Минулого тижня Верховна Рада розглянула кілька законопроєктів, що стосуються державних фінансів. Деякі з них – у межах бюджетного процесу, деякі – на виконання зобов’язань України перед МВФ. Поміж найрезонансніших рішень – підтримка у першому читанні урядового законопроєкту №10037 – про переспрямування частини ПДФО, сплаченого із доходів військових, яка зараз акумулюється в місцевих бюджетах (64%), до спецфонду держбюджету, звідки гроші мають іти на виробництво вітчизняних дронів, озброєння та боєприпасів. Мета благородна. Втім, представники місцевої влади застерігають, що в разі ухвалення рішення саме про такий механізм залучення коштів на зброю, ОТГ втратять до чверті власного ресурсу, тож деякі з них стануть неплатоспроможними. Тим більше, що бюджетним законопроєктом-2024, мовляв, передбачене скорочення фінансування місцевих громад і за іншими статтями.

Голова парламентського комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев вважає такі побоювання безпідставними. Аргументи, а також коментарі щодо інших уже ухвалених та майбутніх “фінансових” рішень парламенту – в його інтерв’ю Укрінформу.

ПЕРЕРОЗПОДІЛ “ВІЙСЬКОВОГО” ПДФО: ЛОГІКА Й КОМПЕНСАТОРИ

- Пане Даниле, чи справді рішення про вилучення “військового” ПДФО з місцевих бюджетів є безальтернативним шляхом залучення необхідного для оборони країни ресурсу і чи достатньо буде запропонованих інструментів компенсації можливих фінансових втрат наших громад?

- Парламент розглянув два законопроєкти, які стосуються головного кошторису України. Один – №10038 – вносить зміни до бюджету-2023, інший – №10037 – до Бюджетного кодексу. Він і передбачає вилучення під час воєнного стану “військового” ПДФО до спеціального фонду бюджету та розподіл цього ресурсу на виробництво дронів і озброєння. Обидва документи готуються до другого читання. І саме положення про зміни в розподілі ПДФО справді є найбільш дискусійним.

Чому з’явилася така пропозиція? Всі бачать, що оборонні потреби країни зростають. У порівнянні з видатками на безпеку та оборону, які планувалися при ухваленні бюджету-2023, упродовж року потреби зросли на 70%. Ми кілька разів вносили зміни й доповнення до цьогорічного основного фінансового документа. Це свідчить про те, що грошей країні потрібно більше, завдяки збиранню податків ми не покриваємо навіть найголовнішого – потреб оборони та безпеки.

З іншого боку, надходження до місцевих бюджетів саме за рахунок “військового” ПДФО істотно зросли. Йдеться про податок з доходів фізичних осіб, який нараховують та сплачують військові частини, розташовані на території тієї чи іншої ОТГ.

- Тобто, по-суті, цей податок платить держава...

- Так, ці кошти сплачує держава, адже із самих військовослужбовців, за законом, такий податок не стягується. І громади отримують ці гроші без будь-яких зусиль. Перевиконання бюджетів досягається не завдяки розвитку бізнесу, залученню інвестицій чи створенню інфраструктури. Це – надходження від оподаткування, в тому числі виплати “бойових” військовослужбовцям, котрі захищають країну на передовій, чия військова частина зареєстрована на території якоїсь громади.

Є такі ОТГ, чий бюджет зріс у 5-6 та навіть більше разів порівняно з мирним часом. Готуючи законопроєкт, ми робили вибіркові розрахунки за деякими громадами. Так ось, подекуди бюджет у розрахунку на одного мешканця сягає 3 мільйонів гривень!

Зрозуміло, що освоїти такі кошти – та ще й в умовах воєнних обмежень – громади не можуть. На середину вересня залишки на рахунках місцевих бюджетів перевищили 220 мільярдів гривень. Ці гроші лежать без руху. Тоді як держава рахує й шукає кожну копійку, працює із міжнародними партнерами, яких просить про додаткове фінансування наших невійськових потреб. За таких обставин ми не можемо дозволити всерйоз обговорювати альтернативу: чи дороги – чи зброя, чи бруківка – чи зброя, фонтани – чи зброя, стадіони – чи зброя. Всім (і місцевій владі також) зрозуміло, що зброя є абсолютним пріоритетом. Після війни ситуація, звісно ж, зміниться. Тому й пропонується змінити порядок зарахування ПДФО із виплат військовим лише тимчасово.

