Чи готова Європа до нового Берлінського муру: дайджест пропаганди за 28 грудня 2023 року
Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав фейки та наративи пропаганди за 28 грудня 2023 року.
- У мартиролог путінських «героїв» потрапив «тулунський маніяк»
- РФ готує українських дітей до війни проти батьківщини
- Для Росії санкції – не «море по коліно»
- Від Бердянська до Берліна – відстань невелика
У мартиролог путінських «героїв» потрапив «тулунський маніяк»
Місяць тому довгий список убивць і маніяків, які отримали помилування від Путіна за готовність вбивати не лише вдома, а ще й в Україні, поповнився двома канібалами. А 28 грудня стало відомо, що на війні в Україні загинув «тулунський маніяк» – 55-річний Павло Шувалов, який у Росії зґвалтував 27 жінок, двох із яких убив. (Про нього, навіть, був знятий документальний фільм «Тулунський маніяк. Полонянки шкіряного мішка»). У 2021-му він отримав 24 роки тюрми. А 2023-го його випустили з колонії. Шувалов прибув в Україну на початку травня і загинув.
НАСПРАВДІ, якби не українці, цей та багато інших виродків цілком ймовірно вже б розгулювали на свободі по Росії та ще й у статусі героя. Перед тим, як опинитися в Україні, його, звісно, помилував Путін. Загалом завербовані в колоніях тільки найманці ПВК «Вагнер», які отримали помилування від президента Росії, вже після участі у війні з Україною стали фігурантами щонайменше 192 кримінальних справ у 2023 році.
Як підрахувала «Верстка», публічно повідомлялося про 32 злочини, скоєні колишніми в’язнями після повернення з фронту, ще 160 кримінальних справ виявили в судових картотеках. Найбільше проваджень – 83 – порушено за статтями «крадіжка», «грабіж» та «розбій».
Зі 160 знайдених кримінальних справ подробиці вироків відомі у 105. Серед них: 36 – за тяжкими та особливо тяжкими статтями, 41 – за статтями середньої тяжкості. Деякі кримінальні справи містять до восьми злочинів, десятьох помилуваних Путіним судять за двома або трьома кримінальними справами, а одного відразу за шістьма.
РФ готує українських дітей до війни проти батьківщини
Досить великого розголосу набула стаття в виданні «Nikkei Asia», в якій з посиланням на джерела стверджується, що Путін у березні 2023 року нібито сказав Сі Цзіньпіну, що Росія «буде воювати щонайменше п’ять років в Україні». Питання «Хто ж саме воюватиме?» у контексті великої кількості депортованих до РФ українських дітей, звучить страшно. Достатньо згадати історію 17-річного Богдана Єрмохіна, раніше вивезеного до РФ з окупованого Маріуполя. Йому надіслали повістку з вимогою стати на військовий облік.
НАСПРАВДІ, за даними Українського національного інформаційного бюро, станом на кінець цього року на батьківщину з РФ вдалося повернути лише 387 із понад 19 тисяч українських дітей. І їхня депортація триває з 2014-го. Наступного року дітям, яким тоді, наприклад, було по 8-10 років, виповниться по 18-20. І вони також стануть (або вже стали) військовозобов’язаними у РФ.
Частина українських дітей, депортованих до РФ, вже влаштована до російських родин. «Там усі стикаються з перевихованням. Їм кажуть: «Ти – росіянин. Ти використовуєш російську мову. Ти забуваєш про все, що було раніше, і починаєш нове життя. Ідеш до школи, отримуєш нові, російські документи. Виховуєшся справжнім росіянином. І ти маєш бути вдячним за те, що ми тебе врятували», – заявив DW уповноважений Верховної ради з прав людини Дмитро Лубінець.
Велика кількість депортованих українських дітей зараз носять мілітарну форму та проходять відповідну підготовку у російських дитячих таборах. Це й викликає побоювання, що Путін планує використовувати їх як солдатів у подальшій «5-річній війні проти України».
Вже з моменту окупації Криму Москва проводила кампанію з русифікації та індоктринації українських дітей, яка включає постійне повторення пропаганди, суміш обіцянок і залякування. Молодь переконують, що Україна все одно буде розбомблена й зруйнована, а українські діти не потрібні своїм батькам і т.д.
Ксенія, сестра українського підлітка, якого помістили до російської родини, розповіла The New York Times про зустріч із братом: «Він був розгублений, стривожений, ніби йому погрожували і сказали не розмовляти зі мною. Коли я простягла руку, щоб обійняти, адже ми не бачилися 9 місяців, він усунувся. Брат повторював фразу: «Це не війна, це спецоперація».
