Кадри: вирішують в Зе
Відомостей про членів “команди” кандидата у Президенти України Володимира Зеленського, як і інформації щодо його поглядів на ті чи інші питання, симпатикам і опонентам шоумена, а також виборцям, котрі “не визначилися”, довелося чекати багато тижнів – як манни небесної. При всій відкритості його діджитал-виборчої кампанії, зі спільним написанням програми, привселюдними “мозковими штурмами”, численними флеш-мобами та “підколками” конкурентів, тема “кадрів Зеленського” до останнього залишалася “поза кадром” (за винятком офіційно зареєстрованих ЦВК представників). І лише за кілька тижнів до першого туру голосування почала з’являтися інформація про його помічників та радників. Причому, з’являлась вона дозовано – переважно, як інсайдерська. Пізніше частину своїх учасників віртуальна “команда” кандидата легітимізувала, підтверджуючи оприлюднені журналістами прізвища. Говорити ж про приналежність до ЗеКоманди деяких інших представників, радників і аналітиків журналістам, як і раніше, доводилося з посиланням на “дані поінформованих джерел”. Після оголошення результатів першого туру виборів оточення кандидата почало більш охоче розкривати свої “кадрові карти”. Тож станом на 10 квітня суспільству (фактично “офіційно”) було відомо про майже двадцятьох представників, координаторів напрямків виборчої кампанії, радників та експертів. Неофіційно ж обговорювали інформацію (яку представники Зеленського одразу ж після появи відповідних публікацій спростували) про начебто “бажані” для Володимира Олександровича кандидатури на ключові пости у рамках “президентської квоти”. Йдеться про посади міністра закордонних справ, генерального прокурора і голови СБУ. То хто ж ці люди?
1. Олександр Данилюк: реальний радник ЗеКоманди і можливий глава МЗС
Про причетність цього політика та бізнесмена до виборчої кампанії Володимира Зеленського стало відомо чи не найраніше. Він – один із трьох (разом з Айварасом Абромявічусом і Русланом Рябошапкою) стратегічних радників кандидата. Відповідає за сферу економіки та фінансів. Кажуть, Володимир Зеленський у разі своєї перемоги може запропонувати йому посаду міністра закордонних справ.
Данилюк – поліглот, знає п’ять мов. Має двох синів, котрі, як і дружина, є громадянами Великобританії. Сам Олександр Олександрович від британського підданства відмовився у травні 2016-го. В його послужному списку, окрім успішної кар’єри в українських та британських бізнес-структурах, – посади радника прем’єр-міністра Юрія Єнахурова і президента Віктора Януковича (щоправда, поза штатом). Був представником Петра Порошенка в Кабміні, заступником глави Адміністрації президента з питань судової реформи, керівником Координаційного центру з впровадження економічних реформ, який свого часу курирував тодішній керівник Адміністрації президента Сергій Льовочкін. Пік кар’єри – призначення міністром фінансів в уряді Володимира Гройсмана. Поступово перетворився на основного опонента прем’єра в урядовій команді. 23 травня 2018-го посварився з Гройсманом на засіданні Кабміну – через небажання останнього призначити міністрові фінансів п’ятого заступника. Згодом звернувся з листом до “Великої сімки”, поскаржившись на Гройсмана і його “кадрову непоступливість”, пояснивши її нібито небажанням реформувати Державну фіскальну службу. Зрештою, 7 червня Верховна Рада підтримала подання прем’єра про звільнення Данилюка із посади.
Хоча “дамоклів меч” звільнення нависнув над головою глави Мінфіну іще раніше – улітку 2017-го цього вимагав генпрокурор Юрій Луценко. Підстави – результати перевірки ДФС. За даними податківців, Данилюк не сплатив 700 тисяч гривень податків. Також Олександр Олександрович був фігурантом офшорного скандалу. Зокрема, працюючи з 2010 року на державних посадах в Україні, він паралельно був директором двох лондонських компаній, заснованих офшором з Кайманових островів. Данилюк це довго заперечував. Але зрештою під тиском доказів визнав (у квітні 2016-го) і на своїй сторінці у Facebook вибачився перед громадянами. Після чого знову став “білим і пухнастим”.
2. Марта Борщ: американська юристка, яку хочуть бачити очільницею ГПУ
Українка за походженням. Відома як прокурор, що була обвинувачем у справі Павла Лазаренка. За це отримала нагороду Генерального прокурора США за відмінну службу. Борщ має 30-річний стаж роботи в судовій системі, зокрема, 12 років працювала на посаді федерального прокурора Північного округу штату Каліфорнія. У різні роки на початку 2000-х керувала підрозділом боротьби з шахрайством із цінними паперами, була координатором Офісу з питань міжнародної безпеки. Після державної служби працювала адвокатом, аж доки у 2016-ому не стала партнером юридичної фірми «Boersch Shapiro LLP». У грудні того ж року кандидатуру Марти Борщ запропонували на посаду аудитора Національного антикорупційного бюро України. Спочатку пані Марта погодилася взяти участь у конкурсі на цю посаду, але згодом відмовилася. Натомість рік тому зголосилася стати адвокатом одіозного нардепа-утікача Олександра Онищенка – фігуранта низки кримінальних проваджень – зокрема, щодо корупції в “Укргазвидобуванні”. Коментуючи це, відомий журналіст, головред видання Цензор.НЕТ Юрій Бутусов пошкодував, що “створивши публічну репутацію в Україні та за кордоном як авторитетний борець з корупцією і державний діяч, Борщ зробила вибір руху у протилежний бік”.