При цьому, за розрахунками, навіть попри вилучення “військового” ПДФО, доходи місцевих бюджетів (з урахуванням трансфертів) наступного року однак зростуть, – не набагато, на 6,3% порівняно з уточненим планом на 2023 рік, – але й це в умовах війни непогано. До того ж, пропонується збільшити на 40% додаткову дотацію органам місцевого самоврядування, яка, поміж іншого, передбачає наповнення дохідної частини тих бюджетів, які справді постраждають від такого рішення (у громадах, де, наприклад, військова частина є бюджетоутворюючою). Загалом ідеться приблизно про 33 мільярди гривень на рік.

Тому вважаю дискусію довкола “військового” ПДФО абсолютно недоречною, бо бруківка, по якій, не дай Боже, ходитимуть русскіє, нам не потрібна.

Ми точно не залишимо наодинці зі своїми проблемами місцеві бюджети. Візьму для прикладу сферу освіти.

У 2024 році запропоновано збільшити освітню субвенцію на 17,6% (з 87,5 млрд грн до 102,9 млрд грн). Передбачаються нові субвенції:

● на забезпечення якісної, сучасної та доступної загальної середньої освіти “Нова українська школа” – 1,5 млрд грн;

● на придбання обладнання, модернізацію (проведення реконструкції та капітального ремонту) їдалень (харчоблоків) закладів загальної середньої освіти – 1,5 млрд грн;

● на створення навчально-практичних центрів сучасної професійної (професійно-технічної) освіти – 500 млн грн.

Субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на створення безпечних умов у закладах, що надають загальну середню освіту, збільшиться з 1,5 млрд грн у 2023 році до 2,5 млрд грн у 2024-ому.

Як і цього року, наступного виділимо ще 1 млрд грн на шкільні автобуси.

Це тільки у сфері освіти. Є субвенції і в інших галузях, які збільшаться на порядки. Приміром, субвенція із держбюджету місцевим бюджетам на проєктні, будівельно-ремонтні роботи, придбання житла та приміщень для розвитку сімейних та інших форм виховання, наближених до сімейних, підтримку малих групових будинків та забезпечення житлом дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб з їх числа – зросте з 10 млн грн у нинішньому році до 575,3 млн грн у наступному.

- Але ж говорять ще й про інші бюджетні ризики для регіонів та громад. Приміром, у бюджетному законопроєкті-2024 відсутній Державний фонд регіонального розвитку, а гарантій того, що на місцеві потреби використовуватимуть ресурс Резервного фонду (пропозиція – приблизно 45 млрд грн.), немає. Та й ризики ручного управління цим фондом, погодьтеся, вищі.

- ДФРР, на відміну від соцеконому (субвенція на соціально-економічний розвиток окремих регіонів), який існував свого часу і використовувався як інструмент певної політичної корупції, – більш правильна історія стимулювання інвестицій на місцевому рівні. Його використання передбачає співфінансування з боку місцевої влади та більш прозорі процедури розподілу, зокрема з урахуванням чисельності населення, рівня соціально-економічного розвитку. Але це – “правильна історія” в мирний час. Натомість, коли на кону порятунок країни від ворога... Нагадаю, останніми змінами до цьогорічного бюджету ми вже передали 2 млрд грн ДФРР на розвиток, закупівлю, ремонт озброєння та військової техніки.

Утім дискусія щодо ДФРР ще не вичерпана. Думаю, у процесі консультацій при підготовці бюджетного законопроєкту до другого читання обов’язково її продовжимо та пошукаємо прийнятні рішення.

- Які тут основні аргументи “за” і “проти”?

- Звісно ж, ДФРР – це інструмент, який дозволяє розвивати і соціальне життя, й економіку в регіонах (це плюс). Проте нині йдеться про пріоритети держави під час повномасштабної війни. Підтримувати місцеві інвестиції, за рахунок яких, наприклад, реконструюється стадіон, – чи стимулювати інвестиції в ОПК, закупівлю військової техніки, що наближатиме нашу Перемогу...

