І тому ми можемо в режимі реального часу, фактично з місячним відставанням перерозраховувати транспортні потоки, вносячи зміни в розклад і вводячи нові маршрути. Наприклад: якщо введено в експлуатацію якийсь великий об'єкт, ми вводимо це в модель та розуміємо, що у нас виходять піки там-то і там-то і швидко міняємо маршрутизацію транспорту або закладаємо нові магістралі, ще коли проектуємо нові райони.

- Тягнете нові дроти для тролейбусів?

- Все що завгодно, це може бути трамвай, тролейбус, автобус, все прораховується. Але ви знаєте, чітко стало зрозуміло, що ми в змозі навіть з існуючої дорожньої мережі позбутися трафіку в Києві. Що для цього потрібно зробити? Для цього потрібно зробити кілька речей. Перше, в дорожньому русі віддати пріоритет громадському транспорту, створити якомога більше виділених ліній, смуг, по яких може рухатися тільки громадський транспорт (одна вже є з Троєщини на Петрівку) . Для цього потрібно прийняти закон про парковку, в якому буде посилено відповідальність за стоянку і зупинки в недозволених місцях і, звичайно ж, відповідальність за це повинна лежати на власнику транспортного засобу. Цей законопроект пролежав у Раді півроку і, на жаль, так і не був прийнятий. Ми зараз пишемо новий, вже у співавторстві з іншими фракціями. Сподіваюся, що він буде готовий через пару тижнів і буде проголосований ще у цьому році. І розрахунки показують, що після прийняття цього законопроекту ми практично одразу позбавимося пробок. Більше того, в усьому світі намітилася тенденція пересадки людей на громадський транспорт. Багато людей залишають свої автомобілі, спокійно сідають на громадський транспорт і розуміють, що їм це набагато зручніше, а головне, швидше. Я ось зараз був у Лондоні і чесно вам скажу - я їздив на метро, автобусах, майже завжди вдавалося заощаджувати час порівняно з пересуванням на таксі.

- Прям приїхали як член делегації і їздили на метро?

- Там так швидше, до аеропорту доїжджаємо за 15 хвилин, лондонське метро - це взагалі зразок для наслідування. Але й у нас все це можливо. Ми визначили зони, де повинні бути автовокзали чи автостанції. Також прийняли рішення, які автовокзали потрібно винести з центру міста. І вчора саме закінчився конкурс на створення Єдиного диспетчерського центру управління рухом, який передбачатиме, що всі види транспортних засобів: комунальні, приватні, будуть оснащені GPS-датчиком, і в програму введено їхній розклад. І не зможе вже маршрутник стояти на кінцевій зупинці і чекати, коли він завантажиться повністю, він зобов'язаний буде виконувати ліцензійну угоду, в якій чітко вказано розклад руху. І не може вже людина з Житомира їхати в центр Києва і розвозити тут людей, вона повинна буде їхати тільки до того місця, куди їй ліцензія прописана, це завдяки GPS-навігації буде абсолютно чітко видно. 4 тисячі автомобілів сьогодні по Києву щодня їздять з областей абсолютно незаконно, не маючи на це жодних документів. Ми все це припинимо, я вас запевняю, що від пробок не залишиться і сліду.

- Скільки часу потрібно на реалізацію Єдиного диспетчерського центру?

- Максимум півроку.

А ми хочемо, аби ці гроші пішли в білу виплату не тільки йому, головлікарю, і його наближеним - там п'яти особам, а всім співробітникам, які працюють; а також, щоб використовувалися на розвиток лікарні. Якщо б ви поговорили з рядовими лікарями, які бачать цю безпросвітність, і у них одна думка - поїхати з України. Я сам особисто розмовляв з молодими лікарями, вони кажуть: «У мене ніяких перспектив, тому що я отримую, ну 3 - 3,5 тис. грн і, грубо кажучи, гроші пацієнтів до мене не доходять». А ми пропонуємо: хлопці, створіть фонд у лікарні і офіційно платіть людям - ось все, що заробили, діліть з певними коефіцієнтами і всі будьте однією командою, тоді всі зацікавлені в результаті.

- Про незаконні будівництва. Єврокомісія, зокрема, дирекція з демократії та самоврядування, вважає, що історичний вигляд міста - це святе. А історичний вигляд це, зокрема, забудови не вище п'яти поверхів. Мені ось, як будь-якій провінціалці, подобаються висотки, але Європі видніше, і громадським активістам з числа киян теж видніше. Тут міністерство культури пропонує закон, який передбачає повну заборону забудови історичних місць. А також жорсткий контроль за будівництвом. Швидше за все, будівельне лобі в парламент стане на диби. Ви готові допомогти міністру культури? І чи будете готові, якщо серед його опонентів будуть ваші колишні клієнти?

