Що сприяє економічній стійкості України під час війни за Незалежність
Всупереч прогнозам, що наша економіка не витримає і кількох місяців масштабної війни, українці ось уже понад півтора року протистоять ворогові на фронті, одночасно забезпечуючи відносно стабільне життя в тилу. Так, минулого року ВВП країни впав на третину, показник інфляції “розміняв третій десяток”, було перервано логістичні ланцюжки, впали реальні доходи населення. Однак свій 32-й рік народження Україна зустрічає в умовах посилення ділової активності та сповільнення інфляційних процесів, відновлює зруйновану інфраструктуру, будує плани на майбутнє. А вітчизняні експерти та міжнародні організації послідовно поліпшують прогнози економічного зростання. Безумовно, війна продовжує ставити виклики, проте країна навчилася жити в таких умовах. Що ж сприяло нашій економічній та фінансовій адаптації?
БЕЗПРЕЦЕДЕНТНИЙ РІВЕНЬ МІЖНАРОДНОЇ ФІНАНСОВОЇ ПІДТРИМКИ ТА ПОЗИЧКОВИЙ РЕСУРС
Як відомо, левову частку видатків державного бюджету (понад 5 млрд грн на день!) Україна в умовах війни спрямовує на оборону та безпеку. А з грошима на соціальні видатки, зарплати бюджетникам та на деякі інші потреби держави допомагають міжнародні партнери. Зважаючи на це, цілком виправданими можуть видатися закиди на кшталт: “Хіба ж можна за таких обставин говорити про фінансову незалежність?”. Водночас маємо усвідомлювати: економіки, які спроможні самотужки “потягнути” видатки в умовах такої інтенсивної війни, можна перелічити на пальцях. І у світовій історії багато прикладів, коли ворога вдавалося подолати лише завдяки консолідації міжнародних зусиль – у тому числі, й у фінансовій царині.
При цьому партнери України не обумовлюють свою допомогу якимись імовірними матеріальними претензіями. Вони розглядають теперішні витрати як інвестиції у власну безпеку та у майбутнє світової цивілізації. Більше того, якщо вимоги до нашої країни при освоєнні грантових та кредитних коштів і висуваються, то стосуються вони лише реформ, у яких ми з вами самі зацікавлені. Рано чи пізно до їх втілення Україні б однак довелося прийти. Війна лише пришвидшила цей процес.
За даними Міністерства фінансів, з початку повномасштабного російського вторгнення партнери надали Україні $60,17 млрд безповоротної допомоги та позик. Зокрема цього року від міжнародної спільноти надійшли $28,07 млрд. Найбільше надав Європейський Союз – $11,4 млрд. Від США ми отримали $8,5 млрд, від МВФ – $3,59 млрд. Далі в переліку Канада ($1,76 млрд) і Японія ($1,5 млрд). $579 млн – “внесок” Світового банку, $499 млн надала Великобританія. Також фінансово підтримували нашу країну цьогоріч Іспанія, Німеччина, Фінляндія, Ірландія, Швейцарія, Бельгія, Ісландія та Естонія.
Нагадаємо, що на початку року в Мінфіні оцінювали цьогорічні потреби України у додатковому фінансуванні від міжнародних партнерів щонайменше у $38 млрд.
Левова частка фінансового ресурсу надається партнерами України на безповоротній основі. Проте є й частина коштів, які ми отримуємо як позики – приміром, у межах співпраці з МВФ. Також країна змушена вдаватися до активних запозичень на зовнішніх та на внутрішньому ринках комерційних запозичень – передовсім, через розміщення військових облігацій.
“На 2023 рік заплановано здійснення державних запозичень на фінансування Державного бюджету України за допомогою широкого спектра боргових інструментів на загальну суму 1 млрд 703,6 млн гривень. За прогнозними розрахунками, найбільшу питому вагу матимуть довгострокові інструменти – 57%”, – йдеться в наказі Міністерства фінансів.
Активізація державних запозичень – це, на перший погляд, також не про фінансову незалежність. Адже отримані зараз завдяки продажу українських цінних паперів кошти колись доведеться повертати інвесторам. Та ще й з відсотками. Втім навряд чи хтось сперечатиметься, що під час війни без таких інструментів залучення фінансового ресурсу не обійтися. Інакше держава не зможе забезпечити основні видатки – передовсім, оборонні та соціальні. Більше того, без таких запозичень і в мирний час не обходиться практично жодна держава у світі. Деякі країни винні кредиторам у кілька разів більше, ніж їхній річний ВВП.