- А відсутність у проєкті бюджету Дорожнього фонду? З одного боку, йдеться про те, що ви говорили, – справді, зараз не до бруківки, – а з іншого, є ж якісь критично важливі для окремих територій мости, ділянки доріг, де села та селища відрізані від світу після втечі рашистів...

- Дорожній фонд вилучається до загального бюджету. А фінансування необхідних робіт з утримання доріг здійснюватиметься за рахунок відповідних статей видатків, які надаватимуться розпорядниками. Також залишається Резервний фонд, з якого, за рішенням Кабміну, можна оперативно профінансувати критичну інфраструктуру, в тому числі дорожню. Тобто, якщо ділянка дороги або міст будуть у аварійному стані, вони не залишаться без фінансування.

Не забуваймо, що Дорожній фонд не завжди існував у бюджеті, а дороги як-не-як будували та ремонтували.

Заспокою, що повністю те ж мостове будівництво ніхто не зупинятиме. Але будуватимемо лише найнеобхідніше. Взагалі гасло цього бюджету – усе для фронту. Решта – лише в частині відбудови критичної інфраструктури.

І така відбудова вже відбувається у межах програм і проєктів відновлення. Йдеться й про мости (і стаціонарні, і тимчасові), і про ділянки доріг, і про енергетичні об’єкти та об’єкти ЖКГ, які ми продовжуємо готувати до чергового опалювального сезону, й багато чого іншого.

- Першою редакцією бюджетного законопроєкту передбачене і скорочення видатків Фонду ліквідації наслідків російської агресії. Не ризикуємо залишитися без необхідного ресурсу на першому етапі відбудови?

- Рішення про виділення коштів із Фонду ухвалюватимуться Кабінетом Міністрів за погодженням з Комітетом Верховної ради з питань бюджету. І те, що відповідних рядків у проєкті бюджету немає, не означає, що цього фонду і фінансування програм з відновлення не буде. Просто запропоновано змінити механізм розподілу його коштів. І тут справді буде більше ручного керування. Але з іншого боку, ми розуміємо, що такий підхід виправданий тими умовами, в яких перебуває країна, бо вони дуже динамічні і вкрай невизначені. Тож і реакція має бути миттєвою, значно оперативнішою, ніж через інструмент тривалої підготовки, погодження нових законопроєктів про внесення змін до державного бюджету, їх проходження за стандартною процедурою через парламент.

Для прикладу, буквально днями Уряд оперативно розподілив на невідкладні проєкти відбудови 21,8 млрд грн коштів гранту, наданого Японією.

ВІЙНА ТА БАНКИ: ОПОДАТКУВАННЯ, КРЕДИТУВАННЯ, УЧАСТЬ У ВІДБУДОВІ

- Одна з пропозицій, на якій ви наполягаєте, говорячи про перспективи фінансування відбудови, – створення на базі котрогось із державних банків Банку розвитку. Що це дасть і що потрібно для реалізації цієї ідеї? Коли такий банк реально створити, чи це вже післявоєнна історія?

- Ця ідея не моя. Ми нічого нового не придумуємо. Ми знаємо, як було в Німеччині після Другої світової війни, де в межах Плану Маршалла створили таку установу з відбудови – KfW – банк, який, до речі, успішний і досі (зараз це третя за розміром активів банківська група у ФРН). Він зіграв неабияку роль у відновленні країни. Адже певна частина фінансування робіт з відновлення не настільки забезпечена (приміром, заставою), щоб відповідати вимогам для отримання звичайного банківського кредиту. І для того, щоб фінансувати такі ризикові програми та проєкти, нам також необхідний банк, який матиме спеціальний мандант щодо відбудови та структурної трансформації економіки України, особливе банківське регулювання, тобто пом’якшені вимоги до нормативів (капіталу, ліквідності), особливе оподаткування (зазвичай такі банки сплачують менший податок на прибуток або взагалі його не платять), а також – особливу виключну ліцензію на відповідну діяльність.