Чи вели з пані Мартою переговори про можливе призначення на якусь більш відповідальну посаду в Україні, невідомо. Але у випадку із можливим призначенням Генпрокурором іноземця може виникнути багато проблем – більш серйозних, ніж ті, з якими стикнулась нещодавно виконувачка обов’язків міністра охорони здоров’я Уляна Cупрун. Адже, відповідно до статті 40 Закону України “Про прокуратуру”, призначення на цю посаду громадянина іноземної держави взагалі неможливе. Пункт 3 цієї статті не залишає інших варіантів: “На посаду Генерального прокурора може бути призначений громадянин України...”. Отже, намір президента призначити Генпрокурором іноземця вимагатиме внесення чергових змін у законодавство “під конкретну особу”, чого, вочевидь, “не зрозуміють” ні громадяни України, ні наші міжнародні партнери.
3. Лаура Ковеші: румунська антикорупціонерка, ще один “потенційний” Генпрокурор
Одна з найвідоміших у Європі борчинь із національною корупцією. Колишній головний прокурор румунського Національного антикорупційного Директорату, екс-генеральний прокурор Румунії. До речі, стала першою жінкою, яку призначили на цю посаду. Також була наймолодшим Генеральним прокурором в румунській історії (32 роки). 2015 року видання The Guardian написало про Лауру як про «тихого, скромного головного прокурора, котрий знімає скальпи», веде «антикорупційну кампанію зовсім не так, як будь-яка інша країна Східної Європи або світу». Під час її перебування на посаді керівника антикорупційного директорату суттєво зросла довіра громадськості до цієї установи – як в Румунії, так і в ЄС. Ще б пак – лише за перший рік роботи Ковеші в директораті притягнули до відповідальності десятки мерів, п'ятьох депутатів, двох екс-міністрів, колишнього прем'єра, сотні колишніх суддів і прокурорів. Щоправда, при цьому низка прибічників Ковеші, зокрема екс-президент Румунії Траян Бесеску, звинуватили антикорупційне агентство у неконституційних діях і в порушенні прав людини. Ми вже не кажемо про “галас” із вуст опонентів... Лауру також звинувачували у спробах тиску на Конституційний суд країни. 9 липня 2018 року президент Румунії Клаус Йоганніс підписав указ про відставку Лаури Ковеші з посади керівника антикорупційного департаменту. А 13 лютого цього року Лауру викликали до новоствореного Відділу розслідування судових правопорушень як підозрювану у справі про посадові злочини, хабарництво і фальшиві свідчення. Чим це все закінчиться, невідомо. Як невідомо й про те, чи вів хтось переговори із Ковеші щодо можливого її призначення на посаду Генпрокурора в сусідній Україні. Щоправда, як видається на перший погляд, шансів отримати цю посаду у неї ще менше, аніж у Марти Борщ. Адже, окрім того, що вона та її потенційні “роботодавці” стикнуться зі згаданими вже проблемами, пов’язаними з громадянством, Лаура, певно, матиме ще одну: з-поміж основних вимог до кандидатури генпрокурора – володіння державною мовою. І якщо Марта Борщ, здогадно, знає українську, то у “мовному арсеналі” Ковеші – лише румунська, угорська і англійська.
4. “Голова СБУ” від можливих пропозицій уже відмовився
Ще одне ім’я, яке фігурує в отриманій нашими колегами і згодом спростованій представниками Зеленського інформації – Ігор Смешко. У ЗеКоманді його нібито хотіли бачити на посаді керівника Служби безпеки України. Але прес-секретар екс-кандидата у президенти Зоя Загородня рішуче спростувала навіть можливість переговорів на цю тему. Вона наголосила, що Смешко вирішив не погоджуватися на жодні посади, які йому можуть запропонувати кандидати, що пройшли до другого туру президентських виборів. За таких обставин писати про Смешка в матеріалі, присвяченому кадровим планам (офіційним чи неофіційним) ЗеКоманди, некоректно.
Замість висновку: Загалом ситуація із “дозованим” оприлюдненням відомостей про персональний склад ЗеКоманди і про людей, на яких її лідер збирається спиратися після можливої перемоги на виборах, нагадує “гру відгадай-но“. При тому, що йдеться про відповідь на суспільний запит щодо інформації про бачення кандидатом майбутнього країни. Згадаймо лютий-березень: спочатку дані про окремі ймовірні кроки “вкидали” так, ніби про це випадково “обмовлялися” впливові штабісти Зеленського. А потім з’являлося спростування – від імені самого кандидата: мовляв, “я не я, і розповсюджена раніше інформація – не моя”. Може, радники та експерти кандидата, у такий спосіб, вивчали реакцію суспільства на ті чи інші меседжі і вносили певні корективи. Тож нині виникають сумніви і у тому, що із названими кандидатами на ключові посади про це розмовляли (окрім хіба що “свого” Олександра Данилюка). Як підтвердження – спростування від прес-секретаря Ігора Смешка.
Владислав Обух, Київ