Відмінності в залученні позичкового ресурсу у мирний та у воєнний час полягають лише у зростанні фінансових потреб та у вартості запозичень. Після 24 лютого Україна на деякий час взагалі фактично втратила доступ до міжнародних фінансових ринків. А потому їхній ресурс став для нас дуже дорогим, адже у вартість позик закладають колосальні воєнні ризики. За таких умов держава вирішила зробити ставку на внутрішні запозичення (у тому числі, привабливі і для міжнародних інвесторів), започаткувавши аукціони з розміщення військових ОВДП. За даними депозитарію НБУ, упродовж семи місяців 2023 року Уряд України залучив від розміщення ОВДП на аукціонах 227,4 млрд грн, $2,19 млрд та 640,9 млн євро. На погашення за внутрішніми борговими державними цінними паперами за цей період спрямовано 141,64 млрд грн, $2,08 млрд та 529,8 млн євро. Протягом січня-липня запозичення Міністерства фінансів на внутрішньому борговому ринку на 94,3 млрд грн (в еквіваленті) перевищили виплати за облігаціями внутрішньої державної позики. У липні максимальна дохідність ОВДП, що розміщувалися на аукціонах, становила 19,75% річних у гривні та 4,8% річних в американських доларах. Розміщення ОВДП, номінованих у євро, минулого місяця не було.
Більшість аукціонів з розміщення українських цінних паперів успішні, пропоновані Міністерством фінансів інструменти доволі популярні як у внутрішніх (передовсім, у банків), так і у зовнішніх інвесторів. Рівень довіри до ОВДП досить високий, покупці бачать, що, незважаючи на війну, Україна виконує зобов’язання перед власниками своїх цінних паперів. Важливим чинником також є доволі висока дохідність облігацій. І це – “данина”, яку ми, на жаль, мусимо платити через російську агресію та пов’язані з нею воєнні ризики.
Як відомо, влітку і на початку осені минулого року Міністерство фінансів відмовлялося суттєво підвищувати ставки за гривневими ОВДП, що навіть призвело до публічних суперечок між керівництвом фінансового відомства і Національним банком, де наполягали на підвищенні дохідності до рівня, співставного з прибутковістю депозитних сертифікатів самого НБУ. І позиція Мінфіну тут зрозуміла: маємо думати не лише про те, як екстрено латати бюджетні дірки зараз, а й про те, як жити та відбудовувати країну після війни. З “борговим зашморгом” на шиї робити це дуже складно. А чим вищий дохід отримуватимуть кредитори держави, тим дорожче обходитиметься погашення облігацій нам з вами. Але життя – передовсім, кілька не зовсім вдалих аукціонів з розміщення ОДВП з невисокою дохідністю – таки змусило фінансове відомство поволі підвищувати вартість запозичень. Зараз, після рішення НБУ про перехід до періоду зниження облікової ставки, почався зворотний процес, що, безумовно, важливо для зменшення виплат за українськими цінними паперами у майбутньому.
СТАБІЛЬНІСТЬ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ ТА “СПОКІЙ” НА ВАЛЮТНОМУ РИНКУ
Стабільністю фінансової системи країни ми не в останню чергу завдячуємо зваженій політиці Національного банку. Важливо, що цього року регулятор відмовився від емісії. Себто, не друкував нічим не підкріплені гривні, що вже позитивно позначилося на інфляції та зміцненні (до останнього часу) національної валюти. Нагадаємо, торік НБУ довелося надрукувати 400 мільярдів гривень для фінансування бюджету через придбання цінних паперів Мінфіну – облігацій внутрішньої державної позики, – що додало кілька відсотків до річного інфляційного показника (за результатами року сягнув 26,6%) й добряче тиснуло на валютний курс, вимагаючи від того ж Нацбанку нових і нових інтервенцій на міжбанківському ринку.
Цього року інфляція, за прогнозами НБУ, не перевищить 11%. А курс гривні, незважаючи на нинішню турбулентність, спровоковану, поміж іншого, черговими проблемами агроекспорту, навряд чи опуститься нижче 39-39,5 гривень за долар, – кажуть експерти. Звісно ж, відносно стабільна ситуація тут також значною мірою обумовлена ритмічним надходженням фінансової допомоги від зарубіжних партнерів та постійним нарощуванням міжнародних резервів. За підсумками липня вони перевищили $41,7 млрд (в евіваленті), вдруге поспіль оновивши рекордний показник часів незалежності.
Активізувавши, з одного боку, заходи з посилення монетарної трансмісії та підтримки внутрішнього боргового ринку, зокрема підвищивши нормативи обов’язкового резервування для банків (що дозволило “зв’язати” кілька десятків мільярдів гривень надлишкового банківського ресурсу, уникнувши його тиску на валютний та споживчий ринки), регулятор паралельно продовжив політику послаблення валютних обмежень. Деякі експерти навіть заговорили про ймовірність рішення НБУ щодо поступового повернення до вільного курсоутворення. Проте згадані вже проблеми, які тиснуть на гривню останніми тижнями, вочевидь, відтермінують такий крок до кращих часів.