Банк розвитку може створюватися тимчасово, а може працювати постійно. Це питання, яке повинен вирішувати власник – Кабінет Міністрів. Але вважаю, що створення такої установи – пріоритетне і невідкладне. Без такого банку ми взагалі не зможемо кредитувати прифронтові регіони, деокуповані території, переміщений бізнес. Тобто, ті види діяльності, які апріорі не здатні покрити ризики певним забезпеченням. Тому я послідовно відстоюю цю ідею. Цей пункт, до речі, передбачений у Плані відновлення України.

Чому справа поки що не зрушила з місця, не знаю. Ми спілкуємося з Урядом, консультуємося, намагаємося пришвидшити рішення та його втілення на практиці. Думаю, що це треба робити зараз, не чекаючи завершення війни. Взагалі Програма відновлення України – це програма, реалізація якої триває вже зараз. Вона має кілька етапів: етап військових дій, етап повоєнного відновлення та етап уніфікації чи повної євроінтеграції України після здобуття членства в ЄС.

- А фінансовий ресурс Банку розвитку? Це має бути окремий рядок у бюджеті чи, власне, капітал умовного Укргазбанку або Банку “Сенс”, який держава може обрати для відповідних завдань?

- Капітал Банку розвитку і джерела фондування залежатимуть від кінцевого складу його акціонерів. Наприклад, якщо до числа останніх окрім Мінфіну, як представника уряду, увійдуть, зокрема міжнародні фінансові організації – як-от Європейський інвестиційний банк, який є активним у нашому банківському секторі. Загалом це може бути певне поєднання прямих внесків акціонерів та боргового фінансування. Частина капіталу з боку уряду може бути сформована за рахунок облігацій внутрішньої державної позики, тих же військових облігацій, чи через докапіталізацію “базової” фінустанови. Ще раз: я не пропоную створювати новий банк “з нуля”. Легше, швидше й доречніше перетворити на “український KfW” один із наших державних банків.

- Фінансовий комітет парламенту готується рекомендувати до затвердження у сесійній залі законопроєкт №9656, яким передбачено оподаткування надприбутків банків. Банківська спільнота такій ініціативі, схоже, не дуже рада. У пресі вже з’являється інформація, що ухвалення документа начебто призведе до подорожчання й без того запаморочливо дорогих кредитів.

- У нас не було ще жодного законопроєкту, що стосувався якихось нововведень у податковій сфері, який би “оплесками” сприймався відповідною галуззю. Банківська галузь, безперечно, не в захваті від того, що доведеться платити більше. Але ми розуміємо, що треба платити більше, бо їхні прибутки достатньо високі як для воєнного часу – й у 2022 році, й у 2023-ому, і 2024-ому – прогнозовано також. Головне: значну частину цих прибутків вони отримують не від звичайної комерційної діяльності – створення інноваційних продуктів, залучення клієнтів, розширення клієнтської бази, насичення ринку грошима тощо, – вони заробляють завдяки операціям з депозитними сертифікатами, тобто абсолютно безризиковими інструментами, які Національний банк розміщує для того, щоб абсорбувати ліквідність на ринку, аби вона не тиснула ні на курс, ні на інфляцію.

Натомість сформований у такий спосіб “надлишковий” прибуток необхідний для тієї ж мети, про яку ми говорили в контексті роботи органів місцевого самоврядування, – фінансування армії, інших першочергових потреб держави, зрештою – для забезпечення життєдіяльності самих банків. Консультуємося із Нацбанком і вже обговорюємо модель, яка відрізняється від тієї, яку я запропонував, подаючи відповідний законопроєкт. Я пропонував, щоб це був додатковий податок на чистий процентний дохід. Подібні податки були впроваджені у багатьох європейських країнах. Натомість за моделлю, яка пропонується Національним банком, йдеться про збільшення терміном на два роки удвічі ставки податку на прибуток. Це може бути компромісна позиція, бо в обох випадках прогнозовані доходи бюджету однакові, фіскальні цілі досягаються однаково, але, обравши конструкцію НБУ, ми не створюватимемо новий об’єкт оподаткування. А на практиці створення такого об’єкта – це завжди проблеми із правозастосуванням, з адмініструванням, оскільки ніколи не можна передбачити, як це працюватиме, які з’являтимуться способи ухилення, мінімізації податків і так далі.

