ФСБ розсилає «заміновані» листи до України: дайджест пропаганди за 14-15 жовтня 2024
- У Симоньян не склалося з одеською «Зоєю Космодемьянською»
- «Смерть Чесакової» – спроба «перекрити» загибель Рощиної
- Fire Cells Group проти «Радіо Свобода»
- Чим цікава олімпійська доля Позднякова
У Симоньян не склалося з одеською «Зоєю Космодемьянською»
Днями російська пропаганда активно розганяла фейк, що в одеському СІЗО нібито загинула проросійська активістка Олена Чесакова. Нагадаємо, 7 жовтня, в день народження Путіна, Чесакова повісила російський триколор на постамент демонтованого пам’ятника Катерині II. Місцеві мешканці затримали Чесакову і передали її поліції. Проти провокаторки порушили справу про виправдання російської агресії.
Першим про «смерть Чесакової» написав колаборант Олег Царьов. За його словами, «жінку просто вбили в СІЗО». Цей вкид передрукували всі великі росЗМІ. «Аргументи и Факты» випустили статтю під заголовками «За заповітами Гітлера», а Маргарита Симоньян на пропагандистському шоу Соловйова заявила, що Чесакова «мученицьки померла», порівнявши її з Зоєю Космодем’янською.
НАСПРАВДІ, Чесакова жива і перебуває під домашнім арештом, — повідомили в Нацполіції Одеської області.
Це підтвердила і мати Олени Чесакової, яка у коментарі RT зізналася, що її дочка зараз перебуває під домашнім арештом. Ще вона заявила, що Олена підтримує Росію, позицію змінювати не хоче і готова за свої погляди піти до в’язниці.
Коли фейк про «вбивство» Чесакової розвалився, російські ЗМІ почали потроху «давати задню». Наприклад, видання «Московский комсомолец» написало, що цей інцидент, можливо, є «провокацією СБУ».
«Смерть Чесакової» — спроба «перекрити» загибель Рощиної
Навіщо російська пропаганда заповзялася поширювати настільки недолугий фейк, здогадатись не важко. Повідомлення про «смерть Чесакової» поширювалися для того, щоб перекрити іншу, на жаль, цілком реальну історію про вбивство — тільки не проросійської провокаторки, а української журналістки Вікторії Рощиної, і не в одеському СІЗО, а в російському полоні.
Нагадаємо, Рощину незаконно затримали в серпні 2023 року на окупованій частині Запорізької області. Журналістка готувала матеріали про військові дії на сході та півдні України й висвітлювала події в Бердянську, де в березні 2022 року її затримали люди в цивільному – імовірно, співробітники ФСБ Росії. Але тоді через 10 днів її відпустили.
Після цього в проросійських каналах циркулювало відео, на якому Рощина буцімто каже, що Росія її не викрадала, а навпаки, врятувала їй життя, за що жінка дякує Москві. На думку фахівців, запис було зроблено під тиском.
У серпні 2023 року Рощину затримали знову, але цей факт окупанти визнали лише у травні 2024 року, надіславши її батькові листа від Міноборони Росії. Те, що відбувалося з Рощиною, російська влада офіційно не прокоментувала жодного разу. І ось надійшла звістка про її смерть в полоні.
НАСПРАВДІ, Європейська служба зовнішніх зв’язків заявила, що в ЄС приголомшені смертю Рощиної та вимагає незалежного розслідування її загибелі. «Її доля є трагічним нагадуванням про багато тисяч людей, затриманих росіянами. При затриманні Рощиної російська влада взяла на себе всю відповідальність за її безпеку, здоров’я та фізичну недоторканність. Вона стала 13-ю журналісткою, убитою від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну», – нагадують в ЄС.
Втім, це далеко не остаточна цифра. За підрахунками НСЖУ, станом на 29 вересня 2024 року (від початку повномасштабної війни) окупанти вбили щонайменше 102 медійників. 18 з них загинули, виконуючи професійні обов’язки, 9 стали цивільними жертвами російської агресії, 75 – загинули на фронті, ставши до лав Сил оборони.
За словами виконавчої директорки Медійної ініціативи про права людини Тетяни Катриченко, Рощину утримували щонайменше у двох в’язницях: у виправній колонії №77 в окупованому Бердянську та у СІЗО №2 у Таганрозі. Останнє відоме як одне з найстрашніших місць утримання для українців. «Його називають пеклом на землі. Зокрема, у Таганрозі тримають в’язнів з «Азовсталі». Звільнені розповідають про страшні тортури. Там усі, з кого хочуть зробити злочинців, зізнаються у злочинах – обмовляють себе. Потім їх переводять у Ростов і судять», — написала Катриченко.
Нагадаємо, згідно з міжнародним правом, працівники ЗМІ мають усю повноту захисту як некомбатанти — особи, що не беруть участі у військових діях (цивільні, жінки та діти). Про це йдеться в Женевській конвенції. Міжнародний комітет червоного хреста у своїх нормах звичаєвого права (правило 34) встановив чіткий критерій, за якого журналіст є комбатантом і коли його можна брати в полон: за безпосередньої участі у боях.
Отож, для затримання Вікторії Рощиної в окупантів була лише одна підстава: вона мала б воювати у складі того чи іншого підрозділу. Чого, звісно ж, не було.
