Архітектура брехні. За лаштунками антимобілізаційної пропаганди ворога
Інцидент у селі Космач вкотре нагадав, наскільки багато зусиль витрачає Москва на зрив мобілізації в Україні. З’ясувати, хто саме підштовхнув космачанок чинити силовий опір співробітникам ТЦК – завдання СБУ і поліції. Проте очевидно, що інформаційний та психологічний ґрунт для антимобілізаційних протестів був підготований саме російськими спецслужбами. Недооцінювати масштаби їхньої підривної роботи не варто: з початку повномасштабного вторгнення ворог створив цілісний антимобілізаційний дискурс.
«Мобілізація незаконна»
«- У мене до вас таке питання: у нас оголошена війна в Україні?
– У нас діє правовий режим воєнного стану, який запроваджується у випадку необхідності відбиття агресії.
– Відбиття агресії від кого?! Ми не розуміємо, від кого!»
Це частина діалогу, який відбувся під час зустрічі представників ТЦК з мешканцями Космача. Те, що подібні запитання лунають наприкінці другого року повномасштабної війни, є прикрим для нас досягненням російських спецслужб. Від самого початку вторгнення ворог насичував український інформпростір псевдоюридичними «обґрунтуваннями» того, що мобілізація буцімто є незаконною. Улюблена теза російської пропаганди полягає в тому, що в Україні «не запроваджений стан війни» (або «не оголошена війна Росії»), а отже правових підстав для мобілізації буцімто нема.
Існує також «пом’якшена» (на позір менш абсурдна) версія цього «аргументу»: мовляв, мобілізація, а також обмеження, пов’язані з воєнним станом, є «антиконституційними», оскільки порушують права і свободи громадянина, гарантовані Основним Законом, як-от право вільно залишати територію України, право на особисту недоторканність, право обирати працю тощо. Цьогоріч російський пропагандистський наратив «освіжать» фейком про те, що навесні повноваження чинного президента України спливають, а відтак надалі всі підписані ним укази будуть юридично недійсними, а сам Зеленський фактично стане «нелегітимним». «Розкачка» цього меседжу вже почалася і його використання для підсилення антимобілізаційної риторики – лише питання часу.
Величезних зусиль російська пропаганда докладає й до того, щоб дискредитувати ТЦК як інституцію. Для цього робляться «вкиди» про те, що повістки нібито вручають «незаконно», що співробітники ТЦК не мають тих чи інших повноважень тощо. Циркулюють й цілком конспірологічні теорії про те, що ТЦК – це насправді «приватна фірма», або що ТЦК не мають правових підстав для діяльності, оскільки не мають статусу юридичної особи. На додачу до псевдоюридичних аргументів аудиторії прищеплюють специфічний сленг, як-то «банди ТЦК», «людолови», «бусифікація», «нафронтники» тощо.
«Мобілізація несправедлива»
Звертаючись до емоцій українців, російська пропаганда апелює не лише до страхів, але й намагається розпалити відчуття несправедливості. Тут інформаційно-психологічний удар по мобілізації відбувається за трьома головними напрямами.
Над насадженням ідеї «розколу між Сходом і Заходом України», російські політтехнологи працювали ще в часи Помаранчевої революції. Тема вигаданого міжрегіонального конфлікту обігрується і в контексті мобілізації: мовляв, на війну йдуть здебільшого мешканці західних (чи навпаки східних) регіонів, а решта – відсиджується. Як варіант, створюється штучне протиставлення міста і села, столиці та регіонів тощо.
Також відбуваються спекуляції на темі соціальної нерівності. «Війна для бідних», «Багатих не чіпають», «Мажори відкупилися, а в селах старих дядьків вигребли» – одним словом, класичний набір гасел, які мало змінились з часів більшовиків. Окремих зусиль ворог докладає до дискредитації політичного керівництва України та лідерів суспільної думки – мовляв, «депутатів нема на фронті», «діти політиків сидять за кордоном», «блогери Подоляка мають бронь» тощо.
Впродовж останніх місяців пошуки несправедливості ворог прагне спрямувати й на співробітників ТЦК. Попри те, що вони є дійсними військовослужбовцями, а багато з них – ветеранами бойових дій, ворожа пропаганда намагається затаврувати їх «тиловими щурами» і «ухилянтами в пікселі», котрі нібито купили собі теплі місця за хабарі й тепер «тероризують» цивільне населення.
«Мобілізація безглузда»
Також ворожа пропаганда намагається переконати українську аудиторію в тому, що ставати до лав ЗСУ немає сенсу з військової точки зору. Передусім, навіюється думка, що мобілізація дорівнює загибелі – чи то на фронті, чи то «у підвалах ТЦК». Спекулюючи на окремих трагічних інцидентах (а найчастіше – просто вигадуючи їх), ворожі пропагандисти переконують українців, що «повістка = смерть», оскільки людей нібито женуть на фронт без медогляду і підготовки.
