Сталін і Віцліпуцлі. Кому Московський патріархат довірить ослячу щелепу?

Це нам коктейль із Сталіна і православ'я здається химерою. А в російських мізках в цьому немає нічого надприродного. Зшивати те, що не зшивається – їх фішка. У них – скріпи...

Весна в Росії ознаменувалася двома подіями. Нормальну людину вони шокували. Перша – це суд над блогером Віктором Красновим, за слова «Бога немає» у соцмережах. Судові експерти побачили в них «приниження релігійних догм і канонів». А за російськими законами за це - рік в'язниці. Втім, поки що блогера відправили в психіатричну лікарню: очевидно зарахувавши атеїзм як відхилення.

І це тим більше дивно в поєднанні з другою подією, з тих що трапилася: урочистостями з нагоди річниці з дня смерті Сталіна. Вилилися вони, треба сказати, у справжнє паломництво до гробу тирана – з кривавими гвоздиками, «сталінськими читаннями» і поминаннями за упокій душі кремлівського мерця.

Процеси отримали розвиток. Щоб Росія не народжувала тих, хто сумніваються в існуванні Бога, патріарх Кирило зголосився особисто скласти список дозволених для школярів книг. Мовляв, «потрібні якісь дійсно керівні лінії». І «нам що, розуму не стане?» - запитував у колег патріаршої ради.

А паралельно кінорежисер Бортко під бурхливі овації Держдуми визнав Сталіна символом Росії. «І відмовитися від нього – це відмовитися від самих себе», - виголосив він. Пророчі слова!

Два процеси в Росії рухаються назустріч один одному: посилення контролю церкви над усіма сторонами життя, і підготовка до духовної реабілітації Сталіна. Що буде, коли вони зійдуться? Який світоглядний вінегрет отримаємо в кремлівському блендері?

Гундяєвскі теологи вже знають відповідь. Отець Всеволод Чаплін хоч і був нещодавно відсторонений від посади головного ідеолога Кирилівського патріархату (за зайву відвертість там, де не обов'язково бути відвертим), але ролі не забув. На початку березня, в річницю смерті тирана, він погоджувався: так, за Сталіна вбили безліч людей, так, були небачені репресії проти церкви і священиків!..

Але!

«Але ж і християнські правителі іноді гнали єпископів і священиків, іноді гнали ченців, дуже часто знищували своїх політичних супротивників, - розвиває думку Чаплін. - Церква не відлучила їх за те, що вони застосовували репресії до духовенства і до своїх політичних противників. Коли вони ставали на бік єресі, проти істинного християнства, Церква засуджувала, але за репресії самі по собі їх не засуджували».

Ось те вушко голки, через яке РПЦ намагається протягнути труп Сталіна в царство небесне! Правда, для цього ідеологи повинні піднапружитися, адже і серед російської інтелігенції, і серед духовенства, і в обивателя поки немає однозначної відповіді на два питання. Перше – як виправдати сталінські репресії? Друге – а чи вірив диктатор в Бога особисто?

Відповідь на перше питання для російських ідеологів не є складною. Тут вже давно збудована «доказова база» виправдання кремлівського бандита. Російські ЗМІ заполонили публікації під загальним, умовно кажучи, грифом: «розвінчання найбільшого міфу про ГУЛаг». В них критикам Сталіна доводять, що кидали до таборів зовсім не за антирадянську діяльність і не за зраду батьківщині, і не за троцькізм (разом - ледь більше 15 відсотків), а за злодійство, бандитизм і господарські злочини! А якщо так, то «батько народів» зовсім і не нелюд, а, так би мовити, - «санітар лісу», той, очісник країни від корупціонерів і терористів. Почитаєш таке – і плакати хочеться - святою людиною був.

З другою умовою складніше.

Надійні джерела однозначні: Сталін у Бога не вірив, а релігію зневажав. Мало того, ще навчаючись у духовній семінарії, відзначився тим, що нацькував свого дружка-семінариста справити нужду на... старовинні ікони. Запуск 15 травня 1932 року процесу «повного викорінення релігії в країні вже до 1937 році» та особиста санкція на розстріл ієрархів Московської Патріархії – це вже наслідок.

І тим не менш, у сучасній російській пропаганді в ході легенди про «прозріння» Сталіна, «каяття і навернення його в віру». Популярністю у плебсу користуються розвідки якогось православного історика про, нібито, молебень за перемогу, влаштований Сталіним безпосередньо в Кремлі взимку 1941 року - завдяеи якому німці, власне, і не змогли взяти Москву. Існує цілий серіал про ікону Казанської Богоматері, «яка на літаку була обнесена навколо Москви і врятувала Москву» в 1942 році, а потім літаком ж облетіла Ленінград і Сталінград. Знайшлося чимало свідків того, що Сталін нібито й молився в церкві, і осяяв себе хресним знаменням, і навіть сповідався якомусь митрополиту Миколі...

