Мільйон гектарів землі: продавати чи не продавати?
У неділю прем'єр-міністр України Арсеній Яценюк зробив заяву, в якій запропонував продати 1 мільйон гектарів землі сільгосппризначення. Його одразу звинуватили у тому, що цей крок - намагання догодити «земельним» латифундистам, які тільки й чекають аби зняти мораторій та купити землю. Із задоволенням послухаю парламентські дебати на цю тему, бо переконана, що піар-батьками та «захисниками» ріллі стануть нардепи, які пальцем не поворухнули, щоб створити хоча б мінімальні механізми для цивілізованого функціонування ринку землі. Щодо продажу я думаю, що справа значно складніша.
Гадаю, що до такого кроку, як приватизація землі, голову уряду штовхають міжнародні організації, яким ми винні гроші, та бажання наповнити бюджет. Є більш конспірологічні версії: землю хочуть виводити на продаж, щоб дати скупити її іноземним компаніям. Китай, наприклад, давно приглядає. Так чи інакше, бажаючих долучитися до купівлі земель сільгосппризначення і в рідних краях чимало. У Верховній Раді я нарахувала прямих великих землевласників (у яких в оренді сотні тисяч гектарів земель) та їхніх представників з десяток, мої колеги кажуть, що їх значно більше.
Насправді, питання продажу землі у всі роки Незалежності було одним із центральних для більшості політичних партій та політичних лідерів. Але політики спекулювали на ньому так цинічно, що у цьому матеріалі я не використала жодного коментаря публічної політичної особи. Скажу більше, спілкуючись із аграрними виробниками та вченими-аграріями, я зібрала ціле досьє того, як поважні політики-ліберали, та й буцімто аграрні діячі, імітували своє «аграрне» зацікавлення та нехтували земельними відносинами.
«Вибачте, це не наш електорат», - сказав один із колишніх в.о. прем'єра вченому-аграрію на пропозицію розглянути проект аграрного закону про підтримку фермерства. До речі, про терміни. «Аграріями» у нашій журналістиці прийнято називати всіх. І суто трейдерів - людей, які просто купують та транспортують зерно (поважна робота насправді, саме вони роблять валютну виручку), і представників великого аграрного бізнесу. Як я сказала, у них сконцентровані сотні тисяч гектарів землі, але ви повинні розуміти: великий аграрний бізнес може обмежуватися лише сезонним наймом, два сучасних збиральних комплекси збіжжя замінять десятки робочих рук. Тому, захищаючи агрохолдинги, ви по факту захищаєте великі інтегровані кампанії, які вашого захисту не потребують. І, нарешті, третій тип аграрія. Фермер, виробник. Вони можуть об'єднуватися у союзи. Оцінюючи перспективу зняття мораторію, я спілкувалася саме із такими виробниками.
Кілька місяців я намагалася взяти інтерв'ю у аграрного міністра, щоб спробувати взнати, чи визначився очільник галузі з тим, яким шляхом іде сільське господарство України. Фермерський шлях - це той, яким йде Європа. При фермерському шляху розвитку є чітке обмеження землекористування - фахівці кажуть, що наділ не має перевищувати двох-трьох тисяч гектарів, а тоді вже треба приймати наступні рішення. Наприклад, дозволити орендувати сільськогосподарські угіддя лише юридичним особам, зареєстрованим за місцем їх розташування. Треба визначатися, чи возимося ми із відродженням села, прив'язючи пільгами та стимулами до нього середнього виробника. Чи ми віддаємо землі на відкуп великому аграрному капіталу, який орієнтований лише на цифри аграрного експорту. На жаль, відповіді з міністерства я не почула. А насправді, питання розвитку аграрної галузі й майбутнього села та питання приватизації землі дуже пов'язані. Як саме пов'язані? І які наслідки матиме це рішення уряду?
СЕЛЯНИН БУДЕ СИДІТИ З ГОЛИМ ЗАДОМ...
- Якщо буде приватизація, то я не вірю, що земля буде продана в інтересах середнього аграрія, - ділиться роздумами голова Аграрного союзу Геннадій Новіков, об'єднання якого включає 4 тисячі господарств. - Ось як міркують наші дрібні та середні аграрії-виробники. Ми маємо землю в оренді. І у мене зараз не вистачає оборотних коштів для того, щоб розвиватися так, як я б хотів, взяти ту техніку. Ну не вистачає. Фінансових інструментів у країні для того, щоб малі й середні аграрії розвивався, не створено. Є кредити під 35%, але це не витримує ніякої критики. Але працюємо, обробляємо, маємо свій пай, наші діти хочуть жити в селі. І тут раптом підходять «чєловєчкі» та ввічливо питають: «Ви випадково цю землю не хочете купити?» Якщо я зараз якимось неймовірним чином з кредитом під 35% візьму землю, то я, як господар, буду знищений через рік. Розумієте, що таке землю купувати під 35% річних? Фінансового інструменту взяти нам землю немає, фінансового запасу, жирку на ось цю землю у мене немає. Тому ніяких інтересів там сьогоднішнього товаровиробника у продажу нема. Якщо ви змусите нас купляти, то селянину нічим буде землю обробляти. Він купить її, сяде на неї з голим задом і буде на ній сидіти з голим задом, бо у нього немає ресурсу такого і фінансових інструментів під це не підведено.
