Сербські найманці: справа Принципа

Сербські найманці: справа Принципа

Укрінформ
Можливо, цей приємний парубок вбиває наших солдатів та офіцерів, роблячи зарубки на прикладі гвинтівки

Він худорлявий і скромний на вигляд. Застрибує на БТР. Дивлячись в камеру, відповідає на запитання. Так, серб. З Воєводини. В групі снайперів. Приїхав до «Новоросії» воювати з фашистами... Винувато посміхається - більше мовчить. Можливо, цей приємний парубок вбиває наших солдатів та офіцерів, роблячи зарубки на прикладі гвинтівки...

Можна відмахнутися: пусте, мовляв, яка там тільки потолоч за них не воює! Але якось тисне неприємно. Адже серби. Православні. За п'ять хвилин члени Євросоюзу...

Тоді, в 1999-му ми за них уболівали. Не вірили, що вони здатні на етнічні чистки, вбивства мирних людей. Іноземним делегаціям, які приїжджали до нас, намагалися це довести. Але ті лише ввічливо відповідали: «Сербський уряд Мілошевича підтримує тероризм».

Нині це вже не здається неправдою.

Російські ЗМІ торжествують. «З Сербії прилетіло 205 добровольців, які поповнять склад підрозділу сербських четників «Йован Шевич». Посилаються на Гіркіна, мовляв, у батальйоні разом з сербами воюють і хорвати. А значить, завдяки війні в Україні серби і хорвати об'єдналися знову!

Брехня це. Загін є, у ньому 36 осіб, переважно - росіяни. Його командир Братислав Живкович вигадки про 205 осіб поповнення спростував. А гіркінська згадка про хорватів його розлютила.

І недарма! Хорвати в загоні «четників» - це те ж саме, що  "бандерівці" у Гіркіна.

Хорватськими «усташами» лякають сербських дітей. Називають їх поплічниками гітлерівців в роки Другої світової. Хоча, якщо дотримуватися історичної правди, запеклі вороги «усташів» - «четники» - такі самі націоналісти, тільки сербські, і співпрацювали з гітлерівцями в роки другої світової війни не менше. Причому на відміну від наших «бандерівців», які еволюціонували від толерантного ставлення до німців до непримиренної боротьби з ними, четники, навпаки, почали з опору фашистам, а під кінець війни на повну котушку працювали на окупантів. І в першу чергу як карателі в боротьбі з партизанськими загонами хорвата Йосипа Броз Тіто. Під кінець війни четники скомпрометували себе жорстокістю і національною непримиренністю настільки, що, як пишеться у відкритих джерелах, від них відреклися не тільки Англія і США, а й навіть сербський король Петро ІІ Карагеоргієвич, під хоругвами якого вони, власне, і починали опір.

Наскільки вдалося з'ясувати, в самій Сербії до четників ставляться як до персонажів досить карикатурних. Але російська пропаганда цей рух підтримує. «Четників недолюблюють в Європі? Дуже добре: ворожість з боку Заходу ускладнить сербам шлях до ЄС».

Це одна з причин появи четників на сході України. Друга - бажання позиціонувати російське свавілля на території України як світову цивілізаційну війну православ'я проти «гнилого» Заходу. А для цього потрібен військовий союз,  вступати до якого ніхто навіть з близьких друзів Росії поки що не поспішає.

От і з'являються новини про бажання такої собі третьорозрядної футбольної команди з сербського міста Новий Сад зіграти зі збірною сепаратистів з ЛНР. Або про кав’ярню під назвою «Путін», яка відкрилася в цьому ж Новому Саді. Цей дріб’язок проходить шпальтами всіх тиражних російських видань. Меседж зрозумілий: серби підтримують російську інтервенцію і обожнюють Путіна.

Як послухати російських пропагандистів, то серби всі як один хочуть в Митний союз. Кремлівська наука публікує результати соцдосліджень, проведених такою собі НСПД (Нова сербська політична думка), згідно з якими, за подальше зміцнення зв'язків з Росією виступило 67,5%, а за членство в ЄС - лише 54% респондентів. Ну і, звісно, «президент Путін залишається у сербів переконливим лідером за популярністю серед іноземних лідерів».

Кремлівські фантазери, звісно, перебільшують. Але те, що Росія кайданами повисла на ногах у Сербії, яка намагається вступити до ЄС, це правда. Уряд країни, ризикуючи погіршити відносини з Європою, не насмілюється все ж підтримати санкції проти Росії у зв'язку з її агресією в Україні.

Цього тижня в Сербії побувала міністр закордонних справ Італії (головуючої в ЄС)  Федеріка Могеріні. Місцеві ЗМІ лякали: мовляв, привезла ультиматум від Європи - або до 1 вересня серби вводять санкції проти Кремля, або питання про приєднання до ЄС зависне. Сербський МЗС в особі міністра б'є себе в груди: мовляв, вся сербська політика узгоджена з Європейською на 70%. На жаль, решта 30%  стосуються підтримки України. Сербія також, фактично, виступила відвертим лобістом Росії в питанні будівництва «Південного потоку», проігнорувавши думку європейських структур.

