Чому Путіну не пощастило зі спікером Верховної Ради: дайджест пропаганди за 28 травня
Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав фейки та наративи пропаганди за 28 травня 2024 року.
- Російський диктатор зациклився на чужій легітимності
- Про що свідчать переговорні «алгоритми Путіна»
- Що довели Заходу дрони над «Воронежем»
- Чому ЄС не може приборкати Telegram
Російський диктатор зациклився на чужій легітимності
Путін вирішив поговорити про легітимність президента України Володимира Зеленського вже й в Узбекистані. На його думку, легітимна влада в Києві залишилася лише у Верховної Ради та її спікера Руслана Стефанчука.
Таким чином Путін увійшов до своєї другої (після псевдоісторика) улюбленої ролі — псевдоюриста, який любить підганяти правові норми під свої фантазії.
НАСПРАВДІ, путінський вкид зі Стефанчуком пояснюється на комбінації з трьох пальців. Перший: розхитати ситуацію в Києві. Другий (цілком можливо, що й пріоритетний): у ЗСУ на темі нібито нелегітимного Верховного головнокомандувача. Третій: меседж країнам, що візьмуть участь у «Саміті мира» (мовляв, Зеленський вже «кульгава качка»).
Проте вперше російський диктатор окреслив, з ким хотів би вести діалог, — Руслан Стефанчук. І це, незважаючи на те, що за пропагандистськими наративами, той також прийшов до влади внаслідок «держперевороту» і за пропагандистськими ж критеріями – кандидат на «денацифікацію». Наприклад, у грудні 2023 року Стефанчук обґрунтував право України на вступ до ЄС цитатою Степана Бандери: «Ніхто й ніщо не має права спинити ідею, час якої настав». (На що окремо вказали всі державні російські ЗМІ). Тому зі спікером Верховної Ради Путіну також не пощастило.
Тим паче, що сам Руслан Стефанчук популярно пояснив, що президентом України є і до завершення воєнного стану залишатиметься Володимир Зеленський. І нагадав російському псевдоюристу про статтю 108 Конституції України, де зокрема йдеться, що «президент України виконує свої повноваження до вступу на посаду новообраного президента України». Голова Верховної Ради Ради описав це як «безперервність влади у демократичному розумінні та розумінні безпеки». Насамперед, безпеки від таких як Путін.
Але зацикленість останнього на «легітимності» інколи дійсно дивує. І навіть, не тому, що цей горе-юрист підігнав норми Основного закону РФ під свої забаганки. Питання (і не риторичне) в іншому: чи дуже допомогла Путіну його легітимність, коли Пригожин йшов на Москву, а російський народ, нібито згуртований навколо свого лідера (як принаймні стверджує ЦВК РФ), не вийшов його захищати? Навіть Соловйов не натягнув кімоно і не став з нунчаками біля Боровицьких воріт Кремля рятувати свого «легітимного». Порівняйте тодішню поведінку росіян та українців, яку вони демонструють з перших днів повномасштабного вторгнення. Зацикленість Путіна на так званій сакральності влади вкотре заважає йому зрозуміти, що Україна – не Росія, а українці – не росіяни.
Про що свідчать переговорні «алгоритми Путіна»
«Ми б знайшли розв’язку з Україною, якби нею зараз командували люди, які б керувалися національними інтересами, а не інтересами своїх господарів у Європі чи за океаном», – не вщухає Путін.
А офіційний представник Кремля Пєсков того ж дня викидає: «Наразі не йдеться про проведення в Саудівській Аравії за участю Росії конференції з мирного врегулювання українського конфлікту». (Про що написали деякі ЗМІ)
НАСПРАВДІ, подібні «алгоритми Путіна», як пише відомий аналітик з Лондонського королівського коледжу Володимир Пастухов, – «не біном Ньютона. Крізь ірраціональність вчинків легко проглядає раціональність його мотивації. У найзагальнішій формі йому дуже хочеться пройти між струменями. Путін не може програти війну, але хоче виграти її політично дешево, щоб ціна перемоги згодом не потягла його на дно. Каменем спотикання є переведення економіки на військові рейки. Він не може до цього не готуватися (бо програти зараз у будь-якому разі гірше, ніж програти потім). І це те, чого він дуже хоче уникнути».
«Путін може дозволити собі покласти сотні тисяч на фронті, але йому важливо при цьому зберегти довоєнний спосіб життя для мільйонів, що залишилися в живих. У цій ситуації тактично він готовий піти на паузу у війні на умовах, які можна продати всередині Росії як перемогу. Це дасть йому певний виграш у часі, розширивши «плато стабільності» режиму терміном від двох до десяти років. (Далі у Кремлі ніхто не рахує). Але це готовність не абсолютна. Вона обмежена низкою обставин.
По-перше, вона існує, доки Україна тримає фронт. Якщо він впаде, то ніякої мотивації у Путіна зупинятися на півдороги не буде. По-друге, мотивація зникне у тому разі, якщо перехід економіки РФ на військові рейки відбудеться. Це безповоротний процес, далі вона змушена буде воювати безперервно, поки повністю не виснажить свої ресурси, тому що конверсія буде такою ж згубною для путінської Росії, як для СРСР», – вважає Пастухов.
