СБУ з Москви телефонує у понад 20 країн: дайджест пропаганди за 11 грудня
- «Миколаївське підпілля» вже діє у ФРН
- ФСБ знайшла черговий «телефонний» слід з України
- Москва займається етнічною чисткою малих народів РФ
- RT: як все починалося 19 років тому
«Миколаївське підпілля» вже діє у ФРН
«НАТО масово перекидає з європейських країн до Польщі військову техніку», – повідомив 11 грудня Сергій Лєбєдєв, якого російська пропаганда називає «координатором проросійського миколаївського підпілля».
НАСПРАВДІ, не зрозуміло, в чому цінність цієї «агентурної» інформації, не кажучи вже про її правдивість. У будь-якому випадку, НАТО може куди завгодно перекидати свою техніку по території країн-членів Альянсу. І це завжди робиться відкрито.
Зрозуміло, що даний вкид є частиною наративу «НАТО загрожує Росії». Але зроблений він настільки незграбно, що навіть на «свіжому» відео, яке «підпільник» показав як «доказ» з Німеччини, – явно літня погода.
Сам Лєбєдєв, який має позивний «Лохматый», в інтерв’ю «Комсомольській правді» описав «образ типового підпільника, який виступає проти офіційної української влади» наступним чином. За його словами, «всім учасникам опору переважно близько 35 років, люди середнього достатку, сімейні. Вони не просять оплату за свою діяльність, ніхто з них жодного разу не взяв гроші, хоча їм пропонували і поміняти смартфон, і оплатити бензин. Багато бізнесменів і чиновників. Є й високого рангу. Думаю, в Україні будуть у шоці, якщо дізнаються їхні імена…».
Взагалі цей «підпільник» не просто давно відомий в Україні, а вже й засуджений (поки що заочно) до 15 років позбавлення волі. Він збирав розвіддані про Сили оборони та коригував повітряні атаки на цивільну інфраструктуру України. Для цього залучав інформаторів, яких знаходив на власному телеграм-каналі.
Зокрема, через одного з інформаторів він скоригував восени 2022 року російський удар ракетами С-300 по багатоповерхівці в Миколаєві. І це при тому, що Лєбєдєв народився в Миколаєві та прожив там 40 років. А щодо «агентурної мережі Лєбєдєва», то наразі суд виніс уже шість вироків його поплічникам. Зокрема, один з них отримав 9 років позбавлення волі.
Окрім прямої роботи на ворога, міф про «миколаївське підпілля» створений з пропагандистською метою. Насправді, російські спецслужби не мають в Україні потужної мережі. У більшості випадків вони просто платять (або обіцяють заплатити) несвідомим громадянам України за вчинення тих чи інших доручень. Натомість пропаганда розповідає про «багаточисельне ідейне підпілля», яке нібито безкорисливо допомагає Росії «звільняти Україну». І Лєбєдєв тут виконує роль публічного «обличчя бренду», за яким, звісно ж, стоять російські спецслужби.
ФСБ знайшла черговий «телефонний» слід з України
Ще одні новини з «підпільної» діяльності надійшли з Росії. Після того, як Буданов «привів» повстанців до влади в Дамаску, з’ясувалось, що СБУ і ГУР нібито організували «три шахрайські кол-центри», жертвами яких «стали громадяни більш ніж 20 країн і через які було викрадено десятки мільйонів доларів».
НАСПРАВДІ, найсмішніше, що цілих три добре обладнаних, із десятками співробітників кол-центри, нібито організовані українськими спецслужбами, працювали… у Москві, тобто під носом у ФСБ. До цього пропагандистського треку підключився навіть Путін. Як стверджує пропаганда, «ФСБ проводить масштабні операції проти українських телефонних шахраїв. Вважається, що головними організаторами цього є СБУ та ГУР. Тому Путін заявив, що телефонне шахрайство стало державною політикою України».
Вочевидь, розпалювання в російському суспільстві параної щодо «українського сліду» починалося з метою нагнітання антиукраїнських настроїв. Але в якийсь момент воно перетворилося на відверте залякування росіян майже всесильними українськими спецслужбами. Ну а для російських силовиків це ще й зручний спосіб пояснити будь-які власні недопрацювання.
