Санкційні та воєнні удари по нафтовій промисловості РФ: оцінюємо ефективність

У січні держава-агресор різко скоротила експорт нафтопродуктів: постачання бензину за межі РФ зменшилися на 37%, дизпалива – на 23%. Російська влада пояснює це позаплановими ремонтами на НПЗ і прагненням якнайповніше задовольняти потреби внутрішнього ринку. Мусимо визнати, що скорочення пов’язане і з традиційним для перших тижнів січня гальмуванням експортних постачань: таке відбувалося й у попередні роки. Тож по-справжньому оцінити скорочення зможемо вже за підсумками лютого.

При цьому дедалі більше на російську нафтопереробку впливають і пошкодження низки підприємств європейської частини РФ унаслідок атак українських безпілотників. Лише за три тижні, починаючи з 18 січня, “невпізнані” літальні об’єкти атакували принаймні вісім російських НПЗ, нафтогазових терміналів та великих нафтобаз. І це тільки початок. Українські військові кажуть, що збройові заводи та НПЗ й нафтоналивні комплекси у глибокому російському тилу цьогоріч стануть пріоритетними мішенями для атак. Тож чекатимемо на більш дошкульні удари. Як і на посилення санкційного тиску на постачальників нафти і нафтопродуктів з Росії. Бо, на жаль, запроваджені рік тому обмеження, хоча й скоротили, але не зупинили повністю фінансових потоків на розв’язану кремлем війну. Тому Україна і її найближчі партнери наполягають на зниженні “цінової стелі” на російську нафту, що транспортується морем, із $60 до $30 за барель та на запровадженні вторинних санкцій проти тих, хто сприяє продажу кремлем вуглеводнів. 

УКРАЇНСЬКІ БПЛА VS РОСІЙСЬКА НАФТОПЕРЕРОБКА – 8:0 ЗА ТРИ ТИЖНІ

Часи дешевого пального в Росії минають. Лише за січень гуртові ціни на бензин у “найбагатшій на вуглеводні” країні світу підвищилися на 15%. В російському міненерго заспокоюють: жодних проблем, мовляв, насправді немає і впливи негативних чинників тимчасові. Але при цьому чомусь поспішили  впровадити цінові обмеження та наказали підприємствам “добровільно-примусово” розпродувати запаси пального.

Вочевидь, з наближенням посівної та суттєвим зростанням попиту (а в РФ, як і у нас, частка пально-мастильних матеріалів у собівартості агропродукції доволі значна) проблема посилиться.

Деякі російські ЗМІ визнають, що така ситуація певною мірою пов’язана з активними (і головне – ефективними) українськими атаками на російські НПЗ та інші об’єкти нафтової інфраструктури. Ось одна із цитат мовою оригіналу: “Удары стают удачнее, рост цен на топливо все выше”...

Та офіційна версія інша: ремонти й турбота про внутрішнього споживача. І хоча у звітах російських військових та спецслужб усі безпілотні літальні апарати “збивали” ледь не щойно вони піднімалися у повітря, в мережу регулярно просочується інформація про тривалі пожежі і відео та світлини руйнувань на стратегічних об’єктах. Підприємства  ж повідомляють то про якесь тимчаcове зупинення технологічних процесів, то про раптові “планові” й “позапланові” ремонти обладнання.

Першим у нинішній вервиці атак у ніч проти 18 січня став Петербурзький нафтовий термінал – найбільший російський комплекс із перевалки нафтопродуктів на Балтиці (річна пропускна спроможність – 12,5 млн тонн). Саме із цього регіону до війни та впровадження санкцій відвантажували левову частку російського морського експорту нафти. На жаль, суттєвих руйнувань підприємство не зазнало. Уламки дрона впали на відкритій території одного з елеваторних майданчиків, не влучивши в розташовані там резервуари з мазутом.

Але це був сигнал про початок нового етапу українського спротиву російській агресії. Тоді вперше українські безпілотники досягли території Ленінградської області, яка разом з Московською найгустіше нашпигована російською ППО та засобами радіоелектронної боротьби.

Й більш дошкульний удар не забарився. 21 січня атаковано термінал компанії “Новатек” в Усть-Лузі у тій же Ленінградській області. Після українських атак технологічний процес на розташованому там газоконденсатному заводі зупинили, інформація про що з’явилася навіть у деяких російських офіційних ЗМІ.

