Путінська теза «нам не залишили вибору» звучить по-новому: дайджест пропаганди за 27 червня
- До чого призведуть «фішки» від «державної дури Росії»
- У Кремля все ті ж друзі: від Брежнєва до Путіна
- Москва мріє про «болівійський заколот проти Зеленського»
- Як РФ робить «ближнє зарубіжжя США» своїм
До чого призведуть «фішки» від «державної дури Росії»
Путін постійно переконує, що «СВО підняла економіку Росії і санкції їй на користь». Але вже істеблішмент РФ опонує йому і каже вже просто обурливі речі. Наприклад, експрем’єр РФ Сергій Степашин напередодні заявив, що «російські військові побираються. Зарплати, які ми їм дали, половина йдуть на обмундирування та все інше».
А перший заступник голови Банку Росії Володимир Чистюхін каже, що «нова хвиля західних санкцій із масовим блокуванням банківських платежів, у тому числі через країни, які вважаються «дружніми», може призвести до загибелі російської економіки».
А 27 червня вже цілий голова Слідчого комітету РФ Олександр Бастрикін в контексті проблеми з мігрантами, заявив: «Дуже хотів би дізнатися, коли наша Державна Дура прийме добрі закони».
НАСПРАВДІ, за словами очільника СКР, кількість злочинів, скоєних торік мігрантами, становила майже 39 тисяч, але «ці дані неповні, бо не враховують злочини тих, хто нещодавно стали нашими співгромадянами». Також, за словами Бастрикіна:
- Кількість особливо тяжких злочинів, скоєних мігрантами, зросла на 32%. Сексуальних та у сфері наркотиків – на 27%: «мігранти тоннами везуть наркотики в РФ».
- Злочини екстремістського характеру зросли на 147%. Дедалі частіше мігранти скоюють резонансні злочини — серед них теракт у «Крокусі».
- «Ми точно не знаємо, скільки мігрантів у нас — 13 чи 14 мільйонів. Але виходячи з кількості населення РФ, вже кожен десятий.
- «Ми знайшли таку фішку, яка призвела до того, що мігранти стали потихеньку залишати Росію, відловили 30 тисяч осіб, які отримали громадянство РФ і не стали на військовий облік — 10 тисяч з них уже на СВО».
До чого може призвести залатування такими «фішками» військових, фінансових та міграційних «дірок» державної «дури» під назвою Росія, можна тільки здогадуватись. Але з наративного світу Путіна, як бачимо, потроху тікає вже його оточення. І це симптоматично.
У Кремля все ті ж друзі: від Брежнєва до Путіна
А тим часом сам Путін 27 червня у Москві нагородив президента Республіки Конго Дені Сассу-Нгессо орденом Пошани.
Історія цікава, бо 43 роки тому, у травні 1981-го, ще генсек КПРС Леонід Брежнєв прийняв у Кремлі все того ж Сассу-Нгессо. На цьому фото крайній зліва – той самий міністр закордонних справ СРСР Андрій Громико, чиї «переговорні позиції» й досі використовує МЗС РФ.
НАСПРАВДІ Сассу-Нгессо прийшов до влади 45 років тому. В 1992 році програв вибори. Але за 5 років повернувся до влади, скинувши законно обраного президента Ліссубу. І з того часу править уже беззмінно. Жодних питань до легітимності Сассу-Нгессо у Путіна (це їхня вже п’ята зустріч), звісно, немає. На останніх «виборах» він також намалював собі 88%.
Отже, путінська теза «нам не залишили вибору» грає новими фарбами. У Росії дійсно немає вибору, крім Кім Чен Ина, Мнангагви (президент Зімбабве), Ембало (президент Гвінеї-Бісау) чи того ж Сассу-Нгессо.
Москва мріє про «болівійський заколот проти Зеленського»
Пропаганда дивно висвітлювала військовий заколот у далекій Болівії. Наприклад, «логика Маркова» переконує, що це має стати «прикладом для України, ЗСУ та Залужного». Мовляв: «місцеві військові штурмують президентський палац. І показують приклад військовим України, що треба зробити з Зеленським». І це при тому, що «президент Болівії – наш, він російський, антиамериканський…».
НАСПРАВДІ, «болівійські військові штурмують палац нашого антиамериканського президента» – це дійсно смішно.
При цьому не є таємницею, що за свою прихильність до Москви Болівія (яка з 6-ти резолюцій ООН із засудженням російських дій в Україні 5 разів утрималася і одного разу проголосував проти) має цілком матеріальний зиск. Наприклад, ядерний дослідницький центр. (А Росія натомість отримала вигідний контракт на видобуток літію, запаси якого в Болівії дуже великі).