- Про які суми йдеться?

- 10-11 мільярдів гривень на рік.

- Чи є ризики, що банки перекладатимуть свої “втрати” на клєнтів, чим нас дехто уже лякає?

- Є чимало досліджень на тему перенесення оподаткування корпоративного прибутку. Якщо коротко, то витрати на сплату останнього у підсумку переносяться на акціонерів, найманих робітників та на споживачів у вигляді зростання цін або (у випадку банків) – процентних ставок. Тобто певне незначне перенесення витрат на клієнтів, може, й буде. Але це точно не відбуватиметься лінійно. З одного боку, банківський ринок залишається достатньо конкурентним. Це стримуватиме підвищення комісій за обслуговування. А з іншого – зараз основними драйверами зростання кредитування є державні програми – “5-7-9”, єОселя. Це й стримуватиме збільшення банками процентних ставок. На динаміку останніх більше впливатиме облікова ставка НБУ, цикл зниження якої триває.

НАДХОДЖЕННЯ ТА ВИДАТКИ: ЯК СКОРОТИТИ БЮДЖЕТНИЙ ДЕФІЦИТ ІЗ 33% ДО 20,4%?

- Окрім вашого законопроєкту, уряд не пропонує жодних змін до Податкового кодексу “під бюджет”. Його наповнення відбуватиметься на чинній податковій базі. Проте розміри деяких платежів таки зміняться, зважаючи на ухвалені раніше рішення про їх поетапне підвищення та прив’язку окремих показників до мінімальної зарплатні та прожиткового мінімуму. Незважаючи на це, розганяється “зрада”, зокрема, щодо майбутнього подорожчання тютюну через підвищення акцизів...

- Поетапне підвищення акцизного податку з тютюну на 20% щороку передбачене ще, здається, років 5 тому. Це абсолютно правильне рішення, спрямоване на уніфікацію нашої ставки зі ставкою Євросоюзу і приведення ставки акцизу в Україні до мінімальних ставок у країнах ЄС. Більше того, таке підвищення майже не позначається на виробниках. Тютюнові компанії розуміють, що минулорічна інфляція майже у 27% фактично “з’їла” підвищення, яке було до того. Антитютюнові активісти вимагають від нас збільшувати акцизи з урахуванням інфляції, чого ми також не робимо, залишаючи все як є – як компромісний варіант.

Щодо збільшення мінімальної заробітної плати і прожиткового мінімуму, то це, звісно ж, має певний фіскальний ефект, тобто збільшує надходження податку на доходи фізичних осіб. Але це не самоціль. Головне, що це один з основних інструментів підтримки соціально незахищених верств населення та бюджетників. Також маємо розуміти, що підвищення мінімальної заробітної плати – це про детінізацію зарплатні, бо нинішня мінімальна зарплатня у більшості випадків вже не відповідає реальним заробіткам людей. Чим вищою буде “мінімалка”, тим менша частина зарплат залишатиметься “в тіні”.

- Тема належного оподаткування учасників ринку азартних ігор закрита? Чи там ще є над чим працювати?

- Ні. Залишається 2022-й рік – рік шаленого ухилення від оподаткування. Зараз тривають податкові перевірки всіх гральних закладів, досить жорсткі перевірки. І я думаю, що за результатами цих перевірок будуть великі додаткові донарахування до бюджету. Тому ця тема не вичерпана. Хоча галузь справді переважно вийшла “з тіні”, бачимо резерв в оподаткуванні виграшів. Поки що більшість гравців ринку усіх податків на виграші, як це виписано в законі, не сплачують.

- А резерв у скороченні бюджетних видатків є? Видаткова частина бюджетного законопроєкту, на вашу думку, бездоганна, чи є пункти, за якими потрібно попрацювати до другого читання?