Сидіння на двох стільцях не найкраща поза. Але для того є свої причини. По-перше, економічні. Росія, як пишуть ЗМІ, фактично домінує в енергетичній сфері Сербії, завдяки компаніям "Газпромнефть-НИС" (1,355 млрд євро) і  "Лукойл-Беопетрол" (0,210 млрд євро).

Але це ще не все. Чимало експертів вважають, що в основі теплих відносин двох країн лежить схожість їх історичної долі. І нова Російська імперія (у вигляді СРСР), і Велика Сербія (в кордонах Югославії) з'явилися на карті світу майже одночасно. Відрізнялися політичним тиском головного етносу на інші. Обидві в один час розпалися і спробували, спираючись на етнічні анклави в нових незалежних державах, і за допомогою військової сили зберегти імперії. У таких випадках без «ворожих» етносів не обійтися. Для Мілошевича ними стали хорвати-«усташі», для Путіна - «бандерівці»-українці. Так само, як Путін українців, колишній диктатор Сербії не вважав хорватів окремою нацією, а тільки насильно покатоличеними сербами. Хіба що Слободану довелося гірше - у нього не було ядерної зброї.

Путін, як стверджують, і сьогодні в війні з Україною послуговується методичками Мілошевича. Недарма одним із "фронтменів" бандформування, яке діє на сході нашої країни, був призначений Гіркін, який брав участь у Боснійській війні на боці сербів і опублікував у 1998 році спогади про це в «Сербському щоденнику».

І, звісно ж, Сербія відчуває, що зобов'язана Росії за її підтримку в питанні Косово. Для багатьох в країні - це справа принципу.

Серед місцевих "путінофілів" популярним є гасло: «Косово - це Сербія, Крим - це Росія». Хоча, за логікою речей, в державі, яка втратила частину своєї території, мали стати на бік України. Але дії політиків рідко підпорядковуються законам логіки.

Вважається, що Україна мало цікавить сербське суспільство. Про неї скупо пишуть в місцевих газетах. Але коли восени минулого року Янукович відмовився від курсу на євроінтеграцію, в Сербії ця звістка викликала шок і розгубленість. Схоже, ми в Україні слабо розуміли масштаби стратегічної гри Путіна. Адже він не тільки Україну тоді намагався зламати через коліно, він таким чином і Сербію на нашому прикладі намагався відвадити від Європи. Стеван Гаїч з Бєлградського інституту європейських досліджень пише в ті дні для українського інтернет-ресурсу: «У народу України є щось подібне з проблемами сербського народу. Чи хочуть українці бути самі собою, кращою частиною Русі, тобто гордою і непереможною Країною, колись передовою лінією і елітою Російської Імперії, потім СРСР, а завтра Євразійського союзу, чи периферією і сміттям Євросоюзу, джерелом людського м'яса і дешевих рабів нового часу».

Ми «елітою Російської імперії відмовилися бути». А серби?

 Тиск з обох боків поступово зростає, і рано чи пізно сербському суспільству доведеться зробити вибір.

Варто лише пам'ятати, що рівно сто років тому, влітку 1914 року, сербські радикали вже різко змінили хід історії. Постріл терориста Гаврила Принципа, який став смертельним для ерцгерцога Фердинанда, фактично запустив жорна першої світової війни.

Юний боснійський серб був лише знаряддям в руках кількох підпільних організацій, схованих одна в одній, як матрьошка. «Російська матрьошка» - переконані багато істориків, які вивчали сараєвську трагедію. Версія про те, що вбивство ерцгерцога було організоване російським Генштабом і не без відома Миколи ІІ, а головним «ляльководом» Гаврила Принципа був військовий аташе в Бєлграді полковник Артамонов, за радянських часів вважалася доведеною і певний час була відображена у Малій радянській енциклопедії. (У пострадянській Росії прийняте нове трактування подій: в усьому звинувачувати світове масонство.)

Російські військові стратеги, звісно, не думали, що роздмухають світову пожежу. Їм треба було всього-навсього прибрати незручного Фердинанда. Чому незручного? А тому, що він, як далекоглядний політик, пропонував надати сербам в Австро-Угорській імперії обширну автономію. Це могло заспокоїти сербських борців за незалежність і поставити хрест на мрії всіх російських монархів - облаштуванні коридора для «Русского мира». Щоб з його допомогою дійти до «православної святині Константинополя» і далі - до Середземного моря.

Невже справа Гаврила Принципа і нині живе й перемагає?

Євген Якунов, Київ.

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-