Візит Кім Чен Ина підкреслив приреченість Путіна: дайджест пропаганди за 13 вересня 2023 року
Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав головні фейки та наративи пропаганди за 13 вересня.
- «Виборча» сварка Москви з Баку
- За підсумками «зустрічі двох зневірених людей»
- У Росії більше немає «Мінська»
- Севастополь відповів, навіщо Києву «зброя перемоги»
«Виборча» сварка Москви з Баку
Росія 13 вересня вдалася до дипломатичного демаршу щодо Азербайджану. Приводом стала позиція Баку стосовно «виборів у нових регіонах РФ». Офіційний представник МЗС Захарова заявила, що «такі дії не узгоджуються із союзницьким рівнем відносин між країнами».
НАСПРАВДІ, нічого нового своїм «союзникам» Баку не сказав. МЗС Азербайджану заявило очевидне: «виборча нірвана» Za Путіна не відповідає міжнародному праву. Тобто, будь-які вибори, що проводять на території України відповідно до її Конституції та законодавства, є легітимними. А оскільки останні так звані «вибори», проведені на окупованих, але міжнародно визнаних територіях України, не відповідають цим критеріям, вони не легітимні. Все просто.
Так само просто ще в червні минулого року висловився президент іншої «союзницької Росії» держави – Казахстану. Касим-Жомарт Токаєв відмовився визнавати «незалежність ЛДНР», назвавши їх «квазідержавними територіями». Токаєв також пояснив своїм «союзникам» прописну істину міжнародного права: «Територіальна цілісність держав повинна бути непорушна, як це прописано в Статуті ООН».
А повертаючись до московських демаршів на Кавказі, відзначимо, що останнім часом дуже загострилися відносини між РФ та Вірменією. Прем’єр-міністр Нікол Пашинян в інтерв’ю Politico заявив: «Внаслідок подій в Україні можливості Росії змінилися… Вірменія більше не може покладатися на Москву як на гаранта своєї безпеки, навіть незважаючи на зростання побоювання щодо відновлення відкритого конфлікту з Азербайджаном».
Також Вірменія (член ОДКБ) мало того, що провела військові навчання зі США, так ще й готується ратифікувати Римський статут й тим самим приєднується до МКС – з усіма відповідними для Путіна юридичними наслідками.
Отже, «вибори» на ТОТ України посварили Росію одночасно з ворогуючими між собою Азербайджаном та Вірменією. Можливо, дійсно справжня велич Росії полягає у тому, щоб бути у конфлікті з усіма сусідами? Навіть тими, кого й досі вважає «союзниками».
За підсумками «зустрічі двох зневірених людей»
У пошуках нових союзників та задля втілення в життя ще березневих північнокорейських фантазій «воєнкорів» 13 вересня Путін зустрівся із лідером КНДР Кім Чен Ином. Обидва диктатори рідко вилазять зі своїх бункерів. Тому ця подія стала головною у світових ЗМІ.
НАСПРАВДІ, лейтмотив усіх новин про візит Кіма до Путіна один – «це зустріч двох зневірених людей».
The Times: «Путін шукає якнайбільше зброї, яку він може отримати з заводів Кіма з виробництва боєприпасів і його величезних запасів радянської зброї. Кім хоче, щоб Москва допомогла нагодувати його країну, яка перебуває на межі голоду і сповнена рішучості вирватися зі своєї паралізуючої дипломатичної ізоляції. Обидва прагнуть підтримки у своїй зростаючій конфронтації із Заходом».
The Washington Post: «США та їхні азіатські союзники стурбовані тим, що Путін може допомогти Кіму створити ядерний арсенал і модернізувати застарілі звичайні збройні сили».
Reuters: «Коментарі Путіна перед зустріччю з Кімом можуть свідчити про те, що РФ навчатиме КНДР створювати супутники, а не створювати їх для неї. Малоймовірно, що Росія може запустити супутник від імені Північної Кореї, але якщо вона це зробить, то це стане порушенням санкцій ООН».
Старший науковий співробітник університету Кунмін (Сеул) Федір Тертицький у розмові з Бі-Бі-Сі звертає увагу на два цікаві факти у відносинах РФ з КНДР: «Перше – це майже повна відсутність торгівлі. Торговельний баланс за 2022 рік – нуль. Так наче там залізне ембарго».
Друге — ігнорування теми війни в Україні на публічному рівні всередині КНДР: «Весь потік повідомлень у ЗМІ на тему того, як Пхеньян підтримує все, що робить Путін, йде виключно в ЗМІ, розраховані на закордон. У головній газеті «Нодон синмун» (це а-ля радянська «Правда», яку читають самі північнокорейці) не було жодного слова про війну в Україні».