Окрема увага приділяється дискредитації військового командування: мовляв, воно ставиться до солдатів, як до витратного матеріалу, не рахується з втратами та практикує «м’ясні штурми». Ця риторика відчутно посилилась після зміни головнокомандувача Збройних Сил України у лютому 2024 року. Дезінформаційна кампанія проти генерала Олександра Сирського триває вже давно і має на меті створити йому репутацію «м’ясника», «генерала-200», нібито відомого своїм безжальним ставленням до особового складу.
«Навіть якщо у нас закінчиться зброя, ми будемо боротися лопатами. Тому що на кону для України поставлене існування цієї нації», – сказав очільник МЗС України Дмитро Кулеба в інтервʼю ABC News у січні 2024 року. Вирвавши з контексту одну фразу міністра, російські пропагандисти перетворили її на мем про те, що ЗСУ не мають зброї та набоїв і готуються воювати «лопатами». Звісно ж, це було використано для демотивації військовозобов’язаних: мовляв, який сенс йти до війська, щоб марно загинути без шансів на перемогу?
«Схоже, що Захід справді вирішив воювати з Росією до останнього українця» – сказав Путін у березні 2023 року. Але російська пропаганда докладала величезних зусиль, аби цей мем закорінився в нашому інформаційному просторі, ще з самого початку повномасштабної війни. Крім того, ворожі ботоферми намагаються насаджувати іншу варіацію цього меседжу, проводячи паралелі з Війною Потрійного альянсу 1864-1870 років, в ході якої Парагвай втратив більшу частину свого населення і зазнав поразки.
«За що воювати?»
Початкові спроби Москви переконати українців у тому, що наша держава – це тимчасове і нежиттєздатне утворення, провалилися. Відтак російські спецслужби переключились на дискредитацію політичного керівництва України, що також є органічною частиною антимобілізаційного дискурсу. Ключовий меседж ворожої пропаганди полягає в тому, що у Києві засіли «зрадники», які свідомо ведуть Україну до військової поразки. В основі цього лежить конспірологічна теорія про те, що про здачу України Зеленський домовився ще у 2020 році – під час зустрічі з секретарем Радбезу РФ Патрушевим, котра нібито мала місце в Омані.
Втім, існує безліч варіацій «зради»: для різних аудиторій російська пропаганда оголошує керівництво України агентами Кремля, Заходу, Хабаду тощо. Не обходиться й без класичних апеляцій до ксенофобії: мовляв, Україною керують «чужинці», чия мета – винищення української нації у нескінченних «м’ясних штурмах». Всі ці параноїдальні фантазії слугують одній меті: навіяти українцям думку, що їхній головний ворог – не в Москві, а на Печерських пагорбах у Києві.
Втім, всі ці меседжі вкидалися в наш інформпростір ще у 2014 році. Відносно новим є спекуляції навколо обмежень, пов’язаних із воєнним станом. Як запевняє ворожа пропаганда, Україна перетворилася на «країну-концтабір», а її керівництво – це узурпатори, котрі прагнуть вічної війни заради збереження влади. Для посилення антимобілізаційного наративу ворог використовує абсурдні маніпуляції, як-от «ТЦК – це і є буряти», «Україна перетворилася на Росію», «йшли у Європу, а опинились у совку» тощо. У соцмережах боти з усіх сил просувають мем про те, що Україна – це «Північна Корея 2.0», заради якої не варто ризикувати життям.
Від обурення до опору
Отож, антимобілізаційний дискурс побудований таким чином, щоб прищепити цільовій аудиторії (насамперед військовозобов’язаним українцям) синдром жертви: беззаконня, несправедливості, жорстоких генералів, свавілля влади. Проте кінцева мета ворога полягає не в деморалізації українців, а в тому, щоб підштовхнути обурених і переляканих людей спочатку до пасивного, а потім і до активного опору мобілізації.
Саме тому інцидент у Космачі широко висвітлювався ворожою пропагандою саме як приклад для наслідування. Наприклад, до інформаційного розхитування активно долучився Роман Реведжук, відомий поширювач антиукраїнських фейків і конспірологічних теорій. У матеріалах, опублікованих на різних платформах, Реведжук відтворив чи не всі ключові меседжі антимобілізаційного наративу:
– люди у Космачі «вийшли захищати себе від бандформування під назвою ТЦК»;
– не оголошено стан війни, а Зеленський «порушив Конституцію» і є «державним зрадником»;
– московити вбивають українців, а сприяють їм «внутрішні вороги» (центральна влада) і «бандформування ТЦК»;
– космачани «показали українцям приклад, як треба боротися».
Аналогічним чином російська пропаганда реагує на всі інформприводи, тим чи іншим чином дотичні до теми мобілізації. Попри те, що публічних агітаторів проти мобілізації порівняно небагато, завдяки ботофермам заклики «чинити опір людоловам» можна побачити в усіх соцмережах і онлайн-платформах.
І зрив цієї ворожої інформаційно-психологічної операції – одне з пріоритетних завдань України на поточний рік.
Матеріал підготовлено редакцією «Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки» для сайту Укрінформу
