які будуть вилучені зі спрямуванням отриманого ресурсу на ліквідацію наслідків російської агресії. Проте й досі жоден із цих активів не передали нашій державі за процедурою вилучення: РНБО має затвердити список, передати до парламенту, який своєю постановою має підтвердити їх вилучення на користь України.

Чому цього донині не сталося? За інсайдерською інформацією, половина цих активів – залізничні вагони. Але водночас є й компанії  – наприклад, відома парфумерна мережа “Брокард”, яку український уряд пов’язує з міністерством торгівлі російської федерації. Багато й інших цікавих активів. Але після того, як цей список підготували, вочевидь, засумнівалися, чи зможе українська влада потім при потребі довести в міжнародних арбітражах, що ці активи напряму належать російському урядові, тобто є суверенними. Той же “Брокард”, приміром, пов’язують з міністерством торгівлі рф не прямо, а через підставних осіб. Це підтверджує українська розвідка, а от в міжнародних судах такі обґрунтування начебто не працюють... Але ж такі застереження є лише щодо частини списку. Насправді там чимало й активів, довести причетність яких до російських державних компаній можна навіть за даними з відкритих джерел. Приміром, авіадвигуни, які належать держкомпаніям з рф. Або українські компанії, прямими засновниками яких є, наприклад, росатом чи ростєх. І чому їх не націоналізують, не вилучають, я не знаю. Чому б не розділити ці списки, пришвидшивши вилучення одних активів і “взявши тайм-аут” для пошуку доказів причетності до рф інших? Тому ми, як громадськість, і порушуємо публічно ці питання у своїй аналітиці та в журналістських розслідуваннях. Адже нам треба рятувати країну і наповнювати Фонд ліквідації наслідків агресії рф уже зараз.

Мабуть, на часі й якісь кадрові рішення щодо виконавців, котрі цілий рік “граються” з переліком активів, а в результаті після Сбєрбанка і Промінвєстбанка нічого з російських суверенних активів в Україні не було вилучено. Тим паче, що у Фонді держмайна заявляють, що готові усі ці активи одразу переводити юридично в державну власність та невідкладно виставляти на продаж внутрішнім інвесторам, а отримані гроші спрямовувати до Фонду ліквідації наслідків агресії.

І скажу, що наші міжнародні партнери ретельно стежать за історією накладання санкцій та стягнення активів. Я нещодавно повернувся з робочої поїздки до Брюсселя, де нас, українських розслідувачів, знайомили з представниками Європейської комісії і європейських департаментів, які працюють із нашою країною. У Європейському Союзі – принаймні, нам так розповідали – є політична воля стягнути російські активи, щоб компенсувати Україні вартість відбудови. Але там також виникає багато питань: які саме активи стягувати, суверенні чи приватні? Якщо приватні, то на яких підставах та за якими процедурами? Якщо суверенні, то чи не буде війни з росією? Йдеться навіть про заблокований у Європі ресурс російського центробанку, 300 мільярдів доларів, про які багато говорять. Але насправді Європейський Союз і досі не підготував реєстру російських активів на своїй території. Вони також хочуть ухвалити виважені та юридично бездоганні рішення. І тому не поспішають із формуванням переліку. Натомість європейці придивляються, що робить Україна, як вона систематизує інформацію про російські активи, як накладає санкції, чи вони стосуються усіх росіян, котрі мають активи на українській території, чи робить якісь винятки? А у нас, нагадаю, є деякі російські олігархи, які ще не потрапили до санкційних списків. І чим далі ми із цим затягуватимемо, тим довше триватимуть відповідні процеси в Європі.

- Плюс усім відома європейська бюрократія...

- Так. Нам повідомили, що вони щонайменше два роки планують працювати лише над проєктом директиви, якою буде передбачено відповідні юридичні механізми. І ми розуміємо, що в контексті історії, з точки зору міждержавних відносин та геополітики, два чи навіть пʼять років – це не так і багато. Але для нас при фінансуванні відбудови важливим, переконаний, буде кожен місяць та навіть тиждень.

І під час згаданої подорожі я чітко переконався, що Україні треба бути лідером у цих питаннях, демонструвати, що у нас є і політична воля, і правильні рішення, щоб уникнути проблем в міжнародних судових та фінансових інституціях. Відповідно, Україна має ці механізми просувати там, на Заході. Тобто, показувати, як це робити, підказувати, щоб тамтешні політики могли пояснити своїм виборцям, навіщо вони це роблять, навіщо йдуть на прямий майновий конфлікт із росією.

Владислав Обух
Фото – Кирила Чуботіна