Про вулицю Конквеста і наш щоденний вибір
"Ця трагедія була забута багатьма. Багато людей її замовчувало, серед них були інтелектуали, академіки. Її тримали чимдалі від людських очей. Я ж дуже допитливий і знайшов кілька страшних документів. Працювати над цією темою було одночасно моторошно і цікаво. Мені захотілося більше дізнатися про Голодомор. Я думаю, усе, що я зробив, - написав про Голодомор чітко і в повному обсязі. Так, щоб ніхто не міг серйозно оскаржити його".
Роберт Конквест
3 серпня в США помер відомий дослідник Голодомору Роберт Конквест.
Інститут Національної пам'яті запропонував назвати його ім'ям одну зі столичних вулиць. Хотілося б, щоб це була центральна вулиця. Можна, наприклад, перейменувати Кіквідзе (відомий борець з Центральною Радою, застосовував тактику "впаленої землі"). Безглуздо і дивно, що у нас досі її не перейменували, але можливо, вона "чекала" на ім'я Конквеста. Просто назва центральної вулиці буде завжди на слуху. І це означає, на слуху буде ім'я цього відомого інтелектуала, а також глибокого, людяного і чесного ученого. Перейменувати і широко пояснити, хто він. А в день пам'яті жертв Голодомору на шкільних уроках Конквест повинен стати однією з центральних фігур для розповідей.
Для необізнаних нагадаю, Роберт Конквест - перший західний академічний дослідник, який написав про Голодомор і заявив про це на весь світ.
Ну, не потрібно пихкати, що вам набридло. Правда про це багатомільйонне вбивство знаходилася за броньованими дверима, за колючим дротом, в сталевих сейфах синіх кашкетів. Цю правду перекручували, розчленовували, вона була на мушці під прицілом російських пропагандистів і біснуватих адептів русміра на кшталт Дугіна, Затуліна і Маркова. І ця пропаганда, вона адже працює, пам'ятаєте, в яке шаленство приходив російський політикум, коли ми вимагали визнати Голодомор геноцидом. Хоча чого такого ми просили? Будь-яке масове вбивство, що має класову або національну ознаку, - це геноцид. Ну, гаразд. Про Конквеста й Голодомор.
Ми користуємося знаннями, які для нас вистраждали всього кілька людей.
Хочу згадати їх усіх.
Журналіст Гарет Джоунс за свої гроші купив квиток до Москви і, порушуючи заборону на поїздки в Україну, в 1933 році приїхав сюди. Він зійшов з Харківського потягу на першій станції, яка трапилася, і пройшовся по селу з рюкзаком, повним продовольства. Він побачив "голод колосальних розмірів" і робив про це публікації.
Ще одним журналістом, який написав серйозний матеріал на цю тему англійською мовою, був Малкольм Маггерідж, який анонімно друкувався у "Манчестер Гардіан". Він писав, що голод - "одно з найжахливіших злочинів в історії, настільки жахливий, що люди в майбутньому важко віритимуть, що він насправді мав місце".
Ці хлопці були чудовими людьми, перший - ще і грандіозний волонтер, і обидва - сміливці. Вони вивели цю правду на газетні сторінки західних видань.
Але слова журналіста для наукових і культурних еліт означають менше, ніж слова і оцінки учених. Якою б жахливою не була картинка порожніх українських сіл, що перетворювалися на кладовища, науковий світ, так само як і політики, ученим довіряють більше. І таким ученим,який написав про "Жниву скорботи", де уперше прозвучали слова "терор голодом" став Роберт Конквест, який у своєму дослідженні Голодомору (воно стосувалося і Казахстану, і Північного Кавказу) в главах про Україну використовував матеріали обох згаданих журналістів.
Після Роберта Конквеста був Джеймс Мейс, покійний, вже гаряче улюблений українською інтелігенцією і журналістами гарвардський вчений . Другий після Конквеста учений дуже глибоко перейнявся темою. У видавництві Конгресу він видав тритомник "Усної історії" - свідчень жертв Голодомору. 1800 сторінок, 210 розповідей очевидців з різних регіонів України про те, про що у будь-якому віці неможливо читати без здригання.
Джеймс Мейс останні свої роки жил в Україні, тут і помер, не доживши півроку до Помаранчевої революції.
І є ще один автор, Тімоті Снайдер, який в книзі "Криваві землі" написав про масове сплановане вбивство голодом в Україні.
Правда про Голодомор дуже швидко була прийнята суспільством, оскільки в кожній журналістській редакції, чи не в кожній сім'ї, є ще живі або до недавнього часу були живі жертви і свідки. Але, повертаючись до перерахованих мною авторів і конкретно Конквеста. Про що б я розповідала учням, студентам на лекціях і уроках, або навіть власному сину, коли ми гулятимемо по вулиці Конквеста?
Люди дуже часто роблять вибір. Перед ученими і творчими людьми цей вибір стоїть особливо гостро, вони привабливі, авторитетні, такий собі "штучний товар". Іноді це вибір між власною кар'єрою, комфортом і справедливістю. Ось, наприклад, Гарет Джоунс їздив по наших вмираючих селах і описував опухлих живих мерців, а його "колеги",які вважали його диваком, отримували Пулітцера за модніші теми.
Непопулярна в той момент на заході тема Голодомору не дала багатства і достатку журналісту, але увійшла у книгу досліджень учених. Конквест, випускник Оксфорда, міг би, як інші куплені Сталіном діячі, кататися по спеціально нарядно облаштованих вулицях Москви, їсти ікру, і написати потім про квітучі колгоспи, але він перший взявся за дослідження терору голодом, звернувши на тему увагу всього світу.
І, нарешті, індіанець Джеймс Мейс, "адвокат розстріляних народів", виконавчий директор дослідницької комісії при Конгресі США, завдання якої було - дати оцінку подіям 1932-1933 рр. зібрав усі ці історії, видав і... потрапив в немилість до американських "фахівців з Росії", йому стало дуже важко знайти роботу.
Усі ці люди, не розраховували потрапити в книги, отримувати нагороди, вони не знали, що їхніми іменами можуть назвати вулиці, але вони вибирали справедливість, вони побачили за цифрами масових вбивств живих людей, вони розуміли, що окрім них зібрати і показати світу живі свідчення терору голодом буде нікому. І вони вибрали Україну.
Лана Самохвалова, Київ.
