Вибори у Миколаєві: інфекційна лікарня як місце політичного протистояння
Виборча кампанія у Миколаєві досягла свого апогею і наближається до логічної розв’язки. Фахівці зазначають, що за час, який минув від її старту, розстановка сил, тобто тих, хто претендує на головне крісло міста – мерське – майже не змінилася, хоч і є певні нюанси.
Наразі за посаду мера змагаються шестеро претендентів. А саме: бізнесмен і син колишнього міського голови Володимира Чайки Владислав Чайка (ОПЗЖ), ексмер Миколаєва Юрій Гранатуров («За майбутнє»), ексгубернатори області Олександр Садиков («Миколаївці») та Микола Круглов («Наш край»), підприємиця Тетяна Домбровська («Слуга народу») і чинний міський голова Олександр Сєнкевич («Пропозиція»).
НЕ ТАК ХОРОШИЙ МЕР, ЯК СЛАБКІ ЙОГО КОНКУРЕНТИ
Експерти сходяться на думці, що найкращі шанси має чинний міський голова Олександр Сєнкевич. І хоч перемогу в першому турі йому не обіцяють, але у другому він має всі шанси обійти своїх опонентів. «У першому турі Сєнкевич не набере більше 50 відсотків, але переможе у другому. Наразі сказати, хто з ним піде в другий тур, проблематично. Можна сказати, що Сєнкевичу пощастило з конкурентами, бо всі їхні піар-ходи не додають йому мінусів. Іншими словами, Сєнкевич не стільки хороший мер, наскільки погані його конкуренти», – стверджує доктор політичних наук, професор Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова Наталія Ніколаєнко.
На її думку, Сєнкевич може діяти на кількох сегментах електорального поля – це й молодь, і старші люди, і заможні, й бідніші. А от усі інші працюють лише на електоральному полі колишньої “Партії регіонів”. А цього не вистачить, щоб перемогти чинного мера. У цьому плані з нею погоджується й політолог, керівник Центру комунікативних технологій «Статус» Федір Левченко. Він теж вважає, що у Сєнкевича наразі найвищі шанси на перемогу в другому турі. Разом із тим, на його думку, вже досить чітко визначився кандидат, який боротиметься з мером на другому етапі. Це Владислав Чайка. «У нього найбільше шансів вийти у другий тур. Його головний козир – дисциплінований електорат ОПЗЖ», – стверджує Левченко.
|
А от на думку його колеги політолога Кирила Рижанова, приблизно рівні шанси за право поборотися з Сєнкевичем у другому турі мають як Чайка, так і Домбровська. Втрутитися у цю боротьбу намагається і колишній губернатор Круглов.
Щодо Домбровської, то, на думку професора Ніколаєнко, у неї був непоганий старт, як для молодої людини, що раніше не займалася політикою. «Але вона дуже прив’язана до рейтингу провладної партії і самого президента Зеленського», – наголошує Ніколаєнко.
На цих виборах кандидати намагаються знову використати імідж «міцного господарника», але, на думку експертів, це вже не працює. Так, скажімо, політолог Левченко вважає, що в суспільстві з'являються нові запити, а лідери залишилися все тими ж. «Людина, яка в 2020 році будує свою програму на тезах десятирічної давності, продовжуючи називати себе «міцним господарником» і «ефективним управлінцем», приречена на невдачу», – впевнений Левченко.
А Наталія Ніколаєнко вказує й на те, що олігархічність добралася до регіональної політики, бо більшість кандидатів проводять кампанії за кошти олігархів.
Олександр Садиков, який обіймав посаду голови ОДА при президентові Ющенку, сьогодні представляє новостворену партію «Миколаївці», де серед перших значиться Ігор Дятлов – колишній регіонал, ексголова обласної ради, очільник фракції партії «Опозиційний блок» у міськраді. «Не всім подобається, що за тим стоїть колишня ПР. Для багатьох виборців це буде визначальним. У цієї партії немає ідеологічних засад. Кандидатів об’єднують гроші та бізнес», – констатує професор Ніколаєнко.