А один з апологетів Сталіна, в дискусії з приводу можливої релігійності генсека ВКП(б), заявив наступне: «Сталін був, можливо, атеїстом і не вірив у Бога. Але це не заважало Богу допомагати Сталіну у всі роки його правління в СРСР». Мовляв, Сталін у Бога не вірив, а Бог у Сталіна – так.

Дуже ймовірно, з легкої руки патріарха Кирила всі ці міфи і перекочують у список літератури, рекомендованої для середньої школи. І після цього вже цілком закономірним буде поява на небосхилі московського православ'я нової зірки чергового святого.

Або нового бога?

Не дивуйтеся. Пояснюючи справедливість сталінських репресій, отець Чаплін висунув і такий аргумент: «Слухайте, Бог здійснював репресії, якщо читати Старий Заповіт, він прямо знищував велику кількість людей, які перешкоджали утвердженню або поширенню істинної віри».

Ось так все просто і геніально. Не тільки Сталін, а й «Бог чинив репресії». Той самий, старозаповітний, який досяг успіху у знищенні грішників – поливав їх вогнем і сіркою, топив у потопах, насилав мор і сарану. І хіба Сталін не був послідовником Його і його пророків? Хіба не винищував ослячою щелепою цілі народи? Згадаймо: Кирило ж відкритим текстом говорив, що Голодомор в Україні – це покарання за гріхи, мільйони жертв у Другій світовій – за гріхи. І чи не всевишньою правицею був той, хто Підписує і Виконує смертні вироки?

І так виходить, що, чим більше життів він забирав, тим більше пошани було йому в Росії. Адже якщо Сталін – бог, то тоді можна пояснити крижаний страх перед ним, зрозумілі приниження і плазування. Адже це не те ж саме, що тремтіти від переляку перед самозванним вусатим карликом (або лисуватим гномом). Трепетати перед божеством - насолода.

І дискурс: Сталін – пророк і Сталін – бог це ж не просто плювок в історію і не примха правлячого в Росії класу. Це товстий натяк Путіну. Винищуй як Сталін – і будеш богом. Бортко ж зовсім недвозначно висловився про те, що і хто за теперішніх часів «наше русское всьо». Його слова – це виклик Путіну. Виклик раба – своєму господареві: ми недостатньо страждаємо, будь суворішим. Трощи як Сталін, спалюй як він. Адже сірки в засіках батьківщини зберігається багато мегатонн. Потрібно лише забути, що ти мультимільярдер, і що хочеться пожити по-людськи. З різними жінками. Але не можна - потрібно очистити світ від скверни.

А нинішній світ, говорить Чаплін, він сам напросився, бо не цілком відповідає моралі і вірі російської людини. Він повинен бути перероблений насильно. «Перебудова всього світу! Економічна, політична. Ось тільки заради такої мети Росії і варто жити!» І не проблема, що з числа всіх віруючих на сій Землі православних налічується всього 3,9 відсотки (за даними самих росіян), а православних Московського патріархату і того менше, і більшість світу «перебудовуватися» не захоче. «Я не є соціальним оптимістом, - каже отець Чаплін, - все-таки ми всі читали Апокаліпсис і знаємо, що історія людства не буде розвиватися в бік духовності, миру і щастя». А якщо все одно все закінчиться погано, то чому б цьому кінцю не посприяти?

Був такий ацтекський бог Уїцилопочтлі, який, чим ближче підходив кінець світу, тим більше вимагав людських жертв. Бог війни, який відрубив голову своїй сестрі, і закинув на небо як світило, який порубав в крихту своїх 400 братів, і посипав цим небо в якості зірок. Росіяни більше знають його як булгаковського Віцліпуцлі. Веселеньке таке ім'я, ліліпутське.

Чи не це істинний бог росіян?

І мавзолей в центрі Москви - точнісінько як усічена ацтекська піраміда - чи випадковий? Один Віцліпуцлі в ньому вже лежить, як би нетлінний, інший, стоячи на його кістках, поклав чимало людських життів на вівтар імперії, тепер його викопають з-під кремлівської стіни і покладуть поруч. А на сакральну трибуну на фасаді могильника підніметься третій. Рано чи пізно. Народ змусить – адже так у них, віцліпуцлів, водиться.

Як в таких умовах можна дозволити комусь стверджувати, що бога немає? Адже це те ж саме, що сказати: «Путіна немає»?

Змучений санкціями та падінням цін на нафту, російський обиватель відмовляється бачити причини всього в поведінці своїх вождів. Він шукає істину в самобичуванні, самоприбиванні себе цвяхами до вигаданого хреста. Істеричність служить замінником щирих почуттів. Йому потрібен бог, який посадить його в концтабір, на черствий хліб з водою, але дозволить нічого не вирішувати і нічого не робити і ні за що не відповідати. І патріарх Кирило, головний хімік в кремлівській лабораторії по заварці опіуму для народу, дасть йому спокій. Адже чим паскудніше життя, тим міцніший потрібен опіум. Щоб, як писав поет, "уколоться и забыться и упасть на дно колодца"...

Євген Якунов, Валентина Сямро. Київ.