Волинь: У пошуках примирення
Початок липня у Польщі щороку проходить під знаком трагічних подій на Волині, які забрали життя, за приблизними підрахунками, від кількох десятків до понад сотні тисяч поляків та українців. Однак цей рік значно перевищив традиційний градус емоцій і не обіцяє їх різкого зниження у найближчі дні та тижні.
ЗМІНА ПАРАДИГМИ
У попередні роки найбільше уваги привертали, насамперед, круглі дати - 60, 65, 70 років від скоєння злочину на Волині, який у Польщі традиційно відзначають 11 липня 1943 року. Саме у цей день, який у Польщі називають "кривавою неділею", загинуло найбільше поляків від рук українців. Цього року виповнюється 73-тя річниця цих трагічних подій, але такої гарячої дискусії у РП, напевно, ще не було ніколи. Що ж сталося?
Основна причина - зміна влади в Польщі. Правляча нині партія "Право і Справедливість" (PiS) Ярослава Качинського впродовж останніх років мала відмінну від "Громадянської платформи" (РО), що перебувала при владі у 2007-2015 рр., позицію у питанні Волинського злочину і обіцяла визнати його "геноцидом" польського народу. Попередня владна команда не наважувалася на це визначення, аби не псувати відносин з Україною. Відтак, на 70-ту річницю Волинського злочину ці трагічні події, попри значні протести опозиції, було названо "етнічними чистками з ознаками геноциду".
Упродовж останніх кількох місяців представники Кресових організацій (від польського слова Kresy - край, що символізують колишні території довоєнної Польщі у кордонах із західними частинами України, Білорусі та Литви), які об'єднують нащадків загиблих на Волині поляків, і які в силу своїх консервативних цінностей є потенційним електоратом партії влади, домагаються від неї виконати зобов'язання, взяті кілька років тому. Йдеться про те, щоб назвати ці трагічні події "геноцидом" і встановити 11 липня днем пам'яті польських жертв, загиблих від рук УПА. Власне, частково це було зроблено: Сенат Польщі 7 липня назвав трагічні події на Волині "геноцидом", скоєним проти поляків у 1943-1944 роках. Вища палата польського парламенту засудила дії українських націоналістів, висловивши вдячність підрозділам АК та іншим польським збройним формуванням за оборону польських поселень, а також справедливим українцям, які часто коштом свого життя захищали польських сусідів від винищення. Сенат також звернувся до Сейму, аби той своїм рішенням встановив 11 липня "Національним днем пам'яті жертв геноциду, скоєного українськими націоналістами щодо громадян Другої Речі Посполитої". У нижній палаті польського парламенту зараз перебуває на розгляді кілька проектів резолюцій у цій справі. Маршалок польського Сейму Марек Кухцінський пообіцяв, що резолюцію буде прийнято під час найближчого засідання Сейму 19-22 липня.
ЖЕСТ ВІЛЛІ БРАНДТА
Останні кілька місяців, й особливо червень, пройшли під знаком небувалого досі підвищення у Польщі градусу емоцій довкола питання Волинської трагедії. Його можна розділити на надзвичайно інтенсивний політичний діалог у цій справі між Україною і Польщею і на вкрай підігріті емоції в польському суспільстві. У відповідь на реєстрацію в Сеймі кількох законопроектів у справі Волинської трагедії українські інтелектуали на початку червня вийшла з ініціативою звернення до польської влади і народу.
"Просимо прощення і рівною мірою прощаємо злочини і кривди, вчинені щодо нас, - це єдина духовна формула, що повинна бути мотивом кожного українського і польського серця, яке прагне миру й порозуміння... Доки житимуть наші народи, доти нам болітимуть рани історії. Але житимуть наші народи лише тоді, якщо, попри минуле, навчимося ставитися один до одного як рівні побратими",- йшлося у зверненні, яке підписали моральні авторитети Мирослав Попович, В'ячеслав Брюховецький, Дмитро Павличко, владики УГКЦ і УПЦ КП Блаженніший Святослав та Cвятіший Філарет, екс-президенти Леонід Кравчук та Выктор Ющенко. У листі українці попросили поляків не приймати "незважених політичних декларацій", а повернутися до традиції "спільних парламентських відозв, які не розділятимуть, а об'єднуватимуть нас у покаянні і прощенні".
