Чи загрожує Україні «одужання» по-азаровськи?
Вони справді хочуть повернутися. В усякому разі, демонструють таке бажання.
Сергій Арбузов регулярно (через, я так розумію, підвідомчий майданчик УНН) коментує стале падіння експорту, статистику українських банків, показники економіки. І періодично гірко зітхає: «Людей на Майдані обдурили гаслами про євроітеграцію».
Олександр Клименко створив сайт, на якому піарить свою партію «Успішна Україна». «Бачачи все, що відбувається в країні, я не можу стояти осторонь... Ми зобов'язані зробити Україну єдиною, мирною й успішною! Сьогодні нас тисячі. Завтра - сотні тисяч. Післязавтра - мільйони. Ставайте поряд! Ідіть зі мною! Я боротимуся за кожного! Україна - це Ви. Україна - це я. Україна - це ми разом!»
Вітає з 8 Березня, між іншим.
Цих двох взяли на обслуговування українські рекламні агентства, намагаються розміщувати їхні повідомлення. Іноді успішно, що свідчить про невибагливість у питаннях тіньової реклами деяких українських медіа.
У цієї пари є і свій сякий-такий медіа-ресурс: медіа-холдинг «Вести» і вищезгадане УНН. Телеканал «Інтер» не рекламує членів «Сім'ї», але він надійний ресурс «Опоблоку».
А ось за розміщення кого платити журналістам не треба, так це Микола Азаров. Він завжди затребуваний пресою і України, і Росії. Одні публікують його як приклад ВІП-клоунади, решта (російські) з інших причин. У Росії він дає прес-конференції та інтерв'ю. Свариться на владу, пропонує парі чинному Прем'єр-міністру, що він повернеться і наведе порядок. Він у серпні спробував презентувати проект «уряду у вигнанні» або «комітету порятунку України», який тихо заглух уже до листопада.
Свою повну фальсифікацій книгу «Україна на роздоріжжі» Азаров закінчив фразою: «Я вірю в Україну, вірю, що вона перехворіє на цю недугу й одужає, вірю у вічну дружбу народів Росії та України. Разом, спираючись на підтримку одне одного, ми підемо далі дорогою розвитку і поступу. Минуть роки, і ми зі здивуванням згадуватимемо ці страшні події, всіх наших недругів, які намагалися посварити нас, і всіх наших друзів, які допомагали нам...»
Спостерігаючи за наполегливими спробами Арбузова та Клименка просочитися в українські медіа та постійними виходами в ефір Азарова, я себе запитувала: «Який сенс у цій активності?» Адже соціологи на різні лади повторюють одне й те саме: «Реванш неможливий».
«У суспільства є значне розчарування в нових політиках, - говорить соціолог Ірина Бекешкіна, - але це зовсім не означає, що воно піддасться на чарівність старих політиків. Невелике зростання рейтингу «Опозиційного блоку» це підтверджує. Опоблок виник на руїнах Партії регіонів, якій соціологи не давали і двох відсотків, хоча колись брала 30. Але якась частина ностальгуватиме за Януковичем: війни не було, курс гривні був вищий. Хоча ніхто не хоче їх повернути. Активізація регіоналів - вимушена. Є люди, які активізують їх. У Росії всі медіа перебувають під контролем адміністрації президента, й активізація «колишніх» не спонтанна, не є внутрішньою активністю цих осіб. До них звертаються медіа РФ, і їхній виступ - просто одна зі складових інформаційної війни Росії».
Думка про те, що колишніх привезуть сюди на путінських танках, видається надто неймовірною. Але реванш можливий у формі реставрації моделі держави зразка до 2014 року, якщо мати на увазі під цим словом повернення колишніх засад, механізмів, схем і відтворення цих еліт. Соціологія дострокових виборів дає невеликий відсоток прибавки Опоблоку. Але «колишні» зможуть повернутися. І допомагає їм у цьому не лише російська пропаганда.
