Хто там рветься витягати з прірви Луганщину? За допомогою мандата
Серед усіх кандидатів у народні депутати, які зареєстровані в округах Луганщини, найбільш відомим є, безумовно, Геннадій Москаль. До Верховної Ради він іде від Сєверодонецька (одномандатний виборчий округ №106). Утім, до цього округу належить ще й частина Попаснянського району, і Москаль уже встиг засвітитись у селі Катеринівка, яке наші військові звільнили торік, і в сусідньому Оріховому. Дещо дивує, що засобом комунікації з виборцями він обрав… Instagram. Там він відкрив свою сторінку «Zamoskalia».
Крім того у Facebook з’явилась сторінка «Сєвєродонецький Москаль», але не помітно, щоб вона викликала великий інтерес. На момент написання даного опису стежать за нею лише 741 особа. Більше слідів активності Москаля не помітили навіть в «Опорі». Утім, можливо, це лише початок – і далі буде цікавіше.
До речі, зараз обласне телебачення на Луганщині очолює його прес-секретар часів ще першого «губернаторства» Геннадія Москаля Андрій Шаповалов. Чи отримає там преференції даний кандидат – подивимось.
Що стосується 106 округу, тут більше не висунулись знані в Україні люди. З’являлося в пресі ім’я Григорія Пригеби, який у 2016-му під час заколоту в Сєверодонецькій міськраді посів місце секретаря ради і в.о. міського голови. Сьогодні Пригеба – заступник голови і висуванець Радикальної партії Олега Ляшка.
Також висунувся Ігор Слєсарєв, адвокат законно обраного мера міста і його перший заступник. Крім того, він – один із основних соратників народного депутата Сергія Шахова. Ще одна соратниця Шахова, Ірина Самарська, теж зареєстрована кандидатом у нардепи. Про неї пересічному українцеві геть нічого не відомо, але вона – вдова вбитого два роки тому депутата міськради Сергія Самарського. Очевидно, на цьому факті, а також на тому, що злочин досі не розкритий, вона й вибудовуватиме свою кампанію.
* * *
Якщо йти за номерами виборчих округів, то починати треба зі 104-го, одначе він цілком розташований на окупованій території, як і ще кілька. Мабуть, найбільш цікавий – 105-й, місто Щастя і деякі села Новоайдарського району (до якого приписане й Щастя). Тут усього 6 виборчих дільниць: мабуть, через таку його «компактність» тут і зареєструвалась непропорційно велика кількість кандидатів – аж 32. З яких найбільш відомий – Сергій Володимирович Медведчук, рідний брат Віктора Володимировича та екс-голова податкової адміністрації у Львівській області.
Зрозуміло, висунувся Медведчук від популярної на Луганщині партії «Опозиційна платформа – За життя» (ОПЗЖ), а реальну конкуренцію йому може скласти навіть не чинний заступник голови Луганської облдержадміністрації Геннадій Іваненко, а така собі мешканка Києво-Святошинського району Вікторія Олександрівна Гриб. Ні, вона – медійно не «розкручена» людина (утім, може кияни її й знають). Просто Щастя – це Луганська ТЕС, а наші люди досі ще не позбулися умовного рефлексу голосувати за того, на кого покаже безпосереднє начальство. На кого покаже дирекція ТЕС – питання риторичне.
Вікторія Гриб висунута від партії «Опозиційний блок», тобто однозначно вона є людиною Ріната Ахметова, але якщо брати по суті, то Гриб працює керівником напряму зі сталого розвитку ТОВ «ДТЕК Енерго», підрозділом якого й є Луганська ТЕС. Які козирі витягне з рукава Медведчук-джуніор – подивимось…
* * *
У Лисичанську (округ №107) відомих на цілу Україну людей, здається, немає. Правда, є там такий нардеп Сергій Рибалка, за якого «топить» колишній керівник обласної організації БПП «Солідарність» (теперішній начоблштабу «Голосу») і намагається видати цю персону за «важковаговика» на сторінках своїх інтернет-ресурсів. Але дарма. Тому що від Лисичанська в законодавці сунуть справжні важковаговики, хоч і місцевого масштабу – міський голова Сергій Шилін і секретар міськради Едуард Щеглаков. Останній – від Бойкової «Платформи за життя».
