Аграрний сектор, за прогнозами, буде одним із найскладніших напрямів переговорного процесу про приєднання України до ЄС. Тут ще багато неузгоджених питань, неухвалених рішень та невпроваджених стандартів. А головне (що демонстрували протести європейських фермерів, яких дехто з політиків лякав «українським аграрним монстром», проти нашого експорту) – багато недовіри.

Подолати її й переконати європейців, що ми не стільки прямі конкуренти, як партнери, котрі підсилюватимуть одне одного в боротьбі за «місце під сонцем» на світових ринках, – ключове завдання української переговорної команди.

Детальніше – в інтерв’ю виконувача обов’язків міністра аграрної політики та продовольства України Тараса Висоцького.

ПЕРЕГОВОРНІ ПОЗИЦІЇ: ПАРТНЕРСТВО ЗАМІСТЬ КОНКУРЕНЦІЇ

- Пане Тарасе, які ключові завдання «аграрного вектора» переговорів про вступ України до ЄС? Де тут найбільші виклики і наші слабкі сторони, а в чому – українські переваги?

- В Європейському Союзі історично склалися сталі «правила гри» в сільському господарстві, які об’єднані у спільній аграрній політиці – Common Agricultural Policy. Особливість цієї галузі у Європі в тому, що виробництво побудоване, здебільшого, на дрібнотоварному фермерстві.

Український аграрний сектор має свою унікальну структуру. У нас є малі виробники, які виготовляють близько 10% усієї продукції, є середній сегмент з часткою приблизно у 65%, є й великий сегмент, де виробляється близько 25% агротоварів. При цьому наш сільськогосподарський сектор останніми роками демонструє ефективність і неабиякі стійкість та витривалість – навіть в екстремальних умовах війни.

Тому одне з основних завдань та викликів, що чекають на нас у процесі переговорів, – знайти нову компромісну модель взаємодії. Ми розуміємо, що просто адаптувати увесь аграрний сектор України, «перекроївши» його за лекалами ЄС, – неможливо і, мабуть, не потрібно. Бо коли щось працює ефективно, треба сповна використовувати цей інструмент. Тож і дискусія буде більшою мірою про те, як знайти модель, яка б дозволяла поєднати сильні сторони українського аграрного сектору, вже напрацьовані інституційні зв’язки й історично сформовану модель Європейського Союзу, а далі рухатися разом та доповнювати одне одного в цій новій компромісній моделі.

Окрім того, важливою буде імплементація європейської практики в частині благополуччя тварин, низки екологічних аспектів, розвитку сільських територій. Це – питання часу та зусиль. І поступово, використовуючи перехідні періоди, ми це зробимо. Хоча варто зазначити, що й у самому ЄС триває досить жвава дискусія (що демонструють і цьогорічні протести фермерів), чи доречні такі екологічні вимоги. Тож можна припустити, що і в середині об’єднання вони ще змінюватимуться. Але ключові стандарти безпечності продукції за будь-яких умов залишатимуться сталими.

- А де шукати компроміс у процесі переговорів – у питаннях тривалості перехідних періодів для адаптації й уніфікації за різними напрямами, в добровільних самообмеженнях з боку України, у впровадженні тимчасових винятків? І як при цьому протистояти спробам впровадження неринкових обмежень проти нашої «аграрки», до чого закликають деякі європейські урядовці та політики – аж до закриття агроринку Євросоюзу для України на десятиліття після її приєднання до ЄС?

- Тут є кілька аспектів. По-перше, в самому Європейському Союзі запровадження нових вимог до того чи іншого виду виробництва супроводжується зокрема й підтримкою інвестицій, нових технологій тощо. Тому ми маємо тут бути відвертими: говорити про готовність впроваджувати практики, які є в ЄС, але на таких же правах. В тому числі, якщо для цього надаватиметься відповідна фінансово-економічна підтримка. Адже впроваджувати ці практики самостійно, за рахунок власних коштів, дуже складно.

