Росія нічим не «може» відповісти НАТО: дайджест пропаганди за 3 липня

1. Київ, США і ФРН відповіли «мирним планувальникам»

2. Скільки коштує «нейтральність» Будапешта

3. Чому не варто занадто перейматись «правим ухилом» Європи

4.   Як 43 нові об’єкти НАТО посунулися до кордонів Росії

Київ, США і ФРН відповіли «мирним планувальникам»

«Туреччина може закласти основу для консенсусу з метою припинення війни між Росією та Україною спочатку шляхом припинення вогню, а згодом досягнення миру. Справедливий мир, який може задовольнити обидві сторони, можливий», – переконував президент Туреччини Ердоган на зустрічі з Путіним в Астані на саміті ШОС. 

Напередодні, нагадаємо, «свій» план підготовки до переговорів озвучив угорський прем’єр-міністр Орбан, також запропонувавши президенту України Володимиру Зеленському «подумати над припиненням вогню». 

Цей план, як відомо, Київ відкинув. Що підтвердив і сам Орбан. За його словами, президент України заявив, що сумнівається у логіці цього плану та не підтримує його, оскільки Київ має поганий досвід спроб перемир’я з Росією.

Розкритикували план Орбана і в США. Заступник представника Державного департаменту Ведант Пательс зазначив, що «будь-яка держава з впливом повинна сприяти повному виведенню російських військ з України. Але США і НАТО чітко заявили, що НАСПРАВДІ є тільки одне рішення: Росія просто має вийти з території України».

Олаф Шольц у Бундестазі 3 липня також заявив, що Німеччина не підтримає припинення вогню, яке матиме на меті капітуляцію України, і хоча Орбана він напряму не назвав, але розкритикував умови Путіна для припинення війни, які назвав «дивною мирною пропозицією, яка передбачає, що Україна поступиться подальшим анексіям, так би мовити безкоштовно. Це доводить наскільки цинічно у Москві мислять. Путін не має наміру припиняти свою війну і говорить про мирні переговори тільки для того, щоб її продовжити. Ми цього не допустимо».

Отже, «план Орбана» не зайшов. Тепер цікаво подивитись на «основу для консенсусу щодо справедливого миру в Україні» Ердогана. Можуть бути і інші плани. Але свої пункти в них Київ, Вашингтон і Берлін озвучили.

Скільки коштує «нейтральність» Будапешта

Щодо Орбана, то його вплив (в тому числі й через головування в Раді ЄС) часто перебільшують. Дуже цікаву оцінку угорському прем’єру дав на сторінках Neue Zürcher Zeitung відомий політолог Янош Сіртеш. За його словами, для Орбана зовнішня політика є продовженням внутрішньої, яка зробила його фактичним автократом у себе в країні. Але у зовнішніх відносинах це неможливо: Угорщина — дуже маленька країна ЄС за територією та населенням. Тим не менше, Орбан і тут намагається просувати свої ідеї.

НАСПРАВДІ, «з одного боку, Орбан виконує танець павича і доводить право вето до межі можливого. З іншого, він завжди знає тільки друзів чи ворогів. Для нього все — боротьба за перемогу, без відтінків сірого. Поразок не буває, у найгіршому випадку поразки він загортає в перемоги.

Наприклад, Будапешт стверджував, що Брюссель має намір віддати Україні гроші, які належать Угорщині. Хоча ЄС це заперечував, для Будапешта це не мало значення. В результаті він відмовився від свого вето за «ціну» неотримання Києвом цих коштів, тим самим святкуючи «перемогу». Це характерний підхід — вигадувати те, чого немає, і «боротися з цим до перемоги», – пише Сіртеш.

Інший випадок. Орбан завжди публічно відкидав санкції проти Росії і навіть провів «референдум» з цього питання, в якому дістав підтримку 97% опитаних (при явці 24%), що звісно було оголошено «перемогою». Однак потім він погодився на всі санкції в обмін на поступки.

Проте ситуація для Орбана в Європі важка. Угорщина знаходиться в самому кінці рейтингу корупції в ЄС. За даними Transparency International, вона опустилася з 40-го на 76 місце в світі. У Брюсселі неодноразово порушувалося питання про позбавлення Угорщини права голосу. У відповідь Орбан все частіше шантажує ЄС. За останні 8 років Угорщина вдавалася до погрози вето частіше, ніж усі інші члени ЄС разом узяті.

Як відомо, близько 40 млрд євро з фондів ЄС для Будапешту були заморожені. При цьому Угорщина залежить від цих коштів найбільше в ЄС. Близько 3,5 % її національного доходу надходить саме із Брюсселю.  

