Путінська «Барбаросса» доведе до Гааги, а не Києва: дайджест пропаганди за 29 липня
- Що не так із «пригадуванням» Рьопке
- Чого коштує «прогрес» окупантів на Донбасі
- З українських дітей роблять російських «воїнів»
- «Архистратиг» з Кремля наздоганяє генсека КПРС
Що не так із «пригадуванням» Рьопке
Великого розголосу набув допис відомого німецького військового журналіста Юліана Рьопке, як він «пригадує, що ще 4 місяці тому люди сміялися з росіян, що з такими темпами наступу вони дістануться Києва за 30 років. З тією швидкістю, з якою вони зараз просуваються на схід від Покровська, їм знадобиться всього два роки. Суто, теоретично, звичайно».
НАСПРАВДІ, Олександр Коваленко, український військовий експерт із групи «Інформаційний спротив» навів «трохи цікавих цифр для роздумів панікерам, всепропальникам та іншим деструктивним верствам нашого інформаційного суспільства».
Він пише, що починаючи з жовтня 2023 року, в аналітичних звітах західних агентств часто можна побачити формулювання, що «ініціативу» утримують російські окупаційні війська (РОВ). Це, мовляв, обумовлюється тим, що з того часу вони перебувають у стані безперервного наступу та просування, а це і формує враження про «ініціативу».
Але саме тоді українські війська по всій лінії бойових зіткнень перейшли в оборону. До кінця 2023 року повністю сформувалася концепція старої-нової стратегії (про яку йшлося ще в 2022-му), що полягає в обороні та виснаженні ворога.
Практично щодня на тій чи іншій ділянці у росіян є просування на 100-200 метрів, що й виглядає у загальній картині як «ініціатива», але, як вказує Коваленко, є нюанс – це більше ініціатива Сил оборони України, аніж РОВ. Про що свідчать щомісячні рекордні втрати окупантів, які планомірно та невідворотно виснажуються.
За рік наступальних операцій на Авдіївському, а потім на Покровському напрямках, РОВ мали найбільшу глибину просування в середньому 58 м на добу. Прискорення просування на Покровському напрямку відбулося лише після знищення Очеретиного… За 4 місяці вони пройшли 9.67 км або в середньому, 80 м на добу. «Ось приблизно так і виглядає «Барбаросса» у виконанні російських окупантів», – констатує експерт.
Чого коштує «прогрес» окупантів на Донбасі
Якщо почитати росЗМІ, то дійсно складається враження, що вони зараз перебувають ледь не в «переможному» лютому 2022 року. Від назв «звільнених» сіл у них почалося мало не запаморочення від «Прогресу» (назва чергового знищеного села). Але запаморочення це суто інформаційне. Переважна більшість «звільнених» сіл — пустельні руїни, які не мають стратегічного значення, але Кремль жертвує сотнями людей навіть заради незначних успіхів.
Вже давно відомо, що Путін нічого не може створити крім враження. Ось таким чином він і створює насамперед інформаційне враження, що його наступ в Україні неможливо зупинити.
НАСПРАВДІ, той, хто дивиться на поле бою з дещо більшої відстані, розуміє, що Москва мало чого досягла, попри колосальне зношування матеріальної частини та живої сили. У середині липня французький аналітик Клеман Молін підбив підсумки 9-місячного російського наступу на Донбасі, результатом якого стало знищення Авдіївки. Постраждали також десятки сіл, назви яких із таким захватом зараз перераховують у Москві. Але це відповідає лише 0,15% української території. Начальник Генштабу британської армії адмірал сер Тоні Радакін заявив, що за таких темпів росіянам буде потрібно 5 років, щоб остаточно зайняти чотири українські області. (Порівняйте з двома роками до Києва від Рьопке).
Визнають це, до речі, і в самій Росії, де у того ж Соловйова паралельно з воланням про «прогрес», кажуть, що «ми рухаємося, але якими силами це дається, розумієш тільки коли потрапляєш туди».
Крім нестачі особового складу в окупантів також бракує техніки. Аналітична платформа Warspotting нарахувала за останні 9 місяців 4 тисячі знищених російських машин. Із них 1114 – тільки на Покровському напрямку. Ось такий «прогрес».
