Важкий серпень путінського «Армагеддону»: дайджест пропаганди за 22 серпня 2023 року
Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав фейки та наративи пропаганди за 22 серпня 2023 року.
- «Проривні» успіхи російського «Ланцета»
- Триколор на ЗАЕС ненадовго
- Україна зламала генерала Суровікіна
- Чого варта путінська «перемога» над Німеччиною
«Проривні» успіхи російського «Ланцета»
22 серпня «воєнкори» визнали, що розповсюдили фейк. Напередодні вони оприлюднили відео нібито ураження українського танку M-55S (словенська глибоко модернізована версія радянського Т-55) російським «Ланцетом».
НАСПРАВДІ, «черговим словенським M-55S» виявився головний російський танк Т-90М «Прорив». На що одразу вказали українські військові експерти. 22 серпня це були вимушені визнати і Z-канали.
Тобто «чергове ураження західної зброї в Україні» обернулося черговим пшиком, що й змушені були визнати в Росії.
«Переможне» окозамилювання настільки розповсюджене в російській армії, що вже замилює очі й операторам «Ланцетів». Що ж, бажаємо окупантам подальших «проривних» уражень.
Триколор на ЗАЕС ненадовго
22 серпня у РФ відзначався День державного прапора. Звісно, це не могла пропустити й колаборантська адміністрація на ТОТ України. На Запорізьку АЕС вони «одягнули» російський триколор. Мовляв, і «експерти МАГАТЕ тепер не заблукають».
НАСПРАВДІ, стосовно експертів МАГАТЕ, насамперед, нагадаємо, що 2 місяці тому вони підтвердили, що ЗАЕС замінована окупантами по всьому периметру. А по-друге, це яскраве і символічне свідчення того, як Росія у всіх все цупить.
ЗАЕС – в України, прапор – у Нідерландів.
До 17 століття Московське царство взагалі не мало єдиного державного прапора. Голландофіл Петро І просто поцупив кольори прапора Нідерландів. Він поміняв місцями смуги й указом від 20 січня 1705 року наказав, щоб «на будь-яких російських торгових суднах» тепер підіймали біло-синьо-червоні прапори.
У 1858-му указом вже Олександра II офіційним державним прапором Російської імперії був встановлений не петровський, а чорно-жовто-білий триколор. Так було до 1896 року, коли останньому російському імператору Миколі ІІ спало на думку повернути колишній прапор (при цьому не скасовуючи олександрівського).
У 1917 році прийшли більшовики з червоним прапором. Під час російської громадянської війни більшовицька пропаганда зображувала біло-синьо-червоний триколор як символ реакції і контрреволюції (яким він тоді, власне, і був).
Не люблять згадувати у Росії і те, що під час Другої світової війни під сучасним прапором РФ воювали хіба що російські колабораціоністи на службі у Гітлера.
У 1991 році світ перевернувся, і вже біло-синьо-червоний триколор на противагу радянському червоному став символом свободи і прапором захисників Білого дому від ДКНС (Державний комітет з надзвичайного стану). 22 серпня 1991-го (на тлі фактичного розпаду Радянського Союзу) Верховна Рада РРФСР знову призначила його офіційним символом Росії.
На цьому вексилологічні пошуки росіян не припинилися. «Праві» імперці досі віддають перевагу олександрівському чорно-жовто-білому прапору. «Ліві» імперці – ленінському червоному. Серйозну кризу ідентичності спровокувала серед росіян повномасштабна путінська агресія. І на її тлі дедалі більше громадян РФ починають надавати перевагу новому – біло-синьо-білому прапору. Очевидно, йому і бути новим державним символом Росії після краху путінізму.
А крах путінізму на ЗАЕС станеться набагато швидше, ніж у Росії. І дискредитованим агресією триколорам не довго бути на запорізьких енергоблоках. Тим паче вже є відповідний досвід: путінські прапори давно гниють десь на українській Херсонщині. А гауляйтер досі окупованої її частини Сальдо вже відкрито визнає, що «корінні херсонці проти русского мира».
Україна зламала генерала Суровікіна
Про мінливість російської історії свідчить й інша новина від 22 серпня. Із багатьох джерел стало відомо, що генерала Суровікіна звільнили з посади командувача Військово-космічними силами Росії «у зв’язку з переходом на іншу роботу». Офіційного підтвердження/спростування цієї інформації з боку МО РФ, звісно, ще немає. Конашенков взагалі не про це, а більше нема кому.
НАСПРАВДІ, дослідники вважають, що існує відповідний «таємний» указ Путіна, за яким Суровікіна звільнили ще 18 серпня. Принаймні, між оприлюдненими документами в ці дні дійсно не вистачає одного.
