Минулого тижня у Брюсселі Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» та американська корпорація Holtec International остаточно домовилися про спорудження в Україні централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива.

Про важливість диверсифікації співробітництва з метою захисту національних інтересів у сфері атомної енергетики, тиск російського монополіста та майбутнє мирного атому у забезпеченні людства електричною енергією в ексклюзивному інтерв'ю Укрінформу розповів президент «Енергоатому» Юрій Недашковський.

- Юрію Олександровичу, чому проект виконуватиметься саме з американським партнером, а не у традиційному співробітництві з російськими монополістом?

- Для нормального функціонування атомної енергетики необхідно забезпечити своєчасне і якісне постачання свіжого ядерного палива, а також безпечне поводження із відпрацьованим ядерним паливом (ВЯП). Ці питання лежать у площині захисту національних інтересів з точки зору ядерної безпеки, а також щодо енергетичної незалежності. Отже, необхідно мати не лише одного постачальника, що вимагає диверсифікації.

Стосовно свіжого ядерного палива - ми маємо зараз диверсифікований ринок постачання. Це російська компанія ТВЕЛ та американсько-японська компанія Westinghous. А щодо поводження з відпрацьованим ядерним паливом, в Україні це питання не було вирішено. Ще з часів СРСР це паливо вивозили на два комбінати у Російській Федерації. Відтак, це питання і ціни, і гарантованого забезпечення надання цих послуг.

В Україні є 15 ядерних енергоблоків. По шести з них на Запорізькій атомній електростанції ця проблема вирішена. Там функціонує пристанційне сховище. Для інших трьох АЕС із дев'ятьма енергоблоками ця проблема потребує вирішення. Зараз із цих блоків ми вивозимо паливо на два російські комбінати. І завжди існує загроза технологічних, техногенних чи політичних причин, через які ця послуга російською стороною може не бути надана. Це несе пряму загрозу функціонуванню атомної енергетики в Україні. Тому це питання потрібно вирішувати. Ми йдемо двома шляхами одночасно: співпраця із французькою компанією AREVA, щоб вивозити українське ВЯП на французькі комбінати; і другий варіант, який ми вважаємо найбільш технологічно і економічно доцільним, це будівництво на території України централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива.

- Розкажіть про проект, які його часові рамки та вартість?

- Рішення про це було прийнято ще у 2002 році. У 2003 році був оголошений міжнародний тендер на придбання технологій і постачання обладнання. У 2004-му американська компанія Holtec International виграла цей тендер і отримала акцепт. Але у подальшому, на жаль, ситуація із реалізацією цього проекту розвивалася несприятливо. Тільки у 2012 році був прийнятий спеціальний закон, який дозволив будувати цей об'єкт. На сьогодні вже пройшло 10 років від початку співпраці з американською кампанією, але ті умови контракту вже потребували оновлення, адже первинна фінансова схема стала неможливою для реалізації. Починаючи з квітня минулого року, наші фахівці наполегливо займалися цим питанням. Це дуже важкий проект і дуже амбітне завдання. Вартість проекту - 299 млн доларів. Але він уже через три роки почне самоокуповуватися за рахунок заощадження коштів, які ми платимо за вивіз палива до Росії. Це більше 200 млн доларів на рік. За десять років, упродовж яких затягувалося виконання проекту, Україна переплатила більше 2 млрд доларів. Наш проект є щонайменше в чотири рази дешевшим та розрахований на введення сховища в експлуатацію у 2017 році з подальшою поставкою контейнерів від Holtec International ще до 2020 року (до моменту передачі технології та освоєння їх вироблення в Україні).

- Як технологічно виглядає процес поводження із відпрацьованим ядерним паливом?