- Маю зауваження щодо збільшення видаткової частини невійськових державних установ, передовсім центральних органів виконавчої влади. По-перше, не згоден із тим, що підвищення видатків вибіркове, нерівномірне. По-друге, – із тим, що подекуди їх підвищують у рази. Наприклад (по-пам’яті) фінансування Держкомтелерадіо збільшується на 121%, передбачене суттєве зростання видатків Держказначейства (на 70%), на 225% зростуть витрати на Державну авіаційну службу... Є взагалі незрозумілі цифри, коли видатки на утримання Державного агентства водних ресурсів підвищуються на 76%, а фінансування галузі, якою воно опікується, зменшується на 33%. Так само, як і з Державним агентством меліорації та рибного господарства (+73% на фінансування органів управління), а на одну з головних її програм передбачено на 33% менше. Із такими прикрими дрібницями, безперечно, треба буде розбиратися.

Хоча загалом я високо оцінюю бюджетний законопроєкт, вважаю, що в ньому правильно розставлені акценти на оборону та соціалку, підтримку економіки. Важливо, що у війну ми проіндексуємо пенсії, збільшуються видатки на програму “Доступні кредити 5-7-9%”, на єРоботу, єОселю, інші кредитні й грантові програми.

- В контексті фінансування органів державної влади нагадаю, що Міністерство фінансів пропонує на наступний рік реформу системи оплати праці державних службовців. Чи це на часі й чи не завадить пропонованим змінам війна?

- Реформу оплати праці державних службовців повністю підтримую. Під час війни чи вже після – питання дискусійне. Якщо б ми точно знали, наприклад, що війна завершиться у 2024 році, то справді можна почекати до 2025-го. Але якщо ми чітких прогнозів зробити не можемо, то сподіватися, що митник чи податківець, ще невідомо скільки часу отримуючи 12 тисяч гривень, не матимуть спокуси взяти тисячу доларів, мабуть, не доводиться. Державі дорожче вартують низькі зарплати держслужбовців, аніж високі.

До того ж, реформування держслужби – це ж не тільки про зміни в оплаті праці. Це інституційна реформа, прозорі умови кар’єрного зростання, прозорі умови атестації, конкурсних відборів, вимоги до компетенцій, які повинні поширюватися на всі ланки, це відмова від принципу призначення без конкурсів. Все це, вважаю, на часі.

- В опублікованому нещодавно міжнародними партнерами Priorіty Reform List визначається необхідність реформування Державної митної служби та Бюро економічної безпеки, але не йдеться про реформування Податкової служби. Чому?

- Мені здається, це певна оцінка партнерами стану справ у найважливіших органах, що реалізують фіскальну політику в державі. За останні два роки, попри війну, в Державній податковій службі багато що зроблено у напрямі реформування. Це і послідовний, жорсткий антикор (антикорупційна політика, – ред.), це і діджиталізація, яка нарешті почалася не на словах, а насправді, це і зміщення акцентів з тотального податкового контролю на ризикоорієнтований підхід, про який багато хто говорив, але донедавна мало що було зроблено. На жаль, подібних системних змін у БЕБ та ДМСУ ми не бачимо, хоча дуже хочемо побачити. На це й звертають увагу партнери, котрі “зі сторони”, об’єктивно оцінюють ситуацію. Реальна реформа ДПС вже почалася та послідовно втілюється. Тому в згаданому вами списку цей орган і відсутній.

- Пане Даниле, як за нинішніх умов, з урахуванням усіх тих нюансів, про які ми з вами згадали та про які ще згадуватимуть у процесі доопрацювання бюджету-2024, забезпечити зниження рівня бюджетного дефіциту із 26 прогнозованих відсотків цього року до 20,4% у наступному році?

- Фактичний показник дефіциту цьогоріч, на жаль, буде набагато більшим, аніж 26%. З урахуванням уже внесених змін до бюджету, а також після остаточного ухвалення згаданого законопроєкту №10038 – буде уже 32%...

Можна розраховувати та будувати будь-які прогнозні конструкції, але, на жаль, основною ознакою бюджетування у війну є невизначеність. І життя вносить свої корективи не в бік зменшення, а в бік збільшення бюджетного дефіциту.

Від чого це залежить?

Залежить від тривалості військової фази, що впливає абсолютно на все: і на воєнні видатки, на економіку, і на міграцію, на зайнятість, на держборг, на збирання податків.