З українських дітей роблять російських «воїнів»
Держдума може до кінця сесії розглянути поправку про збільшення терміну служби в армії для «нових громадян РФ» до 2 років. «Нові громадяни РФ» – це ті, хто зараз отримує російські паспорти, маючи раніше інше громадянство. Зокрема, це і багато жителів ТОТ України. Для громадян Росії термін строкової служби в армії зараз становить один рік. Вік призову – з 18 до 30 років. Тобто, іноземний громадянин, який отримав паспорт РФ, наприклад, у 25 років, також може бути призваний на строкову службу.
Ця новина виглядає особливо тривожно і на тлі багатьох повідомлень про те, як з української молоді, депортованої з ТОТ, готують російських «воїнів». У буквальному сенсі. The Times 29 липня надрукував статтю з красномовною назвою «Російські військові табори навчають українських дітей «воювати з власною країною». В ній йдеться, що сотні українських дітей з ТОТ, були відправлені до російських «військово-патріотичних» таборів, де їх вчать стріляти з автоматичної зброї та керувати БПЛА.
НАСПРАВДІ, телеканал ОТР називає навіть цифру майбутніх «воїнів»: «У таборі «Час юних героїв» у Волгоградській області перебувають близько 330 дітей із Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей».
Тритижнева зміна призначена для дітей віком 14-17 років, у таборі підтримується «сувора дисципліна». Його організує московська організація «Воїн». За словами її представників, «метою є виховання нового покоління патріотів, які люблять свою батьківщину та підготовка дітей до служби в російській армії».
Як бачимо, після того, як тисячі українських дітей вже були розміщені в таборах «перевиховання» по всій Росії, вона паралельно з промивкою мізків, нарощує зусилля із використання їх вже як майбутніх солдатів.
Експерт з правових питань із Регіонального центру з прав людини у Києві Катерина Рашевська називає це «політичною індоктринацією» українських дітей: «За останні кілька місяців ми фіксуємо зростання рівня і темпів їхньої мілітаризації. Небезпека російського перевиховання полягає в тому, що воно заперечує саме існування національної ідентичності українських дітей, завдаючи їм довгострокових психологічних травм».
За даними України, понад 19 000 дітей було депортовано до Росії або примусово перевезено до районів, які знаходяться під її контролем. Це кричуще порушення Конвенції ООН про права дитини, яке, нагадаємо, вже знайшло своє відображення в міжнародному ордері МКС на арешт Путіна та уповноваженої з прав дитини Львової-Бєлової.
«Архистратиг» з Кремля наздоганяє генсека КПРС
Сама російська державна «берегиня домашнього вогнища» (як вже майже відкрито повідомляють росЗМІ) покинула свого чоловіка (священник, до речі) і зійшлася з «православним олігархом» Малофєєвим. Влітку 2023 року стало відомо про його розлучення з дружиною. При цьому мільярдер, який транслює патріархальні цінності, за рік до власного розлучення казав, що «прибив би свою старшу дочку, якби почув про її бажання розлучитися».
Але ці «жовті сторінки» життя «апологетів російських православних сімейних цінностей» на чолі з розлученим Путіним хоч і виглядають смішно, але не настільки, як відео, де Гундяєв (патріарх РПЦ) напередодні вручив йому «орден благоверного великого князя Александра Невского».
НАСПРАВДІ, ця нагорода стала сьомим (!) церковним орденом Путіна. Як підрахував ресурс «Можем объяснить», до цього він уже отримував від РПЦ вищі нагороди – ордени Сергія Радонезького, цілителя Пантелеймона, князя Володимира та орден Честі і Слави, а також прийняв дві нагороди від Болгарської та Сербської православних церков.
Загалом у Путіна тепер 36 орденів: 20 з яких – іноземні і дев’ять – релігійні (включно з двома мусульманськими). Вже обійшовши за часом правління легендарного збирача нагород Брежнєва, Путін наздоганяє його і в цьому: у генсека КПРС було щонайменше 52 ордени.
Гундяєв також прочитав особливу молитву за здоров’я Путіна, назвав його «першим по-справжньому православним президентом Росії» та порівняв з Володимиром Хрестителем.
У грудні 2022 року, нагадаємо, російським солдатам роздали молитовники від РПЦ, в яких Путіна порівняли з архистратигом Михаїлом, назвавши «предводителем небесного воїнства». З огляду на його «прогрес» на українській землі, воно дійсно скоро стане небесним.
Матеріал підготовлено Головною редакцією «Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки» для сайту Укрінформу
