Чи буде білоруський майдан-2015?

Зовсім скоро в Білорусі відбудуться президентські вибори. Традиційно так склалося, що кожні 5 років на вулиці виходять незадоволені білоруси з вимогою зміни влади. Трохи менше тижня залишилося до головної інтриги - а чи буде він - білоруський майдан-2015.

ПЕРЕДІСТОРІЯ БІЛОРУСЬКИХ МАЙДАНІВ

Площа-2001

Обраний президент: Олександр Лукашенко, що набрав 75,6% голосів.

Дата і місце: 9-10 вересня 2001 року, Мінськ, Жовтнева площа.

Учасники: 5000 протестуючих громадян Білорусі.

Події: Після 20.00 на площу прийшов кандидат Володимир Гончарик (тодішній голова Федерації профспілок Білорусі) і його прихильники. Міліція в хід акції не втручалася. Акція протесту пройшла мирно. 10 вересня відбувся подібний мітинг у складі 1000-1500 осіб. Після провалу на виборах Гончарик добровільно пішов з поста голови. Пізніше Володимир Гончарик зізнався, що «не було жодного плану, що робити, і це головна помилка».

Площа-2006

Обраний президент: Олександр Лукашенко набрав 82,6% голосів.

Дата і місце: 19-24 березня 2006 року, Мінськ, Жовтнева площа.

Учасники: 8000 осіб.

Події: 19 березня кандидати Олександр Козулін і Олександр Мілінкевич після декількох годин акції мітингувальникам запропонували зібратися наступного дня. Цього дня міліція нікого не затримала. Днем пізніше протестувальники розбили наметовий табір, який протримався декілька днів. У ніч на 24 березня на площі з'явилися міліцейські автозаки. Білоруський «майдан» ліквідували. Вночі затримали і розвезли в ізолятори близько 500 осіб. Козуліну було висунуто звинувачення за двома статтями Кримінального кодексу. Він був засуджений до 5,5 року позбавлення волі, у колонії провів 2 роки і був звільнений.

Площа-2010

Обраний президент: Олександр Лукашенко набрав 79,6% голосів.

Дата та місце: 19 грудня 2010 року, Мінськ, Жовтнева площа, площа Незалежності.

Учасники: від 9000 (за даними МВС) до 30 000 (за даними організаторів).

Події: масова акція протесту з вимогою провести повторні вибори, але без участі чинного президента Лукашенка. Бунт натовпу переріс у погром Будинку уряду. ОМОН почав жорстке придушення мітингувальників. Було побито і затримано безліч людей, у тому числі й кандидатів. Затримання, допити й арешти активістів тривали протягом декількох місяців. Більше ніж 700 людей опинилися під арештом та в лікарнях. Понад 40 лідерів опозиції та громадських активістів потрапили під дію Кримінального кодексу. Основні звинувачення - організація масових заворушень з тюремним ув'язненням на термін від двох до шести років. Сотні білорусів були змушені покинути батьківщину, побоюючись кримінального переслідування.

Ні одні з цих виборів не були визнані США та ЄС. Однозначні західні штампи вказували на фальсифікацію і невідповідність демократичним стандартам. Міжнародна організація Freedom House (відома дослідженнями стану політичних та громадянських свобод) на початку 2015 року оцінила Білорусь. Країна отримала оцінку 7 (найгірша з можливих) за рівнем дотримання політичних прав і 6 - за рівнем дотримання цивільних прав. Результат Білорусі не змінюється протягом десяти останніх років.

Вибори Президента Білорусі вже давно проходять під знаком масових заворушень, як їх іменує чинна влада. Але чи можна називати громадян Білорусі бунтарями і застосовувати проти них силу? Ці люди не є радикалами. Народ неабияк втомився протягом 20 років бачити Лукашенка біля керма правління. Вони не бажають бути маріонетками в руках авторитарної фігури. На думку більшості громадян, жодних якісних змін у житті суспільства не відбувається. Країна перебуває у глибокій кризі. Білоруси стають жертвами чергових обвалів валюти та високої інфляції. За даними Світового банку, Білоруська девальвація в 2011 році стала найбільшою в світі за останнє 20-ліття - 54,4% (девальвація до кошика валют).