Звідси – цілком очевидна річ: якщо потрібний ресурс надаватиметься одразу, ми можемо робити це швидше. Якщо ж ресурс надаватимуть за певним графіком, то й адаптаційний період має бути розтягнутим на цей час.

Інший аспект: аграрна галузь України була, є й буде експортоорієнтованою. І вона часто спрямована на експорт поза межами ЄС – на Близький Схід, до Туреччини, Північної Африки, Південно-Східної Азії… Це видно за цифрами. Був короткий період блокади Чорного моря, коли левова частка нашої сільгосппродукції справді постачалася до Європейського Союзу. Після розблокування морського коридору практика багатовекторного експорту відновилася.

Тому можна доводити європейцям, що жодної експансії української агропродукції на європейський ринок у майбутньому, коли безпекові ризики для морських перевезень повністю зникнуть, не буде, жодні пов’язані із цим додаткові загрози для спільного європейського ринку не виникатимуть. Бо нам вигідніше і з центральної, й зі східної, і з північної та південної України експортувати великі обсяги товарів морем у треті країни, а не везти мільйони тонн вантажівками чи залізницею до ЄС – у Польщу або Німеччину.

Отже, конструктивна дискусія довкола нашої готовності виконувати вимоги, але з наданням такої ж підтримки, яку, приєднуючись до ЄС, мали інші країни, дозволить знайти кінцеве рішення, яке задовольнить усі сторони.

- Але ж європейці, вочевидь, вимагатимуть якихось гарантій. Вони розуміють, що Україна, збуваючи агропродукцію, орієнтується не лише на Європейський Союз, а й на експорт по всьому світу. Та що буде при збільшенні обсягів виробництва (а потенціал підвищення врожайності багатьох культур доволі значний)? Може, європейці й бояться, що коли вал зернових та олійних у нас перевищить, скажімо, 120-130 мільйонів тонн, надлишки потраплятимуть до них, бо Африка не матиме ресурсу для споживання такої кількості збіжжя?

- По-перше, ми ж розуміємо, що чисельність населення світу продовжує зростати. І це відбуватиметься принаймні до середини поточного століття. Відповідно, потреби у продовольстві теж зростатимуть.

По-друге, Європейський Союз також є експортером. І в принципі, якщо попит підвищується швидше, ніж можливості збільшення виробництва (у тому числі, й через обмеженість залучення до обробітку нових ґрунтів по всьому світу), то суто математично з точки зору балансу дефіцит буде більшим. І якщо навіть певна частина продукції надходитиме з України у Європейський Союз, це означатиме, що більше продукції з ЄС - із країн Середземномор’я – може йти до Північної Африки, бо це логістично вигідніше. У міжнародній торгівлі все взаємопов’язано.

При цьому маємо розуміти (і доводити тим європейцям, котрі це ще не до кінця розуміють), що ми – не конкуренти одне одному, а партнери. У світі є великі експортоорієнтовані країни – з Латинської Америки, з Північної Америки… Ми маємо об’єднувати зусилля і планувати логістику та експортні постачання так, щоб конкурувати з основними гравцями глобальних продовольчих ринків як одна європейська родина. Для цього маємо не протистояти одне одному, а об’єднуватись, рахувати вигоду й розуміти, що має плисти з Марселя, що – з Амстердама, а що – з Одеси, аби ми були більш конкурентоспроможними на ринках Близького Сходу, Північної Африки, Південно-Східної Азії порівняно з тими ж країнами Північної чи Південної Америки.

Ми доводимо європейським партнерам, що це можливо, якщо матимемо спільні довгострокові плани, а також розподіл «обов’язків» та спеціалізації.

ПЕРЕРОБКА І ДОДАНА ВАРТІСТЬ: ЗАПОВНИТИ НОВІ НІШІ НА СВІТОВИХ РИНКАХ

- Але ж, погодьтеся, й саму Україну в майбутньому, вочевидь, не влаштовуватиме ситуація, коли ми засипатимемо Європу (чи ринки третіх країн) агросировиною, а додана вартість вироблятиметься деінде. Що тут можемо пообіцяти партнерам і головне – що вже робиться та буде зроблено, доки триватимуть переговори, для зміщення акцентів у бік глибокої переробки та постачань на ринки сусідніх і далеких країн готової продукції?