Натомість взятий віднедавна регулятором курс на зниження облікової ставки (у липні цей показник знизили з 25% до 22%), вочевидь, триватиме. Чергове зниження можливе вже у вересні. А це, поміж іншого, здешевить внутрішні запозичення для Мінфіну та бодай трохи пожвавить кредитування реального сектору економіки.
Хоча якраз банківське кредитування бізнесу – одна зі слабких ланок вітчизняної фінансової системи, що заважає більш стрімкому економічному розвитку. І справа не лише у війні, посиленні безпекових ризиків, відсутності страхування та високих реальних кредитних ставках. За нинішнього рівня прибутковості ОВДП і депозитних сертифікатів НБУ банкам невигідно “заморочуватися” із кредитуванням (за винятком хіба що участі у державних програмах компенсації кредитних ставок за позиками бізнесу). Тобто продемонстроване цього року зростання заробітків вітчизняної банківської системи пояснюється не вдалим інвестуванням у перспективні проєкти й кредитуванням реального сектора, як має бути, а пасивним доходом, одержаним від придбання (переважно, коштом отриманого від НБУ рефінансування) депозитних сертифікатів Нацбанку та військових облігацій. Зважаючи на необхідність підтримання фінансової спроможності держави у надскладні часи і “зв’язування” надлишкової ліквідності, це, звісно ж, добре. Але з позицій майбутнього розвитку – не все так райдужно.
Очікуване перманентне зниження ставки рефінансування, а за ним – і дохідності ОВДП та депсертифікатів НБУ, можливо, пожвавить кредитування. Але більшою мірою це, звісно ж, залежатиме від ситуації на фронті та від реального послаблення безпекових ризиків.
Загалом же, за оцінками експертів, і регулятор, і вітчизняна банківська система призвичаїлися до роботи в умовах війни. Жодним чином не дестабілізувало ситуацію і виведення за останні півтора року з ринку кількох банків. Спочатку тих, що перебували у власності держави-агресора, потім – тих, які мали проблеми з ліквідністю чи були залучені до схем міскодингу у гральному бізнесі. Майже непомітною для загалу була й нещодавня націоналізація великого банку “Сенс”, який належав російським власникам.
Зараз регулятор проводить стрес-тестування 20 банків – лідерів за сукупністю показників обсягу зважених на ризик-активів, депозитів та кредитів фізичних осіб. Загальний розмір чистих активів цих банків перевищує 90% активів усієї нашої банківської системи. Результати цьогорічного оцінювання стійкості банків та банківської системи в цілому обіцяють оприлюднити до 31 березня 2024 року.
У Національному банку наголошують, що мета цьогорічного стрес-тестування – не “покарати винних”, а вчасно виявити проблеми та ризики й допомогти банкам їх подолати. Тобто наслідком оцінювання не стане черговий “банкопад”.
ВІДНОВЛЕННЯ ДІЛОВОЇ АКТИВНОСТІ ТА ДЕРЖАВНІ СТИМУЛИ
Цього року Україна повернулася до зростання реального валового внутрішнього продукту. Звісно ж, наразі не йдеться про темпи, достатні для швидкого відновлення економіки до довоєнного рівня. Не говорячи вже про ті показники, на які обов’язково маємо вийти після війни, аби почати наздоганяти у розвитку європейських сусідів. І це зрозуміло: із господарського обігу виключені величезні території, тимчасово окуповані ворогом, відновлення логістичних та виробничих ланцюжків відбулося не скрізь, перепони для експорту зберігаються, а почасти навіть посилюються.
Тим не менше, ВВП країни у другому кварталі порівняно з другим кварталом минулого року збільшився на понад 20%. Проте, за висновками експертів, таке суттєве зростання пов’язане передовсім з низькою базою порівняння, адже у квітні-червні минулого року економіка лише починала адаптуватися до роботи в умовах війни після невизначеності кінця лютого-березня. Тож очікування зростання за підсумками року куди скромніші. За прогнозами НБУ – 2,9%, за оновленими нещодавно розрахунками Міністерства економіки – 3,2%. Більш стрімкому розвитку, поміж іншого, заважають зниження показників у металургії та видобутку залізної руди, що пов’язують із підривом росіянами греблі Каховської ГЕС, та нові проблеми для морського експорту після виходу РФ із “зернової угоди”. Останнє – без перебільшення, доволі дошкульний удар по нашій економіці, адже це не лише позбавляє українських аграріїв значної частини ресурсу, а й негативно впливає на торговельний баланс і тисне на валютний ринок. За оцінками Української зернової асоціації, упродовж минулого маркетингового сезону (з 1 липня 2022 року до 30 червня 2023-го) наша країна експортувала 58 мільйонів тонн аграрної продукції – 32,8 мільйона тонн – безпосередньо “зерновим коридором”, – левова частка якої – зернові та олійні. Виручка України від експорту зернових, олійних та олії досягла $20 мільярдів.
