Він загинув як справжній герой

Герої не вмирають! Цей вислів набув нового, особливого змісту, увійшов у наше щоденне життя, починаючи з трагічних подій на Майдані взимку цього року. Нам поки що важко осягнути масштаб нинішніх подій, адже наші вчорашні друзі, колеги, сусіди раптом, завдяки своїм вчинкам і самопожертві, ураз перетворюються на героїв, на прикладі яких будуть виховувати майбутні покоління українських патріотів.

Кілька днів тому, напередодні 23-ої річниці незалежності України, одним з таких невмирущих героїв став і мій знайомий, колишній колега Марк Паславський, який поповнив сотні захисників України, загинувши в жорстокому бою в Іловайську.

Історія Марка доволі незвичайна, адже він народився і виріс у Сполучених Штатах Америки, а загинув, воюючи добровольцем у батальйоні «Донбас».

Як написало про нього одне англомовне видання, він став єдиним американцем, який воював за Україну. Проте це не зовсім вірно, адже Марк спеціально скористався своїм правом прийняти  громадянство України перед тим, як пішов воювати за її свободу. Він мав на українське громадянство повне право через своє українське коріння. Крім того, Марк уже дуже довгий час, з невеликими перервами, проживав в Україні.

Наші шляхи з ним перетнулися наприкінці дев’яностих у Києві, але Марк уже жив і працював в Україні багато років до того. Він був успішним бізнесменом та заможною людиною і міг вже потроху відійти від справ і відпочивати, адже йому було 55 років.

Один з його побратимів розповідав: усі знали, що Марк небідна людина, але він цього ніяк не виказував і вів себе дуже скромно. Крім того, він приєднався до легендарного батальйону «Донбас» рядовим солдатом, хоча, наскільки мені відомо, у нього було військове звання капітана. Річ у тім, що за плечима Марка була Військова академія Уест Пойнт, елітний військовий виш США. Після навчання Марк відслужив у військах більше десяти років, а після цього вийшов у запас і осягнув цивільну професію інвестиційного банкіра, а згодом - бізнесмена, трейдера і менеджера.

Саме під час його роботи у фінансовій сфері ми працювали з ним під одним дахом у Києві. Для мене і моїх ще дуже молодих колег він був начальником, мудрим порадником і старшим товаришем. До останніх днів він був надзвичайно скромним, не вивищувався над іншими, хоч і мав вищий від кожного з нас ранг. Інколи він жартував, що працює у дитячому садочку, маючи на увазі нашу часом не дуже солідну поведінку.

Марк мав і чудове почуття гумору. Всі, хто з ним спілкувався, підпадали під вплив його харизми  -  поєднання мудрості, самоіронії, гумору і теплоти. Насправді, Марк був людиною надзвичайного душевного тепла - це свідомо і підсвідомо притягувало до нього багатоьх людей. Досить подивитися на Маркову посмішку на одній з його останніх фотографій, де він уже на фронті...

Що заставило Марка залишити затишні кабінети і піти на фронт? На це питання мав повну відповідь лише він. Трохи знаючи Марка і читаючи його інтерв’ю, я думаю, що це було поєднання кількох емоційних складових - гостре відчуття несправедливості російської агресії, яку переживає зараз наш народ, бажання виправити цю несправедливість, український патріотизм, який закладений у його генах, нарешті, прагнення захистити молодших і, як він думав, менш досвідчених у військовій справі побратимів. Він щиро хотів допомогти Україні, нашому народу здобути кращу долю і волю!

Марк мав гострий і критичний розум і знав сучасну Україну дуже добре зсередини. Іноді його критика українського політикуму в 1990-их роках викликала у мене несприйняття. Яку ж він тоді мав рацію і яким наївним був я!  Зрештою, через роки після того Помаранчева революція і Революція гідності стали відображенням його прагнення до змін і перезавантаження системи. Марк був активним учасником останніх протестних подій на Майдані, і вони справили на нього глибоке враження і надихнули, як і багатьох інших небайдужих до України, на її захист. Але він, на відміну від цих багатьох, виявився готовим зробити більше і ризикувати своїм життям.

 Марк дуже цінував власну свободу і незалежність, тому є цілковитий сенс у тому, що він віддав життя за свободу і незалежності України.

Він був відкритою до спілкування людиною - вільно володів українською, а також російською і умів знайти мову з різними людьми. У нього було багато друзів і товаришів. Серед них є чимало тих, хто може сказати про Марка більше і краще. Я переконаний, що вони це неодмінно зроблять. Ця присвята базується на власних сильних емоціях, які я пережив, коли дізнався, що Марк загинув. Загинув як справжній герой.

Спочивай спокійно, Марку. Україна пам’ятає і буде пам’ятати тебе! Герої не вмирають, а продовжують жити вічно у нашій пам’яті!

Олексій Сорока, Київ