З нею погоджується й політолог Левченко, який стверджує: у тому, що Дятлов об’єднався з Садиковим, немає нічого дивного. «Вони давні приятелі. Ігор Дятлов забув уже про «Опоблок», у нього новий проєкт – «Миколаївці», заснований на товарисько-бізнесових стосунках. Там першу скрипку грає його батько, який іде першим номером у Миколаївську райраду. У тій компанії – й Олександр Жолобецький, екснардеп від БПП «Солідарність». Тобто, там зібралися люди, які мають кошти та ресурси», – стверджує Левченко.
Що ж до партій, то більшість фахівців схиляються до того, що лідерами симпатій у Миколаївській області залишаються "Слуга народу" та "Опозиційна платформа – за життя". На думку Кирила Рижанова, наразі передбачити, хто остаточно вийде в лідери, важко. «До того ж, незважаючи навіть на помітну спільність цільової аудиторії, класичного протистояння між цими двома політсилами не відбувається. А значить – виборець скоріше звертатиме увагу на інші політичні сили, що ведуть роботу в регіоні. Так, в обласному центрі це партія "Пропозиція", яка претендує на те, щоб наздогнати когось із двійки лідерів. Решта партій, які мають шанси подолати 5-відсотковий бар'єр і в області, й у місті, – це "Наш край", "Європейська солідарність", "За майбутнє", Партія Шарія. На рівні Миколаєва до них може долучитися проєкт "Миколаївці", а на обласному – "Батьківщина"», – розповідає політолог.
КОРОНАВІРУС СКАНДАЛАМ НЕ ЗАВАДА
Сьогодні вже мало кого здивуєш тим, що виборчу кампанію супроводжують скандали. Цьому не стала на заваді навіть пандемія коронавірусу, ба більше – у Миколаєві місцем одного з гучних скандалів став саме обласний Центр лікування інфекційних хвороб на чолі з його директором.
Все почалося з того, що очільниця Центру, добре відома у Миколаєві лікарка Світлана Федорова, зголосилася поповнити списки кандидатів у депутати обласної ради від партії «Наш край». І все б нічого, адже лікарка користується повагою серед місцевих мешканців. Якби не одна деталь. Це не сподобалося бізнесмену, меценату, очільнику відомої в Україні компанії «Нібулон» Олексію Вадатурському.
Саме він, починаючи з березня 2020 року, активно допомагав обласній інфекційній лікарні, яка перебувала в жалюгідному стані, й вклав у неї десятки мільйонів гривень. Федорова не раз публічно за все це дякувала «Нібулону» та її очільнику. Але Вадатурський почав висловлювати своє незадоволення політичним вибором головлікарки і навіть пригрозив припинити розпочаті ремонтні роботи.
Реакція «Нашого краю» на цю ситуацію теж була досить емоційною. Партія оприлюднила заяву, де закликала припинити здійснювати тиск на кандидатів у депутати від їхньої партії.
Відповідь від Вадатурського теж не забарилася. «Щодо заяви партії «Наш край», то хочу зазначити, що, по-перше, ні Світлана Федорова, ні жодна політична сила не будуть підіймати власні рейтинги за рахунок критики мене та виконаної мною роботи!”.
Професорка Ніколаєнко вважає, що даний конфлікт продемонстрував, що з приходом коронавірусу роль медиків у політичному житті почала підвищуватися. Якщо лікар на виду, то чому б його не використати у передвиборчій кампанії?
Політологи також сходяться на думці, що цей конфлікт певною мірою шкодить пересічним мешканцям Миколаєва, адже має продовження. Річ у тім, що міське управління охорони здоров’я зі згоди Вадатурського зажадало, щоб 6 апаратів ШВЛ, придбаних для лікарні за його кошти, Федорова передала іншим медустановам міста Миколаєва, оскільки ті наразі не залучені в лікуванні хворих на коронавірус. Проте вона відмовилася.
ОПЗЖ: ЗАРЕЄСТРУВАТИ НЕ МОЖНА ВІДМОВИТИ
Ще один скандал, який певний час не сходив із перших шпальт місцевих медіа, пов'язаний із реєстрацією кандидатів у депутати міської та обласної рад від політичної партії "Опозиційна платформа – за життя" (ОПЗЖ).