Але міжнародне право, як відомо, для Росії вже давно не писане. І цинічні спроби перекрити загибель Рощиної фейком про «мученицьку смерть» Чесакової марні.
Fire Cells Group проти «Радіо Свобода»
14-15 жовтня в Україні надходили повідомлення про мінування: лише протягом одного дня було розіслано 1500 листів про закладені бомби. Їх отримали школи, виші, готелі, бізнес-центри, редакції ЗМІ, суди, міністерства і посольство США, понад 60 дипломатичних місій України за кордоном.
Автор листів заявив, що «покладає провину» за вибухи, які нібито готуються, на трьох авторів «Радіо Свобода» — журналісток Ірину Сисак, Валерію Єгошину та Юлію Химерик, які випустили 8 жовтня матеріал «Небезпечний тренд: ФСБ вербує українських дітей для підпалів авто».
НАСПРАВДІ, як пояснили у Національній поліції України, «це почерк російських спецслужб, які подібним чином ведуть гібридну війну, намагаючись спричинити масову паніку та вимотати систему державних і правоохоронних органів».
Проєкт Радіо Свобода «Схеми» встановив, що особа з такими даними, як у відправника листів про мінування, мешкає в окупованому Криму та має паспорт РФ. «Суспільне» та український Інститут масової інформації повідомили, що листи підписала «терористична група Fire Cells Group».
Таку ж назву має Telegram-канал на майже 10 тисяч підписників, створений 22 серпня. Його автори закликають підпалювати автомобілі українських військових, обіцяючи за це від $100 і $1000 — за напади на співробітників ТЦК.
Як виявили журналісти «Схем», представники Fire Cells Group надіслали в держустанови України листи, в яких запропонували вбити «за винагороду» високопоставлених чиновників органів безпеки та публічних осіб. Організація заявила, що «давно займається виконанням замовлень на силові акції та розв’язанням питань через фізичне усунення», а її «пріоритетний» напрямок — «проведення акцій масового безладу, мінування держструктур, підривна діяльність будь-якого рівня». На сайті угруповання також зазначено, що вона надає такі «послуги», як «рекет, замовні вбивства, викрадення автомобілів, нанесення тілесних ушкоджень, підпали».
У СБУ заявили, що «випадок із масовою розсилкою повідомлень про фейкові мінування слід розглядати через призму інформаційно-психологічних спецоперацій, спрямованих на поширення панічних настроїв».
Президент Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода Стівен Капус зазначив: «Ми не піддамося залякуванню і підтримуємо наших журналістів, які продовжують безстрашно і неупереджено інформувати українську аудиторію».
Чим цікава олімпійська доля Позднякова
І наостанок, новини спорту. 15 жовтня президент Олімпійського комітету Росії (ОКР) Станіслав Поздняков заявив, що йде у відставку. Пов’язав це з «геополітичними викликами, з якими зіткнулася наша країна».
НАСПРАВДІ, на те, що ОКР (принаймні за офіційним статусом) взагалі не є державною організацією можна не звертати уваги. Бо спорт в Росії — це продовження війни невійськовими засобами.
Але за цією нібито буденною управлінською новиною з Росії криється визнання повного провалу — не тільки спортивного, а й особисто Позднякова. Він так прагнув показати Путіну, що він найбільший патріот з усіх патріотів, що свого часу публічно відрікся від чоловіка своєї доньки тільки через те, що той поїхав тренуватися до США.
Поздняков став настільки «патріотичним», що спортсменів прирівнював до іноземних агентів (фактично ворогів народу) за одне лише бажання виступити на Олімпіаді в Парижі. І все це – щоб сподобатись Путіну. Але, як виявилось, марно.
ОКР наразі відсторонений від участі у світовому олімпійському русі. На кількох попередніх Олімпійських іграх російські атлети вже брали участь без національних символів (у зв’язку з виявленням фактів систематичного порушення допінгових правил). Російські збірні не допускають до змагань більшість спортивних федерацій, а якщо атлети РФ і беруть участь у них, то лише в нейтральному статусі.
Через це у Росії лунають заклики повністю порвати з олімпійським рухом. Путін розпорядився восени 2024 року провести Всесвітні ігри дружби за участю спортсменів так званих дружніх країн, які мали відбутися менш ніж за два місяці після паризької Олімпіади.
Але це викликало жорстку реакцію МОК, який заявив, що участь у путінських «Іграх дружби» розглядатимуть як порушення рішення про непроведення у РФ міжнародних спортивних заходів через війну в Україні. Зрештою Москва заявила про перенесення «Ігор дружби» на 2025 рік.
Усі наявні на сьогодні міжнародні проєкти, ініційовані Росією («Ігри майбутнього», «Ігри БРІКС»), так і не увійшли до календаря міжнародних змагань і не визнаються ані МОК, ані світовими федераціями з різних видів спорту.
Як підсумок: Поздняков обіймав посаду з 2018 року. І увесь цей час лише окремі російські спортсмени виступали на міжнародних змаганнях. Без прапора та гімну. Сам Поздняков не користується повагою ані серед них, ані у власної доньки, ані у Путіна. І цей фінал життєвої кар’єри чотириразового олімпійського чемпіона, 10-разового чемпіона світу Позднякова, наочно доводить як цинічно і символічно Путін скидає «патріотичний» баласт зі свого «Олімпу».
Матеріал підготовлено Головною редакцією «Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки» для сайту Укрінформу
