Як знищувати російських окупантів: фінські практики
Спершу процитую американського президента. Дуже вже влучно він висловився на адресу Росії!
"Більше двадцяти років тому... я рішуче симпатизував російському народу... сподівався, що Росія вирішить свої власні проблеми і що її уряд, зрештою, зробиться миролюбним урядом, обраним вільним голосуванням, який не зазіхатиме на цілісність своїх сусідів. Сьогодні ж надія або зникла, або відкладена до кращих днів. Ця країна, як усвідомлює всякий, у кого вистачає мужності подивитися фактам в лице, управляється такою абсолютною диктатурою, що подібної важко знайти у світі. Вона... вторглася на територію сусіда, який хотів одного, - жити у світі як демократична країна, вільна демократична країна, що дивиться вперед".
Це сказав не Обама.
І країна, на територію якої вдерся російський солдат - не Україна. Цитата належить іншому американському президентові - Франкліну Делано Рузвельту. Ідеться про напад СРСР на Фінляндію в 1939 році.
Але яке актуальне формулювання, чи не так?!
У листопаді виповнюється 75 років з початку так званої Радянсько-Фінської війни. Але справа навіть не в круглій даті, а в тому, що історія нічому не учить. Особливо, якщо країна, як і раніше, «управляється диктатурою такою абсолютною, що подібної важко знайти у світі».
Гельсінкі - мати міст російських
У Фінляндії з Україною багато спільного. Обидві були поневолені Російською імперією і вважалися невід'ємною частиною російського світу. Фінляндія, можливо, навіть більше, всі ж фінно-угри - основа Московії, рідна кров! Наприкінці 1917 року, після захоплення більшовиками влади у Петербурзі, Сенат Фінляндії оголосив про незалежність країни. Ленін визнав нову державу. Але тут же виділив гроші і зброю для промосковського путчу, і відразу визнав скороспіло проголошену Фінську соціалістичну робітничу республіку. Почалася громадянська війна.
Фінляндії пощастило більше ніж Україні - у неї був Карл Густав Маннергейм, верховний головнокомандувач і національний герой. 23 лютого 1918 року барон Маннергейм обізвав більшовицьку червону гвардію «хуліганами Леніна» і пообіцяв, що не вкладе меч у піхви, поки останнього з цих хуліганів не буде вигнано з Фінляндії.
Війна між Фінляндією, що боролася за незалежність, і більшовицькою Росією дістала назву «першої радянсько-фінської». І якби Маннергейм прийняв пропозицію російського офіцерства очолити Білий рух, невідомо, чи утрималися б більшовики при владі у Петрограді. Але фінський Сенат відкинув цю ідею - незалежність була дорожчою. Пізніше Фінляндія прихистила близько 30 тисяч біженців із більшовицької Росії.
Сталін цього не пробачив. І вже на початку 1939 року почалася підготовка до повернення «незаконно відторгнутої» частини імперії. В офіційній історії РФ радянсько-фінська війна виглядає як гідна відповідь на напад «білофінів». Вважається, що армія Фінляндії була розгромлена і фіни капітулювали.
Але архіви, відкриті на короткий період за часів перебудови (кінець 1980-х - початок 1990-х), дали змогу історикам дещо розкопати.
Були, наприклад, опубліковані документи, за якими окупація Фінляндії Радянським Союзом була обумовлена в секретних протоколах того самого пакту Молотова-Ріббентропа і наступного радянсько-німецького договору про дружбу і кордон...
Кримський варіант
Пізніше Сталін пояснював: «На заході три найбільші держави вчепилися одна одній в горло, ...коли руки зайняті і нам надається сприятлива обстановка для того, щоб у цей момент ударити. Було б великою дурістю, політичною короткозорістю упустити момент».
Як це по-російськи! Скористатися ситуацією, щоб украсти те, що господареві важко захистити!
Підготовка до вторгнення йшла повним ходом - Балтійський флот ще 2 серпня 1939 року отримав директиву: потопити фінський флот і захопити ключові острови. Війська Ленінградського ВО отримали наказ - вийти до кордону Фінляндії до ранку 10 жовтня 1939 р.
Сталін вважав фінів слабаками: мовляв, варто бабахнути раз із гармати, і вони піднімуть руки. За спогадами Хрущова, диктатор до останньої хвилини був упевнений, що фіни погодяться на ультиматум, і війни не буде.
