Сирійське фіаско Путіна: дайджест пропаганди за 6-8 грудня
- «Дипломатичні успіхи» Росії на платформі Х
- Лавров незграбно ховає рідкоземельну «ціль СВО»
- Світовий ринок зброї та путінські «вундервафлі»
- П’ять стадій прийняття неминучого
«Дипломатичні успіхи» Росії на платформі Х
«Росія готова надіслати додаткові «повідомлення» Заходу, якщо там не зроблять необхідних висновків у світлі запуску «Орєшніка». Москва, випробувавши його, хотіла донести до Заходу, що робитиме все, щоб захистити свої інтереси», – заявив голова МЗС РФ Лавров у інтерв’ю Такеру Карлсону, опублікованому 6 грудня.
Наступним кроком словесної ескалації стала заява Путіна про те, що розміщення «Орєшніка» в Білорусі можливе вже у другій половині 2025 року. «До цього часу ми налагодимо їх серійний випуск», – пообіцяв Путін і додав, що «Орєшнік» входитиме до ЗС РФ, але визначення цілей для ураження залишатиметься за військово-політичним керівництвом Білорусі.
НАСПРАВДІ, як зазначив заступник керівника Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Микола Балабан, «слово «орєшнік» буде лунати стільки, скільки ми будемо на нього реагувати. Російська пропагандистська система дуже активно й уважно стежить за цифрами, скільки людей подивилося ту чи іншу інформацію».
І це дійсно так. У Москві дуже раділи тому, що «за першу добу інтерв’ю Лаврова на платформі Х набрало 5,6 млн переглядів. Це наш дипломатичний успіх». Щоправда, достовірність цієї цифри сумнівна, зважаючи на шалену активність російських ботоферм на цій платформі.
Додаткової іронії цьому «дипломатичному успіху» на Х додає той напівзабутий факт, що ця платформа з 4 березня 2022 року офіційно заблокована на території РФ за «поширення неправдивої інформації про дії Росії в Україні». Але на подібні суперечності в Москві вже давно не звертають уваги.
Хай там як, чергового «інформаційного цунамі» від Лаврова і Путіна у світі ніхто не помітив і не оцінив. Навіть попри те, що ці заяви пролунали напередодні «саміту в Нотр-Дамі». Так що подібними успіхами Росія може хизуватись хіба що на Х.
Лавров незграбно ховає рідкоземельну «ціль СВО»
Відповідаючи на запитання Карлсона про причини війни в Україні, Лавров переконував: «Ми дбаємо про людей, які живуть на цих землях і чиї предки освоювали їх століттями, будуючи міста і заводи, а не про природні ресурси, які дехто у США хоче забрати, а надалі використовувати українців як слуг…».
НАСПРАВДІ, не є таємницею, що одна з цілей російського вторгнення в Україну полягає у тому, щоб заволодіти її багатими природними ресурсами. І йдеться навіть не стільки про залізну руду і вугілля, скільки про літій, титан та інші метали, зокрема рідкоземельні. Усі вони вкрай потрібні країнам ЄС для декарбонізації своїх економік.
Німецько-українська група фахівців у галузі геонаук під керівництвом професора Ульріха Блума, який очолює Німецький інститут літію, підкреслює, що «Україна могла б стати вагомим конкурентом РФ на ринку сировини і мінералів, а приєднавшись до Євросоюзу, перетворилася б на його важливого стратегічного партнера».
Як приклад науковці наводять магній. За обсягами його видобутку Росія посідає друге місце у світі (після Китаю), але потужності з його переробки у неї значно нижчі й лише трохи перевищують українські. Конкуренція з боку України з відповідними західними інвестиціями у розвиток видобування магнію загрожуватиме позиціям Росії на світовому ринку.
Є й інший аспект. «Окуповані Росією регіони України є чимось значно більшим, ніж просто певний відсоток території: вони є її невіддільною частиною та незамінною базою для її індустріальної та економічної відбудови після війни», — наголошують науковці.
Позбавити Україну цієї бази і у майбутньому знову диктувати умови Європі (а по-іншому Росія не вміє, достатньо згадати, як вона «підсаджувала» Європу на енергетичну голку) також є однією з цілей «СВО». Що ж стосується лицемірних заяв про «захист українців від американських експлуататорів», то можна лише нагадати, як Росія «захистила» Маріуполь, Бахмут, Попасну та десятки інших населених пунктів.
Світовий ринок зброї та путінські «вундервафлі»
І знову про зброю. У Москві погрожують «надати іншим країнам зброю для ударів по західних об’єктах», але НАСПРАВДІ оборонпром Росії вже давно рухається у напрямі російського корабля. Не таємниця, що експорт зброї з РФ падає з початку повномасштабного вторгнення в Україну. У поточному році, за даними Стокгольмського міжнародного інституту дослідження проблем миру (SIPRI), Росія вперше за довгий час опустилася на третє місце за експортом зброї. Нагадаємо, раніше РФ була другою після США, а тепер вже поступається й Франції. Якщо 2019 року Росія експортувала зброю в 31 країну, то у 2023-му — тільки в 12.