Реставрація живиться посильною допомогою чинного політикуму. І в цю річку вливаються струмки допомоги нинішніх еліт.
Теперішній політикум так і не позбавив колишніх фінансової основи.
5 березня 2014 року Євросоюз заморозив на один рік активи 18 колишніх українських високопосадовців, яких підозрюють у незаконному заволодінні державною власністю. Цей список очолив екс-президент Янукович.
Чи була можливість повернути заморожені активи? З різних джерел знаємо, що вони гальмувалися всіма правоохоронними структурами. Закон про спецконфіскацію проходить надзвичайно тяжко.
Сьогодні НАБУ розслідує зняття арешту з активів міністра екології часів Януковича Злочевського.
Крім неповернення активів і розвалу судових процесів, гучним був процес перешкоджання прийняттю електронних декларацій. Люди явно побачили у цьому бажання не розкривати таємниці бізнесу й майна.
Нинішній політикум продовжує традицію договорняків, квотного розподілу місць. Яскравий приклад - домовленість щодо мера Кривого Рогу, де реального кандидата, який фактично виграв у перший раз вибори, замінили на популярного, але непрохідного Семена Семенченка.
Фактично, покоління, яке робило Майдан, відсторонено від влади.
Чи може все сказане вище вплинути на результат наступних виборів? Чи можуть вибори стати дощем оновлення, чи вони будуть лише способом самовідтворення еліт із корупційних схем, збереженням всіх потворних рис, які ми м'яко називаємо перехідною демократією? Як можуть перерозподілитися голоси? Чи прийдуть нові обличчя? Чи відрізнятимуться нові від старих? Хто замінить на Сході Партію регіонів? Ми обговорили ці питання з політтехнологами.
РЕВАНШ ЧАСТКОВО БУДЕ, РЕСТАВРАЦІЯ - НІ
Єгор Чижов, політтехнолог:
«Що стосується реваншу, то частково він відбудеться. І він був би неминучий, навіть якби реформи були успішнішими. Тому що багато людей після Революції Гідності розраховували на якесь диво, на те, що їхнє життя поліпшиться негайно. А цього не відбувається, а крім того, ми бачимо, що багато практик нової влади відтворюють старі, від яких дуже втомилися українські громадяни. Ми побачимо більш вагому партію Опоблоку, побачимо у регіонах посилення позицій тих, кого ми ототожнюємо з Партією регіонів. Але реставрацію я вважаю неможливою. З усіх систем влади, які бачила Україна, правління Януковича було найгіршим. Від нього страждали всі верстви суспільства за винятком вузького кола бенефіціарів. Тому я не думаю, що можливе повернення до чогось подібного. Мені здається, що українські громадяни стали дуже болісно ставитися до питання концентрації влади в одних руках. Хоча нинішній президент не становить такої загрози, як Янукович і його команда.
Що ж стосується нових еліт і самого механізму оновлення... Я хотів би сказати про такий неформальний соціальний договір влади й суспільства. У Росії путінський соціальний договір із суспільством йшов за принципом: ви нас (владу) не чіпайте, нам не заважайте, а ми вас прогодуємо. А український соціальний договір часів Кучми був іншим. Тобто посил влади до суспільства був таким: «Робіть, що хочете, можете навіть податків не платити, головне - нам не заважайте». Після Помаранчевої революції прийшов Ющенко, але в цей договір не було внесено жодних змін. Янукович, який прийшов до влади, щоб забезпечити надприбуток, спробував обмежити свободу, яку дав кучмівський соціальний договір, і налаштував проти себе всю країну. Цей соціальний договір видається більш прогресивним порівняно з російським, але він теж дикий, архаїчний і абсолютно не відповідає європейським реаліям. А головне - для життя за таким договором закінчилися ресурси. Колись це всім подобалося, що, незважаючи на високий рівень корупції у верхах, людям не заважають годувати себе. І якщо на зміну корупційним практикам та звичок не прийдуть якісь більш цивілізовані європейські відносини, то ризик для виживання країни буде дуже високим. Зараз суспільство це теж розуміє.