- Відпрацьоване ядерне паливо за технологією зберігається певний час (3-9 років) у приреакторних басейнах витримки. Після того, як завершується остаточний радіоактивний розпад до допустимого рівня, зменшується тепловиділення, його вже можна перевозити до радіохімічних комбінатів. Але ємність цих басейнів обмежена. І для того, щоб атомна енергетика працювала безперебійно, до реакторів щорічно завантажується свіже ядерне паливо, а відпрацьоване потрібно постійно вивозити. Як я уже сказав, ми вивозимо його для перероблення на радіохімічні комбінати РФ. Це один із можливих технологічних варіантів. Інший шлях, за яким іде більша частина країн з атомною енергетикою, полягає у зберіганні відпрацьованого ядерного палива у сухих сховищах у країнах, де воно використовувалося. Це, по-перше, дає можливість зекономити кошти. По-друге, забезпечує вищі показники ядерної та радіаційної безпеки. І, по-третє, зберігає цінні ядерні матеріали для майбутніх технологій, оскільки у відпрацьованому ядерному паливі власне відходів лише 3%. Все інше - це важкі метали: ізотопи урану, плутонія та інші так звані трансуранові елементи, які можуть ділитися з виділенням величезної кількості енергії. Це, насправді, надзвичайно цінна сировина, але для майбутніх технологій. Просто зараз у більшості випадків немає ні технологічної, ні економічної доцільності її використовувати. Тому наша позиція полягає у тривалому зберіганні ВЯП у сховищах сухого типу з прийняттям рішення в майбутньому щодо його подальшого використання.

- Які гарантії безпеки та екологічне обгрунтування сховища? Чи є застереження відносно негативного суспільного резонансу, мовляв, в Україні створять «ядерний могильник», державу хочуть перетворити на європейське звалище ядерних відходів?

- По-перше, це не ядерний могильник. Це тимчасове, проміжне сховище, яке розраховане виключно на ядерне паливо, що працювало на українських АЕС. Цей проект пройшов усі державні експертизи на відповідність стандартам, нормам і правилам з ядерної та радіаційної безпеки, екологічним вимогам. Слід узяти до уваги також те, що всі радіоактивні відходи, отримані від перероблення ВЯП, яке ми відправляємо до Росії, все одно пізніше мають повернутися на територію України, і постане необхідність приймати рішення про їх захоронення. За сучасним досвідом і технологіями, найбільш безпечний спосіб зберігання ВЯП полягає у використанні контейнерів сухого типу. Це міцні контейнери, які витримують значні фізичні впливи, включаючи падіння з висоти, різні можливі техногенні і природні ситуації та катаклізми. Вони розміщуватимуться на спеціальному майданчику, для охорони якого будуть застосовані найсучасніші системи фізичного захисту. Це буде самодостатній, захищений об'єкт із найвищим рівнем безпеки, розташований поблизу смт. Буряківка у зоні відчуження Чорнобильської АЕС. Відповідна ділянка землі у 45,2 гектарів під сховище уже виділена.

- Окрім прямої військової агресії проти України, Росія веде й агресивну економічну політику проти держави, особливо у сфері енергетики. Відомо, що російський монополіст «Росатом» докладає значних зусиль, щоб залишити українських партнерів в орбіті свого впливу. Чи відчуває «Енергоатом» цей зовнішній тиск або недобросовісну конкуренцію?

- Тут треба чітко розмежовувати такі позиції. Щодо самої співпраці з «Росатомом», навіть у таких складних політичних умовах, то минулого року російська корпорація усі свої зобов'язання у повному обсязі виконала, включаючи постачання свіжого палива та вивезення відпрацьованого. Інша справа, ми не можемо виключати, що у будь-який момент може бути прийняте якесь форс-мажорне політичне рішення, і «Енергоатом» повинен бути готовий реагувати на таку ситуацію. Тому ми й диверсифікуємо напрямки нашої діяльності, щоб позбавитися монопольної залежності від Росії.

Ми також відслідковуємо інформаційну кампанію у європейських і російських ЗМІ, де викривлено піддаються критиці кроки України, спрямовані на диверсифікацію співпраці у сфері ядерної енергетики. У цих матеріалах, звичайно, немає підписів чиновників «Росатому», все подається через так званих «експертів», точніше сказати - псевдоекспертів, і ми цей тиск відчуваємо. Дуже багато істеричного і непрофесійного галасу. Навіть можу пожартувати у зв'язку із абсурдністю такого роду публікацій. Наприклад, якщо на території української АЕС хтось послизнуся і зламав ногу - то це звісно ж через те, що ми почали використовувати американське ядерне паливо...

Але наша позиція дуже спокійна і зважена. Ми все робимо у рамках міжнародних зобов'язань України з питань ядерної і радіаційної безпеки, у відповідності до національного законодавства, яке є одним із найжорсткішим у світі, враховуючи наш досвід Чорнобиля.

