- Вони не втратять роботу, а просто не зможуть бути суддями. Бо запроваджується  абсолютно нова система - конкурсна. Для того, щоб пройти конкурс треба підтвердити чи проілюструвати рівень кваліфікації, а у багатьох із них її немає. Вони були призначені президентом у попередній період, і тоді їхню кваліфікацію ніхто не перевіряв. Також, претенденти на посаду судді мусять подати довідку про родинні зв'язки. А там широке коло родичів, і треба вказати чи вони працюють. Прокуратура, міліція, слідство, суди... Тобто, юридична система вимагає перевіряти, де є ці зв'язки.

- Конституція приймалася в складних політичних умовах протистояння між Президентом Кучмою і Верховною Радою, яку очолював Мороз. Протистояння  могло закінчитися навіть за російським сценарієм. Згадаємо, в 1993 році Єльцин просто танками розстріляв «червоний» російський парламент. Його уже мало хто пам'ятає - початковий період розвитку посттоталітарного суспільства. Необхідно робити реформи, відходити від радянської системи, але у парламентах - що в Росії, що в Україні - комуністи і соціалісти. Єльцин вийшов дуже просто і криваво з цієї ситуації. А потім - виніс Конституцію на референдум. Тобто, використавши народ в нібито демократичний спосіб, продавив Конституцію - автократичну, погану. Це та Конституція, за якою зараз Росія живе, і Путін править. Вона не дає можливості демократичного розвитку. Щоб в Україні не сталося ухвалення Конституції референдумом, то у 1995 році між отаким «червоним» парламентом і Кучмою було укладено Конституційний договір, правила строком на один рік, поки не буде ухвалена нова Конституція. Кучма за тим договором перебирав тоді на себе всі повноваження виконавчої влади. Він фактично очолював виконавчу владу, призначав міністрів, які протягом одного року могли суміщати посади, бути депутатами, призначав голів місцевих адміністрацій і т.д. За рік був напрацьований проект Конституції, який мусив ухвалити парламент. Але цей проект уже не влаштовував Кучму. Він хотів мати Конституцію, близьку до того, що мав тоді Єльцин, а нині мають Путін, Назарбаєв чи Лукашенко. У червні 1996-го він виніс на референдум свій проект, це була практично та сама модель - що для Росії, що для Білорусі, що для Казахстану, що для України: сильний Президент і слабкий двопалатний парламент, де одну палату призначає сам Президент. Звичайно, ми не могли на це погодитися, піти російським шляхом, зманіпулювавши думкою народу. Що, народ розбирається в конституціях, вибачте? Цей процес - філософія, політологія,  складні юридичні формули, це мають робити експерти. І тому слід завжди протистояти намаганням диктаторів використовувати народ у своїх цілях. У зв'язку з тим, що Кучма виніс на референдум свою Конституцію, парламент вирішив ухвалити Конституцію сам, як це передбачалося Конституцією, що діяла 1978 року. І тому відбулася подія, відома історії, як «конституційна ніч», 27-го з 10-ї ранку почалося засідання, і парламент вирішив не розходитися, допоки не ухвалить нову Конституцію, але у демократичний спосіб.