Москва займається «етнічною чисткою малих народів РФ»
Напередодні стало відомо про загибель одного з останніх кереків Росії. На цю подію на офіційному рівні у РФ не звернули жодної уваги, а точніше – свідомо її замовчали. І це не випадковість, адже НАСПРАВДІ Кремль використовує війну проти України для вирішення багатьох внутрішніх «проблем», як-от «утилізація» зеків чи остаточна розправа над корінними народами: удмуртами, мордвинами, марійцями, ерзя, комі, мокша, мансі і хантами.
Жорстока політика асиміляції та русифікації, яку колись проводив СРСР, триває й у РФ. Хоча в її конституції йдеться про те, що за суб’єктами федерації закріплено право народів на культивування і розвиток власних мов і культур, у реальності це право систематично зневажається.
Наприклад, удмуртська мова виключена зі списку обов’язкових предметів у самій Удмуртії. За останні 20 років з приблизно півмільйона етнічних удмуртів вміють розмовляти рідною мовою лише близько половини. Удмуртія – не прецедент, а типовий приклад імперської політики. За даними ЮНЕСКО, близько 130 мов у РФ перебувають під загрозою зникнення.
Те, що саме на представників автономних республік і територій РФ припадає найвищий відсоток загиблих на так званій «СВО», не є випадковістю. На території мешкання корінних народів знаходиться найбільша кількість нафти й газу у РФ, але рівень життя там жалюгідно низький. Не дивно, що саме там МО РФ успішно «закуповується» гарматним м’ясом.
І все це відбувається під акомпанемент пропаганди про боротьбу із «західним колоніалізмом».
RT: як все починалося 19 років тому
І наостанок про RT, якому виповнилося 19 років. Представник МЗС РФ Захарова, відзначаючи це «свято», підкреслила, що RT – «один із визнаних лідерів медіасфери і в нашій країні, і за кордоном».
НАСПРАВДІ, ніякого лідерства звісно немає. Тим більше в умовах заблокованого пропагандистського сьогодення RT.
А ось з чого все починалось. Ідея створення телеканалу належить відомому медіаменеджеру Лєсіну, який стояв у витоків державної пропаганди у РФ.
6 червня 2005 року було оголошено про запуск телеканалу, покликаного «відображати російську позицію з головних питань міжнародної політики та інформувати аудиторію про події та явища російського життя». «Це буде погляд на світ із Росії. Ми не хочемо змінювати професійний формат, налагоджений такими телеканалами, як BBC, CNN, Euronews. Запрошені британські консультанти для формування іміджу нового кабельного телеканалу», – обіцяли тоді в Москві.
Телеканал був заснований агентством РИА Новости через дочірню організацію «ТВ-Новости». Головним редактором була призначена Маргарита Симоньян.
– 10 грудня 2005 року почалося повноцінне мовлення каналу. «Ми хочемо відобразити думку Росії про світ, і щоб саму Росію було краще видно», – заявляла тоді Симоньян, зазначивши, що «зарубіжні ЗМІ не завжди адекватно відображають події, що відбуваються у нас.
– 1 березня 2006 року – компанія IPD Group, якій належав портал russiatoday.com, звернулася з проханням змінити назву телеканалу, аргументуючи це тим, що торгівельна марка Russia Today була зареєстрована ще в 1996 році. Керівництво телеканалу не відреагувало, але пізніше доменне ім’я russiatoday.com перейшло до самої Russia Today.
– 4 липня 2007 року – початок публікації сюжетів RT на YouTube.
– 31 грудня 2007 року в центрі Нью-Йорку на екранах NASDAQ і Reuters були показані прямі включення RT з Москви і Санкт-Петербурга.
– 25 грудня 2008 року Russia Today занесли до переліку системоутворюючих організацій Росії.
– У 2008 році після війни в Грузії Russia Today скоротила назву до RT.
– 15 січня 2010 року почалося мовлення зі студійного комплексу у Вашингтоні.
– 10 жовтня 2014 року RT включено до державної телемережі Аргентини. Путін і тодішня президентка країни Крістіна Кіршнер запустили мовлення телеканалу іспанською мовою в прямому етері.
– У квітні 2018 року RT заснувала премію для «воєнкорів» The Khaled Alkhateb Memorial Awards на честь загиблого в Сирії стрингера Халеда аль-Хатиба, який співпрацював з RT Arabic.
Наразі арабська та іспанська версія RT по суті залишаються єдиними, які діють у більш-менш повноцінному форматі. Європейська та американська версії заблоковані. Тому про жодне «світове лідерство RT», звісно, не йдеться. Хіба що за обсягом накладених санкцій.
Матеріал підготовлено Головною редакцією «Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки» для сайту Укрінформу