Наступний чинник – обсяги грантів, які залучаються у складі фінансової допомоги. Працюємо над тим, щоб сума грантів збільшувалася, адже їх, на відміну від кредитів, потім не доведеться повертати. Ну, і продовження реструктуризації зовнішнього державного боргу перед Паризьким клубом кредиторів та перед іншими інвесторами, що впливатиме на платежі з погашення та обслуговування держборгу і, відповідно, на показники дефіциту бюджету.

- До речі, є можливості повторно перенести виплати за тими цінними паперами, які реструктуризували на період до серпня наступного року?

- Реструктуризація передбачена програмою співпраці України з МВФ. Ми повинні залишатися в межах програми, там не так багато структурних маяків, які нашій країні належить виконати. Це, приміром, остаточне затвердження законопроєкту №9269 про фінмоніторинг для ПЕПів (публічних осіб), який парламент після тривалих політичних “торгів” нарешті ухвалив за основу, оновлення законодавства про нацменшини – відповідний проєкт ми також ухвалили минулого тижня, – а також завершення до кінця жовтня корпоративної реформи Оператора ГТС України. Відновлення перевірок, як виявилося, – також ще не закрите питання... Ціла низка непопулярних рішень, які ми повинні ухвалювати, бо не маємо альтернативи.

Якщо Україна не матиме програми з МВФ, то не буде ані реструктуризації заборгованості, ані допомоги від європейців, ані фінансової підтримки від США, і звісно ж – великі труднощі із залученням ресурсів з інших джерел – від держав G7, інших МФО, допомоги за двосторонніми договорами. А внутрішніх резервів для фінансування у тих же обсягах, як цьогоріч, у 2024 році ми, на жаль, не маємо.

Один зі шляхів зниження навантаження на бюджет у непростому наступному році – подальша реструктуризація частини наших цінних паперів. І партнери України – МВФ, Світовий банк, Велика сімка – це розуміють. Далі все залежить від нашої активності та від того, які умови ми можемо запропонувати кредиторам. І, звісно ж, ще раз повторю, від нашої здатності виконувати взяті зобов’язання.

Із тим же законодавством про ПЕПів тягнули невиправдано довго. Добре, що нарешті хоч зараз крига скресла. Йдеться про те, щоб публічно значущі особи вважалися такими довічно та підлягали посиленому фінансовому моніторингу. Точніше, могли підлягати довічно – якщо є певні обставини, що свідчать про ризики, банки матимуть право застосовувати до них свої спеціальні процедури. Насправді, якщо ПЕПи не вчинятимуть якихось правопорушень, демонструватимуть добропорядність та фінансову доброчесність і їхня діяльність не виходитиме за межі звичайної, про них дуже швидко “забудуть”. Натомість до порушників буде посилена увага. Цей принцип діє в Європі й має бути імплементований до нашого законодавства.

ЗАВДАННЯ: ПРИТЛУМИТИ АПЕТИТИ “МІКРОКРЕДИТОРІВ” ТА ВДОСКОНАЛИТИ ПРОГРАМУ “5-7-9%”

- Поміж документів, які фінансовий комітет готував до розгляду Верховною радою, – законопроєкт №9422, який зокрема передбачає обмеження добових ставок за мікрокредитами.

- Обмеження ставок за такими позиками – абсолютно обґрунтоване рішення, яке викликане тим, що зараз людям позичають у середньому під 2,5% на день. А є фінансові установи, які й по 5% та більше деруть. Ми вважаємо, що цей показник треба обмежити принаймні до 1%. Але до другого читання це може бути і менше, ніж 1%. Ми не повинні, заплющуючи очі на аномальні кредитні ставки, стимулювати здирництво. Установи, які надають ці кредити, як виявляється, найбільшу частину позик видають уночі, з 3 до 4 години ранку, і не перевіряючи позичальників. Маючи такі великі ставки, вони можуть собі дозволити давати кредити несумлінним особам – по 40-50 позик “в одні руки”, не перевіряючи їхніх кредитних історій, не заходячи на ресурси Бюро кредитних історій та не надаючи натомість Бюро свою інформацію.