Друга проблема, яка не давала вийти в цілому на 300 голосів - це статус Криму. Але ж комуністи і кримчани, і Південь-Схід були проти символів - тризуба, гімну «Ще не вмерла Україна», але були за статус Криму як автономної республіки. І от цю робочу групу по узгодженню компромісу доручили Євгену Марчуку, тоді депутату. Вони й знайшли цей компроміс стосовно Криму і державних символів. До речі, я був категорично проти того, щоб у Конституції було записано Кримська автономна республіка. Моя формула - Кримська автономія. Без слова республіка, бо республіка - це держава. Не можна було робити державу в державі. Що було з республіками, ми знаємо з радянських часів, і на той час ми вже бачили конфлікт в Нагірному Карабасі, в Південній Осетії, в Придністров'ї. Це все сталінські або комуністичні республіки. І нам ця республіка кримська вилізла боком - анексією. Як би там не було, бо Україна є унітарна держава, і вона повинна мати тільки Кримську автономію. І з точки зору історичної справедливості, на цю автономію мають право кримські татари. У росіян є держава, і тут вони меншина, а у кримських татар - це їхня Богом дана земля. Вони - корінний народ цієї землі, і тільки вони юридично й історично мають право на автономію. Тому в майбутньому так само мусимо цю помилку виправляти. Отже, коли були знайдені оці компромісні формули стосовно статусу державної мови, стосовно статусу Криму і стосовно державної символіки, от тоді вже було видно, що це перелом. Але найголовніше, що процес ухвалення Конституції йшов  з, я б сказав, скрупульозним дотриманням регламенту. Все, кожна-кожна-кожна поправка голосувалася. 300 голосів є - пішли далі. І тому, власне, це забрало майже 24 години. 

- Ви, кажуть, увели в наш вжиток, стосовно Конституції, визначення «суспільний договір». А зараз готові його переукладати? 

- (сміється) Це не я. Монтеск'є, Руссо - це їхня теорія, яку я популяризую, доводжу, що Конституція - це і є суспільний договір. І не так, як зараз деякі безграмотні політологи кажуть, що суспільний договір - це договір між людьми і державою. Ні, це договір людей поміж собою, як держава має бути організована, які у держави є права і обов'язки, яка її структура, які органи влади з чітким визначенням повноважень. Отже, у держави один головний обов'язок - утверджувати, захищати і забезпечити права й свободи людини. Для цього створюється держава.

- Далі ми міняємо її. Перший етап минув - судова влада. Тепер це по-новому все виписано і максимально наближене до європейських стандартів. Далі треба розібратися із трикутником - Президент, Уряд, Верховна Рада. У чинній Конституції є дуже багато речей, які не дозволяють ефективно працювати державному механізмові. Минуло 20 років. У нас вже досвід. Ми вже побачили, як кожний інститут працює: Верховна Рада, Президент, Уряд, Уповноважений з прав людини, прокуратура, ну, все. Ми бачимо, де є проблема. І ці проблеми випливають із конституційних недоліків. От ми бачимо це на прикладі судової влади. Суспільної довіри немає, судді не професійні, не навчені, адвокатів навчених немає, прокурорів навчених немає... Це дуже багато розказувати. Треба дивитися, як запустити нову систему. Тому це й називається реформою, а не модернізацією, не вдосконаленням, не поліпшенням. Це докорінна зміна системи. 

- Ви мені вибачте, але я вважаю, що і президентська система добра, коли президент відповідний, і парламентська добра, якщо спікер нормальний, і президентсько-парламентська непогана, коли політики товаришують з головою...

Державні адміністрації - це посттоталітарний залишок, замість обкомів і райкомів партії

- Стосовно президентсько-парламентського устрою. У нас є дуалізм у виконавчій владі. У нас в Уряді частина міністрів - президентська квота, частина - парламентська, такого не може бути. Якщо у нас має бути проведена децентралізація, то мусимо ліквідувати державні адміністрації. Вони — це посттоталітарний залишок, замість обкомів і райкомів партії - адміністрації, цього не повинно бути. Практично в усіх розділах, всіх трьох гілок влади - Парламент, Уряд і Глава держави - є над чим працювати. І стосовно децентралізації є недоліки, їх треба усувати, і стосовно прав людини -  дуже багато проблем і теоретичних,  і практичних, бо розділ прав людини недосконалий. Але він писався, знову ж таки, на той час. За 20 років вже змінилися знання про права людини і практика, ми мусимо впроваджувати практику Європейського суду з прав людини, але наші конституційні положення не дозволяють цього робити, бо вони виписані ще до того, як ми приєдналися до Європейської Конвенції.