Що стосується оновлення еліт. Еліти у нас поки що колишні, але з них викреслена частина найодіозніших товаришів. Нові обличчя з'являються буквально поштучно. Декого з нових людей сама система вже поглинула. Як забезпечити приплив нових еліт? Еліти поводитимуться інакше. Сама революція була потужним посилом, громадський тиск на політиків є, вони вже трохи інші».
РОЗСЛІДУВАЛЬНА ЖУРНАЛІСТИКА - ВУЗДЕЧКА ДЛЯ КОРУПЦІОНЕРІВ
Денис Богуш, політтехнолог:
«Країна вже ніколи не буде колишньою. Люди, які пройшли два Майдани: 2004-го року і другий - з кров'ю, розстрілами, АТО - вже зовсім інакше ставляться до влади. Влади, що намислить просто чхати на народ, не буде. Крім того, маятник завжди, хитнувшись в один бік, потім рухається у протилежний. Чи пам'ятаєте ви події, що сталися після революції 2004 року? Як хитнувся маятник настроїв! Підтримка Опоблоку зростає, вона значна. Але, якщо ви пам'ятаєте вибори 2014 року, то у 100% округів переможцем була одна людина - Петро Порошенко, він виходив з результатом від 30 до 70 відсотків. Сьогодні країна цілісна у своїх уподобаннях. Немає ситуації, коли півкраїни думає одне, півкраїни - інше. Нова президентська тема - це не наявність і конкуренція Юрія Бойка. Президентська тема розглядає двох персон: Порошенка й Тимошенко... Інше питання, хто прийшов до влади? Політики Майдану не реалізували те, чого вимагав від них Майдан. А самі люди Майдану поки що не були готові професійно займатися політикою. Оновлення парламенту, залучення громадських активістів, реформи йдуть повільно. Старі політики сіли на корупційні потоки. Але відбулися речі, які зроблять процес оновлення незворотним. Поява журналістів-розслідувачів, які працюють з дронами і мають майданчики для оприлюднення своїх розслідувань, - колосальний ресурс. Вони розкривають таємниці будь-яких активів. Стало зрозуміло, що будь-які таємниці еліт будуть розкриті. Електронні декларації - теж стимул до прозорості, ми рухаємося до євростандартів. Дострокові вибори точно відбудуться. Думаю, що крайній термін - за рік.
Гадаю, що хоч би яким був наступний парламент, він буде кращим, тому що запит Майдану занадто сильний. Громадськість змінюватиме партії постійно, поки туди не увіллється свіжа кров. Нові політики, які перетворюються на старих і мімікрують під босів, ітимуть з політики. Бо народ дуже швидко це розумітиме. У Франції під час Революції за рік змінили шість урядів. Причому п'ять із них розстріляли. У нас усе буде м'якше, але люди змінюватимуть і уряди, й парламенти.
РЕВАНШ - НІ, РАДШЕ РЕСТАВРАЦІЯ ЗА ЗРАЗКОМ КУЧМИ
Віктор Небоженко, експерт:
«Я не вірю в реванш старих сил, те, що відбувається, радше нагадує реставрацію періоду Кучми, де існувала змова еліт, і де багата людина при владі керувала і домовлялася з іншими багатими людьми. Я залишаюся прибічником повного перезавантаження влади й виборів. Ніхто не придумав кращого способу оновлення і зміни керівників. Все-таки вибори - це краще, ніж зростання корумпованості та неефективність усіх гілок і рівнів влади в умовах кризи. Звичайно, ми бачимо відтворення старих схем, але оновлення можливе: по-перше, цього чекає суспільство. По-друге, тому що потужним стимулом є війна з Росією.
Олена Мигачова, Київ