Всі ризики фінустанови перекладають на добросовісних позичальників, перетворюючи кредити на справжнє фінансове ярмо. Тому ми повинні обмежити ставки і зробити цей ринок цивілізованим. Так, він скоротиться в обсягах і з нього напевне підуть здирники, але залишаться цивілізовані компанії, які надаватимуть людям потрібні послуги.

- А які можливості з’являються у вітчизняного бізнесу і в України загалом у зв’язку з ухваленням законодавства про страхування воєнних ризиків?

- Нам слід більш активно працювати на рівні виконавчої влади над впровадженням програм страхування військово-політичних ризиків. Це надважливе питання для розвитку економіки. Важливий законопроєкт №9015 очікує на друге читання. Хочемо передбачити для Експортно-кредитної агенції можливість страхувати ризики українського бізнесу. Бо якщо для іноземного вже є певні пілотні проєкти – МІГА (Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій), ЄБРР, уряди іноземних держав цим займаються, – то для українського такі ризики ніхто не страхує, навіть вітчизняні компанії. Наш законопроєкт передбачає, що такі ризики обов’язково треба страхувати, для чого розширюємо компетенцію Експортно-кредитного агентства.

- Ви кілька разів сьогодні порушували тему кредитування реального сектору. Як оцінюєте перспективи державних програм підтримки бізнесу – зокрема наміри уряду реформувати програму “Доступні кредити 5-7-9%”?

- Чекатимемо на урядові пропозиції. Я вбачаю ці зміни у розширенні програми на всю переробку, в першу чергу сільськогосподарську – молоко, м’ясо і все, що пов’язане з переробкою сировини, яка є в нас у надлишку. Програма “5-7-9%” – це успішна програма, з початку повномасштабної війни в її межах видано пільгових кредитів на майже 148 мільярдів гривень. Щотижня ця сума зростає на кілька мільярдів. Безперечно, зараз це основний канал зростання нового банківського кредитування. Нацбанк перейшов до періоду зниження облікової ставки, але, зрозуміло, різкого зниження – приміром, до 5%, – ближчим часом не буде. Тому ми й надалі не можемо розраховувати на сплеск комерційного кредитування на ринкових умовах. Пільгова державна програма із компенсації частини кредитної ставки дозволяє частково розв’язати проблему. І її треба розширювати на нові й нові галузі та види діяльності. До речі, і в МВФ теж про це кажуть.

- А можливості додаткових стимулів у межах програми для бізнесу на деокупованих територіях?

- Окрім “Доступних кредитів 5-7-9%”, яку в середині вересня уряд суттєво вдосконалив саме для підтримки деокупованих територій, у нас є ще й програма портфельних гарантій, коли держава бере на себе до 80% гарантій по кредиту. Якраз ця програма оптимальна для підприємств, які не мають застави. До речі, Банк реконструкції якраз і міг би в майбутньому зайнятися цією програмою, взяти на себе всі ризики для таких територій. Маємо поглиблювати кредитування економіки. У співвідношенні до ВВП воно й до війни було на низькому рівні, близько 20%, зараз же пропорція погіршилася. Ми розуміємо: фінансова допомога від партнерів – джерело, яке із часом вичерпуватиметься. Нам треба, хочеш-не-хочеш, за 10 років робити основний акцент на залучення прямих іноземних інвестицій та на власні джерела, які зараз дуже й дуже обмежені.

- Насамкінець: над якими ще питаннями працює зараз Комітет, на появу яких законопроєктів у сесійній залі варто найближчим часом чекати?

- Крім того, що ми з вами обговорювали, активно працюємо над євроінтеграцією нашого податкового, фінансового і митного законодавства. Найбільшого прогресу ми досягнули, напевно, в адаптації законодавства у податковій сфері. Зараз готується Національна стратегія доходів, що також дуже важливо. І в межах підготовки стратегії, й поза нею ми зараз вивчаємо, як усе це працює в європейських країнах, і намагаємося уніфікувати відповідні норми. Величезний блок пов’язаний з уніфікацією, там дуже складне законодавство, складні адаптаційні норми. Думаю, що 2024-ий має стати роком адаптації нашого законодавства та імплементації до нього європейських норм.

Владислав Обух
Фото Євгена Котенка