Свого часу обидва вважалися людьми екс-мера Лисичанська, а нині нардепа Сергія Дунаєва. Однак у нинішню каденцію їхні політичні доріжки розійшлися. Шиліну як меру треба бодай щось робити для міста, у той час як істинний «дунаєвець» Щеглаков на чолі з відносною «регіональною» більшістю регулярно блокує практично всі мерські ініціативи. Аж до того, що «регіонали» не дозволяли виділити з міського бюджету кошти на покриття боргу міськводоканалу перед енергетиками. І ті кілька разів таки залишали населення міста без води. У такому аспекті Шилін, як відповідальний за Лисичанськ, таки ставав відомим на всю країну.
Важко сказати, чи здатний буде конкурувати з обома ексрегіоналами нинішній голова Попаснянської райдержадміністрації Сергій Шакун. Його адмінресурс розповсюджується лише на кілька виборчих дільниць округу 107 на території керованого ним району, і ще питання – чи захоче він тим скористатись. У 2014-му Сергій Вікторович керував військово-цивільною адміністрацією Сєверодонецька (менш як півроку), потім близько двох років – Новотошківською селищною військово-цивільною адміністрацією, де, за моїми спостереженнями, користався повагою місцевих мешканців. Та скільки їх там залишилось…
До речі, Шакун іде від партії «Європейська солідарність», тобто його асоціюють із Петром Порошенком, а скільки той набрав у Донбасі на президентських виборах – краще й не згадувати.
Певний шанс є у Віталія Шведова. Не тому, що він одночасно із Шакуном керував прифронтовим Лисичанськом (який він, власне, і звільняв з автоматом у руках), а тому, що виступав гіперактивним (але від того далеко не завжди справедливим) критиком останніх голів обладміністрацій, особливо Юрія Гарбуза. Шведов – депутат Лисичанської міськради, і його опонентам – ексрегіоналам – теж від нього діставалось. Можливо, виборцю це сподобається. Якщо Віталій знайде ресурси нагадати людям про себе.
* * *
Ще чотири округи (від 108-го по 111-й) – сьогодні під окупацією, тож проводити там вибори ніхто не збирається. Що стосується округу №112 (місто Рубіжне і частина Попаснянського району), – тут бодай хоч трохи відомих людей немає. Отже практично без варіантів перемогу отримає уродженець Мокшанського району (яка символіка!) Пензенської області РРФСР Олександр Чернецов. По-перше, тому що він – спадкоємець Юрія Бойка на посту очільника казенного підприємства «Зоря», одного з небагатьох діючих великих підприємств міста (як мешканці промислових міст Донбасу ставляться до начальства – див. вище), по-друге, він висунутий партією Бойка-Медведчука ОПЗЖ.
А по-третє, у нього на окрузі немає серйозних конкурентів. Хіба що уродженець міста Стаханова Луганської області Сергій Олександрович Зеленський. Якщо останній наважиться видавати себе за рідного брата Володимира Олександровича Зе… Як написано в офіційній довідці Центрвиборчкому, проживає в місті Кадіївка (колишньому Стаханові) і тимчасово не працює.
Є ще, щоправда, офіційний висуванець партії «Слуга народу» Ярослав Місінкевич. Але то в другому турі луганські виборці голосували не так за Зе, як проти Порошенка. А в стабільній ситуації проголосують так, як скаже Бойко.
І є ще один персонаж. Він, з одного боку, мешканець Кривого Рогу і координатор проектів ГО «Слуга народу» (гадки не маю, що це за громадська організація) В’ячеслав Іващенко, а з іншого – член тієї самої партії, що й Чернецов-Мокшанський. Але важко навіть уявити, що рубіжани взагалі зможуть його розгледіти в тіні генерального директора НВП «Зоря».