Так, 17 серпня з’явився указ президента РФ № 622 «Про порядок розробки та коригування прогнозу науково-технологічного розвитку», 18 серпня – № 624 «Про присвоєння 14 винищувальному авіаційному полку почесного найменування». А указу № 623 немає. Під цим номером, можливо, й ховається відставка Суровікіна.
Звісно, звільнили його чи ні таємно-гібридним указом Путіна – неважливо. Свою роль в Україні цей розпіарений «генерал Армагеддон» грав аж 95 діб. Нагадаємо, 8 жовтня його призначили командувачем всього Об’єднаного угруповання російських окупаційних військ (до цього, із червня він командував лише їх Південним угрупованням). Z-канали тоді зустріли це підвищення з піднесенням.
Наприклад, «воєнкор» Сладков запевняв, що «це змінить формат операції. Тепер це вже ціла система на чолі з досвідченим рішучим генералом. Молодим – йому 56 років виповниться за кілька днів. Це генерал, який відданий Росії, відданий президентові».
З того часу «досвідченим і відданим генералом» була програна війна з енергосистемою України, його війська втекли з Херсону, розкрито план спецоперації з «мирних переговорів». Після цього Путін забрав Суровікіна з посади командувача Об’єднаним угрупованням і поставив натомість начальника Генштабу Герасимова. А після пригожинського заколоту «Армагеддон» взагалі загадково зник.
НАСПРАВДІ, кривава мінливість російської історії взагалі та Суровікіна зокрема, не тільки в цьому, а й в тому, що 21-го серпня відзначалася чергова річниця заколоту ДКНС. Тоді у 1991-му ще 25-річний капітан Суровікін, виконуючи накази путчистів, командував мотострілецьким батальйоном Таманської дивізії. Саме БМП суровікінського батальйону на смерть задавила трьох учасників масових акцій протесту в Москві проти спроби держперевороту.
Тоді Суровікін потрапив під слідство. Пізніше проти нього відкрили ще одну кримінальну справу. Але фортуна посміхнулася йому із приходом Путіна. І вже під час сирійської кампанії Суровікін перетворився на його улюбленця. Як бачимо, «Армагеддон» послідовно будував на крові свою кар’єру. Яку зрештою зламала саме Україна.
Чого варта путінська «перемога» над Німеччиною»
А фразою дня стала, звісно, путінська. Про те, що Росія за підсумками 2022 року обігнала Німеччину за рівнем ВВП по ПКС (паритет купівельної спроможності).
НАСПРАВДІ, фраза пролунала на засіданні Ради зі стратегічного розвитку та національних проєктів РФ і призначалася, звісно, не лідерам країн-членів БРІКС (які знають стан справ в Росії), що зібралися цього дня в ПАР.
У ПАР Путін не полетів, бо боїться свого арешту за ордером МКС. (Так само він відмовився їхати і до Анкари на заплановану зустріч з Ердоганом, як пояснює пропаганда: «Туреччина – країна НАТО і тому варто вберегтися»).
Путінська «перемога над Німеччиною» адресувалася саме росіянам.
Путін збрехав їм щонайменше тричі. По-перше, ВВП за ПКС — це макроекономічний показник (номінальний чи реальний) країни у її власній валюті, поділений на обмінний курс (зараз, нагадаємо російський рубль коштує ледь не менше американського цента).
Це означає, що валюта однієї країни конвертується у валюту іншої так, щоб в обох державах (які порівнюються) на задану суму можна було придбати однакову кількість товарів і послуг. ВВП за ПКС спеціально вигадали в країнах, де валюти не мають вільної конвертації і в основному регулюються державою.
По-друге, Росія за півтора роки війни стала державою-лихварем для свого ж народу. Росіяни винні банкам понад 2,5 трлн рублів. За підсумками першого півріччя 2023-го року число неплатників за кредитами досягло 17,7 млн, або 23,3% від загального числа всього працездатного населення РФ (75,6 млн, за даними Росстату).
За рік кількість росіян, які не змогли розплатитися з банками та потрапили до реєстру Федеральної служби судових приставів, збільшилася на 3,3 млн. Динаміка зростання кількості мешканців РФ, яким виявилося не під силу гасити борги, виглядає так: 2020-го їх було 9 млн, 2021-го — 12 млн, а 2022-го — 14,4 млн.
А третю, найголовнішу брехню Путіна щодо «перемоги над Німеччиною» побачать за підсумками вже 2023-го року. В ньому цифри будуть ще більш драматичними. Якщо, звісно, до 2024-го в РФ взагалі ще буде кому роздавати борги або сплачувати за ними.
Путінська Росія вже давно (в усіх сенсах) живе в борг. Просто воліє не помічати цього. Та скоро їй нагадають.