Існування опозиції поступово перестає хвилювати як народ, так і президента. Розколоті опортуністи не здатні консолідувати "суспільство, яке втомилося від Лукашенка» . Тенденція чітко проявилася після виборів-2010. Опозиція у вигнанні - її новий статус, продиктований політикою президента.

Білоруський політолог Петро Марцев вважає, що ні в 2001, ні в 2006, ні в 2010 роках у опозиції не було чіткого сценарію дій на площі. У кандидатів, які стали колишніми, не було чіткої мети і розуміння того, для чого вони кличуть людей на акції. Але люди приходили не для того, щоб підтримати опозицію. Вони приходили протестувати проти чинної влади, і вони потребували допомоги тих, хто називає себе опозиційними до влади. Білорусь перестала бути державою для людей. І, схоже, люди втрачають останню надію і йдуть у тінь диктатора.

ТЕНДЕНЦІЯ: А НАВІЩО ВЗАГАЛІ ХОДИТИ НА ВИБОРИ?

Після виборів 2006 року Лукашенко зробив офіційну заяву про їх фабрикацію. Ніби виправдовуючись перед Заходом, він розповів, як йому довелося знизити статистику голосування:

- За мене на останніх виборах проголосувало, для відома, 93%. І я грубо сказав: "Так, фальсифікували". Я дав команду, щоб не 93% було, а десь там 80, я не пам'ятаю, скільки. Тому що за 90 - це вже психологічно не сприймається. Але це була правда...

Але зазвичай відбувається інакше. За 20 років Лукашенко примудрився створити унікальну білоруську модель президентських виборів. Автократ використовує найширший адміністративний ресурс для створення необхідного виборчого рейтингу. Незалежне опитування, проведене серед народу, показало - майже 50% білорусів готові віддати свій голос на користь Лукашенка. Але хто здебільшого ці люди?

- Основна, якщо можна так сказати, ініціативна група з висунення кандидатом у президенти Лукашенка відкрито використовує адміністративний ресурс, працюючи на підприємствах і в організаціях, не звертаючи жодної уваги на вимоги статті 61 Виборчого кодексу, - зазначає екс-спікер білоруського парламенту, нині опозиційний до влади Мечислав Гриб.

Стаття 61 говорить: «висунення кандидата в Президенти Республіки Білорусь громадянами здійснюється ініціативною групою виборців у кількості не менше 100 осіб». Лукашенко не порушує Виборчий кодекс, адже його ініціативна група у 105 разів більша. Державні агітатори ходять по домівках і закликають громадян на вулицях зробити правильний вибір. Для порівняння ініціативні групи решти кандидатів не настільки масштабні. У опозиційного кандидата Тетяни Короткевич лише 1 993 людини. Пропрезидентський кандидат Микола Улахович набрав тільки 1 426 компаньйонів. За лідера білоруських ліберал-демократів Сергія Гайдукевича збирає голоси 2 481 людина.

У всій республіці діють дільничні виборчі комісії у складі близько 70 тисяч осіб. Збиранням голосів займаються представники політичних партій (їх 4,4%) та громадських організацій, у тому числі звичайні громадяни (44,2%). Логічно було б бачити зворотну пропорцію. Чому раптом вчителі, ветерани, трудові колективи так завзято кинулися спостерігати за виборами? З року в рік картина не змінюється. За словами колишнього кандидата Лебедька, у ветеранів у нашій країні зовсім інші проблеми - де і за які гроші купити ліки, отримати якісну медичну допомогу. Вони думають про те, як купити собі щось із продуктів, крім хліба і молока.

Є ще одна несправедлива диспропорція. З майже 70 000 збирачів голосів - лише 30 представників від опозиції. Це учасники опозиційних партій. А всього зареєстровано 2 936 партійців. Тобто виходить, що решта 2 906 осіб знову ж «пролукашистські» активісти. Є важливий момент: у Білорусі існують партії, які в народі називають фантомами. Наприклад, білорусько-патріотична, соціально-спортивна, партія праці та справедливості. Такі партійці виявляють себе тільки в період виборів, створюючи гарантовану підтримку президента.

Забезпечують ресурс Лукашенка і співробітники Міністерства внутрішніх справ Білорусі (МВС) - міліція. У соціально-орієнтованій поліцейській державі, як Білорусь називають на заході, статистика показує, що кожен 7-й громадянин - міліціонер. Неважко порахувати і кількість потенційних голосів.