Що довели Заходу дрони над «Воронежем»
«Європейські країни повинні пам’ятати про те, що вони, як правило, держави з невеликою територією та дуже щільним населенням. І це фактор, який вони повинні брати до уваги, перш ніж говорити про завдання ударів углиб російської території», – спробував полякати європейців та американців Путін у Ташкенті.
НАСПРАВДІ, диктатор даремно лякає. Це вже «за горизонтом» його планування. У прямому сенсі. Адже менш за все він сподівався на те, що «за планом спецоперації в Україні» дрони спочатку долітатимуть до російських аеродромів, потім НПЗ, а тепер вже й загоризонтних радіолокаційних станцій.
Завдяки Wikipedia можна дізнатися, що РЛС великої дальності «Воронеж» є невід’ємною частиною комплексу ядерної безпеки РФ. Всього таких станцій на її території– 10. Дальність їхнього охоплення становить 6000 км по горизонту та 8000 км за висотою – з одночасним контролем до 500 об’єктів. Такі характеристики дозволяли, наприклад, РЛС «Воронеж-ДМ» з Краснодарського краю здійснювати спостереження не тільки над Кримом, а й частиною Середземномор’я та Балкан.
Але є і інший аспект сімейства РЛС «Воронеж». Його пояснив військовий аналітик Олександр Коваленко.
За його словами, «ця РЛС не лише про спостереження, а й про наведення для найсучаснішої та найпотужнішої системи РЕБ – «Тобол». Саме завдяки їй Росія здатна глушити GPS-сигнал та мобільний зв’язок над Польщею та країнами Балтії. Саме «Тобол» має можливість перешкоджати роботі StarLink. Саме «Тобол» посилює вплив на територію України, порушуючи точність засобів ураження, про що останнім часом так часто говорять західні ЗМІ та офіційні особи. Але «Тобол» потребує наведення і цю функцію навідника якраз виконує «Воронеж». Тобто, якщо він не працює – дорогий і унікальний «Тобол» – сліпий.
А до цієї кремової інформації є ще одна важлива вишенька на саму маківку. Дальність польоту дрону, який дістався Оренбурзької області, перевищила 1500 км. Це, безумовно, видатне досягнення, адже ще рік тому дальність польоту за тисячу км була мрією. Зараз очевидно, що це не межа. Але важливо не лише це, а й відповідь на запитання: «А де ж російська ППО?».
Отже, далі (у всех сенсах) – буде. Із Заходом чи без нього.
Чому ЄС не може приборкати Telegram
Після того, як з’ясувалось, чому не варто вірити всім синім галочкам на Х, надійшло чергове підтвердження того, як «Telegram розділяє Європу». Статтю з такою назвою опублікував 28 травня Вloomberg. В ній констатується, що проросійські дезінформаційні групи використовують «дуже слабкі» правила Telegram, і влада ЄС мало що може з цим вдіяти.
Як приклад наводиться замах на прем’єр-міністра Словаччини Фіцо, в якому у Москві вже традиційно шукали український слід. Вже за кілька хвилин після пострілів, соцмережі заполонили новини на кшталт «Дружина нападника була біженкою з України», або «охоронець Фіцо готував змову проти прем’єра».
НАСПРАВДІ, всі ці чутки пізніше спростувала влада Словаччини. Але не раніше, ніж їх поширив Telegram, який став ключовою зброєю прокремлівських акаунтів для поширення дезінформації, спрямованої на підрив підтримки України.
Останнім часом і співробітники російської розвідки у комінтернівському стилі використовують його для вербування і здійснення диверсій у Європі. Для цього використовується ключова перевага Telegram: він практично не підзвітний. Саме це найбільше обурює єврочиновників, які зробили боротьбу з фейками одним із пріоритетів напередодні виборів у Європарламент.
Але при всіх своїх нових повноваженнях з регулювання інформації в Інтернеті вони практично безсилі приборкати Telegram. «Дезінформація поширюється в ньому відкрито і абсолютно безконтрольно, інші країни-члени ЄС також стикаються з подібними проблемами», – каже прем’єр-міністр Естонії Кая Каллас.
Типова проросійська пропагандистська кампанія, як відомо, спирається на шквал онлайн-методів. Серед них: пости у соцмережах, матеріали у ЗМІ, сфабриковані новини, створені для імітації автентичних сайти та анонімні коментарі на справжніх сайтах. І саме Telegram функціонує як центральний вузол у цій екосистемі, це свого роду міст, який пропагандистські групи використовують для поширення свого контенту в активних соціальних спільнотах з метою посилення своїх наративів для більш широкої аудиторії.
Так, ЄС нещодавно розширив свої повноваження із боротьби з незаконним та шкідливим контентом. Але коли справа доходить до Telegram, ці заходи виявляються не надто ефективними – реальні інструменти застосовуються тільки до платформ з більш ніж 45 млн активних користувачів в Європі. Telegram, за словами його власників, має в ній 41 мільйон. Тобто показники Telegram нижчі за поріг, необхідний для запровадження низки суворих зобов’язань, відповідно до закону ЄС про цифрові послуги.
Вони поширюються, зокрема, на Facebook, YouTube і TikTok. Дрібніші платформи підпадають під дію виключно національних агентств.
Чи не час законодавство ЄС адаптувати і для занадто «мілкого» Telegram? Бо проблеми, які він створює, в тому ж ЄС вже оцінюються як глибокі.
Матеріал підготовлено Головною редакцією «Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки» для сайту Укрінформу
