Чому Москва так нервує з приводу непідконтрольних ЗМІ: дайджест пропаганди за 4 вересня 2024
- Чи зробить Захід урок після львівської трагедії
- ЄС зволікає, поки Україна палає
- Навіщо Росія так носиться з БРІКС
- Чому іноземні медіа не бачать «бандитів у Курській області»
Чи зробить Захід урок після львівської трагедії
«Російські військові завдали удару високоточною зброєю по підприємствах українського ОПК у Львові. На об’єктах, які були ціллю удару, здійснювали виробництво та ремонт електронних компонентів авіаційної техніки та ракетного озброєння ЗСУ», – рапортувало Міноборони РФ. «Воєнкори» звично розповіли про «роботу українських ППО по житловому фонду».
НАСПРАВДІ, прилетіло у житловий квартал. 7 загиблих, в тому числі діти. Десятки поранених. Це свідчить про те, що Україні потрібен дозвіл бити по об’єктах на російській території далекобійними ракетами. Це свідчить про те, що Україні потрібно, щоб західна ППО перехоплювала російські ракети в прикордонних областях (ракети, що летіли на Львів, могли б бути перехоплені).
Рахунок жертв, поранених, біженців у війні давно йде на мільйони. Путін оклигав від шоку перших невдач і знову наступає. Але тепер на Заході на повний голос кажуть не про перемогу над ним (про що з усіх трибун запевняли раніше), а про перемир’я.
Як написав по слідах львівської трагедії відомий документаліст Андрій Лошак, «сумна правда полягає в тому, що війна зупиниться тільки після важкої військової поразки Путіна, усвідомленої росіянами і яку не вдасться продати за чергову «перемогу». Решта – в які б прекрасні гуманістичні слова воно не було б упаковано – стане без жодних лапок перемогою Путіна, торжеством його політики, перепочинком перед новим витком його шантажу і новою війною».
ЄС зволікає, поки Україна палає
Є ще один великий і майже напівзабутий аспект зволікання Заходу стосовно підтримки України. Через 2 місяці після обіцянки сформувати правову базу, яка дозволила б їй отримувати відсотки від заморожених російських активів, ЄС і досі не зробив необхідних кроків, щоб зробити це реальністю.
Про це нагадують Андерс Ослунд — старший науковий співробітник Стокгольмського форуму вільного світу та ад’юнкт-професор Джорджтаунського університету, Деніел Фрід — науковий співробітник Атлантичної ради і експомічник держсекретаря США і Курт Волкер — науковий співробітник Центру аналізу європейської політики, експосол США в НАТО і спецпредставник на переговорах щодо України.
Нагадаємо, ще на червневому саміті в Апулії (Італія) лідери країн G7, включно з головою Єврокомісії фон дер Ляєн, пообіцяли: «Ми вирішили надати Україні до кінця року близько $50 млрд, використовуючи екстраординарні доходи від іммобілізованих російських суверенних активів…».
Для цього ЄС мав ухвалити закон, що продовжує заморожування суверенних активів РФ доти, доки Москва повністю не розплатиться за свої дії в Україні. Це гарантувало б, що заморожені активи будуть, як і раніше, доступні для отримання відсотків, необхідних для виплати Україні $50 млрд. Це рішення було компромісом. (США, Канада і Велика Британія воліли б конфіскувати не тільки відсотки, а й усі $300 млрд. Однак за відсутності консенсусу саме це рішення було ухвалено главами держав).
Це рішення однаково значуще для України і для ЄС. Бо не обтяжувало додатково європейських та американських платників податків. До того ж кодифікація правової бази для вилучення відсотків і створення механізму контролю за використанням коштів мала б забезпечити «працездатність концепції» на майбутнє – якщо буде досягнуто згоди щодо вилучення та використання основної суми заморожених активів як репарацій.
НАСПРАВДІ, як вказують експерти, реалізація угоди ЄС, на жаль, загальмувалася. Відповідно й США застрягли. Доки блок не створить правову базу, Вашингтон не може розглядати своє фінансування як кредит, підкріплений реальними ресурсами. То чому ж ЄС застряг?
Найбільш очевидною причиною затримки є бюрократична інерція після виборів до Європарламенту. Крім того, настали літні канікули, до того ж Брюссель зав’язнув у переговорах про формування нового складу Єврокомісії. Але це не є переконливим виправданням, оскільки не робить жодного впливу на європейських платників податків. Ба більше, якщо ці кошти не будуть використані, то єдиною можливою фінансовою заміною будуть бюджети саме ЄС та його країн-членів.