- Це, безумовно, важливо. Тому що цілком логічно, наприклад, виробляти товари, які потребують значних обсягів сировини, в місцях її вирощування, а не витрачати значні кошти на транспортування, а потім перевезення назад готових товарів. Якщо ми, приміром, говоримо про глибоку переробку зерна, то логічно робити це в районах вирощування пшениці чи кукурудзи, якщо йдеться про тваринництво, корми – те ж саме. Що для цього потрібно? Сприятливі умови, сприятливе середовище оподаткування. У нас є Єдиний податок для підприємств 4-ї групи. Важливо, щоб і всі інші системи оподаткування чітко працювали, були транспарентними, прозорими та зрозумілими.

Далі – потрібно практично імплементувати можливості спільного оподаткування, які надають індустріальні парки. Законодавчо для них передбачені досить суттєві пільги з оподаткування – від 20 до 50%. Просто це треба пропагувати, чітко пояснювати, показувати. Більшість виробництв переробки – окрім, можливо, первинної тваринницької продукції, – можуть розміщуватися в індустріальних парках. Законодавче підґрунтя для цього закладено, в країні є десятки індустріальних парків. Далі маємо скористатися цими можливостями на практиці.

Це ж стосується і супроводу значних інвестицій. Надання пільгових умов для залучення капіталовкладень у світі популярне. Ми вже концептуально й законодавчо сформували необхідні механізми. Тепер час для практичного втілення та рекламування відповідних можливостей для потенційних міжнародних інвесторів.

-   А які напрями трансформації вітчизняної переробки вважаєте найбільш перспективними – виробництво традиційних готових продуктів чи все ж щось відносно нове – біопаливо, рослинний білок, казеїн абощо…

- Якщо проаналізувати напрями, за якими ми можемо бути не лише конкурентами з європейцями, а й взаємокорисними, то першим спадає на думку такий елемент як біопаливо. В Україні з наявних (умовно) відходів – тобто, гною, соломи, харчових решток, – потенційно можна виробляти до 10 мільярдів кубометрів газу на рік. Таким чином, виготовляючи ресурс для власних потреб, можемо сприяти енергетичній безпеці України та європейських держав. Але йдеться про доволі значну «стартову» інвестицію – 20 чи й більше мільярдів доларів.

Також у світі швидкими темпами – 3-5% на рік – зростає споживання амінокислот, дріжджів, різних рослинних білків. І попит на цьому ринку значно більший, ніж пропозиція. Розвиваючи цей напрям, ми не виштовхуватимемо із ринку європейських колег, а просто задовольнятимемо світову потребу. В Європейському Союзі, щоб налагодити таке глибоке виробництво, треба від 7 до 10 років узгоджень і дозвільних процедур. До того ж, вільних майданчиків з усіма умовами для розміщення в Європі обмаль. А ми готові демонструвати, що в Україні, по-перше, багато можливостей для такого виробництва. І завдяки останнім регуляторним спрощенням дозвільні процедури вдалося скоротити якщо не до тижнів, то до місяців, а не розтягувати на роки. Тобто, до нас можна швидко заходити з інвестиціями й заповнювати потреби ринків, які так стрімко зростають.

Те ж стосується й виробництва органічної агропродукції. Для того, щоб її вирощувати, потрібні великі території, де можна було б облаштувати захисні зони, обмежити сторонній доступ тощо. Зробити це у Європі, де велика концентрація фермерів, де всі оброблять по 20 гектарів, дуже складно. В Україні натомість такі можливості є. При цьому попит на органічну продукцію у самій Європі величезний. Ми й так входимо в топ-3 експортерів органічної продукції до ЄС. Але маємо неабиякі можливості для зростання, в тому числі, й для експорту такої продукції до третіх країн.

- Питання локалізації виготовлення обладнання для агровиробництва порушуватиметься у процесі майбутніх переговорів, чи це все буде за дужками (мовляв, ступінь локалізації – справа кожної країни)?