* * *
На окрузі № 113 (західна половина північної сільськогосподарської частини Луганської області) зареєструвалось аж два Зеленських, але навряд чи вони становитимуть конкуренцію президенту і колишньому ректорові Східноукраїнського національного університету Віталію Курилові. Віталій Семенович уже двічі вигравав на цьому окрузі вибори. Щоправда, один раз шляхетно віддав перемогу тоді ще надвпливовому ексголові Луганської облради, колишньому віцепрем’єрові й послу в Білорусі Віктору Тихонову. Але та історія вкрита мороком, тому вважатимемо, що вигравав вибори Курило лише раз – у 2014-му. Зате з явною перевагою.
У науковця є один формальний конкурент – висуванець ОПЗЖ харків’янин Олександр Лукашев, і два серйозних. Один (точніше, одна) – голова Сватівської райради Віта Сліпець, і другий – скандально прославлений останнім часом ексрегіонал Володимир Струк. Віта – дочка відомого в області аграрного «олігарха» Володимира Куницького. До того ж Віту Володимирівну висунула популярна в тому мінірегіоні партія «Слуга народу».
А що стосується Струка… Свого часу (восени 2012-го) він спромігся виграти вибори у ставленика тоді всемогутнього, як здавалось, Олександра Єфремова. Щоправда, вже в парламенті відразу ж записався до єфремовської фракції і більше в опозиції до нього не виступав. Хоча, може просто не встиг із ним розсваритися. Часу до закінчення «регіонального» всевладдя залишалося зовсім мало.
Сьогодні опоненти Струка звинувачують його у причетності до сепаратистського руху. Чи справедливі такі закиди? У мене є підстави думати, що на певному етапі в нього були якісь контакти з окупаційною адміністрацією Валерія Болотова або з кимось із тих, із ким Болотов захоплював УСБУ і обласну адміністрацію. Але який вони (контакти) мали характер – важко сказати. У всякому разі, в Луганську Струк не затримався, ніякої посади окупанти йому не запропонували, на відміну, наприклад, від більш лояльного до Єфремова віцемера Маноліса Пілавова, якому Москва віддала в «кормління» цілий Луганськ.
На чому ще базуються надії Струка проскочити в парламент? На тому, що він рясно задобрював четверте за чисельністю населення в області місто Кремінна. Де, до речі, розміщується його пивний завод. У Кремінній є кілька об’єктів із табличкою: «Зроблено за допомоги Володимира Олексійовича…»
Вже не знаю, хто з його конкурентів, але на окрузі балотуються ще цілих два Струки. Та, як показує досвід, використання двійників не сильно допомагає.
* * *
Нарешті, в останньому на Луганщині окрузі №114 (східна половина півночі області) є, принаймні, два лідери. Один – доволі крупний київський підприємець, уродженець Луганщини Валерій Мошенський, інший – нині чинний нардеп Сергій Шахов. У 2012-му Мошенський, як і Струк, витримав шалену протидію обласного керівництва і виграв вибори в 108 окрузі (Красний Луч, нині Хрустальний, і його рідний Перевальський район). Але позачергові вибори 2014-го в окрузі 114 програв майбутньому, а тепер уже й колишньому «губернатору» Юрію Гарбузу, а потім – нинішньому нардепу Шахову.
Сьогодні Мошенський на своїх медіа-ресурсах позує на фотографіях поруч із Юрієм Бойком. Очевидно, не випадково ОПЗЖ цього разу офіційно нікого не висунула саме на цьому окрузі. На користь Валерія Захаровича може спрацювати й те, що він і в міжвиборчий період більш-менш регулярно «засівав» села округу різноманітними подарунками типу дитячих майданчиків або ремонтів середніх шкіл і ФАПів, у той час як Шахов більшість своїх зусиль докладав для завоювання контролю над обласним центром. Зі змінним успіхом. Причому остання зміна – не на його користь. Сєверодонецьком сьогодні правлять люди, наближені до Бойка.
Утім, можна не сумніватись: Сергій Володимирович щось вигадає.
* * *
Ну, і нарешті, про «слуг народу». Якщо не брати до уваги сватівську Віту Сліпець, на Луганщині висуваються люди, м’яко кажучи, несерйозні. Деякі – приблудні, з інших областей; один – «тимчасово не працює» (непоганий спосіб нарешті працевлаштуватись). Та що там насправді у виборця на думці – час покаже. Чекати вже недовго.
Михайло Бублик, Сєверодонецьк