«Ми вже пройшли більш ніж половину третього року війни і Україна продемонструвала чудову стійкість, рішучість, винахідливість та ефективність. За останні кілька тижнів навіть відбулося зрушення в динаміці, оскільки Україна перенесла війну на територію РФ. Тепер Захід повинен відповісти на винахідливість і стійкість України, надавши обіцяні $50 млрд якомога швидше. Жодна з причин бездіяльності блоку не витримує критики, особливо, з огляду на життєву зацікавленість ЄС в успіху України», — підсумовують Осланд, Фрід і Волкер.
Навіщо Росія так носиться з БРІКС
А тим часом у Росії радіють заявці Туреччини на вступ до БРІКС. Крок дійсно показовий. Особливо на тлі того, що це видається як «втома Анкари від очікування до вступу в ЄС». Нагадаємо, Туреччина вперше подала заявку на вступ ще до тодішнього Європейського економічного співтовариства в 1987 році, отримала статус кандидата в 1999-му та розпочала переговорний процес у 2005 році.
НАСПРАВДІ, БРІКС дійсно поки що виглядає як цілком штучна структура, в який немає не тільки критеріїв вступу (у січні до неї вступили, наприклад бідна Ефіопія та багаті ОАЕ), а й навіть столиці (як той же Брюссель), з центральним офісом та адресою (навіть, електронною).
Поки що у Росії надають БРІКС невиправдано високого пропагандистського значення. І це при тому, що поки що для РФ все погано. Голова Нового банку розвитку БРІКС Ділма Руссефф заявила що «банк не розглядає можливості реалізації нових проєктів у Росії, оскільки діє відповідно до санкцій, встановлених на світових ринках фінансів та капіталу». Саме тому Росія поки що лише завзято радіє новим заявкам на вступ до БРІКС. (Перед Туреччиною була Малайзія).
У жовтні в Казані відбудеться саміт організації. Участь в ньому вже підтвердили лідери 18 країн (включно з головою КНР Сі). Приїде і президент Туреччини Ердоган. Отже, тенденції (попри російську пропагандистську мішуру) очевидні.
Чому іноземні медіа не бачать «бандитів у Курській області»
4 вересня Москва висунула чергові претензії до іноземних ЗМІ. Цього разу — до австралійської корпорації ABC з приводу «незаконного перебування її журналістів в Курській області». Здавалось би, чого непокоїтись, адже західні репортери покажуть те, що є. Вони нікому не підконтрольні (хай би як не переконувала Москва у протилежному). І якщо є ті ж «злочини ЗСУ на території Курської області», то західні медіа обов’язково про це скажуть.
НАСПРАВДІ, пояснення цьому просте: подібна непідконтрольна Москві поведінка західних ЗМІ на непідконтрольних їй територіях не відповідає путінському наративу про «бандитів в Курській області», який пропаганда щоденно і натхненно вигадує та просуває.
«Для нас важливо не бути схожими на тих, хто приніс нам війну з пограбуваннями та зґвалтуваннями. Я дуже пишаюся нашими солдатами, що у нас немає нічого подібного. Це також впливає на ставлення міжнародної спільноти до нас. І ви бачите ставлення до цієї операції. Це тому, що ми поводимося по-людськи», — сказав президент Зеленський, відповідаючи на запитання Politico під час пресконференції минулого тижня.
Австралійський генерал у відставці Мік Раян вважає, що «ця «боротьба за правилами» відіграє велику роль і допомагає отримати військову, дипломатичну, фінансову і моральну підтримку від інших країн… І це також має вирішальний вплив на солдатів. Коли вони добре навчені й дотримуються етичних норм поведінки на війні (хоч би якою жорстокою вона не була), це допомагає їм залишатися людьми за найжахливіших обставин, а також захищає їхні душі».
Солдат Віталій із Лиману, міста на Донеччині, яке було зайняте Росією в перші дні наступу, а потім звільнене восени 2022 року, коли повернувся до своєї квартири, то побачив, що вона розграбована. Але при цьому, за його словами, українські солдати не зацікавлені в мародерстві в Курській області: «Їхні речі не становлять для нас жодної цінності, це чуже. Але, так, ми дозволяємо місцевим жителям брати предмети першої потреби з місцевих магазинів, коли вони просять. Просто просимо їх бути розсудливими і брати те, що їм дійсно потрібно».
ЗСУ в Курській області допомагає місцевим жителям харчовими продуктами, водою, медикаментами та вже навіть лікарями. І не тільки тому, що робити так їх зобов’язує міжнародне право (стаття 43 Гаазького положення 1907 року), а через людяність.
Ось тому, попри те, що ЗСУ вже майже місяць контролює сотні квадратних кілометрів території РФ, є беззаперечний факт: Москва досі не висунула жодних твердих звинувачень у порушенні ними законів і звичаїв війни.
І саме тому Росія так нервує, коли західні медіа показують цю справжню правду, а не путінську — «про бандитів в Курській області».
Матеріал підготовлено Головною редакцією «Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки» для сайту Укрінформу
