«Мирний» шлях Путіна пролягає по бєлгородській автодорозі: дайджест пропаганди за 15 травня
Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав фейки та наративи пропаганди за 15 травня 2024 року.
- Як у Москві шукали український слід у замаху на Фіцо
- Що означають російські інвестиції в «Талібан»
- Смуга осілості у РФ набуває реальних обріїв
- Харків має стати Алеппо, щоб «палиця стрільнула»?
Як у Москві шукали український слід у замаху на Фіцо
Замах на прем’єр-міністра Словаччини Роберта Фіцо знову довів, наскільки спотворене світосприйняття у російської пропаганди. Ще не встиг розвіятися дим після пострілів, як уся Z-рать з хвилини у хвилину (з 16:17 по 16:18), як за командою, почала вишукувати український слід у замаху.
О 16:42 «Логіка Маркова» взагалі повідомила, що «прем’єр-міністр Словаччини Фіцо, мабуть, убитий. Він зазнав дуже тяжких поранень і якщо вижив, то це буде диво. Це означає, що політичний терор прийшов до Європи. З України, де Європа створила терористичну державу».
НАСПРАВДІ, було б дивом, якби й цей трагічний випадок Москва не використала на свою користь. Демонізація України в Європі та світі – один з наріжних каменів пропаганди. І для цього згодиться будь-який привід. Якщо немає, його вигадають.
Навіть, якщо 71-річний словацький літератор Юрай Чинтула, який і стріляв у Фіцо, скаже, що робив це з якихось особистих (чи, наприклад, творчих) причин, у Москві наполягатимуть, що «київський слід наказали приховати в Вашингтоні».
Спроб довести, що «Україна – терористична держава» було багато. Починаючи з «брудної бомби» і завершуючи терактом в «Крокусі». Але всі вони завершилися пшиком. Ніхто у світі в це не повірив.
До речі, президент України Зеленський негайно засудив замах: «Напад є жахливим. Ми рішуче засуджуємо цей акт насильства щодо глави уряду сусідньої держави-партнера. Необхідно докласти всіх зусиль, щоб насильство не стало нормою в жодній країні, в жодній формі та в жодній сфері. Ми щиро сподіваємося, що Роберт Фіцо незабаром одужає і висловлюємо нашу солідарність з народом Словаччини». (До речі, Путін значно пізніше висловив слова підтримки Фіцо).
А історичний досвід усунення політичних лідерів інших країн саме у СРСР та Росії дуже багатий. Достатньо згадати долю «промосковського» очільника Афганістану Хафізулли Аміна в 1979 році.
Що означають російські інвестиції в «Талібан»
Щодо Афганістану, то делегація руху «Талібан» все ж прилетіла в Татарстан на міжнародний економічний форум «Росія – Ісламський світ: KazanForum». Цікаво, що виліт делегації був затриманий через атаку безпілотника, адже аеропорт Казані був деякий час закритий.
НАСПРАВДІ, казанці мали б бути вдячні, що хоча б хтось намагається завадити проникненню в їх місто представників організації, яка в самій Росії заборонена та визнана терористичною.
Цинізм ситуації (або якщо завгодно, подвійні стандарти) в тому, що ще 7 травня в Росії була заарештована журналістка Надія Кеворкова за нібито «виправдання діяльності тероризму» через пост про діяльність «Талібану». А вже 15 травня представники того самого «Талібану» говорили в Росії про «спільні інвестиційні проєкти з російським бізнесом».
Інвестиції в Афганістан – це фактично (навіть, за російськими законами) – фінансування тероризму. Але за кремлівською логікою: зараз таліби – «наші сучі діти». Тому гроші для них – це висока політика. А статті російських опозиційних ЗМІ про талібів – це «виправдання тероризму». Яка країна – така й «війна з тероризмом». І не треба дивуватись, якщо багато талібівських практик будуть незабаром застосовані по всій Росії. А не тільки в її окремих регіонах.
Смуга осілості у РФ набуває реальних обріїв
Демонстративне посилення співпраці з радикальними джихадистськими рухами в Росії лягає на родючий ґрунт вже не тільки державного антисемітизму, а й побутового. Ворожість росіян до євреїв досягла максимальних значень із початку повномасштабного вторгнення в Україну. Це випливає з результатів останнього опитування «Левада-центру».
Символічно, що оприлюднені вони були 14 травня – в День Пам’яті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни.
