Єдиний кандидат проти Кличка. Чи сформується «нова опозиція»?
Менше місяця залишилося до офіційного старту виборів до місцевих рад. Вибори міського голови Києва є особливо важливою, якщо не найголовнішою, частиною цієї кампанії.
Офіційних кандидатів на посаду мера столиці, зрозуміло, поки немає, вони з'являться тільки десь в останні дні серпня. Але що можна з певністю говорити про ці вибори вже сьогодні? Не так уже й мало.
1) Чинний мер Віталій Кличко братиме участь у виборах. У нього на сьогодні найвищий рейтинг, і таким залишиться на день виборів - 25 жовтня.
2) Кличка підтримає Президент Петро Порошенко і його політична сила - БПП. Тобто, увесь адміністративний ресурс, який може бути задіяний у виборах, - це ресурс Кличка.
3) Настрої електорату, за свідченнями соціологів (маються на увазі дані опитування, проведеного в Києві 9 - 14 липня Інститутом аналізу і прогнозування та Українським інститутом соціальних досліджень ім. О. Яременка), на сьогодні такі, що буде другий тур виборів. Хоча Кличко і є фаворитом майбутніх перегонів, його популярності явно не вистачить для перемоги в першому турі (соціологи дають йому сьогодні приблизно 25% голосів, при цьому відзначають, що рейтинг Кличка постійно знижувався від часу його обрання 25 травня 2014 року).
Тепер про те, про що нині можна говорити, хоч і не зі стовідсотковою впевненістю, але близько до того.
1) Політичні сили, які сьогодні становлять парламентську коаліцію, на київських виборах будуть по різні сторони барикад. Кличка, крім БПП, майже напевно підтримає «Народний фронт» - хоча б тим, що не виставлятиме свого кандидата. Решта - «Самопоміч», радикали Ляшка і «Батьківщина» - боротимуться проти Кличка, принаймні - у першому турі.
2) З'явився перший конкретний суперник Кличка - народний депутат позафракційний Борислав Береза, обраний у Києві (213-й виборчий округ). Згадане соціологічне опитування дає йому другий, після Кличка, рейтинг на рівні 10%. Береза, судячи з його нинішньої активної діяльності в соціальних мережах, а також появи біл-бордів у Києві, всерйоз націлився на участь у виборах і не приховує цього.
3) Офіційна політична опозиція - партія «Опозиційний блок» - не має шансів на перемогу свого кандидата, а тому або обмежиться формальною участю, або підіграватиме комусь із тих кандидатів, які мають шанс пройти до другого туру.
Отже, головна особливість майбутніх виборів столичного голови (зауважимо, що йдеться про вибори саме мера, вибори до Київради мають зовсім інші особливості) зводиться до того, що чинна влада (і міська, і всеукраїнська) боротиметься не з формальною політичною опозицією («Опозиційний блок»), а з партіями (політичними силами), які сьогодні є її політичними союзниками. Тепер виходить, що це союзництво переходить у розряд формального. (Власне, прикладів, коли позиція партії Президента у справді принципових питаннях різко розходилася з позицією інших учасників парламентської коаліції, вистачає і без виборів мера Києва. Приміром, у ставленні до запропонованих Президентом конституційних змін.) Оскільки, як уже було сказано, вибори мера столиці об'єктивно і завжди є серйозним загальнополітичним фактором у масштабі всієї країни, то можна впевнено говорити про появу нової, вже реальної, а не формальної, опозиції в країні. Зрештою, глибинна основа будь-яких виборів - висловлення виборцями довіри чи недовіри чинній владі. І політики, хочуть вони цього чи ні, мусять вибудовувати свої дії на виборах з урахуванням цієї основи.
А головною інтригою цих виборів стане питання, чи будуть частини цієї нової опозиції реально об'єднуватися навколо єдиного кандидата - суперника Кличка. Хоча б у другому турі. Очевидно, що команда Кличка (і Порошенка, оскільки вже домовлено, що «УДАР» і «Солідарність» ідуть на місцеві вибори разом) робитиме все можливе і навіть неможливе, аби цього бажання не виникло.
У новітній політичній історії ми вже стільки разів бачили невиправдану амбітність і навіть взаємне поборювання окремих опозиційних сил на виборах, що прогнозувати і розглядати варіанти їх об'єднання навколо єдиного кандидата - справа глибоко невдячна. Надто багато факторів - від особистих амбіцій до ідеологічних суперечок - заважають українським політикам об'єднуватися в одну опозиційну передвиборчу команду. От і зараз не видно ознак, що це обов'язково станеться. То й же Борислав Береза, фактично розпочавши власну передвиборчу кампанію, тим самим продемонстрував, що принаймні в першому турі об'єднуватися ні з ким не збирається. «Самопоміч», оголосивши 5 серпня, що висуне свого кандидата на київського мера, зробила, по суті, те ж саме. І партія «Свобода» - ще один потенційний учасник коаліції «проти Кличка» - навряд чи відмовиться від висунення свого кандидата, хоча б тому, що соціологи прогнозують непоганий (на рівні 7 - 8%) результат «свободівцю» Юрію Левченку, а головне - навіть такий результат у першому турі виборів у столиці (орієнтовно - третій-четвертий) дасть змогу «Свободі» підкріпити своє природне бажання повернутися у «велику політику» після поразки на парламентських виборах 2014 року.