Щодо Москви, то особливі стосунки з нею часто виправдовувалися Орбаном «необхідністю енергетичної політики і національними інтересами». При цьому він мовчить, що більшості країн-членів ЄС на відміну від Угорщини, вдалося швидко і ефективно звільнитися від енергозалежності від РФ.  

Ще більше посилила ізоляцію Орбана в Європі його відмова постачання зброї Києву. Проте «незважаючи на всі свої загравання з «нейтральністю», Орбан добре розуміє, що у разі поразки України вже Росія становитиме загрозу Угорщині як сусідня країна. Тому він почав негайно говорити про створення власної збройової промисловості, модернізації та розширення армії», – констатує Сірташ.

Чому не варто занадто перейматись «правим ухилом» Європи

До речі, саме Угорщина, нагадаємо, торгувалась до останнього і стала останньою країною, яка ратифікувала вступ Швеції до НАТО. (Навіть Туреччина це зробила раніше).

Великі сподівання в Орбана були на отримання «правих» союзників у Італії, Франції та Нідерландах. Але коаліція правих сил у Європарламенті поки що не створена. До того ж партії Орбана важко приєднатися до неї, оскільки його ідеї мало кому подобаються. НАСПРАВДІ і з виключно «правими» урядами в Європі не дуже складається. Дуже показовим є приклад Нідерландів. 

Король країни Віллем-Олександр напередодні привів до присяги новий уряд країни, сформований більш ніж через півроку після загальних виборів, перемогу на яких здобула вкрай права «Партія за свободу» на чолі з Гертом Вілдерсом. Так, йому вдалося укласти коаліційну угоду з трьома іншими партіями правого політичного спектра. Але за умови, що він відмовиться від посади прем’єра. У підсумку замість Вілдерса уряд очолив колишній глава служби розвідки та безпеки Нідерландів Дік Схооф, який під час телефонної розмови з президентом Зеленським 3 липня особисто запевнив: «Ми продовжуватимемо підтримувати Україну політично, військово та фінансово проти російської агресії, чого б це не коштувало, і скільки б це не тривало».

Нині велика увага прикута до другого туру парламентських виборів у Франції. Там теж не все просто. Але лідер ультраправої партії «Національне об’єднання» Жордан Барделла вже сказав, що у разі перемоги, «його політична сила не дозволить Росії поглинути Україну». Він також назвав Україну «союзною державою» і у разі формування уряду, він «не планує ставити під сумнів зобов’язання, взяті Францією на міжнародному рівні».

Тому не варто занадто перейматись «правим ухилом» Європи, що (як сподівається російська пропаганда) призведе до послаблення захисту України. Москва все зробила для того, щоб європейські країни все більше захищались саме від неї.

Як 43 нові об’єкти НАТО посунулися до кордонів Росії

Наприклад, МЗС РФ розповсюдив 3 липня грізну заяву: «Росія може вжити заходів військово-технічного характеру для протидії політиці Гельсінкі. Нарощування потенціалу НАТО біля кордонів отримає відповідь».

НАСПРАВДІ, російське «може» вже давно є максимумом, на який Москва спроможна у відповідь на реальні кроки урядів різних країн. Напередодні, нагадаємо, парламент Фінляндії, одноголосно ухвалив рішення відкрити 15 своїх військових об’єктів для використання силами США. (Аналогічні  угоди, між іншим, США мають із понад двома десятками країн). 

Серед цих 15 фінських об’єктів — чотири авіабази, військовий порт і залізниця на півночі країни. Склади для військового майна розмістяться вздовж шляхів до російського кордону. А найпівнічніший з об’єктів — Івало — знаходиться лише за 50 км від РФ.

При цьому, як повідомило видання Yle, російські військові бази біля фінського кордону з РФ (протяжність якого становить 1271,8 км) зараз практично порожні. На них перебувають лише 20% від штатного особового складу. 

Нагадаємо, коли Фінляндія вступила до НАТО (у квітні 2023 року), Москва також погрожувала, що «посилить свої сили на північному напрямку» та навіть оголосила про відновлення Ленінградського воєнного округу. І ось тепер, більш ніж за рік, Росія знову тільки й заявляє, що щось «може». Хоча фактично вже нічим не може на це відповісти.

У грудні 2023 року Швеція (яка також підписала подібну угоду з США) надала їм 17 своїх військових баз. Три – Данія. Норвегія до попередніх чотирьох баз, що вже були у користуванні США, у лютому цього року надала ще 8. 

Ці 43 нові військові об’єкти вже стали результатом путінської «спеціальної воєнної операції в Україні з відсунення НАТО від кордонів Росії». Зазначимо, – лише попередніми результатами. Далі – буде. 

Матеріал підготовлено Головною  редакцією «Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки» для сайту Укрінформу