25 січня внаслідок атаки на Туапсинський НПЗ “Роснєфті” (єдине російське державне нафтопереробне підприємство у Причорномор’ї) загорілася нещодавно модернізована вакуумна установка. Як наслідок (укупі з деякими іншими чинниками), обсяги переробки нафти структурами «Роснєфті» по всій країні скоротилися на 10%.

29 січня зазнав атаки Ярославський НПЗ «Славнєфть-ЯНОС». Дрон упав поряд із установкою для гідрокрекінгу.

31 січня атаковано Кстовську промзону в Нижньогородській області. Там розташовані одразу три пов’язані з нафтовим комплексом держави-агресора підприємства – НПЗ «Лукойл-Нижегороднєфтєоргсинтез», та нафтохімзаводи «РусВініл» і «Сибур-Кстово».

Уночі 3 лютого невідомі літальні апарати атакували один з найбільших  російських НПЗ у Волгограді. Там виробляють бензин, дизель, авіаційне паливо і пальне для кораблів. Пошкоджено технологічну установку первинної переробки нафти потужністю 3,5 млн тонн на рік  товариства “ЛУКОЙЛ-Волгограднєфтєпереработка”. Це устаткування нещодавно модернізували. Проте – принаймні, за офіційними повідомленнями – установку досить швидко повернули в роботу. Тож, перефразовуючи самих зет-патріотів: “треба повторити”.  Прикладом може бути паливно-енергетична інфраструктура в Орлі, куди прилітало вже принаймні тричі – 17 вересня та 16 листопада минулого року і 9 січня 2024-го. 

У ніч проти п'ятниці, 9 лютого, у Краснодарському краї РФ спалахнула пожежа на нафтопереробному заводі «Ільський». Туди вже кілька разів прилітало у травні й червні минулого року. Не раз потрапляв під удар і ще один НПЗ на Кубані – Афіпський. 

Дістається і російським нафтобазам. 19 січня були «хлопки» на нафтобазі «Роснєфті» у Клинцях на Брянщині. Російська влада відзвітувала, що український безпілотник збили на підльоті до об’єкта, але сталося скидання боєприпасу… тож базу гасили дві доби.

30 січня “прилетіло” по резервуарах в Калузі. На жаль, цього разу ворог відбувся легким переляком: на відміну від нафтобази на Брянщині, масштабного загоряння не сталося.

І попри те, що російська сторона взагалі каже про мінімальні збитки внаслідок усіх цих атак, після ударів по заводу з переробки конденсату на території термінала "Новатек" на Балтиці й по НПЗ в Туапсе первинна переробка нафти на цих підприємствах припинялася принаймні на тиждень. Оскільки потужності орієнтовані передовсім на експорт, то до особливих перебоїв із постачанням пального для окупаційних військ на півдні та на сході України це, мабуть, не призвело (хоча, за деякими даними, саме із Туапсе надходить значна частина пального для потреб російських військових у Криму), але, безперечно, неабияк позначилося на експортних постачаннях. Тобто, кремль не дорахувався грошей для продовження агресії. Тим паче, що для відновлення повноцінної роботи Туапсинського НПЗ, за оцінками фахівців, знадобиться іще щонайменше кілька тижнів. А за цей час… правильно: можна повторити.

ПОШКОДЖЕННЯ РОСІЙСЬКИХ НПЗ: ТРИВАЛІ ЗУПИНКИ Й МІЛЬЙОНИ НА РЕМОНТИ

Водночас, за словами експерта з питань енергетики Геннадія Рябцева, говорити про те, що ці удари суттєво вплинули на обсяги нафтопереробки в РФ, поки що зарано.

«Щороку Росія виробляє 280 млн тонн нафтопродуктів. Під час атаки на Туапсе дрон пошкодив допоміжне обладнання, яке забезпечувало функціонування АВТ-12. 12 – це позначка, яка означає потужність у 12 млн тонн. Якби це устаткування повністю знищили і не було можливості його швидко замінити, тоді б за підсумками року Росія втратила 12 млн тонн нафтопродуктів. Але ж цього не сталося – установка, хоча й із певними обмеженнями, вже працює. Тобто, насправді втрати агресора будуть набагато меншими. Так само й у випадку з Волгоградом, де пошкоджено установку ЕЛОУ АВТ-6 (тобто, з річною переробкою 6 млн тонн нафти). Але і її вивели з ладу не надовго. А на нафтобазі в Клинцях згоріли, ймовірно, тільки чотири тисячі тонн пального. Порівняно із 280 млн тонн – це, на жаль, дрібниці»,  – пояснює експерт у коментарі Укрінформу.