Фінське Ізварине
Обстріляти власну територію і звалити все на майбутню жертву - класика, придумана задовго до Путіна. У минулій війні першими метод апробовували німці - «розстріл» радіостанції Гляйвіц став приводом для вторгнення в Польщу. Через 3 місяці в районі містечка Майніла на Карельському перешийку сталінські енкаведисти повторили номер на біс.
Радянська версія свідчить, що 26 листопада війська Червоної армії були віроломно обстріляні з фінської території артилерійським вогнем. Убито трьох рядових і одного молодшого командира. Уряд Фінляндії спробував подати конфлікт як непорозуміння, мовляв, «ідеться про нещасний випадок, що стався під час навчань, які мали місце на радянській стороні». Вони не хотіли вірити, що все вже вирішено наперед.
У роки перебудови радянські історики розкопали спогади колишнього майора держбезпеки (а потім - генерала) Окуневича. Він писав, що разом із московськими «фахівцями з балістики» «зробив п'ять артилерійських пострілів з нової секретної зброї в районі Майніли». Але це ще не все. У донесеннях командира полку, що «постраждав» від обстрілу, не було знайдено ніяких згадок ні про постріли, ні про втрати. Все було вигадано.
Проте привід з’явився. Газета "Правда" (що виконувала тоді роботу Дмитра Кисельова) пише: "Ми відкинемо до біса всяку гру політичних картярів і підемо своїм шляхом, незважаючи ні на що, ми забезпечимо безпеку СРСР, незважаючи ні на що, ламаючи все і всякі перешкоди на шляху до мети".
30 листопада газетна стрілянина переросла в гарматну. Радянська артилерія обстріляла фінських прикордонників. Ті відповіли. Війна почалася.
На чужий коровай завжди є Бородай
Варто сказати, що Куусінен був дуже обережною людиною (тому й дожив до 1965 року) - за всю війну він жодного разу в Теріокі не був, а відсиджувався в Петрозаводську. Сформовані ним так звані військові частини 1-го фінського народного корпусу складалися в основному з росіян, так що на підтримку фіннів розраховувати було важко. Сталін хотів було підключити до процесу компартію Фінляндії, але колеги нашого Симоненка, на відміну від нього самого, виявилися справжніми патріотами й показали вождеві народів дулю.
Санкції Заходу
Вже до початку війни фіни зрозуміли: воювати доведеться в гордій самотності. Німеччина допомагати і не думала. Мало того, Гітлер спочатку навіть готувався визнати шарашку Куусінена (пакт зобов'язував). Через територію Німеччини не пускали ні угорських добровольців, ні зброю з Італії. Косо дивилися в Рейху на спроби Швеції заступитися за фінів.
Англія, Франція, Америка були, звичайно, на стороні жертви! Але грали у свою улюблену гру - «санкції». 14 грудня 1939 р. Радянський Союз зі скандалом було виключено з Ліги Націй. (Щоправда, і Ліга Націй після цього довго не прожила).
Було ще американське ембарго проти СРСР, що торкнулося постачання стратегічних матеріалів. Були європейські кредити і постачання озброєння і спорядження (але - лише через місяць після нападу Сталіна). Була ідея - послати експедиційний корпус на допомогу Фінляндії. Але тут європейські політики вміло зволікали: мовляв, на носі війна з Німеччиною, самим війська потрібні...
Правосєки Маннергейма
Сталін передбачав розгромити фінів за десять-дванадцять діб. Але - кишка тонка.
Маннергейм не був би Маннергеймом, якби довіряв Росії хоч на копійку. Відразу після першої радянсько-фінської війни він узявся за підготовку до другої. Дивом фортифікаційної думки прийнято вважати фінську лінію Маннергейма, загальна глибина якої становила 80-100 кілометрів! Кожен населений пункт був укріпленим вузлом, забезпеченим радіо- і телефонним зв'язком, шпиталем, кухнею, складами боєприпасів і пального. 30 рядів дротяних загороджень, 12 рядів бетонних надовбнів, 350 залізобетонних дотів, 2400 - дерево-земляних дзотів. Щоб побудувати все це, знадобилося півтора десятиліття!