- З одного боку, кожна країна має і матиме право на підтримку інвестицій для розвитку власного виробництва: надавати пільги, преференції, гранти. Україна також матиме такі права та можливості. А ось з точки зору витрачання коштів треба зрозуміти: якщо ми станемо частиною Європейського Союзу і говоримо про загальноєвропейський бюджет, то може йтися і про загальноєвропейську, а не тільки про національну локалізацію.

При цьому ніхто не має обмежувати право на впровадження окремих місцевих програм за власний кошт – для того, щоб локально люди мали робочі місця, щоб національні й регіональні економіки розвивалися.

Тому тут немає просто рішення: можна чи не можна впроваджувати вимоги з локалізації. Всюди залучають різні, часом доволі складні, моделі. Але в цілому – це нормальне право кожної країни ЄС: боротися за збільшення внутрішнього ВВП.

МОЖЛИВІ КАМЕНІ СПОТИКАННЯ: ЧИ ПРЕТЕНДУВАТИМЕМО НА ЄВРОПЕЙСЬКІ АГРОСУБСИДІЇ

- А питання європейських дотацій аграріям варто порушувати одразу ж після початку переговорів чи вже після того, як буде досягнуто принципових «магістральних» домовленостей? Адже не секрет, що для багатьох європейських політиків (надто – популістів) це – дуже болюче питання,  з огляду на інтереси фермерства як впливової електоральної сили. Десь бачив цифри, що за умов беззастережного застосування до нових членів нинішніх регламентів і норм субсидування в ЄС Україна упродовж семи років може претендувати на 186 мільярдів євро із євробюджету…

- Наша позиція – всі складні питання треба обговорювати одразу. Субсидії – це складна для переговорів проблематика. І тут усе залежатиме від того, про яку кінцеву модель взаємодії ми домовимося. Якщо кажемо, що є такі й такі вимоги, які роблять українську продукцію менш конкурентною, тоді треба чесно говорити: давайте такі ж, як і всім, субсидії. Якщо ж буде передбачено певні перехідні періоди, коли посилені вимоги до нас не застосовуватимуть, тоді можна погоджуватися і з тим, що субсидії не надаватимуться. Але про це треба говорити одразу.

Всім очевидно, що це буде одне з найдискусійніших питань. Є сенс складні питання порушувати одразу ж, щоб потім це не затримувало нашу інтеграцію в Європейський Союз. Ми готові обговорювати різні моделі. Головне, щоб діяв принцип справедливості: є обов’язкова до виконання вимога – має бути і допомога із європейського бюджету, передбачене відтермінування – субсидії в цей період не виплачуються, впроваджуються часткові вимоги – буде менший розмір фінансової підтримки. В результаті не порушуватиметься правило рівних умов для всіх учасників ринку.

- Чи є сприйняття усіх цих питань та готовність до того, що Україні під час переговорів доведеться іти на поступки, в середині країни – у середовищі аграріїв. У пресі час від часу з’являються публікації про те, що є певні сумніви не лише у власників окремих холдингів, а навіть у межах окремих аграрних асоціацій, у тому, чи потрібно нам прискорювати процес приєднання до ЄС. Мовляв, багатьох влаштовує і такий статус-кво, вже звичні умови виробництва та заробітків.

- Ми розпочали процес тривалих перемовин, щоб ретельно обговорити кожне питання – в тому числі, й дражливе для окремих сегментів чи галузей. З нашої точки зору, для вітчизняного виробника важливо, щоб кінцеве рішення було справедливим і дозволяло усім розвиватися далі.

Тому, думаю, тут більше йдеться не про сумніви в доцільності інтеграції до ЄС, а про застереження від асоціацій з приводу того, щоб ми дуже швидко не погоджувалися на будь-які умови, які в підсумку можуть виявитися невигідними для України та її виробників. Перемовини якраз і проводять для того, щоб знайти компроміс, аби все було справедливо, щоб завчасно обговорити вимоги й умови – у тому числі з нашими внутрішніми виробниками, щоб ті мали час для адаптації і для подальшої ефективної конкуренції.