Проте, це, за його словами, не означає, що атаки треба припиняти. Адже відновлювати таке складне й дороге устаткування навіть після незначних пошкоджень ворогові буде непросто. До того ж, наші удари дестабілізують технологічний процес.

«Це вимагає додаткових витрат і додаткового фінансування, якого немає. А ще  – відволікає сили протидронної та протиповітряної оборони від фронту. І якщо такі атаки стануть частішими та болючішими, рано чи пізно це призведе до системних проблем з виробництвом нафтопродуктів в РФ», – вважає Рябцев. 

Потреба у відновленні пошкодженого устаткування, поміж іншого, впливатиме на фінансовий стан російських нафтопереробних компаній. Тож буде дедалі більше невдоволених політикою Путіна.

«Виробникам потрібно десь брати додаткові ресурси, яких і так не вистачає, тому що все йде або на знижки, щоб «зацікавити» споживачів обходити міжнародні санкції, або на наповнення федерального бюджету. А Кремль «збирає данину» з таких компаній, незалежно від того, за якою ціною вони продають нафтову сировину. Вони платять до бюджету так, немовби продають нафту взагалі без знижок, за біржовими цінами. Звісно ж, їх змушуватимуть платити так і надалі, надто не звертаючи уваги на «прильоти». Тож із грошима для ліквідації наслідків атак, особливо, якщо вони стануть частішими, в російського нафтового бізнесу можуть бути проблеми», – прогнозує експерт.

Вибір мішеней для майбутніх українських атак доволі широкий. Зараз в Росії працюють 32 великі плюс кілька десятків дрібних нафтопереробних заводів (за даними російських джерел, такими, що введені в експлуатацію, станом на 2023 рік вважалися 36 потужних підприємств, ще кілька десятків будуються).

На жаль, найбільший із них – “Газпромнєфть-ОНПЗ”  з обсягами переробки майже 21 млн тонн нафти на рік – дістати дронами з України (поки що) складно, адже розташований він у Омську, за 3 тисячі кілометрів від нашого кордону. Понад 2 тисячі кілометрів до НПЗ “Лукойл-Пермнєфтєоргсинтез” (восьмий за потужністю в Росії). Зате 7 підприємств із десятка найбільших в РФ виробників нафтопродуктів розташовані набагато ближче. Скажімо, друге за обсягами переробки підприємство  – “Киришінєфтєоргсинтез”  – у тій же Ленінградській області. Ще ближче  – “Рязанська нєфтєперерабативающая компанія” та  “Газпромнєфть – Московський НПЗ”.  В зоні досяжності й підприємства “Славнєфть-Ярославнєфтєоргсинтез”, “Лукойл-Нижегороднєфтєоргсинтез”, “РН-Туапсинський НПЗ”, “Лукойл-Волгограднєфтєпереработка”, куди “гостинці” з України вже доставляли.

Також по всій європейській частині Росії розкидані сотні великих нафтобаз, у тому числі – й поблизу кордонів з Україною, звідки постачається пальне для окупаційних військ.

Експерти говорять і про ймовірність (та необхідність) ударів морськими дронами по танкерах, які незаконно, всупереч міжнародним санкціям, перевозять російську вуглеводневу сировину.

РІЧНИЦЯ САНКЦІЙ ПРОТИ НАФТОПРОДУКТІВ З РФ: ЧАС ЛІКВІДУВАТИ «ЛАЗІВКИ»

Як відомо, 5 лютого виповнився рік з часу запровадження ембарго на постачання російських нафтопродуктів до ЄС, США, Великобританії та низки інших країн, що входять до так званої Коаліції за обмеження ціни.  Аналітики визнають: разом із впровадженими трохи раніше, із 5 грудня 2022-го, обмеженнями на морські постачання російської сирої нафти і встановленням  цінової “стелі” на неї у $60 за барель, це дошкульно, але, на жаль, не смертельно б’є по вуглеводневих доходах кремля.