НАСПРАВДІ, кількість росіян, які вважають, що євреїв не треба пускати у РФ (а якщо пускати, то тільки тимчасово) зросла з 22% до 31%. Обмежити євреям проживання в Росії хотіли б 18% опитаних – це максимальний результат із 2004 року.
Не здивує, якщо у РФ, за прикладом Російської імперії, запровадять смугу осілості для євреїв.
Значну роль у зростанні цих цифр відіграє пропаганда, яка спочатку використовувала відверто антисемітську риторику щодо президента України, потім упереджено висвітлювала арабо-ізраїльський конфлікт, і зрештою, навіть, перестала приховувати зближення Кремля з палестинським угрупованням ХАМАС та іншими противниками Ізраїлю в близькосхідному регіоні.
Різко погіршилося ставлення росіян і до вихідців із Центральної Азії. Свою роль у цьому, звісно, зіграв теракт у «Крокус Сіті Холі». Попри зусилля Кремля призначити винними в усьому українців, пересічні росіяни звинувачують у теракті приїжджих із Таджикистану. Зросла кількість тих, хто взагалі заборонив би їм в’їзд до країни (з 15% до 31%) порівняно з 2022 роком.
Очевидні й плоди зближення РФ з Китаєм та Африкою. Число росіян, готових бачити африканців серед членів своєї сім’ї, зросло більш ніж удвічі: з 3% до 7%. Схожа ситуація з китайцями. Мати їх за родичів сьогодні готові 9% росіян, два роки тому таких було 5%.
Зважаючи на страшний демографічний провал у РФ, можливо китайці з африканцями дійсно врятують росіян. Але чи залишаться при цьому самі росіяни?
Харків має стати Алеппо, щоб «палиця стрільнула»?
І наостанок про чергову готовність до мирних переговорів з боку Путіна, яку він озвучив в інтерв’ю Xinhua напередодні свого візиту до Китаю. У ньому він заявив, що «Пекін чітко розуміє коріння української кризи та її глобальний геополітичний вплив, що відображено у «Позиції Китаю щодо політичного врегулювання української кризи», що складається з 12 пунктів та опублікованої в лютому 2023 року». І знову сказав, що Москва ніколи не відмовлялася від переговорів.
НАСПРАВДІ, у своєму інтерв’ю Путін навмисно не згадав про перший і головний пункт китайського плану (при всій його, м’яко кажучи, неоднозначності). Наведемо цей пункт повністю: «Загальновизнане міжнародне право, включаючи цілі та принципи Статуту ООН, має суворо дотримуватися. Необхідно ефективно підтримувати суверенітет, незалежність і територіальну цілісність усіх країн. Усі країни, великі чи малі, сильні чи слабкі, багаті чи бідні, є рівноправними членами міжнародної спільноти. Усі сторони повинні спільно підтримувати основні норми, що регулюють міжнародні відносини, і захищати міжнародну чесність і справедливість. Слід заохочувати рівне та однакове застосування міжнародного права, а подвійні стандарти слід відкидати».
А свою справжню готовність до переговорів Путін сформулював на зустрічі з командувачами військових округів у чисто орвеллівському стилі: «Чим ефективніше ви працюєте на лінії бойового зіткнення, тим більше шансів вирішити це питання мирним шляхом».
А «мирний» шлях пролягає прямо по автотрасі в Бєлгородській області, де установка «Град», яка випускає ракети по Україні, створила затор автомобілів, серед яких була й «швидка допомога».
Це відео, яке поширили 15 травня, вже не з історії старого питання, хто насправді «прикривається мирними жителями», а нового – чому Україна не може (через американські обмеження) вдарити по цьому «бєлгородському мирному шляху» Путіна.
«Ми побачили, як їхні військові сиділи за 1-2 км від кордону всередині Росії, і ми нічого не могли з цим вдіяти», – заявила в інтерв’ю Politico голова спецкомісії Верховної Ради з питань озброєнь та боєприпасів Олександра Устинова. – Усі знали, що росіяни стягують живу силу та багато артилерії під Харків, тож тепер вони прагнуть перетворити це місто на другий Маріуполь або Алеппо. Ви (американці. Ред.) даєте нам палицю, але не дозволяєте нам її використовувати».
Невже дійсно треба перетворити Харків в Алеппо, щоб зрозуміти: чим більше боятись Путіна, тим далі він пересуватиме свої «санітарні зони» на «стратегічні кордони Росії». Раз на рік, звісно, і палиця стріляє. Але це не той випадок. Стільки часу у Харкова немає.
Матеріал підготовлено редакцією «Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки» для сайту Укрінформу
