«Партія мерів»: чому цей проект може не відбутися
Ще на початку травня, за ініціативою мера Києва Віталія Кличка, в режимі супер секретності відбулися перші онлайн-консультації щодо можливого створення нової політичної для участі у місцевих виборах 25 жовтня 2020 року. На ній були присутні мер Дніпра Борис Філатов, а також ще кілька мерів великих міст. Від Харкова та Одеси були не міські голови, а їхні представники. Також у цій розмові начебто брали участь і представники колишнього прем’єра Володимира Гройсмана. За два тижні Віталій Кличко та Борис Філатов таки підтвердили, що ведуться переговори про створення умовної «партії мерів». Мовляв, місцеве самоврядування на сьогодні потрібно захищати, відстоювати інтереси громад.
Ідея подібної політсили, звісно, не нова для України. У 2019 році її намагалися реалізувати Геннадій Кернес та Геннадій Труханов шляхом створення спільної партії «Довіряй ділам».
Особливого нічого не вийшло. Отже, які перспективи нинішньої спроби? Власне, «партія мерів», що це – опозиційний політпроект з відстоювання інтересів регіонів та місцевого самоврядування чи проект з утримання влади місцевих еліт? А, може, щось інше? Чи зможуть такі різні, за світоглядом та ідеологією, українські мери об’єднатися? Хто ймовірно очолить партію – Кличко, Філатов, Садовий, Гройсман? Адже окрім особистих амбіцій, у кожного є свої потужні фінансові, медійні та лобістські ресурси. І нарешті, хто на майбутніх місцевих виборах взагалі може отримати перемогу? Укрінформ шукав відповіді на усі ці питання.
«ПАРТІЯ МЕРІВ»: ШАНСИ ТА ПЕРЕДУМОВИ
Політолог Валерій Клочок каже, що тему про створення партії мерів справді можна вважати топовою – кількість коментарів, дописів, новин та статей зашкалює. «Це дійсно викликає у багатьох живий інтерес. Живучість такої ініціативи (згадаймо Кернеса і Труханова) свідчить про її ситуативну затребуваність: є проблема – з’являється партія мерів, нема проблеми – немає й партії, – вважає політолог. І наголошує, що нині проблема є, вона відчутна й зрозуміла. Це тиск центральної влади на органи місцевого самоуправління через ухвалення законів, якими покладають на місцеві еліти великі обов’язки і водночас не дають достатнього фінансового ресурсу для цього. «Особливо загострилося протистояння в період карантину. Проблема центральної влади в тому, що вона так і не спромоглася завершити розпочату попередниками дієву децентралізацію, здатну не лише зобов’язати місцевих «князьків», а й наділити їх повноваженнями в межах Основного закону. Тому за існуючих проблем у відносинах «центр-регіон» поява реальної партії мерів цілком можлива. Гостра реакція окремих мерів в період посилення карантинних заходів саме це протистояння і показала (протести мерів Черкас, Львова, Житомира і таке інше). Але ще не факт, що партія і з’явиться – у разі послаблення тиску зверху очільники одразу ж розбігаються по своїх «хатах», – каже він. Відтак і говорити про якусь хоча б приблизно ідеологію для такої платформи не варто. За визначенням така політсила ідеології мати не може. Бо їх завдання – збереження влади, а не її здобуття.
«Сьогодні чи не найкращі передумови для створення «партії мерів» або, як її ще називають – «партії захисту місцевого самоврядування», – каже політолог, голова Центру «Ейдос» Віктор Таран. На його думку, цьому сприяє кілька факторів. В умовах децентралізації за останні роки міська влада змогла накопичити достатньо ресурсів для того, аби розпочинати публічну боротьбу за свою ідентичність. «Йдеться не тільки про фінанси. Завдяки коштам, які були отримані після реформи децентралізації, мери зробили багато гарних соціальних проєктів у себе в містах. Звісно, це підвищило їхні рейтинги, впізнаваність. Як результат – часто місцевим політикам довіряють більше, ніж політикам загальнонаціонального рівня. Але будемо об'єктивними, наразі цей проект виглядає не просто як «локальна мерська гра», а як спроба сформувати «альтернативну всеукраїнську політичну силу», – запевняє політолог.
На думку експерта, з одного боку для цього є добрі підвалини (фінансові ресурси, адміністративні важелі), з іншого – для успішного походу на «всеукраїнський рівень» партії не вистачає загальнонаціональної зрозумілої ідеології, а також того, що політтехнологи називають «публічним обличчям».
«Формування публічного пулу – не просте завдання. Особливо враховуючи, що більшість мерів обласних центрів вже представляють діючі партії. Так мер Черкас - висуванець «Батьківшини», Івано-Фраківська і Тернополя – «Свободи», Львів – «Самопоміч». Кернес, Труханов і Кличко також мають власні партії. Тож зважаючи на те, що партії мають сталу підтримку в цих регіонах – досить сумнівно, що діючі мери відмовляться від діючого партійного квитка на користь «нового проекту». Відтак на сьогодні я не вірю, що до партії приєднаються більшість мерів обласних центрів», – говорить Таран.
Водночас партія може розширитись за рахунок долучення мерів малих і середніх міст із населеннням від 15 до 80 тисяч громадян, вважає політолог. А особливо за умови, якщо парламент ухвалить зміни до Виборчого кодексу, які передбачатимуть, що кандидатів на посади в мери мають висувати виключно політичні партії. «За таких обставин діючі мери матимуть вибір або йти «на уклін» і у політичну кабалу до лідерів рейтингів – «Слуга народу», «ОПЗЖ», «ЄС» чи «Батьківщина», або спробувати зіграти самостійну гру. І як показує досвід, більшість мерів закраще виберуть саме останній варіант, ніж піти на п'ять років у політичне рабство».