«Досвіду таких масштабних санкцій світ ще не мав. Їхній обсяг не можна порівняти із санкціями, що раніше запроваджувалися проти Ірану, КНДР, Південно-Африканської республіки під час апартеїду, проти Іспанії в часи Франко… Крім того, не існує спеціального законодавства, нормативно-правових актів, які б регулювали відносини між суб’єктами господарювання під час дії  санкцій. Лише одного регламенту Європейського парламенту та Євроради недостатньо, щоб врегулювати всі труднощі, які виникають при впровадженні санкцій. Крім того, обмеження не стосувалися усього обсягу російських енергоносіїв, вони стосуються тільки їх експорту до країн-підписантів», – пояснює Геннадій Рябцев.

Загалом же, оцінюючи перший рік дії «нафтових» обмежень проти РФ, він наголошує, що, по-перше, санкції діяли, а по-друге, вони діяли не так, як планували ті, хто їх запроваджував, тож і санкційний вплив виявився не таким болісним для агресора.

Річ у тім, що російські компанії звикли працювати в режимі жорстких обмежень – як внутрішніх, так і зовнішніх. Вони вже неодноразово переживали різноманітні кризи, в тому числі внаслідок активного державного втручання. Тому російський нафтовий бізнес швидко пристосувався й до нинішніх змін, навчившись обходити обмеження – так, як раніше робив це всередині РФ.

«Окрім того, оскільки головним для російської пропаганди було саме збереження обсягів експорту, щоб продемонструвати, що санкції начебто не діють, російські компанії особливо не зважали на те, яку знижку пропонувати клієнтам. Іноді задля збереження обсягів вони продавали ресурс на третину дешевше, ніж конкуренти. Тому зараз ми маємо оці $20 млрд реального ефекту від дії санкцій. Якщо ж говорити про обсяги видобування, йдеться про реальне скорочення газовидобутку десь на 20% і приблизно на 10%  – видобутку нафтової сировини», – додав експерт.

Приблизно про такі ж цифри повідомляють і інші джерела. За даними  Bloomberg, Москва втратила понад $22 млрд за рік лише від припинення морського експорту нафти до Європи. Але натомість усе ще непогано заробляє на трубопровідних постачаннях: до $10 млрд щороку агресор отримує від помпування сировини до Угорщини, Чехії та Словаччини нафтопроводом «Дружба».

Доволі активно РФ торгує нафтою і з Болгарією. Щодо цієї країни, як відомо, діє виняток із загальних європейських правил: до кінця 2024 року їй дозволили купувати російську нафту для переробки. І такою можливістю вона користується сповна, ставши четвертою країною у світі за обсягами імпорту сирої нафти з РФ, поступаючись за цим показником лише Китаю, Індії та Туреччині, до яких Москва переорієнтувала нафтові потоки одразу після впровадження європейського ембарго. Тож за минулий рік болгарський НПЗ, який належить російському «Лукойлу», експортував нафтопродуктів на понад 1 млрд євро. І формально придратися до цього не можна. Адже бензин, дизпаливо та інші продукти переробки нафти, виготовлені з російської нафти поза межами РФ, не вважаються  російськими. І цією «лазівкою» кремль користується сповна. Завдяки йому Туреччина, Китай –  а особливо Індія  – неабияк наростили свій експортний потенціал, разом із тим даючи добряче заробляти Москві.

При цьому надто не переймаються походженням сировини й багато  споживачів нафтопродуктів всередині країн, що приєдналися до міжнародної коаліції. Приміром, BBC, посилаючись на дані двох досліджень, цими днями повідомило, що мільйони барелів палива з російської нафти все ще імпортуються до Великобританії. Йдеться про їх переробку та подальший реекспорт із Індії та Китаю.

«Ця «лазівка в нафтопереробці» означає, що такі країни, як Індія і Китай, які не ввели санкції проти кремля, можуть легально імпортувати російську нафту та переробляти її на нафтопродукти, такі як авіаційне пальне та дизпаливо»,  – пояснили у Центрі досліджень енергетики і чистого повітря (CREA).

А компанія Global Witness підрахувала, що торік Великобританія імпортувала майже 5,2 мільйона барелів нафтопродуктів, вироблених з російської сирої нафти.

«Більша частина імпортованого палива – 4,6 мільйона барелів – авіаційне пальне, яке, на думку дослідників групи, використовувалося в кожному 20 авіарейсі у Британії», – наголошує ВВС. І це принесло кремлю понад 100 млн фунтів стерлінгів податкових надходжень.