Власне, пов’язаною із цим невизначеністю і можна пояснити доволі скромні прогнози щодо цьогорічного економічного зростання. Тим часом Україна намагається за допомогою партнерів відновити роботу зернового коридору, а також посилити спроможності альтернативних логістичних маршрутів – передовсім, з використанням малих портів на Дунаї. Утім, як відомо, агресор останніми тижнями посилив ракетні атаки на портову інфраструктуру – як на морську, так і на річкову.
Поміж завдань, актуальність яких підкреслила війна, – заміна частини сировинного експорту продажем за кордон та постачанню на внутрішній ринок переробленої продукції з високою доданою вартістю. “Новою економічною ідеологією має бути переробка, тому що ми маємо бути країною, що експортує не сировину, а готову продукцію, яка у вартості є дорожчою”, – наголосила в ефірі телемарафону “Єдині новини” перша віцепрем’єрка - міністерка економіки Юлія Свириденко. Завдання держави, за її словами, – допомагати підвищувати спроможність українських підприємців, у тому числі в питаннях доступу до фінансів, шукати нові ринки збуту.
Якраз запропоновані Україною інструменти фінансової підтримки бізнесу, запроваджені вже з перших тижнів великої війни, а також масштабування започаткованих раніше програм, експерти називають ще одним важливим чинником збереження економічної стабільності. Приміром, від початку дії урядової програми “Доступні кредити 5-7-9%” (лютий 2020 року) бізнес отримав 70 тисяч кредитів на 225,4 млрд грн. Цьогоріч підприємцям вже надали 17,2 тисячі кредитів на 58,3 млрд грн.
Також набирає обертів грантова програма підтримки для мікропідприємців, подати заявку на участь в якій можна через Дію. Потенційні бізнесмени можуть отримати грант у розмірі до $6,5 тисячі на започаткування власної справи. За словами Юлії Свириденко, до кінця року держава розраховує опрацювати щонайменше 10 тисяч заявок на отримання таких грантів. 6 тисяч заявок уже погоджено. Для бізнесу діє і низка галузевих програм – зокрема в сільському господарстві, де бізнесу допомагають із коштами на розвиток садівництва, тепличного господарства, систем меліорації тощо.
Надзвичайно помічною для відновлення ділової активності, збереження виробництва і трудових колективів, створення нових робочих місць – особливо у перші місяці воєнної невизначеності – стала й урядова програма релокації бізнесу в більш безпечні регіони. В її межах на захід країни переміщено понад 800 підприємств. А деякі виробництва – зокрема задіяні для потреб оборони – тимчасово релоковано на територію наших європейських партнерів. За даними Мінекономіки, вже відбувається і зворотний процес – деякі бізнеси повертаються на попередні місця роботи у зв’язку із покращенням там безпекової ситуації.
І, звісно ж, говорячи про чинники, які сприяють (відносній) економічній стабільності України в умовах війни, варто згадати про продовження у державі процесів цифровізації. Саме високий рівень послуг “у цифрі”, поміж іншого, дозволив безперебійно працювати нашій банківській та фінансовій системам, завдяки роботі онлайн тисячі бізнесів зберегли свої виробничі показники та не втратили колективи. Ледь не щотижня в Дії з’являються нові послуги. Поміж започаткованих під час війни програм – єВорог, реєстрація пошкодженого майна, єОселя, єРобота та багато інших. Незважаючи на війну, в Україні втілюються проєкти розвитку швидкісного інтернету, розбудови ЦНАПів, впровадження режиму paperless, розширення доступу до базових е-послуг, а також цифрової освіти, інституційної спроможності облдержадміністрацій та органів влади на місцях.
Звісно ж, не варто применшувати і вплив на економіку інших галузей та програм. Недарма всі визнають: Україна не змогла б досягнути успіхів на фронті у протистоянні з таким потужним та безпринципним ворогом, якби не спромоглася забезпечити надійний тил. І головне: віримо, що свій 33-й рік народження Україна зустрічатиме в мирних умовах, здолавши ворога й переймаючись лише питаннями відбудови та внутрішнього реформування.
Владислав Обух, Київ