ІНТЕРЕС ДО ОБ'ЄДНАННЯ – ТО ВІН Є, ТО ЙОГО НЕМА
Що стосується кандидатів на лідерів, то поки на фоні важких переговорів там панує «політичний туман». «Кличко не поспішає «публічно засвітитись» з підтримкою проекту. Особистість Філатова занадто контраверсійна для того, аби самотужки «просувати» проект на всеукраїнському рівні. Теоретично цей проект міг би підсилити екс-прем'єр Володимир Гройсман. Але його досвід, персональний рейтинг та політичні амбіції значно виходять за рамки «партії мерів». До того ж очолювана ним «Українська стратегія» має підтримку на рівні 3%, а гіпотетична «партія мерів» – менше 1%. Тож чи не єдиним варіантом союзу Гройсмана з мерами було б укладання «пакту про співпрацю», в межах якого Гройсман підтримує мерів на місцевих виборах, а вони його – на парламентських», – підкреслює Віктор Таран.
«Партія мерів» – це однозначно спроба місцевих еліт утриматися при владі під новою вивіскою», – вважає політолог Максим Ялі. І саме бажання зберегти владу, на його думку, і є тим «цементом», що триматиме конструкцію, і аж ніяк не ідеологія, яка істотно відрізняється в залежності від регіону. Об'єднуватиме мерів-сторожилів хіба що спільний супротивник – партія «СН», якій восени украй необхідна перемога. «Особливо на тлі завершення реформи децентралізації, коли більше влади і грошей залишається «на місцях». А саме в найбільших містах-міліонниках існують великі фінансові потоки, за які й розгортається основна битва. Хто увійде в результаті у нову партію? Поки однозначно сказати не можна. Кістяк становитимуть Філатов і Кличко. Лідером стане, швидше за все, останній, враховуючи, що він мер столиці і організаційною основою стане його «Удар», - наголошує Ялі.
Дещо іншу думку з цього приводу висловив експерт Українського інституту майбутнього Ігор Попов. За його словами, ідея тотальної партії мерів із включенням більшості міських голів обласних центрів – вже не є актуальною. Вона була відповіддю на плани Банкової запровадити обмеження для локальних політпроектів у вигляді 5%-го всеукраїнського бар'єру проходження до ВР. Від цієї ідеї відмовилися, і тому частина мерів втратила інтерес до об'єднання. «Якщо все ж кілька мерів і об’єднаються в одну партію, то найбільш логічний лідер для такого об'єднання – Володимир Гройсман. Він поєднує досвід роботи міським головою та статус всеукраїнського політика», – вважає експерт. При збереження ключових положень Виборчого кодексу локальні партії будуть, скоріш за все, вести автономні виборчі кампанії, каже Попов, і популярні місцеві політики та діючі мери можуть сприяти отриманню досить високих результатів. «Партії типу «Довіряй справам» в Одесі, «Рідний дім» у Чернігові чи «ВО Черкащани» в Черкасах можуть претендувати на входження в трійку переможців і участь у формуванні місцевих коаліцій», – резюмував він.
ВИБОРЧІ «ПЕРЕГОНИ»: ХТО ОТРИМАЄ БІЛЬШІСТЬ В ОБЛ- ТА МІСЬКРАДАХ?
Судячи з останніх рейтингів, міркує Віктор Таран, найбільшу кількість депутатів на місцевих виборах отримає партія «Слуга народу». Друге місце, залежно від регіонів, поділять «Європейська солідарність» та ОПЗЖ. «Однак, судячи з тих же рейтингів, жодна партія не зможе отримати «монобільшість» та самостійно сформувати місцеві виконкоми. А це означає, що за результатами виборів ми знову побачимо різні, може навіть чудернацькі коаліції», – каже політолог.
Прогнозується, що майже в усіх місцевих радах будуть сформовані фракції «Слуги народу». Але здебільшого вони будуть лояльними не стільки до всеукраїнського партійного керівництва, як до місцевих політичних груп, які сформують відповідні списки зі своїх людей. «В областях Західної України отримають представництво фракції «Європейської солідарності» та регіональних правих партій. На Сході та Півдні в багатьох радах будуть чисельні фракції ОПЗЖ», – наголошує Попов.
Де «Партія мерів» й зможе показати високий результат, то це лише в Києві, Дніпрі, Харкові, Львові, тобто де особиста підтримка діючих мерів висока, стверджує Максим Ялі. Але їм буде вкрай складно показати гідний результат за межами великих міст і скласти серйозну конкуренцію "СН", "ОПЗЖ", які домінуватимуть на південному сході країни, або "Батьківщині", можливо місцями "Солідарності". «У західних регіонах конкуренція невеликих партій, вважаю, буде ще гострішою», – додав політолог.
Подібні міркування висловив Валерій Клочок. На його думку, великі шанси на місцевих виборах має партія «Слуга народу», що і підтверджує останнє соціологічне дослідження групи «Рейтинг». «Безпрецедентна підтримка виборцями цієї політсили станом на весну-2020 дає підстави говорити про це. Тим більше в СН працюють над тим аби місцеві лідери були в їх лавах. Відтак шанси бути лідерами на місцевих виборах у них доволі високі», – каже Валерій Клочок.
На других-третіх ролях політичні проекти, які є популярними в регіонах. Це, за словами, політологів, такі партії, як «Наш край», «Аграрна партія», нова партія «Країна Скоцика», партія Гройсмана на Вінниччині, регіональні проекти Труханова та Кернеса. Усі вони маловідомі в національному масштабі, але в регіонах усе ж матимуть серйозну підтримку. Ось чому правляча монобільшість пропонує формувати місцеві органи влади виключно на основі партійного представництва – без самовисуванців та інших «витівок».
Мирослав Ліскович. Київ
