Вторгнення в Сирію: Карикатурна геополітика Росії
Підтримка Росією режиму президента Сирії Башара Асада, блокування політичного врегулювання конфлікту, а нині й пряме військове вторгнення знайшли відображення у традиційних для арабського інтернету карикатурах.
Укрінформ вирішив зібрати низку опублікованих на цю тему арабських "фотожаб", а також поміркувати над тим, що стоїть за нинішньою російською військовою присутністю у Сирії.
На початку вересня стало відомо, що Росія таємно створила у Сирії військову базу на території Міжнародного аеропорту Басіля Асада (місцева назва - аеропорт Хумеймім), що знаходиться поблизу містечка Джебла у провінції Латакія. На територію бази в умовах секретності були перекинуті бойові літаки та вертольоти, броньована техніка, обмежений військовий контингент та інше озброєння і військова техніка. Російська влада тривалий час заперечувала існування військової бази, переконуючи, що вона допомагає режиму Асада лише зброєю, інструкторами та радниками.
Аналітики стверджують, що Дамаску надається розвідувальна інформація з російських супутників, використовуються і російські безпілотники: два зі збитих повстанцями у липні БПЛА були подібними до знищених ВСУв небі над Донбасом.
Після, вочевидь, невдалих переговорів на полях Генасамблеї у Нью-Йорку, де США не сприйняли російське бачення по "сирійському досьє" та інших ключових питання міжнародного порядку денного, Москва, вочевидь, вирішила "відкрити карти". 30 вересня РФ офіційно підтвердила свою військову присутність у Сирії та оголосила про початок операції у Сирії, мотивуючи її боротьбою з "міжнародним тероризмом".
Виклав Кремль і козир: мовляв, на відміну від міжнародної коаліції по боротьбі з "Ісламською державою" (ІД) на чолі з США росіян запросив сам "легітимний" президент Асад. З огляду на це, Путін цинічно закликав "будувати спільну роботу, опираючись на Статут ООН" (порушений ним же неодноразово в Україні).
На першому етапі такої "співпраці" російський лідер запропонував іншим підключитися до нещодавно створеного Москвою і Тегераном міжнародного координаційного центру в іракській столиці (в нього також увійшли представники Іраку і самого сирійського режиму).
У подальшому пропонується вийти на широку коаліцію по боротьбі з ІД за участю сирійського уряду. Втім, такий варіант у жодному випадку не може бути реалізовано, принаймні на сьогоднішній день. На Заході хоча й розуміють, що Асад - це "менше зло", ніж "Ісламська держава", однак співпрацювати з ним напряму поки дозволити собі не можуть. Максимум, про що заговорили - це залишення Башара Асада на час перехідного періоду.
Наразі, як бачимо, російська авіація (яка «нізвідки» взялася в Сирії) почала завдавати перших авіаударів, надаючи підтримку наступу лояльним режиму Асада силам. Як стверджує МО РФ, російські бомби в перший день вильотів впали на голови терористів "Ісламської держави". За даними ж правозахисників та міжнародних ЗМІ, справжньою ціллю стали повстанці з збройних загонів сирійської опозиції. Під час авіанальотів загинули й мирні жителі, у тому числі діти.
Паралельно російська дипломатія надіслала до США офіційну ноту протесту, у якій заявила, що не бажає бачити в сирійському небі американські винищувачі з міжнародної коаліції. Мовляв, польоти над територією Сирії здійснюються без санкції президента Асада. За океаном на це оперативно відреагували - як літали, так і будуть літати.
Серед перекинутих у Сирію бойових літаків є й винищувачі, призначені для боротьби з повітряними цілями, а не для завдання ударів по наземних позиціях. Це, а також повідомлення про перекидання російських ЗРК, змусило аналітиків стверджувати, що головна мета присутності російських військ у Сирії – зовсім не боротьба з терористами з "Ісламської держави" чи інших радикальних груп, у яких немає літальних апаратів. З ким же тоді?
Експерти прогнозують, що на тлі загострення конфронтації із Заходом РФ прагне забезпечити свою постійну військову присутність у регіоні Близького Сходу та Середземного моря. Окрім існуючої невеликої військово-морської бази у Тартусі, тепер Росія матиме і авіабазу у провінції Латакія, яка слугуватиме як транзитним пунктом, так і стартовим майданчиком для здіснення повітряних операцій. Створюючи важливий плацдарм на території єдиного союзника у регіоні, Росія намагається забезпечити збереження своїх геополітичних та економічних інтересів.
Очевидно, що російські інтереси у Сирії можуть зазнати поразки у разі падіння нинішнього режиму Асада. Протягом останнього року він почав відчутно втрачати позиції, а збройна опозиція (представлена, головним чином, радикальними ісламістами) просунулася ближче до алавітського оплоту президента. Водночас міжнародна коаліція знову заговорила про необхідність введення безполітної (гуманітарної) зони на півночі країни.
За деякими оцінками, загроза розпаду режиму, його падіння та реального розколу країни примушує Росію створити умови, коли режим Асада збережеться, принаймні, на окремій території нинішньої Сирії (в якості автономії, або ж окремої держави). Саме ця "держава Асада" і має забезпечувати російські інтереси в регіоні. Таке бачення перспективи із збереження своїх інтересів в регіоні, як вважається, має і інший ключовий союзник Сирії - Іран.
Під приводом анонсованої боротьбу проти "міжнародного тероризму" у Сирії, російські військові зможуть завдавати авіаударів по опонентах режиму, зберігаючи владу Асада, щонайменше, на підконтрольній нині території. Крім того, російська авіація в сирійському небі, поряд із засобами ППО, матиме роль стримувального фактора для західних та регіональних "партнерів" у разі, якщо в них виникне спокуса запровадити безпілотну зону над Сирією, або ж "прискорити" залишення влади Асадом.
Не виключено, що Росія спробує використати "сирійську кампанію" і для пошуку виходу з міжнародної ізоляція (через агресію проти України), для "примусу" головного антагоніста - США - до вимушених "робочих" контактів. Перешкоджаючи американським інтересам на Близькому Сході, Москва, скоріш за все, намагатиметься реалізувати свої агресивні плани в Україні. Однак, малоймовірно, що які-небудь "сирійські" домовленості між Вашингтоном та Москвою зможуть вплинути на Україну.
Є й інша, внутрішня причина сирійської авантюри Кремля. Вона відвертає увагу населення від внутрішніх проблем, причиною яких називається «підступність» Заходу.
Чи відверне це увагу від України? Можна цілком впевнено стверджувати, що агресивні плани Кремля щодо неї нікуди не подінуться, незважаючи на військову кампанію в Сирії. Водночас, у разі ширшого військового втягнення в сирійський конфлікт та на тлі "замороження" війни на Донбасі, Росія все більше виснажуватиметься економічно і фінансово. Щось схоже вже було з війною СРСР в Афганістані.
Втім, керманичі "країни-бензоколонки" не поспішають робити висновки з історії, а прагнення за будь-яких умов залишитися при владі переважає над економічними та людськими втратами. У мисленні керівництва Росії людські жертви ніколи не були визначальним фактором. Жертви ані свого народу, ані братнього українського, ані, тим більше, сирійського.
Василь Короткий, Київ.