До речі, перші коментарі з боку Москви з приводу посилення співпраці з Пхеньяном дуже обережні. Офіційний представник Кремля Пєсков заявив: «Росія зберігає свою позицію в ООН щодо санкцій проти КНДР, але це не може і не буде перешкодою для розвитку російсько-північнокорейських відносин».
Цікаво, що Кім Чен Ин заявив, що «партнерство з Росією є стратегічним проти імперіалізму в усьому світі». А у 2017-му Путін своїм указом запровадив проти КНДР санкції. І тим самим висловив солідарну позицію з «імперіалізмом в усьому світі».
Отже, зараз РФ перебуває на розтяжці. Або починати з нуля якийсь тіньовий збройовий бізнес із КНДР (і сподіватися, що ніхто цього не помітить), або йти на повний розрив з ООН. І тоді Москва вже сама повністю опиниться в паралізуючій дипломатичній ізоляції. Де ж тоді Небензя буде «бойових комах» запускати?
У Росії більше немає «Мінська»
Головною військовою новиною 13 вересня, безумовно, стала атака Сил оборони України на судноремонтний завод в окупованому Севастополі. Ракетами було уражено «Мінск» – великий десантний корабель (ВДК) та «Ростов-на-Дону» – підводний човен. Ціна останнього, за даними InformNapalm, приблизно $300 млн. А Defence Express уточнює, що влучення у підводний човен є унікальною операцією, яка точно вже увійшла в історію. Адже Україна не має штатних можливостей для боротьби з російськими субмаринами.
Проте пропаганда не була б пропагандою, якби не знайшла в цьому символізм – мовляв, «це черговий елемент піар-війни УкроРейху, пов’язаний з героїчною обороною Севастополя у 1854 році».
НАСПРАВДІ, без всякого символізму – це дуже болючий удар по Росії взагалі та «Кримнаш» зокрема. Тим паче, що чергового приниження зазнав військово-морський флот РФ. А це, нагадаємо, «другий єдиний союзник» (крім армії) у Росії. З армією взагалі все погано хоча б тому, що зброю (а можливо, й військо) Путін вже випрошує у Північної Кореї.
А щодо флоту, то МО РФ після севастопольської атаки знову інформаційно бореться за живучість кораблів. І знову уникає називати їх імена. У березні 2022-го воно теж не спромоглося сказати, який саме з БДК затонув у порту Бердянська – «Саратов», «Орск» чи «Цезарь Кунников». Безіменним «героєм» став і БДК «Оленегорский горняк» у Новоросійську в серпні цього року. (Тоді Центр стратегічних комунікацій навіть закликав Шойгу дослухатись до пропагандиста Подоляки). А історія загибелі крейсера «Москва» досі вкрита мороком.
Натомість, відомство Шойгу заявило, що атаковані судна у Севастополі будуть повністю відновлені та продовжать бойову службу. Можна не сумніватися. Достатньо подивитися на графік вічного ремонту «Адмирала Кузнецова» та безславний кінець «Петра Великого».
Севастополь відповів, навіщо Києву «зброя перемоги»
І наостанок про інший аспект вражаючої української атаки на окупантів у Криму. Він у тому, що атака ця була – ракетною. Тобто, 13 вересня Росія отримала офіційне повідомлення про те, що до регулярних атак дронами по військових об’єктах у Криму тепер додаються й ракетні.
Один з військових Z-блогерів пише: «Сьогоднішній ракетний наліт на Севастополь, на превеликий жаль, був давно передбачений і очевидний. В міру накопичення запасів крилатих ракет, щільність таких залпів лише зростатиме…».
А Readovka вже визнає: «проблеми, які призвели до того, що ворожі літаки змогли в принципі підійти на дистанцію пуску, просто так не вирішити…».
НАСПРАВДІ, навіть тішить той факт, що від «повного знищення українських військових літаків у перші дні СВО» пропаганда аж 13 вересня 2023 року зрештою дійшла до того, що ці літаки «дивним чином» не просто не знищені, а ще й можуть «в принципі підійти на дистанцію пуску».
А ще й командувач Повітряних сил ЗСУ Микола Олещук подякував пілотам за чудову бойову роботу.
Вона до того ж, стала вичерпною відповіддю на питання: навіщо Україні F-16 (а, можливо, й інші сучасні літаки). І Заходу не варто лякатися чергової кремлівської «червоної лінії», постачаючи ці літаки або ракети ATACMS, Taurus та іншу зброю перемоги.
Москва, починаючи ще з Javelin, зустрічає це вже з якоюсь фатальною приреченістю. І зустріч Путіна з Кім Чен Ином її лише зайвий раз підкреслює.