Все почалося з того, що жодна з комісій не змогла прийняти рішення щодо цієї політсили: ні зареєструвати, ні відмовити. Адже ОПЗЖ допустила певні неточності: списки кандидатів, поданих до виборчкомів, відрізнялися від тих, які були прийняті на конференції партії, деякі кандидати мали різні порядкові номери. Крім того, не було дотримано гендерної квоти.
Партія подала до суду. Що стосується міської ради, то Миколаївський окружний адмінсуд зобов’язав ТВК прийняти хоч якесь рішення. При цьому, той же суд, щоправда, в особі іншого судді, зобов’язав облвиборчком зареєструвати ОПЗЖ, що й було зроблено. А ось у міській комісії не обійшлося без скандалу. Після рішення суду комісія зібралася на своє засідання. Але не прийшла її голова, яка представляє «Слугу народу» і не віддала ключі від сейфу, де зберігалися документи. Тоді повноваження головуючої перебрала на себе її заступниця, представник ОПЗЖ, і комісія вирішили ламати сейф, що й зробили. Проте з’ясувалося, що документи від ОПЗЖ кудись зникли, тож довелося просити в партії копії. Все це супроводжувалося конфліктами і перепалками. ОПЗЖ таки зареєстрували, але на цьому все не завершилося. Партія «Слуга народу» подала позов до суду, де вимагала скасувати дане рішення міськвиборчкому. Щоправда, і Миколаївський окружний адмінсуд, а потім і апеляційний адмінсуд в Одесі відмовили у позові «СН».
ОПЗЖ на своєму офіційному сайті відреагувала на все це різкою заявою у бік «Слуги народу». «Тут зустрілися два бажання: одні хотіли усунути конкурентів, а інші неграмотно підготували документи. Якби «СН» виграла суд, то частина електорату ОПЗЖ перетекла б до неї», – впевнена професор Ніколаєнко.
А ось у Левченка дещо інша думка. «Партійна організація провладної партії в Миколаєві дуже слабка. Там просто нікому займатися дискредитацією ОПЗЖ – немає ні людей, ні ресурсів, здатних організувати цю роботу», – впевнений політолог. При цьому, він погоджується, що «СН» просто скористалася тим, що ОПЗЖ безграмотно підготувала пакет документів для виборчих комісій.
ЗВИНУВАЧЕННЯ У СЕПАРАТИЗМІ Й ЧОРНИЙ ПІАР
Ще один передвиборчий скандал вийшов за межі Миколаївщини. У розпал кампанії кандидат від «Слуги народу» до Миколаївської міської ради Єгор Клецов зняв свою кандидатуру з виборів після звинувачення його в сепаратизмі телеведучим Тарасом Березовцем.
На думку професора Ніколаєнко, те, що «СН» взяла у списки Клецова – спрацює у мінус, бо частина їхнього патріотично налаштованого електорату зараз за них не голосуватиме», – упевнена Ніколаєнко.
Черговий скандал, який спалахнув днями, пов’язаний з опублікованим в одному з телеграм-каналів компроматом, в якому фігурує підприємство "Центр виробничої практики інвалідів АТО "Літопис". Його керівник і засновник – учасник АТО, голова ГО "Асоціація учасників та інвалідів АТО" Ілля Шполянський. Саме його підприємство запідозрили у тому, що, мовляв, через нього мер Сєнкевич відмиває якісь кошти. І хоч звинувачення не були підкріплені офіційними матеріалами чи розслідуваннями правоохоронців, але неприємний післясмак залишився.
На думку політолога Левченка, подібний викид компромату на чинного мера – це справа рук одного зі штабів його опонента. «Викид спрямований проти Сєнкевича, але це дуже груба робота», – зауважує політолог.
Що ж, виборча піна невдовзі зійде і ми отримаємо змогу побачити, хто насправді здатний зробити для міста й області щось суттєве, а про кого згадуватимуть лише в контексті компроматів.
Алла Мірошниченко, Миколаїв
Фото автора та з мережі інтернет