Але реакція на цей лист у Польщі, за незначними винятками, зокрема схвальних відгуків частини католицького духовенства, викликала протилежну реакцію від очікуваної в Україні. Польські еліти, зокрема зосереджені навколо правлячої політичної сили, сприйняли його з настороженістю і навіть певною ворожістю. Над Віслою визнали, що цим листом українці не наближають обидва народи до історичної правди, розмивають відповідальність сторін за злочини і намагаються, фактично, шантажувати польську сторону, позбавляючи Варшаву права правильно назвати злочин. У листі-відповіді, який підписали понад 200 депутатів Сейму, ввічливо декларуючи підтримку Україні, польські законодавці наголосили, що для Польщі проблемним є ставлення в Україні до тих осіб, яких в Польщі вважають злочинцями. Йдеться, насамперед, про провідника ОУН Степана Бандеру і командувача УПА Романа Шухевича. "Ми не можемо погодитися на те, щоб називати заплановану і здійснену у жорстокий спосіб акцію проти цивільного населення польсько-українською війною",- йдеться в заяві.
Дипломатичною мовою це означало відхилення української ініціативи про взаємне прощення і прийняття спільної парламентської відозви у чергову річницю Волинського злочину. Утім, українська сторона на початку липня дочекалася на ще один лист - від громадської еліти Польщі, віддаленої від нинішнього владного центру. Тональність звернення, підписаного значною кількістю польських громадських діячів, зокрема, трьома президентами Лехом Валенсою, Александером Кваснєвським і Броніславом Коморовським, була відмінною від тону листа польських провладних політиків. У ньому польські авторитети подякували за вибачення з українського боку і в дусі християнського примирення попросили вибачення в українців.
Жест президента Петра Порошенка, який, попри напружений графік зустрічей на саміті НАТО 8-9 липня, таки знайшов час, аби приїхати у Варшаві до пам'ятника жертвам Волинської трагедії і схилити голову у пам'ять про жертви безглуздого братовбивства насправді є неоціненним. З впевненістю можна сказати, що цей крок посяде своє належне місце в історії двох народів. В Україні його вже охрестили на рівні ваги жесту німецького канцлера Віллі Брандта, який в 1970 році став у Варшаві на коліна перед пам'ятником Героїв Гетто. Саме цей жест вважається остаточним примиренням і вибаченням Німеччини за кривди, скоєні гітлерівцями проти громадян Польщі у роки Другої світової війни. І, хоча в Польщі крок Порошенка не називали "жестом Віллі Брандта", він усе ж не залишився непоміченим. У річницю, 11 липня, більшість польських телеканалів у блоках новин постійно показували картинку з відвідання українською делегацією Волинського скверу. І навіть традиційні критики України у Польщі змушені були визнати, що цей жест є "хорошим". Польські політики найвищого рангу, зокрема президент Анджей Дуда і лідер PiS Ярослав Качинський, назвали його дуже важливим у контексті подальшого історичного діалогу між Києвом і Варшавою.
Цей жест був зроблений у добру пору, аби дещо понизити градус напруги у польському суспільстві. Свідченням того, що ситуація почала виходити з під контролю, були факти нападу на українську мирну процесію польськими націоналістами наприкінці червня у Перемишлі чи протест агресивних молодиків під час українського концерту у Варшаві на початку липня.
ЩО ДАЛІ?
Для подальшого успішного історичного діалогу і пробачення взаємних кривд обом сторонам потрібно навчитися слухати один одного і спробувати зрозуміти. У такому разі легше буде прийти до насправді універсальної формули примирення "пробачаємо і просимо пробачення", яка попри понад десять років декларативного застосування так і не набула реального змісту.
Українцям варто спробувати попросити вибачення у поляків за злочини на Волині, не чекаючи на взаємні вибачення з польського боку. Це буде своєрідним волинським катарсисом, усвідомленням власних кривд, завданих полякам. Нам варто зрозуміти і змиритися з думкою, що УПА - це не тільки історія незламності і славетних перемог на фронтах війни з "совєтами" і гітлерівською Німеччиною, але й ганебна пляма етнічних чисток польського цивільного населення на Волині. І це, незважаючи на провокації НКВС, які намагалися зіштовхнути між собою український і польський народи.
Українцям варто також усвідомити, що історія для поляків має дуже важливе значення, і з Польщею ніколи не вдасться перейти до іншого порядку денного, як це часто пропонують українські політики, не вирішивши історичних проблем. Щоб це усвідомити, варто заглянути у будь-який газетний кіоск Польщі, який кишить історичною періодикою. Поляки добре знають свою історію, а про історичну пам'ять нації піклується впливовий і з величезним бюджетом Інститут національної пам'яті з армією архівістів та істориків, які щороку видають десятки книг і навіть загальнорозвиваючих історичних ігор для дітей.
