Чи з'явиться друге сонце світової економіки

В одному фантастичному фільмі показано сонячну систему з «двома сонцями». Та й планета Юпітер у нашій системі – за однією з версій «зірка, що недорозвинулася», молодший брат Сонця. Поки Китай є «річчю у собі», його економічна гравітація впливає лише на світові сировинні ринки та обсяг його експорту, – пише в новому огляді економіст, фінансовий аналітик Олексій Кущ.

Але як працює справжня економічна гравітація, що дає змогу стати справжнім Сонцем? Твоя країна має формувати суттєвий попит на імпортні товари. Такий великий, щоб твоя валюта мала глобальний попит (адже твоя країна купуватиме імпорт за свою національну валюту).

Але твою валюту треба якось абсорбувати, інакше її пред'являть як простий умовний «казначейський квиток«, емітований центральним банком. А це інфляція та скуповування внутрішніх активів. Потрібно емітувати боргові цінні папери, які матимуть характер резервного активу.

Ця модель частково вирішує відомий парадокс Тріффіна: чому за торгового та бюджетного дефіцитів США долар має світову популярність.

У цьому контексті можна сформулювати новий парадокс: що сильніше США релокуватимуть своє виробництво з інших країн і відмовлятимуться від імпорту, то слабшою буде світова гегемонія долара.

Класичний приклад подібної гравітації – Кімерика, синтез Китаю та Америки: США інвестували в Китай, передавали технології та відкривали там свої виробництва. Китай виробляв дешеві споживчі товари, допомагаючи США боротися з інфляцією та одержуючи експортний виторг у доларах.

Потім ці долари Китай інвестував у трежеріс – Казначейські облігації США, допомагаючи Америці компенсувати дефіцит платіжного балансу та федерального бюджету. Тобто торговельний дефіцит компенсувався надходженнями фінансового рахунку – коштом зростання держборгу.

А бюджетний дефіцит використовувався для реалізації соціальних програм, компенсуючи втрату робочих місць у американській промисловості.

Зараз ця модель «подвійної зірки» колапсує. Але виявилось, що Китай створює свою. Тепер він сам займає місце США, а роль Китаю (80-90-х років) з дешевою робочою силою займає Африка.

У рамках цієї моделі Китай дає свої технології, інвестиції та відкриває в Африці свої виробництва. Африканські країни виробляють для Китаю та інших ринків свої товари та отримують виручку у юанях. Але їх потрібно буде кудись інвестувати – у китайські облігації (панда-облігації та димсім-облігації у Китаї та Гонконгу).

У рамках цієї моделі торговельний баланс Китаю може стати негативним, тобто КНР відкриє свій ринок для учасників моделі його економічної гравітації. А держборг Китаю почне стрімко зростати. І ця модель вже створюється. У 2023 році Китай запровадив режим нульових тарифів для імпорту із шести країн Африки. Мова про Анголу, Гамбію, Демократичну Республіку Конго, Мадагаскар, Малі та Мавританію. 98% їх товарів звільнено Китаєм від мит та інших зборів при імпорті до Китаю.

Справжнім супутником Китаю в Африці стає Ефіопія: 10 індустріальних парків із капіталізацією 1–1,5 млрд дол. кожен; залізниця у морський порт Джибуті; логістичні центри; модерація внутрішніх політичних процесів (завершення громадянської війни з Еритреєю, Нобелівська премія прем'єра Абі).

До речі, Ефіопія і Нігерія – найбільш густонаселені країни в Африці, а Нігерія так і може до кінця століття перегнати Китай за чисельністю населення, а Ефіопія за цим показником наблизиться до ЄС.

Тобто в Африці буде багато робочої сили, країни континенту будуть виробляти багато товарів і продаватимуть їх, у тому числі за юані, які вкладуть у китайський борг. А в Китаї на новій соціалці можливо буде жити другий золотий мільярд планети Земля. Все повторюється, такий ось рецикл.

Олексій Кущ, економіст, фінансовий аналітик

Джерело: Ми – Україна

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства