Одеса 2 травня: кінець міфу про «одеську Хатинь»
Друга річниця трагедії в Одесі пройшла непомітно. Хоч би як хотілося багатьом висмоктати з пальця новий міф про те, як місто-герой потерпає під гнітом таких собі "загарбників", нової сенсації не сталося. Власне, не відбулося нічого. Стояння перед оточеним Куликовим полем, скандування, покладання квітів на газон трамвайного кола, кілька дрібних провокацій, кілька затриманих, кілька тематичних віршів, бурхливі обговорення серед пенсіонерів, запуск голубів і чорних кульок. Всі "жахи", до яких так готувала російська пропаганда і деякі особливо нервові медіа, не відбулися.
ПІДГОТОВКА ОДЕСИ
Початок "жалобних заходів", як їх було названо у нескінченних соцмережевих групах "свідків одеської Хатині", було заплановано в Одесі на 14 годину біля будівлі Будинку профспілок на Куликовому полі.
Люди стали підходити на місце ще з полудня. Деяким довелося йти буквально, тому що трамвайні маршрути, що проходять через Куликове поле, цього дня не працювали - натовп і оточення збиралися на рейках трамвайного кола.
Сама площа Будинку профспілок була оточена численними підрозділами МВС і Нацгвардії. Площу взяли в кільце. Перед будівлею профспілок стояла машина інженерно-саперного підрозділу. Незважаючи на встановлені рамки металодетекторів, через які планувалося запускати на площу громадян, нікого не пускали.
Повідомлялося про те, що на площі шукають вибухові пристрої, і про те, що незадовго до початку заходу правоохоронці виявили три гранати на підступах до Куликового поля - у підземному переході.
Зрозуміти, скільки людей зібралося на трамвайному колі перед площею, неможливо. Сам майданчик, на перший погляд, був заповнений, виходячи з площі і щільності натовпу, приблизно кількома сотнями людей. Але багато хто підходили, клали квіти на газон перед входом на площу та йшли. Можливо, може йтися і про тисячі осіб. Хоча різні сторони називають різні цифри
Основну масу присутніх становили люди похилого віку. Вони чекали 14 години, запевняючи один одного, що саме в цей час "почнуть пускати".
Але до цього часу співробітники правоохоронних органів так само відповідали, що площа оточена, сапери шукають вибухівку, доступу до Будинку профспілок не буде.
Кілька годин люди періодично скандували: «Бандеровские бесы, вон из Одессы», «Одесса - город герой», «Не забудем, не простим», «Фашизм не пройдет» и «Запускай».
Періодично групки громадян співали "Катюшу" та "Інтернаціонал", жодного разу не доспівавши до кінця - розходилися в думках щодо послідовності куплетів.
На газоні, перетвореному на імпровізований пам'ятник, було багато квітів, пасок, георгіївських стрічок та кілька плакатів з написами типу: «Санкт-Петербург помнит».
Періодично поліцейські виводили з натовпу деяких громадян і забирали їх на інший бік дороги, де перевіряли документи й сумки. Приблизно о 15 годині було затримано жінку похилого віку, яка роздавала в натовпі листівки з написом "вбивці". Коли троє поліцейських вели її до патрульної машини, за ними бігли півтора десятка журналістів, які намагалися зняти "хоч щось".
МЕДІАФОКУС
Що стосується журналістів - їх було багато. І не тільки одеських. Крім київських колег з центральних медіа, було багато іноземців. Зокрема, поруч зі мною стояли грузинські журналісти, а позаду мене - французькі.
Кілька видань вели пряму трансляцію того, що відбувається. Однак, чомусь замість того, щоб працювати "в полі" з людьми, вони вважали за краще встановити камери в стороні від подій, видаючи в ефір картинку, більш схожу на зйомку одеського Привозу.
Безпосередньо в натовпі активні бабусі намагалися постійно вираховувати "ворогів", нападаючи на людей з камерами із запитанням: "Ти для кого знімаєш?".
Якщо назва видання їм не подобалося - на адресу журналістів сипалися прокльони, а операторам доводилося піднімати камери над головами, щоб уникнути ударів по техніці.
Крики і звинувачення на адресу преси з боку бабусь відбувалися інколи навіть через те, що вітрозахист на мікрофоні у журналіста було забарвлено в кольори українського прапора.
Якщо назва видання бабусям була незнайома, вони проводили експрес-допит, питаючи представників медіа: "А ти за кого?", "Ви на чиєму боці?", "Ти згоден, що 2 травня вбивали людей на замовленням американців?".
У натовпі, під час гнівних діалогів серед присутніх, саме США, їхнім громадянам, президенту і всьому, що пов'язано з Америкою, діставалося найбільше. Починаючи з того, що США захопили Україну і загнали в рабство, закінчуючи тим, що Обама особисто розробляв план знищення російськомовного населення 2 травня 2014 року в Будинку профспілок.
ЖЕРТВИ 2016
Незважаючи на крики: "Так ось як вони нас бояться - весь дах у снайперах, давайте розкидаємо їх та пройдемо до Профспілок", жодна людина не вступала в перепалку зі співробітниками правоохоронних органів. Поліцейські і нацгвардійці стояли мовчки.
О 15-й годині літній жінці стало зле на сонці, і їй надавали допомогу парамедики Червоного хреста, які чергували поруч. Жінці зробили укол.
Пізніше стало відомо, що поблизу Куликового поля помер 79-річний пенсіонер. Ця новина стала топовою у російських ЗМІ. Хоча смерть людини в такому віці на 25-градусній спеці у натовпі може статися де завгодно, хоч у черзі в мавзолей Леніна.