- А що можете сказати про внутрішнє лобіювання російських інтересів у сфері атомної енергетики України?

- Я не проти цивілізованого економічного, конкурентного лобізму, але дуже часто у цьому питанні проглядаються речі, які можна розцінити як корупційну складову. Наприклад, ми нещодавно побачили, що у сфері діяльності «Енергоатому» Антимонопольний комітет України приймає рішення на користь російських посередників. Це я можу сказати прямим текстом, коли лише за скаргою якогось російського посередника неодноразово скасовуються торги.

Така ситуація є неприпустимою. І це є лише один із елементів корупції, яка ще зберігається у нашій державі.

Ми відкрито і охоче співпрацюємо з правоохоронними органами, самі проводимо внутрішні розслідування, інспекції. Я особисто лише за минулий рік підписав і направив до правоохоронних органів більше десятка так званих повідомлень про злочин. Але реакції на них на сьогодні жодної немає.

- Як працює галузь в умовах загострення в державі потреби в електричній енергії та тлі проблем з вугіллям для ТЕС?

- Зараз атомні станції працюють у повній відповідності до диспетчерського графіка - стукаю по дереву... Ми виконуємо і перевиконуємо усі доведені до нас завдання із виробництва електричної та теплової енергії. У минулому році ситуація була надзвичайно складною, адже нас упродовж 8 місяців штучно обмежували у виробництві електроенергії. Два енергоблоки тривалий час стояли у холодному резерві. І тільки в серпні, коли стало зрозуміло, що з вугіллям буде погана ситуація, поступила команда максимально завантажити усі ядерні енергоблоки. На сьогодні графік є дуже напруженим. Зараз частка АЕС у структурі виробленої електроенергії в Україні становить 56,2%. В середньому за минулий рік вона склала 48,6%, в окремі періоди перевищувала 65%.

Але деякі технічні проблеми, звичайно існують. Електротехнічне обладнання старіє. І з точки зору його модернізації, заміни, у нас, на жаль, уваги приділяється менше, ніж до реакторного обладнання, до питань ядерної і радіаційної безпеки, на що пріоритетно спрямовуються кошти в умовах їх дефіциту. А електротехнічне обладнання фінансується за залишковим принципом. Ми бачимо цю проблему і поступово її вирішуємо. Також хочу наголосити, що ця проблема жодним чином не впливає на рівень ядерної і радіаційної безпеки.

- Хочу поставити дещо футуристичне питання із науково-технологічним нахилом. Ви, як фахівець, яке бачите у глобальному вимірі майбутнє ядерної енергетики, чи придумає людство такий реактор, що зможе забезпечити світ енергією та виключить використання традиційних газу, вугілля, нафти?

- Слід проаналізувати відомі на сьогодні енергоресурси, технології використання яких уже освоєні і практично застосовуються. Це уран, вугілля, нафта, газ, відновлювальні енергетичні ресурси - вітер, сонце, деревина, гідроенергія. Не можна нехтувати жодним із них. Не можна стверджувати, що один замітить усі інші. Просто кожна країна має побудувати для себе оптимальний баланс з точки зору економіки, технологій, екології, національної енергетичної безпеки, інших чинників.

Стосовно майбутніх технологій. Людство над цим працює. Але, наприклад, якщо ще декілька десятків років тому усі сподівалися на термоядерний синтез, то, як показує реальність, у цьому столітті, я упевнений, такого реактора в промисловій експлуатації ще не буде. Будуть витрачатися значні кошти на подальші дослідження і випробування, але я не вірю, що у найближчій перспективі вони дадуть практичний ефект. Відносно традиційної ядерної енергетики. У нинішньому стані вона може зберегти на світовому рівні вагому частку енергії, яку виробляє. Але треба розуміти, що при технологіях, які зараз використовуються - це реактори на теплових нейтронах - запасів урану на всіх не вистачить. У цьому столітті він буде вичерпаний. Тому в контексті розвитку ядерної енергетики може йтися про нові технології, зокрема реактори на швидких нейтронах, які дозволяють використовувати потенціал природного урану у 60-80 разів більше ніж зараз. Коли такі нові технології запрацюють, можна буде говорити, що людство гарантовано забезпечене електричною енергією на подальші тисячоліття. Але чи захоче людство піти таким шляхом?

Андрій Лавренюк, Брюссель.