Кривий Ріг та інші. Боротьба тільки починається

Але справа навіть не в цьому. Головне, що в Кривому Розі з'явилася потужна громадянська сила, здатна об'єднати навколо себе тверезомислячих людей і розвалити монополію совкового феодалізму. Треба просто не давати згаснути полум'ю цієї активності. Як би не розвивалися події далі, хто б не вийшов переможцем, Юрій Милобог повинен стати відомим на всю країну. А якщо говорити без натяків, його треба розкручувати у всіх мас-медіа, як представника нової хвилі українських патріотів.

І не тільки його. А й Євгена Терехова - «Титанового Джексона», який у Павлограді хоч і програв висуванцю Опоблоку, але зібрав понад сорок відсотків голосів жителів міста. А це, погодьтеся, хороший стартовий капітал. Борис Філатов, сподіваємося, не залишить кіборга без опіки. Можливо, йому варто постажуватися в Дніпропетровській мерії, на хорошій посаді? А може, залишитися збудником спокою в Павлограді. Щоб декому життя медом не здавалося.

Ці двоє - найбільш розкручені завдяки скандалам, - але є безліч нових облич в інших містах, героїв, які кинули рукавичку на мерських виборах різного штибу «хрещеним батькам». Переможених, але таких, що завоювали довіру виборця. Читач назве їх сам: у кожному місті - є свої ланселоти, що наводять страх на багатоголових драконів сепаратизму й корупції.

Вітер змін не відчутний у партійних кабінетах

Запоріжжя, Харків та Одеса адже не від того заблукали у вчорашньому дні, що Кернеса із Трухановим так любить народ. Просто містяни не бажають змінювати старих фінасових ділків на нових, навіть якщо вони натягнули на себе вишиванки. Вітер змін викликав справжню спрагу споглядати в місцевій владі нові обличчя - чесних і по-європейськи сучасних людей. Не віриться, що в містах-мільйонниках таких немає. Є. Просто політичні вожді впритул їх не помічають. Вітер змін не відчутний у партійних кабінетах, а мантри про оновлення власних рядів так і залишаються мантрами. Не бачить нових кандидатів і народ. І не тому, що сліпий. Просто ми живемо в інформаційну епоху, де надзвичайно важливий бренд, ім'я, обличчя на екрані. А всі «екрани» у містах привласнені місцевими олігархами. Вільніші центральні ЗМІ мало турбує, що відбувається в провінції.

Перемога молодого бізнесмена Олександра Сенкевича в Миколаєві (на виборах у 2014-му він набрав лише 4%), успіх Михайла Терещенка в легендарному Глухові (всупереч протидії місцевого феодального клану) - хіба все це не приводи для ретельного вивчення соціологами та політологами процесів, що раптово прорізалися в нашому архаїчному суспільстві? Люди в країні помінялися, але зовсім не так, як малювали у своїх бізнес-планах партійні політтехнологи. Дедалі більше українців не бажають брати участі в іграх, вони хочуть самі приймати рішення і, якщо треба, вчитися на власних помилках.

Головне тепер - не покинути переможців від демократичних сил на напризволяще, не залишити їх наодинці з надзвичайно живучою адміністративною системою, здатною зжерти будь-якого новатора. Таке ж уже було на зорі нашої незалежності, коли в місцеву владу прийшли вчорашні політв'язні та правозахисники.

Адже ми подорослішали і знову цього вже не допустимо. Правда?

Ну, а громадянському активу Харкова, Одеси, Запоріжжя та багатьох інших міст, де не вдалося перемогти, не варто сидіти склавши руки. Життя нині таке, що місцеві вибори можуть нагрянути неждано-негадано.

Варто лише змінитися прокуратурі та судам і лише злегка потрясти - хабарники посиплються з насиджених місць, як стиглі груші. А багато хто - сяде. А отже, мерські крісла, зігріті, здавалося б, на багато років наперед, обов'язково звільняться. Головне - не ловити ґав.

Євген Якунов, Віктор Мішковський. Київ.