І хоча болівійські військові у підсумку провалили заколот, а його очільник генерал Хуан Хосе Зуніга може отримати 20 років ув’язнення, пропаганда використала і цю подію, щоб хоч якось притягнути до неї Україну.
Вже не відчуваючи, що благання влаштувати «військовий заколот проти Зеленського за болівійським сценарієм» знову доводять її слабкість та неспроможність підкорити Україну. Підсвідомо Москва вже змирилася з поразкою. Тепер лише уповає на: «заколоти», «нелегітимність Зеленського», повернення Трампа до Білого дому, Ле Пен у Єлисейський палац й т.п.
Як РФ робить «ближнє зарубіжжя США» своїм
А щодо Латинської Америки, там, на жаль, проблеми з російською пропагандою залишаються.
Багато латиноамериканців продовжують слідувати кремлівському наративу: в усьому винний Вашингтон, тому що він змусив Росію напасти на Україну. Але за багатьма опитуваннями, Латинська Америка хоче жити як в США. Багато хто там симпатизує американському способу життя. Однак Росія намагається поляризувати суспільства різних країн з цього питання. Яким чином?
НАСПРАВДІ, для Москви, як відомо, світ ділиться на дві частини. Одна — це території колишнього СРСР, яку вона називає «ближнім зарубіжжям» (Україна, Білорусь чи країни Центральної Азії). В цих країнах РФ вимагає, щоб усі грали за її правилами.
При цьому, як пояснює Neue Zürcher Zeitung відомий вчений латиноамериканіст Володимир Рувінський, Путін переконаний, що Латинська Америка — це «ближнє зарубіжжя» для США. Тому вона так само важлива для Сполучених Штатів, як і колишні республіки Радянського Союзу для Росії. І саме тому Кремль, посилюючи свою присутність у Латинській Америці, хоче порушити інтереси США в цьому регіоні.
Для цього росіяни розширили свою пропаганду за допомогою RT або Sputnik Mundo, які дедалі більше формують геополітичний світогляд латиноамериканців (чим постійно вихваляється Симоньян). Саме тому ці канали входять до списку стратегічних російських компаній, чиє фінансування гарантоване за будь-яких обставин. «Для Москви її іспаномовні телеканали мають такий саме пріоритет, як і збройові заводи», – констатує Рувінський.
Його тезу про «ближнє зарубіжжя США» підтримує і Дуглас Фара, старший науковий співробітник американського Центру стратегічних досліджень Університету національної оборони. За його словами, «інформаційні кампанії впливу в Латинській Америці були і залишаються для Росії частиною її доктрини гібридної війни». Він теж вважає, що ідея Москви про так званий перехід до багатополярного світу ґрунтується на тому, що США не мають права впливати на держави, які перебували у сфері впливу Росії/СРСР. Кремль вважає це незаперечним правилом і важливим для проведения контрзаходів щодо Заходу.
«У Росії багато говорили і писали про те, що якщо ми знаходимося на задньому дворі НАТО – в районі їхнього ближнього зарубіжжя, то і Росія має бути в Латинській Америці і зайняти місце на задньому дворі у США, – пояснив Фара, – у доктрині Євгена Примакова (який був прем’єр-міністром РФ у середині 90-х років) так і говориться, що між Росією та Заходом ніколи не буде миру, а буде багато різних типів війн, включаючи дуже чітко сформульований опис інформаційної».
Нова російська динаміка в Латинській Америці почалася з обрання Уго Чавеса президентом Венесуели 1998 року. (Путін, нагадаємо, прийшов до влади в РФ фактично у 1999-му).
Натомість Ольга Білоголова, професор Інституту досліджень кібербезпеки Альперовича (яка керувала політикою протидії операціям впливу в Facebook та інших соцмережах в регіоні), закликає «не вихваляти ефективність роботи росіян: Москва не винайшла цих речей: вона скористалася ними. У російських кампаніях, як під час Холодної війни, так і в наші дні, видно ті ж методи, – це наголос на внутрішніх проблемах країн, щоб ще більше вбити цей клин у місцеві суспільства».
У будь-якому випадку, путінська теза «нам не залишили вибору» дійсно вже звучить трохи по-іншому. Маючи чудовий шанс навести лад на своєму «дворі», він вдався до руйнування сусідніх. І вже тягнеться до «дальніх».
Матеріал підготовлено Головною редакцією «Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки» для сайту Укрінформу