ВТОРИННІ САНКЦІЇ ТРЕБА ПОСИЛЮВАТИ

Доволі спритно обходити міжнародні санкції Москві допомагає й використання так званого «тіньового» танкерного флоту. Росіяни ще до запровадження ембарго почали скуповувати про всьому світу старі танкери, експлуатаційний ресурс яких вичерпується. При цьому страхують судна або в самій Росії, або в країнах, які не приєдналися до санкційного режиму.

Частково у межах 12-го санкційного пакета (почав діяти з 1 січня) Євросоюз посилив контроль за дотриманням вимоги про «стелю цін» на нафту. Зокрема, розширено можливості ідентифікації суден і суб'єктів господарювання, котрі допомагають Росії обходити обмеження. Європейські компанії, які продаватимуть танкери третім країнам, мають інформувати про це ЄС.

А США з минулого грудня почали застосовувати вторинні санкції проти порушників встановлених міжнародною спільнотою правил поводження із державою-агресором. Першими ввели обмеження проти трьох фірм з реєстрацією в ОАЕ. Ці компанії позбавили можливості отримувати морські послуги (у тому числі, страхування, обслуговування у портах тощо) на Заході. Листи з попередженнями розіслали 30 іншим транспортним компаніям, які володіють чи управляють майже сотнею танкерів.

За даними Bloomberg, грецькі компанії, які отримали від американців такі листи, вже на чверть скоротили перевезення російської нафти. Але не виключено, що зараз вони шукають нові «лазівки», які б дозволили їм і надалі заробляти на Росії і для Росії.

Тому, на думку радниці голови комітету з міжнародної торгівлі в канадському парламенті, партнерки комунікаційної агенції Good Politics Анни Лачихіної, вторинні санкції треба посилювати та розширювати їх дію на нові й нові сегменти. Санкції, за її словами, мають стосуватися конкретних компаній, а також фінансових інституцій, через які здійснюються транзакції. Експертка нагадує, що напередодні Різдва Сполучені Штати зробили важливий крок у цьому напрямі – наклали вторинні санкції на фінансові інститути, які супроводжують операції з перепродажу російських товарів на будь-яких ринках. При цьому поки що незрозуміло, чи буде цей крок ефективним, а головне – чи не приведе він до надмірного блокування транзакцій за принципом «обпікшись на молоці, дмухатимеш і на воду».

«Дослідники, які займаються ринками, пишуть про ймовірність таких наслідків. Якщо, наприклад, банківська установа вбачатиме ризик у здійсненні фінансових операцій в якомусь сегменті, де, навіть не підозрюючи, можна стати посередником для російської компанії, вона може взагалі відмовитися від транзакцій на цьому ринку. Що може негативно впливати на економіку тих же США та на компанії, які взагалі не мають жодних зв’язків з Росією», – пояснює експертка у коментарі Укрінформу. Проте, попри такі ризики, альтернативи вторинним санкціям, за її словами, наразі немає.

Погоджується із цим і Геннадій Рябцев: «Річ у тім, що так звана «стеля цін» не має стосунку до будь-яких обмежень у експорті. Це стосується лише надання відповідних послуг транспортними, страховими, логістичними, фінансовими компаніями – резидентами тих держав, які запровадили ці обмеження. Інші компанії в усіх інших точках земної кулі можуть собі що завгодно встановлювати і за якою завгодно ціною купувати російську нафту та нафтопродукти. І, на жаль, існує достатньо страхових, логістичних, транспортних компаній, які надають відповідні послуги, не звертаючи  уваги на санкції. Для того, щоб забезпечити реалізацію усіх обмежень, і варто запроваджувати вторинні санкції».

Зараз, за словами експерта, у Міжнародній коаліції складають перелік компаній, які продовжують співпрацювати в цій галузі з Росією. Також формують перелік танкерів, які не обслуговуватимуться і вхід яким до європейських, американських та інших портів держав-підписантів буде заборонено.

«Це – річ дієва. Адже ми уже бачимо, що низка компаній, які мали диверсифікований портфель постачань, тобто забезпечували постачання американської чи якоїсь іншої нафти паралельно з російською, вже відмовляються від попередніх контрактів з російськими виробниками та посередниками, бо вважають, що західний ринок є більш перспективним, аніж ринок збуту російської сировини», – каже Рябцев.

За його словами, цивілізований світ зараз активно працює над тим, щоб зробити санкційний удар дошкульнішим. Завдання – гарантувати поступове та невідворотне зростання економічних збитків агресора від санкцій упродовж щонайменше найближчих п’яти чи й більше років.

Владислав Обух, Київ