Відповідальність за наклеп у ЗМІ: німецька практика

. Гарантуються свобода друку і свобода передачі інформації за допомогою радіо і кіно. Цензури не існує». Водночас другий абзац статті нагадує, що і права преси «обмежуються нормами загальних законів, законодавчими положеннями про охорону молоді та правом, яке гарантує охорону особистої честі». За порушення останнього, зокрема у формі лихослів'я та наклепу, передбачена кримінальна відповідальність.

Стаття 186 Кримінального кодексу ФРН передбачає покарання за лихослів'я: «Той, хто щодо іншої особи повідомляє або поширює факт, який ганьбить її або принижує цю особу перед громадськістю, і якщо істинність цього факту не доведено, карається позбавленням волі на строк до одного року або грошовим штрафом і, якщо діяння вчинено публічно або шляхом розповсюдження письмових матеріалів, карається позбавленням волі на строк до двох років або грошовим штрафом». Жорсткіші штрафи передбачені за наклеп: «Хто навмисно щодо іншої особи повідомляє або поширює свідомо неправдивий факт, який ганьбинь цю особу або принижує її перед громадськістю або загрожує її кредитоспроможності, карається позбавленням волі на строк до двох років або грошовим штрафом і, якщо діяння вчинено у публічному виступі, на зборах або шляхом розповсюдження письмових матеріалів, карається позбавленням волі на строк до п'яти років або грошовим штрафом» ( 187).

Якщо ж об'єктом дифамації став політичний діяч, грошовий штраф від ув'язнення вже не врятує: «Якщо будь-хто в публічному виступі, на зборах або за допомогою письмових матеріалів поширює лихослів'я проти персони, що відіграє роль в політичному житті народу, за мотивами, які пов'язані з становищем цієї особи в суспільному житті, і якщо діяння спрямоване на те, щоб істотно ускладнити громадську діяльність даного політичного діяча, карається позбавленням волі на строк від трьох місяців до п'яти років. Наклеп за подібних передумов карається позбавленням волі на строк від шести місяців до п'яти років» ( 188).

Положення Кримінального кодексу розповсюджуються, звичайно, і на представників мас-медіа. Однак випадків, коли німецькі журналісти постають за наклеп перед судом і тим паче засуджуються, небагато. По-перше, ЗМІ у своїй роботі дотримуються загальноприйнятих етичних норм, які прописані у розробленому в 1973 році Німецькою радою преси «Кодексі преси». Зокрема, стаття 1 говорить: «Повага до істини і людської гідності та доведення достовірної інформації до відома громадськості є головними заповідями для преси. Кожна людина, що працює в пресі, керуючись цими принципами, зберігає репутацію і довіру до ЗМІ».

По-друге, мас-медіа, деякі з яких мають навіть власних юристів, добре обізнані із жорсткими німецькими законами, а тому уникають публікації неперевірених фактів. «Німецьким журналістам добре відома межа між свободою слова та дифамацією, і вони дуже відповідально до цього ставляться», - пояснила УКРІНФОРМу речниця Німецької спілки журналістів Єва Вернер. За її словами, якщо ж дехто цю межу переходить, справа не завжди доходить до суду. По-перше, об'єкт образи чи наклепу може звернутися до Ради преси, яка тоді втрутиться у конфлікт. По-друге, домовитися із журналістами можна і без суду через адвокатів, якщо представники преси визнають свою помилку і готові публічно оскаржити власну попередню інформацію.

Якщо ж жодна із сторін не готова йти на компроміси, справа доходить до суду. «Нам не відомо, скільки журналістів поставали перед судом за наклеп», - зазначила представниця спілки. Найгучніший за останній час випадок засудження, за її даними, мав місце у 2010 році. Тоді суд Дрездена визнав двох журналістів винними у лихослів'ї і присудив кожному сплатити штраф у розмірі 2,5 тис. євро. Розслідуючи можливий корупційний скандал у Саксонії, в одній із своїх статей вони припустили, що місцева поліція «під тиском зверху» свого часу припинила слідчі дії стосовно двох суддів, однак довести це не змогли. «Німецька спілка журналістів тоді засудила такий вирок дрезденського суду», - додала Є.Вернер.

Натомість, громадськість привітала нещодавнє рішення суду у Франкфурті-на-Майні, який став на бік ЗМІ. Журналістів німецької газети Tageszeitung ("taz") у дифамації звинуватив колишній політик Тіло Саррацін. За останні роки він став відомий завдяки своїм скандальним книгам «Німеччина самоліквідовується» (2010 р.) та «Європі не потрібне євро» (2012 р.). У червні цього року в "taz" вийшла стаття, в якій йшлося про те, що журналісти використовують нині Сарраціна «як стару повію, послуги якої дешеві, але якими ще можна скористатися, якщо її трохи прикрасити». Це і стало причиною позову, однак судді відхилили скаргу, дійшовши висновку, що за висловлюванням не стоїть дифамація Сарраціна як публічної особи, а його стосунки з журналістами.

Нині німецька громадськість активно дискутує про справу колишньої першої леді ФРН Беттіни Вульф. На початку вересня у ЗМІ поширилися чутки, що дружина екс-президента у минулому нібито працювала у сфері надання інтимних послуг. Приводом для цього стало повідомлення анонімного блогера. В результаті в пошуковій системі Google із введенням ім'я Беттіни Вульф почали автоматично видаватися сполучення «Беттіна Вульф повія» чи «Беттіна Вульф ескорт-сервіс». Як з'ясувала газета Sueddeutsche Zeitung, ці чутки були навмисно поширені ще 2006 року політичними опонентами її чоловіка. Коли Крістіан Вульф став президентом ФРН, його дружина вирішила не піднімати скандал через безпідставні чутки, аби не привертати до них ще більшої уваги. Однак після відставки Вульфа від адвокатів колишньої першої леді листи-претензії отримали понад 30 видань. Серед журналістів опинився і відомий ведучий політичного ток-шоу на німецькому телебаченні Гюнтер Яух. Майже з усіма ЗМІ юристи Беттіни Вульф дійшли досудової згоди. Однак Google відмовився вилучити з автоматичного пошуку згадані вище висловлювання, оскільки, за словами речника корпорації, результати пошуку враховують об'єктивні чинники і видають ті варіанти, які найчастіше задаються користувачами Інтернету, а вилучати їх було б цензурою. Справою тепер займеться суд у Гамбурзі.

Ганна Снігур-Грабовська, БЕРЛІН. 25 вересня 2012 року.