- Я вам скажу як людина, яка трохи на цьому розуміється. Є різні тенденції. Є Париж, є абсолютно протилежна концепція - Лондон. Якщо в Лондоні у вас історичні будівлі межують з сучасними, і кожна будівля фактично "говорить" про свою епоху архітектурну, то в Парижі ні, там є, скажімо, район Дефанс, в який виведені висотки, і історичні квартали. Я поділяю точку зору того, що в місті повинен бути абсолютно чітко визначений план кожної вулиці. Але категорично проти того, щоб розповідати, що п'ять поверхів повинно бути скрізь, тому що це нерозумно. Київ стоїть на пагорбах, і потрібно дивитися на концепцію забудови конкретного місця. Тобто, я вважаю, що кожна вулиця має бути вивчена грамотними архітекторами, можливо навіть з залученням ЮНЕСКО і якихось авторитетних фахівців-істориків, створений її план, затверджений, і слід неухильно слідувати цьому плану. Тобто, немає тут догми.

Якщо є історична будівля або пам'ятник архітектури, його треба реставрувати, відновити повністю, адже він повинен мати право бути проданим, але тільки з конкретними зобов'язаннями. Як це зробили в Санкт-Петербурзі? Бізнесмени там довго не купували будівлі на Невському проспекті, тому що вони не бачили, як її зробити комерційно привабливою. Влада пішла на те, що дозволила їм її знести і поставити, один в один, таку ж будівлю точно за старовинними кресленнями, тільки перекриття і внутрішня його частина була пристосована до сучасних вимог (не забувайте, є пожежна безпека, вимоги ДБН тощо). Вони були куплені, реставровані і сьогодні просто любо-дорого подивитися. А багато істориків спочатку шуміли: не можна чіпати, порушимо автентичність. А не чіпали б, вони стояли в руїнах ще багато-багато років. Місто повинно мати своє історичне обличчя, обов'язково, повинен бути розроблений історичний центр, ці проекти повинні бути затверджені на найвищому рівні, можливо навіть на рівні президента. І ось те, що затвердили, того маємо дотримуватися, а мораторій, установка п'ять поверхів, це все від лукавого. Знову ж таки, популізмом ми відкладаємо час, щоб вирішувати проблему. Хоча б центр Києва буде виглядати як логічно закінчений архітектурно-історичний ансамбль. Чому п'ять поверхів? А якщо поруч стоїть сім, то, що? Інвестор не піде на такі витрати заради п'яти поверхів, тому що земля коштує величезних грошей, і ми все життя будемо мати розруху.

Адже Проблема не в поверховості, а потворності того, що багато хто сьогодні будує.

Кожен будинок повинен бути архітектурним шедевром і доповнювати існуючу історичну забудову.

А що робити, наприклад, з бульваром Лесі Українки? Це ж центр. Або вулиця Басейна? Там теж залишимо все, як є? Ні, я повторюся. Потрібно підходити індивідуально до кожного кварталу і до кожної вулиці.

Ми розробили вже зонінг центральної частини, розробляємо детальні плани територій, а центральній історичній зоні необхідний історико-архітектурний опорний план, який, до речі, сьогодні, сподіваюся, вже доопрацьований Міністерством культури.

- Ви будете працювати з міністерством культури за новим законом про охорону культурної спадщини?

- Звичайно, будемо. Ми в цьому зацікавлені. Зрозумійте, пам'ятники архітектури та історія - це той додатковий ресурс для міста, що робить його європейською столицею і приваблює туристів.

Ми також працюємо над програмою «Київські парки».

Більш як вісімнадцять парків почали реконструювати з 27 вибраних міською програмою.

- Ви приїхали з Лондона недавно. Як дивитеся на їхню практику безкоштовних музеїв, не хочеться?

- Хочеться безкоштовні музеї, хочеться, щоб до Києва ставилися по-іншому в уряді, хочеться, щоб якоюсь мірою вже депутати почали змінювати своє ставлення до столиці, тому що, в моєму розумінні, вони всі вважають Київ таким містом, як Дніпропетровськ, Донецьк, з рівними правами, і вважають, що так має бути. Я так не вважаю. Навіть якщо б я жив в Житомирі або в Олександрії (звідки я родом), я б теж так не вважав. Тому що я знаю одне: приїжджаєш в будь-яку країну, і рішення про інвестування в неї, як правило, приймається в столиці, і найчастіше емоційний фактор відіграє значну роль. І якщо інвестор бачить, що в столиці "пахне" грошима, він лише тоді може прийняти рішення і йти в Україну. Якщо там нічим не пахне, вірніше, пахне чимось іншим, то він точно ніякого рішення не прийме.

Лана Самохвалова. Київ