Що веде кремлівську собаку «українським слідом»: дайджест пропаганди за 3 квітня
Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав фейки та наративи пропаганди за 3 квітня 2024 року.
- «Крокус»: РФ звинувачує посольство України в Душанбе
- Чому Москві ганебно проґавити теракт саме від ІДІЛ
- «Континентальний» аспект 75-ї річниці НАТО
- «Особиста війна» українки перемогла на World Press Photo
«Крокус»: РФ звинувачує посольство України в Душанбе
Від безіменних українських «націоналістів-криптовалютників» Москва перейшла до звинувачень офіційних установ. «Сліди теракту в «Крокусі» ведуть до українських спецслужб, а посольство України в Душанбе вербує найманців для участі у бойових діях проти Росії», – заявив секретар Ради безпеки РФ Патрушев.
Раніше в рамках спецоперації «Винувата Україна» про це саме казав і якийсь «екс-співробітник спецслужб Бахтієр Рахмонов». За його словами, «вербуванням займався український посол Євдокимов, який служив у зовнішній розвідці за Зеленського». Рахмонов переконує, що за кілька тижнів до теракту на сайті українського диппредставництва з’явилося запрошення іноземців до вступу до Інтернаціонального легіону. Він надав якийсь скриншот і заявив, що останні заклики до іноземців були на інтернет-сторінці диппредставництва України в Таджикистані 9 та 18 березня.
НАСПРАВДІ, нічого подібного ані на сайті (якого взагалі не існує), ані на Facebook-сторінці української амбасади в Таджикистані немає. Офіційний Душанбе назвав «фейком повідомлення про причетність своїх громадян до теракту і звернув увагу на необхідність відповідального ставлення до поширення такої інформації».
Але Москві вперто потрібен «український слід». Для чого? Адже у звинувачення України не вірять навіть у Білорусі. Залишається лише одна причина – для оголошення нової мобілізації. Шойгу вже відрапортував, що «за останні півтора тижня законтрактувалися 16 тисяч громадян, більшість з яких мали один мотив — помститися за загиблих у «Крокусі». Тому мобілізація і залишається головним мотивом, який веде кремлівських собак «українським слідом».
Чому Москві ганебно проґавити теракт саме від ІДІЛ
Очільник Служби зовнішньої розвідки РФ Наришкін запевняє: «США попереджали про підготовку теракту, але інформації не вистачило, щоб йому запобігти». Але це брехня. Всупереч його висловлюванням на кшталт «США передали лише загальну інформацію», – попередження було деталізованим.
The Washington Post пише, що за два тижні до теракту США прямо поінформували Москву, що одним із місць теракту може стати «Крокус Сіті Хол».
НАСПРАВДІ, у рамках «Обов’язку про попередження» розвідслужб Вашингтон регулярно ділиться із зарубіжними країнами даними про терористичну активність. Попередження американського посольства про підготовку теракту в Росії з’явилося 7 березня. Але Штати офіційно попередили РФ за день до цього. Вірогідно, на першому етапі Москва дійсно серйозно поставилася до попередження (яке також містило інформацію про атаку на московську синагогу). Адже ФСБ мало того, що доповіла про запобігання атаки на неї, так ще й назвала підозрюваних «учасниками афганського крила міжнародної організації ІДІЛ».
Але про ІДІЛ або про теракт у «Крокусі» потім взагалі ані пари з вуст. І це при тому, що гардеробник закладу Іслам Халілов (який працював в той день), визнав: «Нам прямо сказали, що можуть бути терористичні атаки та дали інструкції, що робити і куди відвести людей».
Відомий політолог Володимир Пастухов окреслив чотири поширені версії: 1) теракт влаштований афганським крилом ІДІЛ руками завербованих мігрантів із Центральної Азії; 2) теракт – це операція спецслужб України та її союзників з метою дестабілізації політичної ситуації у РФ; 3) теракт – це спецоперація ФСБ з метою створити привід для мобілізації та посилення репресій; 4) теракт можливо пов’язаний з ІДІЛ, але влаштований самостійно діючим ісламістським підпіллям Росії, а спецслужби все проґавили. «Усі наративи, крім того, в якому ФСБ саме це влаштувало – про провал спецслужб Росії. Але у Кремлі вважають, що проґавити теракт від ІДІЛ – ганебно, а від України та НАТО – почесно. В українській версії легше буде перевести стрілки з себе на звичного ворога», – пояснює Пастухов.
На підтвердження цих слів говорить хоча б той факт, що директор ФСБ Бортніков ще минулого жовтня попереджав, що «Вілаят Хорасан» готовий до атак за межами Афганістану». Але Росія, виявилося, не готова. Ганебно не готова. Тому й наполягає на «причетності України та НАТО».
