- Років двадцять тому я припустив, що радянський режим впав, але радянська людина буде жити ще довго, передаючи свої властивості наступним поколінням генетично. У Росії моє припущення майже повністю підтверджується. Після короткого сплеску дев'яностих років, після серпня 1991 року люди, які покінчили з радянським режимом, не втримали завойованої висоти і поступово повернулися (точніше були повернуті, і не чинивши ніякого опору) майже до колишнього способу життя. В яку сторону нинішній обиватель відрізняється від радянського? Важко сказати. Раніше пересічна радянська людина вірила в комунізм, світле майбутнє людства, заради якого варто жити, працювати, здійснювати подвиги, терпіти певні позбавлення і навіть віддати своє життя або відбирати його у когось. Ця віра вичерпала себе повністю років за двадцять до краху радянського режиму. Покоління, що виросло до того часу,  не знало тих негараздів, які пережили їхні батьки і діди, війни, холод і голод, що відбилися на їх фізичному зрості, тобто вони в середньому були набагато вище людей колишнього часу. Це явище було названо акселерацією, а молоді люди цього покоління акселератами. Тоді і народився анекдот, не дуже пристойний, але який влучно та образно відображав ставлення батьків і дітей до колишніх ідеалів. На питання, у чому проявляється акселерація, вірменське радіо відповідає: "Те, що комсомольцям двадцятих років було по плечу, нинішнім комсомольцям по..."

Мільйони, що цінують свободу, поїхали туди, де вона була здобута не ними 

Ідеологія померла, а потім впала і держава, що спиралася на неї. З тих пір наші політтехнологи шукають заміну колишньої ідеології, але не знаходять. Релігія її місце не зайняла, і казенний патріотизм тим більше. Теперішня людина насправді вірить тільки в те, що все купується і продається. Дії влади сприймає, як примхи погоди, які відвернути неможливо. Вибори для неї лише пуста формальність, ритуал, згідно з яким треба прийти, поставити галочку в квадратику, на який їй вкажуть або натякнуть, і кинути бюлетень в урну. Втім, квадратик вона може вибрати будь-який, зазначені напроти партії нічим суттєво одна від одної не відрізняються і проводять генеральну лінію, що встановлюється не ними. В те, що від його особистого вибору щось залежить, нинішній росіянин не вірить, а той, що вірить, після підрахунку голосів переконується, що вірив даремно. У можливості протесту теж мало хто вірить. Звичайно, у нас є люди, які думають інакше, але їх, на жаль, занадто мало. Мільйони, що цінують свободу поїхали туди, де вона була здобута не ними. Ті, які залишилися і намагаються щось робити, піддаються постійному тиску. Опозиція наша слабка і в таких умовах іншою бути не може. Ніякого поділу влади немає.

Країною керує одна людина, і такого культу особи в Росії не було зі сталінських часів

Країною керує одна людина, і такого культу особи у нас не було зі сталінських часів. Але тут треба прямо сказати, що справа тут не тільки в самій особі, але і в суспільстві, і в народі, які створюють для культу відповідні умови. Культова особа, президент Путін, контролює в країні все. Інші органи влади — парламент, суд — фіктивні, всі без заперечень виконують волю «хазяїна». Ніякої демократії у нас немає, але справедливості заради скажу, що якісь свободи, що постійно присікаються, ще залишилися. У нас є одна радіостанція, один телеканал, що віщає тільки в інтернеті, одна газета і один журнал. Ці видання і їх автори, дотримуючись певного політесу, дозволяють собі критикувати владу і навіть самого президента, от і я іноді щось вякаю, чого в радянський час у радянських ЗМІ бути не могло. Але це все до пори до часу. Поки пропаганда, яка має величезний вплив на населення, забезпечує існуючій владі достатню підтримку, що виражається дуже високими рейтингами, держава може дозволити дещо своїм опонентам. Коли сила пропаганди ослабне, тоді виникне нова ситуація.

- Я не революціонер, а художній письменник. Головне питання або, скоріше, тема мого художнього дослідження — не революція, а російський народ (тобто, не тільки російський, а весь той, який населяє Росію). Я намагаюся зрозуміти, чи знає народ, чого він хоче? Чому не виносить уроків навіть з недавньої історії? Пропагандисти вселяють йому, що він не такий як усі, він особливий і шляхом має йти особливим. Але він уже йшов по граблях, сімдесят років своїм шляхом і інших тягнув за собою. Чи не час одуматися, змирити гординю і дійти висновку, що, можливо, ми все ж не такі особливі? Можливо, особливий шлях змінити на вторований іншими народами, що більш вдало влаштували своє життя? Не вчити їх, у них повчитися? Адже за їх влаштуванням  — три тисячі років зусиль кращих умів людства. Давно пора зрозуміти, що там, де є реальні свобода, демократія, чесні вибори, регулярно змінюється влада, там люди краще живуть матеріально і духовно. Всякі людські пороки і злочини є в будь-якому людському суспільстві. Але в країнах вільних і демократичних люди набагато менше брешуть, крадуть, кидають дітей, вбивають один одного, гинуть на дорогах. Там не ділять війною території і не сперечаються за них. Там не буває переворотів і революцій, бо в них немає потреби.

Росії революція теж поки не загрожує. Для того, щоб вона сталася, потрібні не тільки певні умови, коли низи не хочуть жити по-старому, а верхи не можуть. Для революції потрібна ще революційна сила (партія чи рух) - згуртована, що має великий вплив на народ, на армію та інші силові структури, має перед собою осмислену мету і переконливу програму. Такої сили в Росії немає. Але якщо економічна ситуація буде погіршуватися, то бунт або окремі і легко придушувані владою бунти можливі . Але я думаю, що Росію чекає інше. Коли на вищому посту держави відбудеться зміна влади, до того часу на верхах дозріє думка, що ми йдемо особливим шляхом в неправильному напрямку, і треба щось виправляти. Якось виправляти економіку, встановити мир всередині країни, перестати вважати опозиційно налаштованих людей п'ятою колоною і ворогами народу, не брязкати зброєю і не штампувати її в непосильних для економіки і безглуздих кількостях, не воювати, відновити добрі відносини з Америкою, Європою та Україною. Але тоді неминуче ослабнуть узи, що стягують весь цей громіздкий механізм, який називається Російською державою, і виникне небезпека розпаду Росії.