Але головна лінія оборони проходила через серця фіннів. І тут Маннергейм теж постарався. Ще в 1920 році він створив масову воєнізовану патріотичну організацію "Шюцкор". Коли стало зрозуміло, що війна неминуча, 200 тисяч членів "Шюцкору" призвали в армію. 80 тис. жінок - членів "Латта Сваард", допоміжної організації "Шюцкору", було відправлено на службу в тилові частини і підрозділи замість чоловіків, які пішли на фронт.
Таким чином, армія Фінляндії, яка в мирний час не перевищувала 30 тис. осіб, збільшилася до 600 тис. При зброї стало близько 17% від 3,8-мільйонного населення країни! Це була найвища мобілізаційна здатність серед країн-учасниць Другої світової війни!
Вантаж 200 000
«Совєти» напали по всій лінії кордону, перевершуючи фінів у живій силі і техніці - до кінця війни сюди стягнули близько мільйона солдатів Червоної армії. На Крайній Півночі фінни в перші дні відступили на 130 км. Але умови тундри зупинили росіян. На Карельському перешийку «совєтам» лише до 12 грудня вдалося вийти до "лінії Маннергейма". Червона Армія несла великі втрати від мін, а міношукачів не мала.
10-12 грудня фіни розгромили, узявши в кільце, 139-у стрілецьку дивізію і завдали важких втрат 75-й дивізії, надісланій на допомогу. Загинуло більш як 5 тисяч червоноармійців, більше тисячі потрапили в полон. Наприкінці грудня на північ від Ладозького озера була оточена і знищена 163-я стрілецька дивізія, що втратила понад 5 тис. убитими. Така ж доля спіткала на початку січня 1940 р. 44-у моторизовану дивізію, надіслану на виручку. Незадовго до закінчення війни, наприкінці лютого, на північ від Ладозького озера були оточені ще дві радянські дивізії. Одна з них, 168-а, забезпечувалася з повітря і змогла протриматися у Фінському котлі до укладення перемир'я. Інша, 18-а, була знищена під час спроби прориву. На полі бою фіни виявили 4300 трупів, у тому числі двох генералів.
Зима була сніжною, температура стояла нижче мінус 45 градусів. Радянські дивізії просто вимерзали на пні. Фінський «дід Мороз» - Йоулупуккі в цій війні був на боці свого народу.
За даними Російського державного військового архіву, втрати радянської армії за чотири місяці війни становили убитими близько 200 тис., пораненими й обмороженими 325-330 тис., полоненими - 6 тис. (після повернення в СРСР більшість із них було розстріляно). Втрати авіації - 640-650 літаків, танків – понад 2,5 тис. машин.
Загальні втрати Червоної Армії в 5 разів, а за числом убитих - в 6 разів, за кількістю літаків - у 8 разів перевищують втрати фінської армії. Для Фінляндії це була теж «піррова перемога», вона втратила 1,8% від усього населення країни, тоді як СРСР - лише 0,15%.
Після запеклих боїв фінське командування все ж почало 17 лютого відводити війська на другу смугу оборони. У фінському керівництві розгорілися дебати про укладення миру. Військовій партії, яку очолював міністр оборони, не терпілося продовжувати бої: скоро, мовляв, має підійти 150-тисячний англо-французький експедиційний корпус.
Головний «яструб», маршал Маннергейм, ні в які 150 тисяч від Європи не вірив і несподівано висловився за припинення війни. Щоб зберегти країну і народ. 12 березня було укладено Московський мирний договір.
Старий воїн виявився правий. Вже 1941 року Фінляндія знову змогла поставити до зброї 600 тис. осіб!
***
Фінляндії у ті роки було важче, ніж нам зараз. Набагато. Менше населення, розрізнена Європа, як ніколи сильна у військовому плані імперія. Але в одному було легше: Фінляндія була єдина у своєму пориві - захистити незалежність. Було дуже мало зрадників і байдужих. На фронт ішли всі, хто міг тримати в руках зброю.
Росії дали урок, після якого хижак зрозумів: вільна Суомі йому не по зубах. Усе що він зміг - це принизити значення своєї поразки, назвавши війну з Фінляндією «дрібним прикордонним конфліктом».
200 тисяч убитими - це дріб’язок?
Євгеній Якунов, Київ.