- А чому нас навчили події, що відбувалися останнім часом довкола українського аграрного експорту у відносинах з деякими європейськими сусідами? Вони нас загартували і зроблять сильнішими, більш готовими відстоювати свою позицію під час майбутніх переговорів чи, можливо, спонукали до обережності й ми тепер, так би мовити, на воду дмухатимемо, обпікшись на молоці?

- Це в будь-якому разі – цінний досвід. По-перше, він показав, що насправді дуже важливо не емоційно, а на фактах показувати й обговорювати всі дискусійні питання, у тому числі із залученням бізнесу та бізнес-асоціацій. Адже коли від емоцій ми переходили до фактів, наші партнери погоджувалися з аргументами, що насправді Україна вже рік до них майже нічого з «дражливих» позицій не експортує.

По-друге, ми демонстрували готовність врегульовувати будь-які питання, часто – самі ініціюючи їх обговорення, йдучи на перемовини одразу ж із пропозиціями рішень. І цінність цього досвіду – якраз в усвідомленні того, що на переговори треба приходити з напрацьованими варіантами та пропозиціями, залучати максимальну кількість зацікавлених стейкхолдерів у процес, а головне – говорити фактами і цифрами, а не відповідати емоціями на емоції.

- Не знаю, дипломатично чи не дипломатично це звучатиме – з ким із європейських партнерів переговори за аграрним напрямом будуть, за вашими прогнозами, найскладнішими? Ми ж мусимо, з одного боку,  шукати компроміси із тими, хто не в захваті від майбутньої конкуренції з боку України (щодо цукру та курятини – із Францією, стосовно зернових та низки інших товарів – із Польщею), а з іншого – спонукати до лобіювання наших інтересів тих, кому без української продукції складно (та ж Іспанія з її залежністю від імпорту кормів для тваринництва)?

- І насправді ми свідомі того, що є групи країн, які займають у цих питаннях нейтральну позицію. Вони не є великими експортерами чи імпортерами агропродукції і, скоріш за все, ця частина перемовин не буде для них принциповою.

Але є й держави, які справді розглядають наш аграрний сектор як конкурента. Це великі сільськогосподарські виробники Європейського Союзу. Але наша мета, як я вже говорив, – показати, що українців треба розглядати не як конкурентів, а як міжнародних партнерів для конкуренції з іншими гравцями на глобальних ринках. Доводити їм переваги такої співпраці.

І є країни, які вже розглядають нас як цінних і стабільних партнерів-постачальників різних видів сільгосппродукції для своїх потреб. Тут зрозуміло, що й далі ми маємо використовувати їхню підтримку для формування майбутньої єдиної європейської позиції. Адже у Європейському Союзі має бути консенсусне рішення.

Отже, послідовно працюватимемо індивідуально з кожною із країн, які входять до цих трьох умовних груп.

ВНУТРІШНЄ РЕФОРМУВАННЯ: ЗАКОНИ, ЩО МАЄМО УХВАЛИТИ, ТА НОВІ ІНСТИТУЦІЇ

- Повернімося до внутрішніх завдань, які Україна вже виконала і ще має виконати для успішного переговорного процесу. Що з гармонізацією законодавства, зі стандартизацією й технічними нормами, регулятивною сумісністю та нашою інституційною готовністю?

- Значний прогрес маємо в галузі санітарного та фітосанітарного контролю. В межах реалізації Угоди про асоціацію з ЄС виконано понад 80% відповідних завдань. За двома іншими напрямами – рибальство та сільський розвиток, – так би мовити, надолужуємо те, що не встигли зробити до цього. Із сільським розвитком найскладніше, адже доведеться вибудувати зовсім іншу систему: треба створити виплатне агентство, запровадити європейську систему збору статистики FADN, трансформувати систему допомоги малим фермерам, прописати усі процеси, передбачити виплати та інше.

