Вибір України: або життя у Європі, або смерть у Росії

Уряд Нідерландів умовою внесення до нідерландського парламенту пропозиції ратифікувати Угоду України та ЄС про асоціацію (а Нідерланди – остання з 28 країн – членів ЄС, яка поки що цього не зробила) запропонував Європейській Раді ухвалити документ, що, по суті, є коротким переліком чи то застережень, чи то уточнень до Угоди.

Глави держав та урядів країн – членів ЄС на саміті 15 грудня у Брюсселі з ними погодилися.

Отже, Європейська Рада застерегла (уточнила), що Угода з Україною:

1. не надає статусу кандидата на вступ до Євросоюзу, а також не створює зобов'язання про присвоєння такого статусу Україні в майбутньому;
2. не містить зобов'язання щодо того, що Євросоюз або держави-члени забезпечують гарантії колективної безпеки або іншу військову допомогу чи підтримку Україні;
3. не надає українським громадянам або громадянам Євросоюзу відповідно права проживати і вільно працювати на території відповідно держав-членів ЄС або України. Угода не зменшує право держав-членів визначати обсяги допуску громадян України на свою територію з метою чи то працевлаштування, чи то само зайнятості;
4. не вимагає додаткової фінансової підтримки з боку держав-членів для України і водночас не змінює суверенне право кожної держави-члена визначати характер і обсяг двосторонньої фінансової підтримки України.

Сам текст Угоди про асоціацію не змінюється, оскільки там і не було тих зобов’язань ЄС, які заперечуються у застереженнях (уточненнях). Тобто, жодних додаткових, а тим більше – нездоланних, офіційних перешкод на шляху інтеграції України до європейських структур не з’явилося. Ця важлива обставина вже доволі докладно висвітлена в українських ЗМІ. Приміром, тут.

На цьому, власне, можна було б ставити крапку, зайвий раз підкресливши банальну істину, що шлях України до Європи залежить виключно від її власних зусиль і бажань. Європа всього лише уточнила, так би мовити – офіційно задекларувала, цю істину. Всього лише сказала, що тягнути нас до себе не буде, йдіть самі.

Однак варто зачепити питання, яке хоч-не-хоч напрошується: чому Євросоюз, який раніше, навіть під час правління Януковича, активно підштовхував нас до інтеграції в європейський політичний та економічний простір, сьогодні різко зменшує цю активність.

Було б грубою помилкою пояснювати появу згаданих застережень чи уточнень до Угоди виключно примхою нідерландських обивателів, котрі на референдумі висловилися проти Угоди з Україною. Подібні настрої є сьогодні не тільки в Нідерландах.

Друга причина, і саме її нам корисно вважати головною, – невдоволення Європи тим, як сама Україна рухається до неї. Тобто, як проводить політичні та економічні реформи, без яких нам у політичній Європі просто нічого робити.

Нам, в Україні, не варто панікувати з того факту, що Європа демонструє більшу зацікавленість у заспокоєнні Росії, ніж у повноцінній інтеграції у неї України. Приємного тут мало, звісно, але, погодьмося, з іншого боку – нічого несподіваного. Такою, якою вона є сьогодні – нерішучою щодо активної протидії Росії і зацікавленої у бізнесі з Росією – Західна Європа була завжди. І 10, і 30, і 100 років тому. Навіть у часи «залізної леді» Тетчер, за якими так сьогодні в Україні ностальгують, коли говорять про Європу. Західна Європа завжди хотіла мати Росію за союзника, а не за ворога. І сьогодні хоче. Інша справа, що сьогодні вона не зовсім чітко собі уявляє, як досягти дружби з Росією, коли та пустила в хід свою армію. Тож Західна Європа сьогодні гарячково шукає виходу.

Є таке прислів’я: нема лиха без добра. Воно сьогодні якраз для України. Ми, нарешті, маємо усвідомити, що шлях України до Європи – це наша, а не когось іншого, проблема. І нам її вирішувати, а не комусь. А головне: ми маємо усвідомити, що шлях до Європи – єдино можливий, якщо йдеться про виживання України як такої. Бо альтернатива йому – повернення абсолютного контролю Росії над нами, причому, цілком ймовірно, вже назавжди. У такій перспективі ніхто в Україні не зацікавлений, за винятком кількох сотень корупціонерів, безнадійно зіпсованих жагою збагачення за будь-яку ціну, хоч би ціною незалежності України. Це і є джерело нашого найбільшого оптимізму на майбутнє, попри обережність і навіть боягузливість Євросоюзу, продемонстровану застереженнями (уточненнями) до Угоди про асоціацію.

Юрій Сандул. Київ.