Те, що депортовані українські діти це повторюють, – проблема. Те, що Путін через певний час їх може відправити їх воювати проти своєї ж батьківщини – злочин.
Для Росії санкції – не «море по коліно»
Для путінської «воєнної п’ятирічки» вже знайшлося і соціально-економічне обґрунтування. Його сформулював міністр оборони РФ Шойгу: «Тільки продовжуючи бойові дії в Україні та розширюючи армію, можна досягти соціально-економічного розвитку Росії».
НАСПРАВДІ, про рівень цього розвитку нещодавно розповіла глава Центробанку РФ Ельвіра Набіулліна, яка знає реальну ціну російського рубля (нагадаємо, ще у квітні він тягнувся до замбійської квачі). У своєму інтерв’ю – вперше після початку повномасштабного вторгнення в Україну, вона перерахувала санкції, які найбільше вдарили по російському фінансовому сектору.
Найболючішим виявилося відключення Росії від SWIFT. За словами Набіулліної, РФ готувалася до подібного сценарію ще з 2014 року і налаштовувала національну платіжну систему, що, однак, не вирішило проблему транскордонних переказів: «Так, вибудовуються ланцюжки, вони постійно змінюються, але це залишається ще проблемою для багатьох підприємств».
Ще одним ударом Набіулліна назвала замороження активів російського Центробанку за кордоном. «Дуже болісною темою стало блокування та замороження активів приватних осіб – мільйонів людей, які не потрапили під санкції, але опинилися із замороженими грошима», – додала вона.
І зазначила, що «Росії варто готуватися до посилення санкційного тиску, навіть якщо є спокуса думати, що тепер нам море по коліно».
Від Бердянська до Берліна – відстань невелика
І наостанок про плани Москви на наступний рік. Їх 28 грудня озвучив Медведєв: «СВО продовжиться, її мета – роззброєння українських військ та відмова нинішньої української держави від ідеології неонацизму… А Одеса, Дніпропетровськ, Харків, Миколаїв, Київ – російські, тимчасово окуповані міста, поки що марковані жовто-блакитним». Особливої уваги заслуговує те, як Медведєв помаркував лапками переговорну позицію Росії.
НАСПРАВДІ, ці «переговори» в лапках – сигнал саме для Заходу. Адже з вуст його політиків досі лунають наївні заклики. Одним з останніх став прем’єр-міністр федеральної землі Саксонія у ФРН Міхаель Кречмер, який в інтерв’ю виданням медіагрупи Funke заявив, що для досягнення перемир’я в Україні «Києву можливо доведеться визнати, що окуповані території РФ йому тимчасово недоступні». При цьому він визнає, що «жоден квадратний метр української території не став російським. Але, як і у випадку з іншими великими конфліктами, для остаточного вирішення потрібен час».
Кречмер також закликав уряд ФРН не припиняти постачати зброю Україні, а й водночас шукати дипломатичні способи припинення війни. Він визнав, що Росія для Німеччини – «небезпечний, непередбачуваний сусід». Однак, на його думку, ідея «послабити РФ у військовому, політичному та економічному відношенні, щоб вона не становила для нас загрози, – це підхід родом із XIX століття. Він закладає основу для подальших конфліктів».
Звісно, Європа та світ можуть знову спробувати «задобрити» Росію, «щоб вона не становила для нас загрози». З часу агресії проти Грузії 2008 року та України – з 2014-го це робилося вже не раз. Починаючи з проведення Олімпіад та чемпіонатів світу з футболу і завершуючи будівництвом «Північних потоків». Путін вже тоді відчув, що Європа – слабка. Зараз підстав так вважати в нього буде ще більше.
І він піде далі. І ось тоді вслід за визнанням «тимчасово недоступним» Маріуполя чи Мелітополя, наступними (за головним «національним проєктом» Путіна і планами Медведєва) можуть стати Харків, Одеса, Київ. А потім Варшава і столиця тієї самої Саксонії – Дрезден.
За умов того, що із 84,4 млн осіб громадян ФРН тільки 17% заявили про готовність стати на захист держави (ще 19% «імовірно» зробили б це), – шлях до місць своєї КГБ-стської молодості Путін пройде швидко. Тому зупинити його треба саме зараз, і саме поразкою, а не розмінюватися на визнання «тимчасової недоступності» Бердянська.
Від нього до столиці ФРН не така вже й велика відстань. А з моменту руйнування Берлінського муру пройшло не так вже й багато часу. На усвідомлення цього простого факту у Європи є лише рік. Наступний. 2024-й.
Матеріал підготовлено редакцією «Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки» для сайту Укрінформу