Якщо тільки дозволять юридичним особам купувати, це означає - куплять іноземці, тут все зрозуміло. Значить тільки фізичним. Але, припустимо, я куплю 200 га землі або 100, скільки там буде дозволено, - це несерйозно. Це не наш, не український розмір господарювання. Господарю потрібно 2-3 тисячі гектарів, ось це оптимальний розмір, який робить можливим нові технології, робить господарство конкурентоспроможним і навіть дотацій не вимагає. Якщо землю купить хтось інший, то мені все одно доведеться йти до власників і орендувати. Скажіть, навіщо знищувати оренду для того, щоб її заново народити?
Тобто, виходить, просто - це потрібно іноземцям, тому що вони через різні щілини хочуть залізти в цю землю. Чого мораторій на продаж землі ще діє? Я хотів би запропонувати цьому і всім наступним урядам - передайте державні землі якійсь структурі. Наприклад, Пенсійному фонду. Встановіть орендну плату, й Пенсійний фонд 1000 років буде отримувати ренту. Я вам кажу, що Пенсійний фонд буде отримувати мільярд гривень на рік навіть у нинішніх реаліях.
ХИЖАКІВ БУДЕ ДУЖЕ БАГАТО
- Продаж землі може принести загрозу земельним відносинам, - категорично заявляє Іван Томич, президент Асоціації фермерів та приватних землевласників України, - питання земель сільськогосподарського призначення державної й іншої власності може вирішуватись законами України, це не компетенція виконавчої влади. Існує небезпечна, загрозлива ситуація. Судіть самі: оголошується продаж мільйона гектарів, а мільйон гектарів українських чорноземів - це майже територія окремих європейських країн. І цілком зрозуміло, що тут хижаків буде дуже багато. Неможливо по радіо оголосити продаж такого масиву земель, не розрахувавши, що буде дуже серйозна негативна реакція у сфері земельних відносин в Україні. Аналогічний шок я відчув, коли уряд Азарова заявив, що здасть землю в оренду Китаю. Асоціація фермерів зробила заяву спільно з Аграрним союзом, і ми готуємо акцію на 15 березня, будемо йти до уряду і до Верховної Ради, щоб висловити протест.
Ми не проти приватної власності на землю, але ми категорично проти запровадження ринку земель сільськогосподарського призначення у цей час. Та не тільки тому, що селяни не мають коштів, а тому, що у сьогоднішніх вакханалії, корупції, безправ'ї Україна залишиться за місяць-два без землі, і українці не будуть мати життєвого простору, це ясно як Божий день. Ми це все моделювали і бачимо прогноз реалізації такого кроку через рік-два-п'ять і десять. Ми будемо вимагати усунення корупції, усунення тінізації, формування прозорих земельних відносин, і це головні податкові вимоги.
В УМОВАХ КРИЗИ ЗЕМЛЕЮ НЕ ТОРГУЮТЬ
- Заява голови уряду була несподівана і для мене, і я для аграрного середовища, оскільки, по-перше, мораторій ще не знятий - погоджується Любов Молдаван, аграрний експерт. - Продавати зараз, всупереч закону, відміняти закон? Задля чого - задля того, щоби продати цю землю? Друге, у нас немає закону про ринок земель сільськогосподарського призначення. Не унормовано, хто має право купляти, чи мають право купляти іноземці, чи тільки громадяни України. Не визначено, чи може будь-яка людина, чи це та людина, яка живе, працює у сільському господарстві, так як це має місце у законах Європи й інших країн. В усіх західних країнах є правила продажу сільськогосподарських земель. А проект закону «про обіг земель сільськогосподарського призначення» навіть не розглядався у Верховній Раді. Введення закону потребує відпрацювання деяких механізмів, можливо - навіть пілотних проектів для того, щоб ми побачили, що і як відбувається.
Є певна частина земель, які можна продавати. Але головне: коли продати і за які гроші. Якщо це норма, яка загальноприйнята, що має купляти тільки той, хто там живе і працює по місцю розташування земель, то тоді треба ще й відпрацювати механізм довгострокового кредитування цих людей.
А я так зрозуміла, що треба продати мільйон землі для поповнення чи бюджету, чи якихось інших потреб Кабінету Міністрів, для того, щоб залатати якісь діри. То тоді купляти зможуть грошовиті люди. Тоді це взагалі порушення будь-яких норм землекористування, які прийняті у тій же Європі. Тобто, нічого спільного з аграрною політикою країн Європи взагалі тоді немає. Ну, і крім того, в умовах кризи, в умовах такого стану з гривнею, землею не торгують.
Таким чином, думаю, що дискусія на цей рахунок розгорнеться. В Україні є 32 млн гектарів ріллі усього. В державній власності перебуває 10 млн гектарів, але більшість цих земель розташовані в межах сіл, в межах сільських поселень, то цю землю купляти будуть ті люди, які там живуть, або які хочуть переїхати в село, а не бізнес - для виробництва. Продаж землі вимагає спочатку закону, який упереджує грабунок, потім - відпрацювання пілотних проектів, щоб провірити, як воно буде працювати. І закон про обіг земель - такий адекватний, як і в Північній Америці, і в Європі, і в Китаї, і в Японії. А не так, як роблять колоніальні країни.
Лана Самохвалова, Валентина Сямро, Київ