ФІНАЛ КУЛИКОВОГО СТОЯННЯ
У цей час по натовпу пронеслася звістка про те, що "Правий сектор" заблокував в одеському аеропорту представників "Опозиційного блоку", які прилетіли в місто, щоб "віддати данину пам'яті" і покласти квіти: Юрія Бойка, Вадима Новінського і Євгена Бакуліна.
Через кілька хвилин у натовпі обговорювали, як бандерівці змусили депутатів покинути ВІП-залу аеропорту і полетіти з Одеси.
Пізніше депутат від "Опозиційного блоку" Микола Скорик прибув на місце і навіть поклав квіти на клумбу, де стояли свічки. І тут же, обліплений десятком журналістів, одразу втік, давши кілька коментарів за 20-ти метрів від місця покладання квітів, поблизу громадського туалету.
Депутата було звинувачено натовпом у піарі (див. відео), бабусі обурено кричали, що вони тут майже з ранку стоять, а "ці на 5 хвилин прийшли попіаритися і втекли".
О 16 години до площі під'їхав екскурсійний автобус, відкрилася передні двері і жінка зі сходинок стала голосно щось кричати. Мало хто зрозумів, що відбувається, але про всяк випадок натовп став аплодувати.
Через хвилину з автобуса винесли кілька в'язок чорних кульок. Під оплески і скандування люди з кульками підійшли до оточення у Куликового поля і стали роздавати кульки в натовпі. Через хвилину в повітря випустили білих голубів, а далі, за командою - кульки.
На цьому і на популярному: "Не забудемо, не пробачимо", акцію можна вважати завершеною, хоча деякі пенсіонери стояли біля Куликова поля до темряви.
ОДЕСА ПОРОЗУМНІШАЛА?
Незважаючи на те, що Одесу буквально готували до 2 травня, ніякої сенсації не сталося. Листівки відповідного змісту, якими обклеювали місто напередодні, гранатометні постріли по банку і роздмухування "віртуальної війни" кращими "соцмережевими спецназівцями" не принесли ефекту.
Люди похилого віку прийшли на Куликове поле 2 травня як на листопадову демонстрацію. Автоматично. Їх обурює не стільки нинішня українська влада, скільки падіння СРСР. Вінегрет їхніх спічів у натовпі може звести з глузду, починаючи від того, що Саакашвілі замінував Куликове поле спеціально, закінчуючи тим, що Путін домовився з Обамою зробити з одеситів рабів для бандерівців в обмін на Крим.
Не зробили трагічнішою і масштабнішою картинку навіть кілька людей, які закривали обличчя аркушами А4 з написами: Netherlands, Germany і Israel. Написи були зроблені одним шрифтом і, судячи з витрати картриджа з фарбою, - на одному принтері.
Заклики "прорватися на площу", вигукувані періодично, залишилися закликами, а люди, які їх озвучували, замовкаючи, ховалися в натовпі.
Судячи з відсутності будь-якої підготовки до заходу, сили, які намагаються розхитати Одесу для зустрічі "російської весни", або зараз зайняті іншим, або просто втратили інтерес до цього проекту.
2 травня Одеса жила своїм звичайним життям вихідного сонячного травневого дня. Виняток становили лише розчаровані й перегріті на сонці журналісти і кілька сотень людей, які прийшли на Куликове поле покласти квіти.
Можливо, правоохоронним органам, якщо небезпека теракту була не зовсім високою, і слід було організувати якийсь коридор для громадян, щоб ті поклали квіти не на газон трамвайного кола, а на Куликовому полі. Все ж два роки тому тут загинули люди. За що вони загинули - ставлення до цього питання у кожного своє. Але якби десь неподалік з'явився пам'ятник загиблим 2 травня 2014 року, де були б імена людей з обох сторін протистояння, це могло б поставити якусь крапку щодо 2 травня як до історії.
Але, на жаль, спостерігаючи за тим, що відбувається на Куликовому полі, можна заявити, що, найімовірніше, зараз установка такого пам'ятника в Одесі просто неможлива.
Тому що міф про "одеську Хатинь" - один з наріжних серед ідеологів "російської весни". Деякі росіяни поїхали воювати на Донбас саме через те, що "росіян в Одесі спалили живцем".
Їм не потрібно усвідомлення того, що сталося. Їм не потрібні пам'ятники. Їм потрібно виправдання їхніх дій.
Звичайно, порівняно з 2014 роком, прихильників "русского мира" в тій же Одесі, м'яко кажучи, побоювалися. Приклад Донецької і Луганської областей перед очима. Бажати зміни життя в Одесі за прикладом Донецька може тільки людина, яка ненавидить Україну і Одесу, божевільний чи самогубець.
Бабусі и дідусі минулого понеділка на Куликовому полі ратували не за створення «Одеської народної республіки», приєднання до Росії чи повернення Януковича. Вони хочуть повернутися в СРСР - туди, де, їм пам'ятається, було краще, і вони були молодими та енергійними.
Вони ненавидять навколишній світ через те, що він їм, з їхньою вічною радянської психологією, незрозумілий. А найбільше, як говорив Остап Бендер, люди бояться незрозумілого.
Міф про "одеську Хатинь" можна вважати вичерпаним до дна цього 2 травня. Але наступного року люди з чорними кульками прийдуть сюди знову. Зовсім небагато. Не розуміючи до кінця, навіщо вони сюди прийшли.
Дмитро Флорін, незалежний російський журналіст, Валентина Сямро. Спеціально для Укрінформу