У 2021 році доходи Росії від продажу зброї становили $14,6 млрд. У 2022-му вони впали до $8 млрд, а станом на кінець 2023 року до $3 млрд. Аналіз доводить, що наприкінці цього року доходи становитимуть вже навіть менше ніж $1 млрд, тобто в 14 разів менше ніж до повномасштабного вторгнення в Україну. Серед «найвідоміших» російських експортних контрактів, які були укладені торік — продаж аж двох вертольотів Мі-17 Киргизстану.
Показовим є також приклад Індії. Лише 36% її зброї надійшло з Росії минулого року, порівняно з 76% у 2009-му. Зараз Індія купує більше західної зброї та намагається виробляти власну за підтримки не РФ, а США та Франції.
Загалом, за відкритими даними, з 2008 року Індія уклала контракти на суму майже $20 млрд на продукцію американських зброярів. У жовтні цього року уклала угоду на понад $3 млрд щодо 31 БПЛА дальнього радіуса дії з американським концерном General Atomics.
На тлі цього погрози «Орєшніком» все більше скидаються на легенди про «вундерваффе», якими полюбляв підбадьорювати себе один диктатор минулого століття. І йому це, як відомо, не допомогло.
П’ять стадій прийняття неминучого
Рівно 7 років тому Путін, перебуваючи з «переможним» візитом у Сирії, грізно заявляв: «Якщо терористи знову піднімуть голову, армія Росії з баз у Тартусі та Хмеймім завдасть їм таких ударів, яких вони поки що не бачили». Днями світ в режимі живої трансляції побачив, чого були варті ці заяви.
А ще можна було простежити, як z-пропаганда, спостерігаючи за падінням режиму Асада, проходила всі п’ять стадій прийняття неминучого.
Заперечення виливалося у скупі повідомлення на кшталт «сирійська армія за підтримки повітряно-космічних сил РФ ліквідувала приблизно 2,5 тисячі бойовиків за тиждень».
Гнів – у пошуках крайніх: від Кісєля до Асада.
Торг – у наріканнях «воєнкора» Котенка на те, що «надія була на Іран, «Хезболлу» — найближчих союзників Асада. Ключовий союзник Сирію здав. Це факт».
Депресія – у скигленні «воєнкора «Сладкова: «Бази в Хмеймімі і Тартусі можна спробувати зберегти. Тільки не великою кров’ю».
І нарешті прийняття – в офіційному повідомленні МЗС РФ 8 грудня: «Асад ухвалив рішення залишити президентський пост і покинув країну».
НАСПРАВДІ, падіння режиму Асада – подія історична і з далекосяжними наслідками. Нагадаємо, Асад, як і Путін, був при владі майже чверть століття, і щоразу перемагав на «виборах»: 2021 року він нібито здобув аж 95% голосів. Увесь цей час МО РФ регулярно (навіть під час війни в Україні) рапортувало про те, як воно «посилено навчає сирійську армію та підвищує її боєздатність».
У підсумку «посилена і натренована» армія Асада буквально випарувалася за 11 днів. А самі росіяни, які ще 6 грудня натхненно «бомбили терористів», вже за два дні принижено закликали їх «вирішувати всі питання політичним шляхом, відмовившись від насильства».
А де ж ті самі обіцяні Путіним 7 років тому удари «по терористах, яких вони поки що не бачили»? Вже 2 грудня 2024 року він публічно обіцяв «продовжити підтримку законному уряду Сирії». Але вся його підтримка закінчилась на тому, що він надав притулок Асаду. Останній, до речі, 10 років тому заявляв: «Передайте Путіну, що я не Янукович і нікуди з Сирії не поїду». Як виявилось, збрехав.
Цікавим персонажем цієї історії є голова Служби зовнішньої розвідки РФ Наришкін, якій ще в жовтні, наприклад, казав про «підготовку спецслужбами США провокації, інсценувавши застосування хімічної зброї сирійською армією і військовим контингентом Росії». Також він переконував у нібито «перекиданні сирійських бойовиків у зону СВО для участі в конфлікті на боці Києва». Тобто головний розвідник РФ займався тим, що вигадував антизахідні та антиукраїнські фейки.
Це промовисто свідчить про справжній рівень путінської розвідки та інших інститутів російської держави. Чим гірше вони справляються зі своїм функціоналом, тим сильніше дрейфують у бік пропаганди. Не можеш дати результат — створюй видимість! Не дивно, що губернатором Курської області призначено колишнього пропагандиста з «Московского комсомольца» Хінштейна. Зрозуміло, що розв’язати проблеми регіону він не зможе, зате, як очікується, буде створювати красиву картинку для всеросійської аудиторії.
Матеріал підготовлено Головною редакцією «Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки» для сайту Укрінформу