Нам також варто усвідомити, що не всі в Польщі, хто порушує питання Волинської трагедії, є агентами Кремля, які тільки сплять і бачать, як посварити українців і поляків. Звичайно, "старший брат" не спить і як тільки може використовує це питання, аби посварити українців і поляків і навішати на всіх українців ярлики "нацистів" і "вбивць невинних жінок і дітей". Невипадково, подекуди "захисники" польських Кресів на гучних акціях протесту, не вміючи правильно написати на плакаті польською мовою слово "геноцид", добре вивчили слова "Донбас" і "Новоросія". І ще - українцям відтепер потрібно буде навчитися жити з польським словом ludobojstwo (геноцид), яке, ймовірно, з цього року вже назавжди увійде до польського лексикону і до польських підручників історії.
Натомість полякам варто зрозуміти, що для українців УПА - це не злочини на Волині (більшість українців або взагалі не знає про це, або не усвідомлює масштабів злочинів), а насамперед героїчна і заздалегідь приречена на поразку боротьба з гітлерівськими та радянськими окупантами. Полякам потрібно сприйняти, що українці навряд чи відмовляться від спадщини УПА. Засудити окремі епізоди, частину підрозділів - так, але не формацію в цілому. Адже УПА діяла не лише на Волині й Галичині, та й не всі упівці підтримували етнічні чистки на Волині. Свідченням цього є спомини одного з вояків УПА на Волині, багаторічного в'язня ГУЛАГу Данила Шумука, який у своїх біографічних спогадах засуджував ці ганебні дії.
У з'ясуванні історичної правди польській стороні навряд чи варто діяти з позиції ментора, мовляв ми прийдемо і навчимо вас історії, що подекуди чути з вуст польських політиків. І не варто накидати свої штампи і ображатися на українців, наприклад, за вживання терміну "Волинська трагедія" замість ближчих полякам визначень "Волинський злочин" чи "Волинська різанина". Це лише може відштовхнути від діалогу.
Чи варто сьогодні Польщі активно тиснути на Україну у справі визнання кривд предків за Волинь? У Польщі звучить твердження, що в українців ніколи не буде відповідного часу на це, а тому цю справу не варто відкладати у довгий ящик. Але це не зовсім правда. До 2013 року був відносно спокійний період в історії України і до того часу можна було вести дискусію. Але цей час вже минув. Тиск у справі історії саме зараз, коли триває агресія проти України на сході країни, насправді є невдалим. Діалог і дискусії - так, але без примусів й ультиматумів. Тим більше, що усвідомлення трагічних подій на Волині вимагає часу і широких освітніх заходів. Адже неможливим є щире пробачення без усвідомлення провини.
І останнє, можливо найважливіше. У Польщі останнім часом Волинський злочин чомусь подається лише в чорно-білих тонах із зрозумілим заздалегідь розподілом ролей. Хоча, трагічні події на Волині, скоріше, можна змалювати багатьма відтінками сірого. Злочинів українців проти поляків у жодному разі не можна применшувати. Водночас, не можна замовчувати і злочини поляків проти українців. Так, масштаби були різними, але чи може це бути виправданням і чи легше від того родичам жертв загиблих? Кожна людська істота є цінністю, яка вимагає поваги, пам'яті і...хреста на часто безіменних могилах. Тільки з визнанням усього вище зазначеного обидвом сторонам, напевно, буде легко сказати: "пробачаємо і просимо вибачення".
А до цього маленькими кроками можна йти вже зараз, навіть не докладаючи надмірних зусиль істориків і ламання "політичних" списів.
Наприклад, організовуючи спільно, українською та польською молоддю, експедиції у нинішні українські та польські села на прикордонні з метою збирання історій у ще живих свідків цих подій, упорядкування занедбаних кладовищ чи ведення експедицій з пошуків місць поховань загиблих. Напевно, це найкраще, що можна зробити сьогодні для них і для пам'яті наступних поколінь.
Довідка. Волинська трагедія - це масові вбивства поляків, здійснені протягом 1943-1944 років, зокрема, Українською повстанською армією на території колишнього Волинського воєводства РП. До Волинської трагедії часто зараховують також вбивства на етнічному рунті на терені Львівщини, Тернопільщини і Станіславщини (нинішня Івано-Франківська область) міжвоєнної Польщі. За підрахунками польських дослідників, під час цієї трагедії загинуло понад 100 тисяч поляків, ще близько 15 тисяч українців загинули у так званих "акціях у відповідь" польської Армії Крайової. Українські історики вважають, що число польських жертв може бути завищеним, оскільки більшість польських підрахунків є приблизними, а не поіменними.
Ці події переважна частина польських істориків називає геноцидом польського народу, а українських - обопільним конфліктом або братовбивчою війною.
Юрій Банахевич, Варшава.
Перше фото: http://www.radiosvoboda.org/
