Злочини проти Майдану: сотні постраждалих журналістів і жодного винного
За зведеними даними, які оприлюднює Національна спілка журналістів України, 271 вітчизняний та іноземний журналіст був побитий (крім Києва, найбільше нападів було в Харкові, Черкасах, Дніпрі, Запоріжжі, Одесі та Криму); було зафіксовано 9 арештів та затримань працівників ЗМІ, 14 нападів на редакції медіа, 31 випадок погроз працівникам ЗМІ фізичною розправою.
Крім того, у лютому 2014 року у Києві загинули двоє журналістів. Від рук «тітушок» помер журналіст газети «Вести» В’ячеслав Веремій, а на Майдані – студент і журналіст Ігор Костенко. Справу Вʼячеслава Веремія не можуть довести до кінця ось уже три роки. Підозрюваного у причетності до вбивства суд системно звільняє з-під варти.
Відповідно до оновлених даних моніторингу, який здійснює НСЖУ, було встановлено близько 60 нових випадків агресії проти журналістів у часи Євромайдану. У більшості ситуацій, де журналісти зазнали насильства під час виконання своїх професійних обов’язків і висвітлення протестів у Києві та регіонах, винними є представники силових структур.
Однак за три роки, що минули, жоден з них не поніс покарання, – коментує в.о. голови НСЖУ Сергій Томіленко. Керівник Спілки зауважує: в Генпрокуратурі визнають вину силовиків. Нещодавно у листі ГПУ до НСЖУ було констатовано: співробітники підрозділу «Беркут» у листопаді 2013 року під час протестних подій в Києві на Майдані свідомо били журналістів з метою не дозволити їм фото- та відеофіксацію подій.
У відомстві визнають, що для уникнення опізнання і кримінальної відповідальності, спецпризначенці на Майдані використовували «підшоломники як маску для обличчя».
Утім, це визнання не призводить до логічних наслідків: справедливого покарання винних.
За словами Сергія Томіленка, НСЖУ намагається привернути увагу до системної проблеми безкарності за злочини проти журналістів. Так, нещодавно у Черкасах з ініціативи НСЖУ було проведено акцію, де всі журналісти пішли з плакатами до правоохоронців, вимагаючи правосуддя у справі побиття міліціонерами свого колеги – фотокора Ігоря Єфімова.
“Вони знали, що я працівник преси, але їх це не зупинило,” – пригадує Ігор Єфімов. – Я думаю, що треба йти до кінця й боротися, бо ж правда має взяти гору. Адвокат Адвокатської дорадчої групи Вікторія Дейнека наголошує, що в розслідуванні злочинів проти журналістів, і особливо у справі про вбивство В’ячеслава Веремія, важлива публічність.