«Континентальний» аспект 75-ї річниці НАТО
4 квітня НАТО відзначає 75-ту річницю з дня створення. Зараз це найуспішніший оборонний альянс в історії, що гарантує свободу та безпеку 32 країнам-членам. Але сьогодні ці гарантії зазнають випробувань, як ніколи раніше.
І хоча Путін (востаннє 27 березня) називає «безглуздим» побоювання, що Росія збирається воювати з НАТО, – в Європі йому вже не вірять. На цьому наголосили у спільній статті для Politico глави МЗС Німеччини, Франції та Польщі — Анналена Бербок, Стефан Сежурне та Радослав Сікорський. Вони (радимо звернути увагу саме на «континентальний» аспект) пишуть наступне:
- Протягом багатьох років Путін поширював брехню та фальшиві наративи. Один із них полягає в тому, що НАТО становить загрозу для Росії, але НАСПРАВДІ все навпаки — сьогодні країни вступають до НАТО, бо відчувають загрозу з боку Росії.
- Вже понад два роки вона веде неспровоковану війну з Україною, а Путін знову і знову ясно дає зрозуміти, що його імперські амбіції сягають далеко за її межі, що він робить замах на світовий лад.
- Протягом останніх двох років Європа та Північна Америка згуртовано та стійко протистоять РФ. Разом ми підтримали самооборону України, надавши їй допомогу у розмірі понад 200 млрд євро. Причому ЄС та його члени забезпечили приблизно 2/3 всієї допомоги
- Ми не можемо допустити жодних «сірих зон», тому що Путін розглядає їх як запрошення до підриву територіальної цілісності та суверенітету, проведення уявних ліній на карті та, зрештою, застосування військової сили. Його дії в Україні довели, що політика поступок щодо РФ в надії на те, що це зможе повернути мир чи стабільність на континент, є наївною.
- Ми повинні визначити витрати на оборону у розмірі не менше 2% ВВП і задіяти всю промисловість для модернізації військового потенціалу, нарощування виробництва та отримання економії за рахунок масштабу.
- Через два роки війни з Україною Путін будує свою стратегію на помилковому розрахунку, що зможе виснажити її та протриматися довше за нашу підтримку. Тому наша відповідь має ґрунтуватися на силі, єдності та співпраці. Ми не повинні помилятися — сьогодні під ударом перебуває Україна, завтра це може бути якась інша частина Європи.
«Особиста війна» українки перемогла на World Press Photo
Стали відомі імена переможців регіонального етапу конкурсу World Press Photo-2024, на який було надіслано 61062 знімків від 3851 фотографа зі 130 країн. Серед переможців два проєкти, присвячені війні в Україні.
Зокрема, у категорії «Європа. Фоторепортаж» журі відзначило роботи Йоганни Марії Фріц (Німеччина) про наслідки руйнування Каховської ГЕС. Як підкреслила в коментарі DW виконавчий директор World Press Photo Foundation Джумана Ель Зейн Хурі, журі було вражене тим, як роботи Фріц показують екологічні наслідки російського вторгнення в Україну.
А українка Юлія Кочетова стала переможцем у категорії «Відкритий формат». Емоційні знімки, зроблені нею, як вважає журі, виділяються серед безлічі робіт, присвячених війні в Україні. Також відзначено особливу силу у вибраному та реалізованому українкою форматі.
Її проєкт під назвою «Війна — це особисте» — це вебсайт, де Юлія поєднує свої фото з віршами, малюнками, аудіозаписами та музикою, створюючи багатовимірне сприйняття війни в Україні через особисті історії.
Український режисер Мстислав Чернов на церемонії «Оскара» за свій фільм «20 днів в Маріуполі» сказав: «Я не хотів би робити цей фільм».
Юлія Кочетова каже приблизно теж саме: «Я б хотіла, щоб цих фотографій ніколи не було. Але війна буде починатися знову і знову, і ми всі шукаємо протиотруту. Чому для того, щоб пам’ятати про щось, нам завжди потрібен шрам? Але якби ти ніколи не втрачав, як би ти міг зрозуміти цінність життя? Ми висвітлюємо шрами, робимо документ. Ми служимо людям, які потребують допомоги, людям в дії і людям на війні – біль, втрати, жах, надію і перемогу життя – надзвичайно важливо пам’ятати. Давайте залишимо це тут – просто для того, щоб пам’ятати».
Матеріал підготовлено редакцією «Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки» для сайту Укрінформу
