Росія «рятує» в Україні «братній народ» чи «хохляцьке населення»: дайджест пропаганди за 20 грудня 2023 року
Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав фейки та наративи пропаганди за 20 грудня 2023 року.
- Readovka образилася на «Репортерів без кордонів»
- Як кремлівські таргани живуть у «деградуючій» Європі
- Що не так із планами РФ на «наше Запоріжжя»
- Ситін повторить долю Муньємана
Readovka образилася на «Репортерів без кордонів»
Нещодавно міжнародна правозахисна організація «Репортери без кордонів» (RSF) опублікувала звіт про те, що протягом 11 місяців цього року під час виконання службових обов’язків у світі було вбито 45 журналістів.
20 грудня пропагандистська Readovka вирішила образитись, що до цього списку не потрапили співробітники РИА «Новости» та ВДТРК — Ростислав Журавльов та Борис Максудов, які загинули у «зоні СВО».
НАСПРАВДІ, варто нагадати що Журавльов у липні цього року загинув виключно через те, що МО РФ заради пропагандистських цілей (висвітлити використання ЗСУ касетних боєприпасів) зібрало до купи «воєнкорів», відвезло їх в район бойових дій і не забезпечило їм безпеки. До того ж Журавльов з 2014 року воював за так звану «ЛНР», чого ніколи не приховував. А 18 жовтня 2022 року він заявив, що відмовився носити синій або чорний бронежилет з написом «Преса», що дозволяє відрізнити його від комбатантів, назвавши цю практику «ліберальним капелюхом, який не працює».
Щодо Максудова, який загинув у листопаді, то на своїй сторінці у соцмережах він називав Україну «у своєму нинішньому вигляді», «загрозою», «геополітичним мозолем» та «пухлиною». В Криму, на його думку, відбулася «русская весна», а на Донбасі – «русская осень». Він дуже очікував на «русскую зиму» у Європі. Але не дочекався.
Отже, питання, «ким були Журавльов з Максудовим: пропагандистами чи журналістами?» – навіть не риторичне. А Readovka та інші прокремлівські ресурси дійсно не бачать кордонів між собою та справжніми репортерами. Таким як, наприклад, Арман Солдін з AFP, який загинув у Часовому Яру 9 травня 2023 року від російського ракетного удару і був посмертно нагороджений Орденом Почесного легіону. Його смерть викликала хвилю справжнього співчуття та шани в усьому світі.
Як кремлівські таргани живуть у «деградуючій» Європі
Щодо «русской зимы» у Європі, – досить показове дослідження 20 грудня опублікувало видання «Проект». Виявилось, що один із співзасновників путінського клубу «Валдай», політолог Сергій Караганов, який закликав завдати превентивного ядерного удару по Європі, має власне житло у Венеції. При цьому, у нещодавньому інтерв’ю «Аргументам и Фактам» Караганов назвав саме Венецію «символом економічної деградації Європи».
НАСПРАВДІ, караганівська двоповерхова нерухомість площею 84 кв.м знаходиться в туристичному районі Кастелло.
Щоправда, користуватися квартирою Караганов не може: після публікації тієї самої «ядерної» статті, ЄС запровадив проти нього персональні санкції. Проте це не заважає кремлівському політологу отримувати прибуток від здачі в оренду своєї венеціанської нерухомості. Цікаво й те, що його дочка Олександра народила двох дітей у шлюбі з британцем Гвінном Гопкінсом, засновником юридичної компанії Perun Consultants. І жодним чином не схоже, що вони збираються повертатися до путінської Росії з «деградуючої» Європі.
З цього приводу навіть цікаво, хто швидше покінчить з українськими та іншими геополітичними ілюзіями Путіна: ЗСУ чи подібні лицемірні корупційні щури і таргани на кшталт Караганова.
Радимо почитати дослідження «Проєкту». Там багато цікавого. Починаючи з президента так званого американського Центру національних інтересів та водночас ведучого «Первого канала» і модератора панелей з Путіним Дмитра Саймса. І завершуючи головою експертної ради Інституту соціальних досліджень Глібом Кузнєцовим, який казав, що «Європою керують «еліти із Засраненбурга». При цьому в нього є вид на проживання в Європі. Його дружина відкрила в Лісабоні кілька закладів громадського харчування, а після початку повномасштабного вторгнення в Україну негайно отримала португальський паспорт.