Тобто, активна робота ведеться за всіма напрямами – десь просунулися більше, десь поки що на початку шляху. Але сам факт того, що велика кількість української продукції визнана в Європейському Союзі, допускається туди і споживається, свідчить, що у нас в абсолютній більшості вимоги до її якості та безпечності відповідають європейським нормам. Бо якби це було не так, повірте, Європейський Союз її б не імпортував і не дозволяв для внутрішнього споживання.

У нас є буквально декілька видів продукції, доступ якої на європейський ринок ще не відкрито. Це свинина (обмеження пов’язані, перш за все, з африканською чумою свиней), яловичина (губчастоподібна енцефалопатія ВРХ). А решта продукції – яйця, м'ясо птиці, «молочка», рослинництво, фрукти, ягоди, органіка – все дозволено. Це підтверджує, що все таки наші системи сертифікації, застосування засобів захисту рослин, безпечності продукції відповідають європейським стандартам. Проби беруться, аналізи беруться, залишкові речовини оцінюються… Ми багато вже для цього зробили, і сам факт активного експорту української агропродукції до Європи – тому підтвердженням.

- Підсумуйте: що попереду – якими будуть етапи переговорів є ЄС в аграрній галузі й скільки часу об’єктивно для цього знадобиться?

- У практичній площині ми маємо зобов’язання ухвалити новий закон про Державний аграрний реєстр. ДАР – інформаційна онлайн платформа буде основою для будь-яких виплат у межах Спільної аграрної політики, через механізми Державного виплатного агентства. Документ уже пройшов перше читання у профільному комітеті парламенту.

Також є зобов’язання оновити законодавство в частині систем захисту рослин. Документ дуже великий – фітосанітарний блок, захист рослин, простежуваність, паспорти рослин… загалом близько 100 статей. Він має бути цього року фіналізований.

На фінальній стадії – й оновлення законодавства по виноградарству та виробництву винної продукції. Оскільки це теж важливий сектор в Європейському Союзі, там сформовано сталі правила, ми маємо наближатися до їхніх стандартів. Це три блоки завдань на нинішній рік.

У середньостроковій перспективі маємо запустити повністю систему навчання і дотримання вимог у питаннях благополуччя тварин. Відповідно, треба привести у відповідність до європейських норм законодавство в галузі ветеринарії та ветеринарних лікарських засобів. Зараз у Європейському Союзі оновлюється законодавство, що регулює виробництво органічної сільськогосподарської продукції. Ми також маємо це зробити. Плюс законодавство про контроль у галузі кормів, фітосанітарії, ветеринарії, безпечної харчової продукції.

І, як я вже говорив, завдання – в середньостроковій перспективі запустити виплатне агентство – як нову інституцію, яка опікуватиметься усіма програмами підтримки та взаємодії з аграріями. Такий план-мінімум.

Окрім того, паралельно ми є учасниками процесу перегляду Угоди про Асоціації й зону вільної торгівлі з Європейським Союзом. З червня на один рік продовжено торговельні преференції з боку ЄС для України із певними вигятками. Ми розуміємо, що аграрна продукція – це основа перемовин, треба за цей рік зробити так, що усі отримали чіткі й передбачувані середньострокові правила гри й умови торгівлі.

- З боку України таке бачення – це продовження дії преференцій?

- Наша ідея – і європейські колеги із цим погоджуються, – це не просто продовження дії преференцій на рік, а їх середньостроковий перегляд. Ідеться про перегляд Угоди про асоціацію, щоб правила гри були дійсними до моменту нашого вступу в ЄС, аби всі могли планувати діяльність не на рік, а на перспективу. Бо якщо я, приміром, розпочинаю виробництво і розумію, що біоетанол чи крупи вільно йдуть у Європейський Союз, я пишу план на 5 років, а не маю залежати від рішень, що часто змінюються.

- Але як компроміс ми готові до продовження дії обмежень на деякі види продукції?

- Зрозуміло, що ціль – мати вільний допуск до ринків з обох сторін. Але до моменту набуття Україною членства в ЄС, коли це стане обов’язковим, – то так, як компроміс ми готові до збереження окремих квот. Проте таке квотування має бути справедливим і обґрунтованим.

Владислав Обух, Київ
Фото Євгена Котенка