Ну і, нарешті, у складі адміністративного ресурсу Лукашенка задіяний потужний апарат державних службовців - чиновників, працівників комунальної системи, вчителів. Логічне запитання - хіба піде вчитель з глибинки голосувати за іншого кандидата, наприклад - опозиційного, боячись втратити своє і без того невисокооплачуване робоче місце?

У Білорусі вже давно голосують не бюлетенями, а протоколами. Стаття 78 Виборчого кодексу РБ: «Районна, міська, районна в місті комісія встановлює на своєму засіданні результати голосування по району, місту, району в місті та складає протокол». Тому опозиція закликає народ не ходити на вибори і не віддавати свої голоси. На їхню думку, не має значення, за кого проголосував виборець, адже протоколи з потрібними цифрами вже написані.

Буквально днями міжнародні спостерігачі від ОБСЄ виявили факти порушень на виборчих дільницях. ОБСЄ рекомендувало проводити інклюзивну реєстрацію кандидатів, щоб представники влади утримувалися від дій на користь одного кандидата. Однак це не дотримується. Глава місії Жак Фор висловив надзвичайну стурбованість.

Виходить, що білоруський народ втомився не тільки від Лукашенка. З року в рік люди переконуються в тому, що ситуація незмінна. Владу не цікавить глас народу. І, ймовірно, люди почали вірити. Майже 40% громадян, згідно з дослідженнями, упевнені, що після виборів нічого не зміниться.

ПРОГНОЗ НА МАЙДАН

Апатія білорусів може вилитися в негативний прогноз щодо того, чи відбудеться білоруський Майдан-2015.

Системна криза білоруської економіки змушує білорусів триматися за те, що є. Не варто очікувати, що малозабезпечені верстви населення вийдуть із протестом проти чинного лідера. Яка б не була економічна ситуація, соціальна політика президента забезпечує їх необхідним фінансовим мінімумом. Від них далеко не відстане чверть громадян країни пенсійного віку, які також перебувають у цілковитій економічній залежності від глави держави. Не приєднається до опозиції й величезний бюрократичний апарат державних службовців та силових структур. Ну і, звичайно, ціла маса громадських організацій, що підтримують Лукашенка. Кому ж тоді залишається йти на бунт?

- Наша більшість - це люди, які не можуть прожити без допомоги держави. Якщо держава як єдиний годувальник розсипається, то людей охоплює, м'яко кажучи, стан дискомфорту. Тому Майдан для таких людей є бунтом проти держави, - зазначає експерт Незалежного інституту соціально-економічних і політичних досліджень Сергій Ніколюк.

Загальновизнаний факт: білоруси толерантний і миролюбний народ. Усю свідому історію цей слов'янський регіон роздирали воєнні конфлікти. Відома приказка «Тільки б не було війни» тут більш ніж доречна. І правда, білоруси налякані недавніми подіями на Україні. А це вагомий аргумент не йти на площу. Народ величезними очима дивиться на все те, що навіть теоретично може призвести до воєнного конфлікту. Та й сам президент неодноразово погрожував, що не допустить у Білорусі помаранчевих революцій. Люди можуть бути спокійні - він-то точно не допустить. Президентська кампанія зараз нагадує щось схоже на взаємний обмін: «Ти мені голос, я тобі - мир». Отже, білоруси готові й далі жити в злиднях, але на протести не підуть. Адже для них цей мир і є головним.

- Площа як протест проти нечесних людей, вільних виборів не стоїть на порядку денному виборчої кампанії. Вона, на відміну від двох попередніх президентських кампаній, не розглядається як інструмент тиску на владу і зміни ситуації. Багато в чому це є наслідком апатії та українських подій, - заявив Лебедько.

Крім того, у Білорусі в принципі малоймовірний повтор сценарію українського майдану. У білоруському суспільстві не особливо популярні європейські ідеї. Це багато в чому пов'язано з переважанням у країні населення старше середнього віку. Радянський гарт і симптом залізної завіси грудкою тиснуть на сприйняття білорусами демократії. Сильна залежність від Росії пригнічує навіть націоналістичні настрої білорусів.

Ось і виходить, що відомий результат майбутніх виборів у Білорусі навряд чи буде увінчаний майданом і протестами тисяч незадоволених білорусів. А вибори відбудуться вже зовсім скоро - 11 жовтня.

Алеся Набережна, спеціально для Укрінформу.