Що не так із планами РФ на «наше Запоріжжя»
20 грудня на виставці-форумі «Росія» на ВДНГ у Москві був День Запорізької області. Місцевий гауляйтер Балицький з цього приводу заявив: «Знаю, що дуже багато сьогодні відкрили для себе Запорізьку область вперше, стали ближчими до нас, а ми стали ближчими до кожного мешканця Росії».
НАСПРАВДІ, головна в цьому реченні фраза «відкрили для себе Запорізьку область вперше». Тобто до війни жодного бажання побувати в ній у мешканців РФ не виникало. Хоча б для того, щоб поглянути на «історичні землі Росії» і «жахнутися», як там «брати-українці потерпають від неонацистського режиму».
Саме тому ще один кремлівський політолог Марков не приховує: «Все Запоріжжя має отримати щастя бути у складі Росії. Окупаційна влада України має бути викинута з нашого міста Запоріжжя». Тобто путінська війна за «щастя наших українців» триватиме й далі. Про це зараз несеться буквально з кожної пропагандистської праски.
Так, можливо, декого в Україні та Європі й досі лякають ці плани. Але реальність така, що між їхнім виголошенням та втіленням – прірва. Для усвідомлення цього потрібно зрозуміти просту річ. Путінська армія вже втратила в Україні щонайменше 90% своїх регулярних військ. Так, зараз відбувається мобілізаційне поповнення, якість якого аж ніяк не краща за тих, хто намагався здійснити бліцкриг у лютому 2022 року.
Усі балачки про «наше Запоріжжя» треба сприймати так само як і «Херсон з Росією назавжди». «Одесские рассказы» Путіна розбиваються об хвилі Чорного моря, яким до Новоросійська виводяться залишки ЧФ. Коли хтось чує, як в Москві волають про майбутнє взяття Харкова, Дніпра, Миколаєва і Києва, треба просто згадати, що «перша армія в світі» (за нещодавнім визначенням Шойгу) й досі (протягом останніх майже 10 років) перебуває в районі Авдіївки.
Ситін повторить долю Муньємана
Цікаво, що рівно десять років тому Путін на запитання, чи можливе введення російських військ в Україну, відповів так: «Нам небайдуже становище наших співвітчизників, але це зовсім не означає, що ми збираємося махати шашкою та вводити війська. Це повна нісенітниця, нічого подібного немає і бути не може. І якщо ми справді говоримо, що це братній народ та братня країна, то ми й маємо вчинити як близькі родичі та підтримати український народ у складній ситуації».
А за два місяці після цих слів він ввів війська в український Крим. Далі його «підтримка близьких родичів» розповзлася на Донбас і згодом перетворилася на криваву вакханалію по всій Україні.
Нещодавно ще один «політолог»-пропагандист Олександр Ситін заявив буквально наступне: «Правило ведення війни одне – результат. В українському випадку він можливий лише через моральний злам цього хохляцького населення. Його треба зламати!».
НАСПРАВДІ, це ще одне свідчення геноцидальної лексики російської державної пропаганди. До речі, 20 грудня стало відомо, що у Франції засудили колишнього руандійського лікаря 68-річного Состена Муньємана до 24-річного ув’язнення за звинуваченням в участі у геноциді народу тутсі у 1994 році.
Як повідомляє Le Monde, його взяли під варту у залі суду. Муньєман створював патрулі у місті Бутарі, які затримували, а потім вбивали представників народу тутсі. Він також склав листа на підтримку тимчасового уряду Руанди, який схвалював убивство тутсі. Муньєман, який переїхав до Франції після завершення геноциду, пояснив, що намагався «врятувати» тутсі.
Навіть цікаво, якою лексикою користуватимуться росіяни, коли будуть давати свідчення про те, кого ж вони врешті-решт «рятували в Україні»: «братній народ» чи «хохляцьке населення»?
Матеріал підготовлено редакцією «Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки» для сайту Укрінформу