Нарешті, варто зауважити, що зниження рейтингу Кличка (простіше кажучи - очевидний факт, що він сьогодні не має симпатій більшості київських виборців) повернуло до життя варіанти участі у виборах столичного мера лідера «Батьківщини» Юлії Тимошенко. Ця тема вже активно обговорюється в середовищі політичних експертів і журналістів. Тим більше, що «Батьківщина» може боротися за перемогу свого кандидата на цих виборах лише у випадку, коли цим кандидатом буде саме її лідер - будь-який інший кандидат від «Батьківщини» приречений на повну поразку, тобто він не має шансів навіть на вихід до другого туру. Однак участь Тимошенко у виборах містить для неї набагато більше загроз, ніж переваг. Її як конкурента на виборчих перегонах нещадно критикуватимуть геть усі - і Кличко, і опоненти Кличка. Тимошенко, звісно, не буде статистом на виборах, але гарантій від поразки у першому турі вона і близько не матиме. А такий результат (це десь буде на рівні максимум 7 - 8%) означатиме - ні багато ні мало - абсолютний політичний крах Тимошенко. Після цього вона може сміливо сідати за мемуари. Тобто, ризик - величезний, навряд чи вона на нього зважиться. Швидше, вона чекатиме іншої нагоди зробити ривок вгору.
Якщо об'єднання «нової опозиції» навколо одного кандидата у першому турі виглядає практично неможливим, то у другому турі воно цілком реальне. Але для цього має спрацювати вже більший політичний інтерес, ніж просто «звалити» Кличка. Зараз політичне напруження в Україні дуже високе, гарантій політичної стабільності на найближчі роки нема жодних і, як наслідок цього, - постійне озвучування ідеї можливих дострокових виборів парламенту і Президента. За таких умов зовсім не факт, що «синиця» від влади традиційно переважить перспективу «журавля» в разі перемоги над Кличком. Зрештою, після виборів київського мера політичне життя не закінчується, і на них можна вибороти вагомий політичний капітал на майбутнє (причому, на близьке) навіть у разі програшу. Можливо, саме прицілом на майбутнє можна пояснити смисл репліки Сергія Гусовського - лідера Київської організації «Самопомочі», який на уточнююче запитання журналіста Укрінформу (вже після прес-конференції лідерів цієї партії 5 серпня): «Отже, висунення кандидата «Самопомочі» виключає можливість вашої підтримки Кличка у першому турі?» - відповів: «І в другому теж».
Можливий опозиційний до Кличка єдиний кандидат не матиме переваги ні у фінансовому, ні в медійному, ні, тим більше, в адміністративному ресурсах. Хоча й «злиднем» у цьому плані його теж не можна назвати, а якщо до гурту долучиться команда Коломойського, яка вже виступила відкрито проти кандидата від влади на довиборах у 205-му окрузі в Чернігові і публічно обіцяла робити так і далі, то за фінансами і за медіапідтримкою сили практично зрівняються.
Домовленість потенційних опозиціонерів виступити проти Кличка у другому турі означатиме на практиці недвозначний меседж на адресу Президента Порошенка. З одного боку саме така політична позиція може створити ситуативну антипрезидентську коаліцію найрізноманітніших політичних, фінансових, громадських сил (від олігархів, насамперед - Коломойського, до невдоволених повільністю реформ активних громадян і збіднілих внаслідок інфляції за останніх рік громадян пасивних). З іншого боку - відкрита опозиція Президенту, владні повноваження якого, зрозуміло, аж ніяк не припиняться в разі поразки Кличка на виборах, несе реальні політичні (і не тільки) загрози для опозиціонерів. У політичних традиціях України - домовлятися з Президентом, а не вступати з ним у відкриту конфронтацію. Зрештою, сьогодні відверто опонують Президенту лише організаційно, фінансово та політично слабкі структури типу «Правого сектора». Навіть «Опозиційний блок» поводиться набагато обережніше, демонструючи постійну готовність домовлятися з главою держави. Тож на обіцянку усіляких преференцій - бізнесових і політичних - після перемоги Кличка може спокуситися будь-хто - і радикал Ляшко, і «Батьківщина», а тим більше - «Опозиційний блок». І навіть «Самопоміч», «Свобода» і позафракційний Береза. Вірогідність такого традиційного для України «кульбіту» політиків є аж ніяк не менш реальною, ніж варіант спільних дій проти Кличка (тобто, проти Порошенка).
Юрій Сандул, Київ.
P.S. 6 серпня «Українські новини» повідомили про «негласне» рішення Київської міської організації «Батьківщини» висунути кандидатом від партії Володимира Бондаренка. Якщо це станеться, то, отже, Тимошенко не зважилася на ризик самій взяти участь у виборах столичного голови.
